Вплив на жінок наративу ЛГБТіК та руйнування гендерної небінарності

THE ROLE OF THE LGBTQ NARRATIVE AND THE EFFECTS OF DISSOLVING THE GENDER BINARY ON WOMEN SEEKING WHOLENESS FROM SSA

РОЛЬ НАРАТИВУ ЛГБТіК І ВПЛИВ РУЙНУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ БІНАРНОСТІ НА ЖІНОК, ЩО ШУКАЮТЬ ЦІЛІСНІСТЬ ВІД ПОТЯГУ ДО СВОЄЇ СТАТІ

Нижче наведено стенограму моєї презентації на щорічній конференції Міжнародної федерації за терапевтичний та консультативний вибір (IFTCC) в Угорщині (16 жовтня 2021 р.) «Змістовна робота з жінками з небажаним потягом до своєї статі» Елізабет Уонінг.

Вітаю, дякую за таку величезну честь виступити сьогодні.

Перш ніж зайти занадто далеко, я хочу розповісти трохи про себе і про  рух “CHANGED” (“Змінені”).

У мене були сумніви щодо моєї сексуальності та ідентичності протягом усього свого підліткового віку, і врешті-решт у свої 20 років я зробила камінг-аут після короткого невдалого гетеросексуального шлюбу. У 30 років я вступила до пресвітеріанської семінарії як відкрита лесбійка і стала частиною церковного руху, що стверджує гомосексуальність.

Але мені поставили діагноз біполярний розлад першого типу, коли мені було трохи більше 20 років.

Я отримувала психіатричну допомогу і регулярну терапію за участю кількох психологів-консультантів протягом більше 10 років — починаючи з амбулаторної допомоги, потім тижневих госпіталізацій, метою яких було подолання суїцидальності та коригування лікування, і завершуючи 30-денною госпіталізацію в стаціонарі, яка майже коштувала мені ступеня магістра богослов’я.

Я хочу сказати тут серед вас, що сучасна психологічна допомога, яка не пропонує дослідження потенційних причин сексуальної ідентичності чи орієнтації з метою їх узгодження з біологічною статтю, може бути шкідливою. Це зазвичай не згадують. дискутуючи про сексуальну орієнтацію, і я рідко про це говорю.

Я вважаю, що відмова від урахування сексуальної орієнтації як фактору погіршення мого психічного здоров’я додатково вплинула на мій дедалі більший дистрес та схильність до суїциду. Я шкодую, що мейнстрімна психіатрія та терапія були для мене швидше шкідливими, ніж корисними. За час терапії депресія загострилася, а цикли максимумів і мінімумів стали виснажливішими. Лише коли моя подорож віри привела мене до екстравагантної та безпечної любові Бога, я почала ставити запитання про наслідки сексуального бажання та моєї сексуальної ідентичності. Зрештою я виявила численні нерозв’язані травми.

З часом наслідки та прояви біполярного розладу першого типу почали зникати. Хоча в деяких випадках мені дещо допомагало використання низки протитривожних, снодійних, антипсихотичних препаратів, антидепресантів і препаратів, що стабілізують настрій, як-от літій, які відрізнялися за своєю ефетивністю. Сьогодні я більше не маю жодних симптомів біполярного розладу першого типу, не приймаю ліків і не маю маніакальних епізодів майже 20 років.

Хочу пояснити, що мій досвід у гей-спільноті не здавався мені руйнівним у ті роки, коли я проходила інтенсивну психотерапію. У мене не було “небажаних» одностатевих потягів, і моя релігійна віра на той час не суперечила моєму розумінню своєї ідентичності. Проте моє психічне здоров’я різко погіршувалося аж до самогубства. Тоді я не вгледіла у своїй сексуальній орієнтації фактор власного дистресу.

Лише після того, як я отримала свій ступінь і почала пастирське служіння, незбагненний релігійний досвід поставив під сумнів моє розуміння Бога та Його доступність. Це викликало радикальну переоцінку того, у що я вірила про Святе Письмо та самого Бога. Кульмінацією цього стало одкровення Божої краси та запрошення мене до переживання більшого сенсу та мети через Його життя та любов.

Зрештою, я пережила внутрішню кризу, коли усвідомила, що цінність лесбійства для мене вища та більша, ніж прийняття жіночності. Ця екзистенційна криза викрила велику залежність моєї самоцінності від лесбійської ідентичності.

З цієї причини я відкинула лесбійство як перешкоду для моєї віри, що почала визрівати. І чим глибше я сприймала своє розуміння Божої любові та присутності в моєму житті разом із більшим саморозумінням, тим швидше симптоми біполярного розладу почали зникати. І мій потяг до жінок також зменшився. Я вийшла заміж за чоловіка, ми одружені вже 16 років. Я більше не відчуваю потягу до своєї статі.

Близько 6 років тому один друг познайомив мене з Кеном Вільямсом, який є пастором у Бетел Черч — як з людиною, чиє минуле також пов’язане з ЛГБТіК. Ми почали спілкуватися за кавою, а потім разом із іншим хорошим другом ми зустрічалися щотижня понад рік, намагаючись разом осмислити наші подорожі віри та вплив Бога на нашу сексуальну ідентичність. Зрештою ми зрозуміли, що нам є що запропонувати іншим.

Тож у 2017 році ми розпочали служіння в Бетел Черч під назвою “Equipped to Love” / “Оснащені любити”, спрямоване на супровід окремих людей, а також підтримку пасторів і сімей, які скеровують курс на проблеми ЛГБТіК. Але вже через рік у Каліфорнії був запроваджений законопроект, який поставив під загрозу нашу роботу. Це був законопроект про обман споживачів, який по суті говорив: “Оскільки ми знаємо, що сексуальна орієнтація не може змінюватися, то будь-який платний ресурс чи послугу [з її зміни] слід вважати обманом споживачів і заборонити їх в державі”. Ми з Кеном почали піднімати голос з цього приводу і в кінцевому підсумку дали свідчення на більшості слухань комітету щодо цього законопроекту в столиці штату.

Скоро ми зрозуміли, що нам ніхто не вірить. Тож, повертаючись додому із Сакраменто, ми вирішили опублікувати книгу оповідань — такий ресурс, який був би заборонений у Каліфорнії. Ми швидко зателефонували приблизно 30 нашим друзям і за 6 тижнів опублікували першу версію книги, яку ми провокаційно назвали “Changed”/“Змінені”, щоб донести свою думку. Ми роздали її законодавцям, а потім влаштували мітинг, на якому всі ми поділилися своїми 2-3-хвилинними історіями. Ця 2,5-годинна пряма трансляція свідчень запалила якусь іскру, і тепер ми створили зростаючу мережу – ймовірно, найбільшу в США – яка широко впливає на питання державної політики.

І так “Changed”/ “Змінені” — це мережа людей, які залишили ЛГБТіК позаду. Сьогодні багато моїх обов’язків полягають у навчанні та інформуванні християнських лідерів та вирішенні питань державної політики.

Але, як викладач у школі служіння Бетел Черч, я також проводжу багато часу, зустрічаючись з жінками, які прагнуть цілісності.

Днями, коли я мучилася над тим, чим поділитися з вами сьогодні, я відчула, що могла би говорити про деякі з “психологічних” факторів, як-от: необхідність вирішення проблем травми або прив’язаності, – але ж багато хто з вас тут – психологи, а моя ступінь у теології, тому я краще подумала про інший підхід.

Натомість я хотіла запропонувати вам подумати про два важливі чинники, які типова емоційна турбота може не враховувати, але які, однак, важливі у будь-якій сьогоднішній розмові про небажані сексуальні бажання: по-перше, про значимість наративу ЛГБТіК для особи, яка відчуває одностатевий сексуальний потяг, а по-друге, про вплив прогресуючого розпаду гендерної бінарності на Заході.

Отже, по-перше, про наратив ЛГБТіК.

Ви можете не усвідомлювати, що наратив “народжений геєм” є одним із найбільш значущих і захищених факторів для людини, яка проголошує себе геєм чи лесбіянкою. Кожен, хто пропонував допомогу особі, яка ідентифікує себе з ЛГБТіК, – наприклад, припускаючи, що орієнтація може змінюватися, – ймовірно, був свідком небажання відмовлятися від гей-ідентичності і навіть жаху від однієї цієї думки. Я хочу припустити, що чийсь особистий внесок в ідентичність частково пов’язаний з наративом, який вона пропонує. Хоча велику вагу слід приділити почуттю “приналежності” і тому, що гей-спільнота може принести справжній комфорт людям, які відчували себе вигнаними або відкинутими через свою орієнтацію; я вважаю, що наратив про досвід ЛГБТіК набагато важливіший для окремих людей, оскільки він дає сенс, а також виправдання та викуплення від будь-якого відчуття невдачі чи розбитості.

Зважаючи на це, я хочу подивитися на досвід дитинства багатьох жінок, яких я зустрічала.

Він виглядає приблизно так … Якийсь час ти досліджуєш свою сексуальність і намагаєшся зрозуміти, що ти відчуваєш. Ти борешся з тим, що відчуваєш, як виражаєш свою сексуальність, хто тебе приваблює і навіть з тим, чому ти, здається, не зрівняєшся з іншими дівчатами. І тоді ти намагаєшся зрозуміти, що означають ці речі. Чому ти така, яка ти є? Ти починаєш порівнювати себе з іншими дівчатами, щоб зрозуміти, через що ти проходиш. І ти оцінюєш потяг переважно на основі спорідненості чи емоційного зв’язку, – а не лише сексуальних почуттів. Коли ти запитуєш, чи твоє сприйняття лесбійського або бісексуального наративу може якимось чином бути поясненням, ти розпалюєш у собі сумнів. Ти починаєш дивитися на своє минуле і розумієш, що в дитинстві ти гралася лише з однолітками своєї статі, і ти їх любила. Найближчими друзями дитинства були лише дівчата. Можливо, тебе сексуально розбещували, але ти не вважаєш це чимось, що стосується справи. Можливо, ти віддавала перевагу футболу перед ляльками, або багнюка була тобі більше до вподоби, ніж косметика. Якщо ці спостереження корелюють з твоїм розумінням того, що означає бути геєм, ти почнеш переоцінювати своє минуле, і ти знайдеш досвід та бажання, які підтвердять твій сумнів. Ти починаєш вірити, що твої дружні стосунки були сексуальними стосунками. У певному сенсі ти починаєш змушувати себе вірити в наратив ЛГБТіК, тому що він, здається, дає розуміння.

Ви, мабуть, помічаєте тут вакуум. У цій розповіді немає оцінки багатьох потенційних факторів, які можуть бути причиною її почуттів і розвитку сексуального потягу. Ні, ці можливості залишаються таємницею. Сьогодні наратив ЛГБТіК легко приймається, але дуже мало можна запропонувати на противагу. “Чому я така, яка я є?” стає болючим питанням, коли відповідей немає, а ваш досвід вимагає вираження.

Наратив “народжений таким” звільняє людину від необхідності будь-якого подальшого самодослідження. У свій унікальний спосіб він звільняє жінку та її найближчі стосунки від сорому чи відповідальності за розвиток потягу. Він утихомирює особистий страх того, що щось всередині дійсно зламане і потребує виправлення, і таким чином приносить своєрідне хитромудре зцілення, яке дозволяє рухатися далі, не приділяючи уваги прихованому болю чи збентеженню. І тепер ми знаємо, що він навіть дозволяє розвинути динамічний соціальний тиск, який може непогано придушити приховані збентеження та самообман.

Я хочу, щоб ви помітили, що є кілька готових наративів, які формують життя сьогодні, і які маніпулюють правдою. Один потужний наратив, який сьогодні дає плоди з нищівними результатами, — це тиск до самогубства, коли не вдається відчути прийняття[1] [гомосексуальності]. Я висуваю припущення, що дітей змушують іти цим шляхом, тому що це наратив, який їм пропонується, коли батьки не йдуть на прийняття. Я не кажу, що суїцидальні почуття не є реальними, але я припускаю, що цей наратив дає певне бачення. Іншим [готовим наративом] є звинувачення на адресу так званої “конверсійної терапії”.

Людей, що відчувають потяг до своєї статі, змушують переоцінити досвід консультування та свої релігійні переконання, відштовхуючись від нових наративів, які пропагуються.

Я хочу припустити, що одна з найважливіших ініціатив, яку ми можемо здійснити, – це озвучення протилежного наративу, який пропонує більш розважливу і навіть логічну сюжетну лінію. Це наратив, що розкриває складність, а не над-спрощує формування сексуальності та ідентичності дитини.

У своїй роботі з жінками в їх процесі самопізнання я помітила, що великі перетворення відбуваються тоді, коли розкриваються наслідки дитячих уявлень, травм, сексуального насильства, розбитих сімей, зіпсованих стосунків між батьками та дітьми та цькування в дитинстві. Починає розгортатися новий, власне – оригінальний – наратив про її життя. Таємниці ідентичності ЛГБТіК і багато способів, завдяки яким вона заново сформувала самосприйняття, починають виходити на світло.

​​Як наслідок – відчуття приналежності до інших жінок, насправді – до інших людей. Бо я вважаю, що ярлик ЛГБТіК дегуманізуєБільше не вигнанка через якусь генетичну мутацію чи інший таємничий біологічний фактор, жінка виявляє, що її життя формувалося думками, вчинками, стосунками, тиском тощо, які можна спостерігати — які навіть можна спокутувати. Розуміння деяких “чому?”, що стоять за емоційними залежностями або навіть сексуальною жадобою, може стати початком закладання такої любові до себе, яка шукає здорових шляхів для виправлення.

Це одна з причин, чому історії, свідчення тих, хто пережив відновлення своєї сексуальної або гендерної ідентичності, є абсолютно вітальними для нашого культурного моменту. Вони мають силу віддзеркалити наратив — розкрити бачення альтернативного та більш збалансованого досвіду цілісності. Щонайменше, вони запрошують до більшого самопізнання та потенційного відкидання наративу “народжений геєм”.

[Другий фактор. Спотворення жіночності з боку ЛГБТіК та фемінізму. Від ред.]

Варто сказати про вторинний тиск, який відчувають жінки, що вирішують дослідити небажаний одностатевий сексуальний потяг. Це конфлікт щодо природи жіночності. Для всіх нас, хто ставив під сумнів свою сексуальність, спроба зрозуміти жіночність не є новим прагненням. Однак збентежене напруження, яке ми бачимо з приходом трансгендерного руху, є чимось небаченим. Перевизначення гендеру створює семантичну та екзистенційну кризу, яка впливає на жінок, яких я підтримую.

Я спостерігаю цікаву тенденцію: як ЛГБТіК-рух, зокрема Кампанія за права людини (Human Rights Campaign) та Lambda Legal використовують мову, що об’єднує феміністичний рух із ЛГБТіК. Останнім часом я бачу, як HRC публікує статті, в яких підкреслюється необхідність Закону про рівність для всіх жінок. Цей гідний уваги союз, що протистоїть трансексклюзивному фемінізму, об’єднується навколо мови гендерної рівності. І разом з цим у нашій культурі відбувається спотворення жіночності з боку ЛГБТіК, а саме трансгендерний та дрег-рухи.

Дрег-рух[2] не обов’язково є трансгендерним, і ми бачимо його вплив на високому рівні поп-культури.

Я помічаю цю тенденцію – гротескні переінтерпретації жіночності, які відбуваються в культурі — і кризу, яку вони, здається, спричиняють — і я почала замислюватися, де криється справжня жіночність. Я хочу припустити, що починаючи з 20 століття в західній культурі жіночність почала отримувати перевизначення, щоб встановити “рівність” між статями.

Коли жінки зайняли нові ролі в суспільстві, вони часто відмовлялися від традиційних жіночих конвенцій на користь ґендерних згинальних[3] персон[4] . І чим більший фурор отримують жінки на провідних ролях влади, тим сильніша ця зворотна реакція, що викликає своєрідне підвищене усвідомлення необхідності виконувати типово чоловічі ролі. Подумайте: жінки-пожежники, морські котики або поліцейські. Не так давно, тобто за мого життя, жінки, які посідали державні посади (Маргарет Тетчер, Гілларі Клінтон тощо), страждали від звинувачень у жіночій слабкості. Тобто материнство, виховання та співчуття були стримуваними факторами їхньої публічної персони.

Ми так довго пов’язували авторитет і владу – такі як, приміром, громадянське лідерство, – з мужністю, що нам важко відрізнити одне від одного – настільки, що жінки імітували те, що я назвала би стереотипною мужністю, заплативши за це велику ціну. Це особливо помітно у прийнятті руху за вибір[5]. Тобто – прийнятті уявлення про те, що вагітність і виховання дитини є завадою у гонці за досягненнями. Іншими словами, вагітність є несправедливою перешкодою для особистісного зростання та самореалізації.

І тому зараз ми бачимо, як культура бореться з владними структурами – як вони мають визначатися і хто може в них увійти. Але якщо мужність занепадає, то занепадає і жіночність. Трансгендерний рух відображає принаймні століття цієї боротьби домінування/підкорення, яка взагалі розмиває межі статі.

Ця тенденція узгоджується з тим, що я називаю “віртуалізацією” нашої ідентичності. Наша фізичність відокремлюється від нашої ідентичності, і з’являється дивний дуалізм, в якому наша містична особистість (наш розум, воля та емоції) має непомірне значення.

Феміністки четвертої хвилі стверджують, що між чоловіками та жінками немає суттєвої різниці, відкидаючи багатовікову традиційну жіночу мудрість, яка інтерпретувала жіноче тіло та його хімію як важливу та дивно містичну частину її ідентичності. Великим тріумфом феміністичного руху стало переозначення “слабкої статі”, яке історично співвідносило фізичну силу жінки з її інтелектуальними здібностями. Усі ми, тут присутні жінки, отримали користь від розлучення двох цих смислів. І все ж цей дуалізм, що з’являється, руйнує наше покоління.

Жінкам, з якими я працюю щодня, чоловіки і жінки дійсно часто здаються взаємозамінними через культурні уявлення про стать. Вони зазвичай відкидають конвенційну жіночність. І тому у них існує життєва потреба спокутувати свою фізичність і краще розуміти, що наше тіло відкриває істину, яку ми повинні осягнути. Наші хромосоми в ядрах трильйонів клітин тіла розкривають нашу біологічну стать. Хоча я можу одягнути чоловіче вбрання, або, можливо, самотужки виконувати механічну роботу, або культивувати домінуючі манери, або навіть бути основним фінансовим добувачем у своїй сім’ї, я ніколи не зможу відчути мужність. Жодна з цих дій не розкриває біологічної правди про мене. У кращому випадку я можу лише імітувати те, що я сприймаю як мужність. Зрештою, всі вони розкривають більшу відособленість, якщо хочете – віртуалізацію, зображуючи самосконструйовану персону.

Жіночність – це не просто соціальний конструкт, але результат фізичної реальності, включаючи тіло та його хімію. Людина — це не просто “душа в глиняному горщику” чи “розум з привіском”. Ні, особистість і здібності людини, хоча й залежать від соціального впливу, безпосередньо пов’язані з фізичною реальністю: гормональна хімія, органи і навіть клітини, нерви та побудова нутрощів визначають емоційне та психічне благополуччя. Тіло людини та особистість, яку воно створює, – неймовірне диво. Християнська віра вказує на втілення, щоб змалювати значення тіла для нашої ідентичності. Хто я є, включаючи мій розум, не може бути розлученим з моїм фізичним тілом.

Я часто запитую, що таке жіночність? Типові відповіді включають: “жінка більш турботлива або співчутлива, ніж чоловік”. Але, зрештою, жінка повинна виявити, що її жіноча ідентичність по суті закріплена в її біологічному доповненні мужності. Жіночність можна дійсно зрозуміти (як особисто, так і культурно), якщо поєднати її з чоловічим доповненням. Найочевидніше його розуміють у його фізичній відмінності від мужності, а не в поведінці, особистості чи культурній ролі. Хоча наше розуміння особистої ідентичності формується тими, хто нас оточує — моїми батьками, сім’єю, однолітками, спільнотою тощо, суть сексуальності можна найкраще зрозуміти в контексті чоловіка і жінки разом і фізичного потенціалу цього союзу. Розв’язання проблеми сексуального потягу до своєї статі розкриває цю глибоку істину.

Наш культурний момент вимагає, щоб ми продовжували рухатися шляхами відновлення, проголошуючи надзвичайне значення та потенціал правильних стосунків між чоловіками та жінками не лише для сексуального здоров’я, а й для викуплення людської ідентичності.

[1] Позиція прийняття (англ. “affirmation” – ствердження, прийняття) – позиція, спрямована на те. щоб суспільство та близькі людини з потягом до своєї статі чи гендерним збентеженням приймали їх як норму, підтримували і допомагали їй звикнутися зі своєю сексуальною орієнтацією та ідентичністю .

[2] Дреґ-рух (англ. drag – переодягання) — рух, де люди виступають переодягнені в протилежну стать. Перфоманси можуть бути пародією чи критикою статі та гендерних ролей. Часто “жіночі” чи “чоловічі” гендерні стереотипи культури людини перебільшені заради комічного чи сатиричного ефекту.

[3] Гендерний згинач (англ. gender bender) — це людина, яка порушує або “згинає” очікувані гендерні ролі. Гендерне згинання іноді є формою соціальної активності, яка проводиться для знищення жорстких гендерних ролей і протидії стереотипам щодо статевих ролей, особливо у випадках, коли особа, що не відповідає гендеру, вважає, що ці ролі пригнічують. Це може бути реакцією та протестом на гомофобію, трансфобію, мізогінію чи мізандрію. Деякі особи, які згинають гендер, ідентифікуються зі статтю, призначеною їм при народженні, але кидають виклик суспільним нормам, які визначають очікування конкретної гендерної поведінки для цієї статі. Цей бунт може включати андрогінне вбрання, прикраси, поведінку та нетипові гендерні ролі. Гендерні згиначі можуть самоідентифікуватися як транс або небінарна стать.

[4] Персона – (від лат. Persona – Маска або Особа) згідно К. Р. Юнгом, соціальна роль, яку людина грає виконуючи вимоги, звернені до неї з боку суспільства. Це публічна особа особистості, що сприймається оточуючими, вона ховає справжню суть особистості людини.

[5] Рух за права на аборт у США (також відомий як рух за вибір) — це суспільно-політичний рух у Сполучених Штатах, який підтримує думку про те, що жінка повинна мати законне право на вибірковий аборт, тобто право переривати вагітність, і є частиною ширшого глобального руху за права на аборт.

Джерело

Be the first to comment on "Вплив на жінок наративу ЛГБТіК та руйнування гендерної небінарності"

Напишіть відгук