ВЗЯТТЯ БАСТИЛІЇ: ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ

14 липня «прогресивна громадськість» святкує народження політичного порядку, який досі вважається нормативним для більшості держав ЄС, РФ, КНР та й значного числа країн світу. Але якщо ми відкинемо пропагандистські нісенітниці про «визволення з тенет мракобісного абсолютизму» і спробуємо проаналізувати ситуацію спокійно, ми побачимо чіткі ознаки зародження тоталітарної держави.

В суто історичному контексті взяття Бастилії мало б оцінюватися радше як щось трагікомічне. Визволених з «оплоту тиранії» було аж декілька осіб (серед них жодного політв’язня). Більшість загиблих склали старі ветерани з залоги, їх по-звірячому вбили після капітуляції. Отже, ніякого реального бою не відбулось. Єдиним відчутним успіхом стало захоплення амуніції, що дозволяло перетворити бунт столичної черні та завезених депутатами «тітушок» із локальної проблеми в перспективу реальної кривавої бійні, яка звісно не могла призвести до реальної перемоги над королем, але перетворювала цивільне населення Парижу в заручників.

Схожа історія приблизно на сто років пізніше вилилась в сумнозвісну трагедію «Паризької комуни». Тим не менше, в 1789 році розрахунок ліваків виявився правильним. Король не збирався розгортати громадянську війну і затверджувати свою владу ціною крові власних підданих. Трюк зі взятим у заручники Парижем спрацював. Нова революційна влада отримала карт-бланш на революційні перетворення і почала закладати спільний фундамент для ГУЛАГУ з Освенцимом.

По-перше, від початку революції одразу було взято курс на розрив з релігійним фундаментом держави та суспільства. Хоч «Якщо нами не буде правити Бог, нами будуть правити тирани» було проголошено під час революції американської, на яку французькі революціонери нібито збиралися рівнятись. Для нової революційної державності релігія була чимось середнім між небажаним «пережитком минулого» та інструментом державної політики (що несильно й приховувалось). За перші роки революції тричі (!) вводилась обов’язкова державна релігія (якщо рахувати й атеїстичний культ розуму). Зрозуміло, що при такому підході державна влада перетворювалась в аналог божества на землі. Фактично вперше в історії людства, адже в стародавніх язичницьких монархіях обожнювалась не держава, а постать монарха або династія, що обмежувало держвладу нормами конкретної традиції. Після 1789 року обмеження були неможливими в принципі.

По-друге, революція розвивалась шляхом агресивної «підгонки» реальності під теорію. Такий собі соціальний конструктивізм «на максималках». Реалізація утопії неминуче підвищувала необхідність все більшого і жорстокішого втручання держави в життя суспільства. Більш того, не існувало способу якось обмежити це.

По-третє, візитною карткою тоталітаризму є те, що він поглинає суспільство як таке. Тоталітарна влада, на відміну від авторитарної, не відтісняє осіб або групи від влади, вона їх примушує до перетворення на гвинтики. Це принципова різниця. Всі ці істерично-масові демонстрації лояльності в стилі сучасної КНДР та БЛМ вперше були «обкатані» саме під час ВФР.

По-четверте, держава-бог неминуче вимагатиме догми жрецтва, інакше вона не здатна імітувати справжню релігію. Так було породжено обов’язкові загальнодержавні ідеологеми. Певні ідеї щодо реформування суспільства перетворились в «вічні та священні принципи». Шизофренічність ситуації підсилювалась тим, що народу, який проголошувався «джерелом влади», фактично відмовлялось у праві на відмову від вищезгаданих догм. І не варто списувати це на конкретний історичний момент.

Сучасний світ теж лякають «популізмом, що загрожує демократії» (хоча таке формулювання – оксюморон).

І, нарешті, п’ятим пунктом можна вважати хвалену ідею рівності. Саме вона породжує концепцію «громадянина-гвинтика», який можна використовувати як замінний елемент тоталітарної машини. Позбавлена раси, роду, релігії та навіть статі людська (?) істота вже стає реальністю, початок створення якої сягає недоброї пам’яті 14 липня 1789 року.

Резюмуючи, ми можемо стверджувати, що «день взяття Бастилії» не може вважатись днем визволення навіть в примітивній секулярній лібертинській перспективі. Можливість бути, наприклад, содомітом та обов’язок активно підтримувати певний концепт на кшталт гендеризму – речі далеко не тотожні. Особисто мені важко уявити маркіза де Сада в якості сучасного грантожера. Отож, це не просто свято для деструктивних лівих сил.

 Це свято лівого тоталітаризму.

Юрченко Едуард, Кабінет експертів

Джерело

Be the first to comment on "ВЗЯТТЯ БАСТИЛІЇ: ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ"

Напишіть відгук