ЗА ЩО МИ ВОЮЄМО

У нас точиться кровопролитна велика визвольна війна, до якої долучилися усі свідомі українці. Але за що ми боремося? Яким має бути кінцевий результат? Ми маємо усвідомити, що б’ємося ми не лише за територіальну цілісність. Це не головна мета. Ми б’ємося за цілісність нашого національного українського духу.

Бо території ми можемо відвоювати шляхом покладання душ та тіл, але якщо ми не встоїмо на іншому фронті – на фронті духовному, то хто буде далі на звільнених територіях формувати порядок денний подальшого розвитку нації?

Адже поки ми воюємо, вороги України, які ненавидять її справжню духовно-історичну ідентичність, без діла не сидять. У них зараз купа часу для законодавчого шулєрства, просування антиукраїнських концептів, накопичення сил та ресурсів для здійснення лівацького необільшовицького реваншу. І нам байдуже з яких джерел цей необільшовизм фінансується: з фонду Малофєєва чи з фонду Рози Люксембург. Немає значення яку назву має українофобська ідеологія: “русский мир” чи “ліво-лібералізм”. Вірно підмітив Донцов (більше 70 років тому) у своїй статті “Між дияволом і Вельзевулом”, що доля України – перебувати на полі бою з декількома фронтами одночасно (східним та західним).

У чому полягає цілісність українського духу?

В поєднанні наших одвічних цінностей!

Вольнолюбства та свободи, які можуть обмежуватися лише моральними імперативами, а не страхом утисків чи смерті.

Героїзму та звитяги, які формувалися на ґрунті християнської відповідальності й любові до ближнього та жертовності.

Істинної маскулінності та жіночності, які досягали яскравих проявів завдяки плеканню лицарства та краси в усі часи формування українського етносу.

Власне, нашої мови, її мелодійності та співучості, як ознаки внутрішньо-прекрасного стану української національної душі.

Тобто, цілісність українського національного духу складає усе те, проти чого зараз агресивно піднімає голову лівацька гідра, як на заході так і на сході. Ця гідра “інтернаціональна”, вона лише створює різні напрямки фронту, розподіляє вектори атак та формує різні фланги (східний та західний).

Якщо ми програємо на східному фронті проти лівацької гідри (а цього не буде), то ми втратимо і територію, і ідентичність; якщо ми програємо на західному фронті проти тієї ж гідри (а цього не має бути), то ми матимемо території на яких буде витіснятися наша ідентичність, розриватися цілісність національного духу.

Які перспективи?

Проти фізичної окупації територій ще є шанс колись повстати. А манкурти, які володіють де-юре територією своїх пращурів не повстануть, бо не будуть бачити ворога і не матимуть в цьому потреби.

Що ж робити?

Продовжувати боротьбу проти усього анти-українського на усіх фронтах: десь фізично, десь інтелектуально, десь духовно. Дивитися пильно у всі боки, бачити усі лінії фронту. Для цього нам потрібно бути не просто українцями, які рекрутувалися тимчасово до війська (або є дотичними до нього), щоб відвойовувати наші населені пункти, а бути українцями-господарями своєї землі, яким не байдуже, що відбувається в будь-якому іншому кутку нашого українського дому окрім фронту. Бо це наш дім увесь, і в цьому домі жити нашим дітям після перемоги над північно-східним диким ведмедем!

Чи важче нам, чим іншим народам?

З одного боку — так. Бо інші народи (зокрема європейські) б’ються лише на одному фронті. А нам доводиться битися одразу на декількох. Але, з іншого боку, наш східний фронт настільки страшний і великий, що вимагає від українців вивільнити усі сили для спротиву, стоячи на межі життя та смерті. І такий стан пробуджує неабияку активність. Можливо, завдяки сплеску цієї енергії ми зможемо битися на два фронти. І ця боротьба на обидва фронти може бути ефективнішою, ніж боротьба на одному напрямку у наших братів в комфортній та тихій Європі.

Коли закінчиться війна?

В цілому – ніколи. Бо після перемоги над московією боротьба буде тривати далі, якщо не на фізичному полі бою, то на ідеологічному.

Я не мир принести прийшов, а меча” (Матвія 10:34).

Скільки будуть жити українці-християни, стільки й будуть вони боротися за свої ідеали та цінності на своїй землі. Бо в світі, який лежить у злі (1 Ів.5:19) у цих цінностей завжди будуть вороги і це не залежить від назви чи приналежності до тих чи інших ідеологій, країн, сторін світу. Звісно, будуть у нас і друзі. Бог буде посилати нам їх на шляху, бо ми маємо вистояти.

Та вірний Бог не допустить, щоб ви випробовувалися понад міру, але при випробуванні дасть і вихід, аби ви могли його витримати” (1 Кор 10:13).

Але головним нашим Союзником має бути Бог. Адже без Нього на жодному фронті перемоги ми не здобудемо.

Хай Бог благословить Україну!

Плохой Ігор, Кабінет експертів

Джерело

Be the first to comment on "ЗА ЩО МИ ВОЮЄМО"

Напишіть відгук