Об’єднана Європа на шляху роз’єднання

Минулого місяця ЄС направив у Люксембурзький суд прохання накласти щоденний штраф на Польщу. 27 жовтня, суд постановив, що штраф потрібно сплачувати щоденно доти, доки Польща або не призупинить роботу судової палати, або до остаточного рішення щодо її майбутнього (щодня по 1 мільйону євро).

Європейські чиновники вимагають від польського уряду скасувати судову реформу (можливість перегляду рішення судів через спеціальну судову палату). Наразі Верховний суд вже припинив планування нових справ для розгляду в палаті, але продовжив розгляд справ, які вже заплановані. Брюссель вимагає негайної ліквідації палати та відмовитися від переваги національного законодавства над законами ЄС.

Сьогодні ЄС вимагає не просто факту скасування роботи вищої палати, але послуху і абсолютної системи підзвітності. Одним із важливих факторів у суперечці між ЄС та Польщею є те, що Європейська комісія ще не схвалила 57 мільярдів євро — призначені Польщі кошти для відновлення економіки після пандемії Covid-19, і може не зробити цього, доки судовий спір не буде вирішено.

В ході вже тривалого конфлікту зростає небезпека вибудовування механізму санкції (штрафів, економічних та політичних обмежень). Брюссельські чиновники готові піти на всі кроки для контролю внутрішньої політики членів ЄС. Це розгортання небезпечне не лише в контексті втручання Брюсселю в організацію польської судової системи (без об’єктивних доказів загроз від вищої судової комісії), але створення механізму аналогічного впливу по будь-якому питанню, яке європейські чиновники визнають «порушенням принципів ЄС». Проблема стоїть особливо гостро, якщо згадати інші конфлікти (ЛГБТ, аборти, сексуальна освіта, радикальні екологічні заходи, міграція тощо).

«Ви не можете забрати всі гроші в кишеню, але відмовитися від цінностей», – сказав прем’єр-міністр Бельгії Александр де Кру і це дуже вірні слова. Але перш ніж звинувачувати Польщу, мейнстримні політики ЄС мали б поглянути на власну історію зради цінностей. Європейський Союз будувався на християнському і демократичному фундаменті як об’єднання незалежних держав, зв’язки між якими мають зробити Європу успішною. Але сучасний ЄС більше схожий на бюрократичну структуру, яка лише поглинає суверенітети і руйнує традиції.

Ми бачимо цю тенденцію давно: еліта так званих «поміркованих» політиків тисне на держави з традиційною для Європи християнською культурою та цінністю незалежності з метою уніфікації всього Союзу. Єдина позиція щодо екології, єдиний погляд на демократію, спільність міграційної політики та недопущення заперечень прогресивізму — саме цей вектор домінує за останні 5-7 років.

Все це робить Європу слабкою, адже чи не їх віроломство вже похитнуло Європейський Союз після Брекзиту, чи не їх ліберльна міграційна політика вбиває національну державу і чи не закриті очі на масові проривання кордону несуть більшу загрозу верховенству права, ніж судова палата в Польщі?

Конфлікт Варшави і Брюсселя — це не просто дискусія чи тимчасові непорозуміння, а глобальний прецедент, який покаже чи є місце національній державі в сучасному світі. Особлива пильність не завадить державам, які асоційовані з ЄС і також включені до механізмів підзвітності і допуску втручання у свою внутрішню політику.

Джерело

Західна частина ЄС перебуває в руках неомарксистських еліт – угорський історик

  • СЕРЕДА, 6 ЖОВТНЯ 2021

Еліта Євросоюзу не має візії майбутнього, держави-члени живуть без спільних цінностей, а прагнення силою нав’язати єдину ідеологію лише збільшує ймовірність розпаду цього наддержавного утворення.

Про це йдеться у об’ємній статті угорського історика Марії Шмідт «Наступні десять років. Роздуми про майбутнє Європи».

«Еліта Європейського Союзу впродовж багатьох років не має перед собою візії. Вона зобов’язана планувати спільне майбутнє, проте не має відповідей на питання, які необхідно вирішувати. Тому вона утримується від відкритих дискусій», – наголошує інтелектуал.

Марія Шмідт пише, що євробюрократи, діючи на власний розсуд, спровокували поділ держав-членів на два протилежні табори. З одного боку – ті, хто вважає, що ЄС має залишатися Європою національних держав, з іншого – прихильники своєрідних Сполучених Штатів Європи. Цим останнім ідеться про перехід до централізованого механізму прийняття рішень, яке, очевидно, справді було би технічно ефективним, але в той же час завдавало величезної шкоди інтересам реальних європейських суспільств.

Історик наголошує на контрасті між західною та східною частинами ЄС. Йдеться передусім про ціннісний конфлікт.

«За останні тридцять років неомарксизм запанував на Заході, і тепер вони хочуть зробити його обов’язковим і для нас. – Пише угорський історик. – Те саме стосується расового питання та кожної нової подібної тенденції. Отже, ми можемо справедливо говорити про культурний імперіалізм».

Марія Шмідт акцентує увагу на зверхності західних еліт стосовно країн Центрально-Східної Європи. «З 1990 року вони просто читали нам лекції та вимагали підзвітності», – зазначає науковець.

«Після 1990 року Західна Європа стала розглядати нас як військову здобич і негайно почала грабувати, купувати наші ринки, виробництва, ЗМІ. За чотирнадцять років очікування нас нарешті прийняли до Європейського Союзу в 2004 році. Але про справжнє об’єднання не йшлося», – додає вона.

Історик вважає, що антинаціональна політика нинішніх брюссельських еліт тісно споріднена з марксистським баченням національного питання. «Більше ста п’ятдесяти років марксисти стверджували, що національне питання лишилося у минулому й епоха національних держав закінчилася. Упродовж більш, ніж сімдесяти років вони стверджували, що Радянський Союз вирішив національне питання. Тому, коли стало очевидним, що нація жива та здорова і навіть знищила могутній Радянський Союз, це стало потрясінням для західного світуПроте західна еліта продовжує протистояти національній державі».

На думку історика, до 1968 року справді існувала європейська свідомість. Але ситуацію змінило покоління 1968 року. Представники цього покоління захопили академічну сферу, медіа, а потім і політичну владу. Еліта, що виникла таким шляхом, сприймає мешканців Центрально-Східної Європи «не як братів, а як чужаків, яких необхідно цивілізувати».

Марія Шмідт вважає, що захист власної культури та цінностей відносно посягань Заходу є питанням «життя і смерті». За таких умов необхідно прагнути перетворення ЄС на прагматичне і взаємовигідне об’єднання, в якому кожен може дотримуватися власних цінностей. В інакшому випадку ЄС може чекати занепад і навіть розпад. «Давайте покладемо кінець утопічній мрії про бюрократичну імперію Сполучених Штатів Європи під керівництвом Німеччини. Користуймося економічними благами спільного ринку, але порвімо з культурним та моральним імперіалізмом», – закликає Шмідт.

Джерело

У черзі на вихід з ЄС: хто агітує за “розлучення” своїх країн з Брюсселем

Вихід Британії зі складу Євросоюзу став стимулом для багатьох європейських правих добиватися чогось подібного і для своєї країни.

Показово, що позиції євроскептиків зміцнилися не лише у “старій Європі”, а й у новій – в країнах, які досі отримують багатомільярдні субвенції ЄС.

Хоча кожний конкретний випадок має як схожі, так і відмінні риси, усіх єднає спільний знаменник – бажання зменшити контроль наднаціональних інституцій ЄС і збільшити можливості реалізації внутрішньодержавних (нерідко контроверсійних) ініціатив. 

А це, безперечно, є тривожною тенденцією для усієї об’єднаної Європи.

“Прийшов час поговорити про Huxit”

Мабуть, чи не найвідомішою країною-членом ЄС, яка має суперечки з Брюсселем, є Угорщина. Особливо це стало помітно після приходу до влади Віктора Орбана, який охоче йде на конфронтацію з європейськими інституціями. 

Останній вкид про можливий вихід Угорщини зі складу ЄС (Huxit) мав місце у середині серпня, коли угорська проурядова газета Magyar Nemzet підняла цю тему у статті “Прийшов час поговорити про Huxit”, яка викликала величезний суспільний резонанс.

У своєму матеріалі правопопулістський колумніст Тамаш Фріч написав про “безпрецедентну серію нападів з боку ЄС та Заходу” у зв’язку з угорським законом про захист дітей.

Йдеться про закон, розроблений спочатку для захисту дітей від педофілів. Однак проблеми почалися, коли у червні правляча партія “Фідес” внесла поправки щодо обмеження освіти та прав ЛГБТ, включаючи заборону інформації, яка сприймається як популяризація гомосексуалізму чи зміни статі для неповнолітніх у школах.

Втім, не лише закон про захист дітей викликав негативну реакцію Євросоюзу.

Ще у 2012 році уряд Орбана почав централізацію судової системи й різко знизив вік виходу на пенсію для суддів з 70 до 62 років, в результаті чого понад 200 осіб вийшли на пенсію.

Єврокомісія помітила це, й Суд ЄС визнав зміни незаконними. І хоча офіційний Будапешт зрештою скасував цю норму, однак звільнені судді не отримали гарантій поновлення на посаді, тож 90% суддів, багато з яких, на думку Орбана, були занадто незалежними для уряду, не змогли цього зробити.

Також угорський уряд посилив контроль над засобами масової інформації, об’єднавши регулювання їхньої діяльності в один орган – Управління ЗМІ під наглядом Ради ЗМІ, президента якої безпосередньо призначає прем’єр-міністр.

Тож не випадково, що критика ЄС зіткнулася із заявами про можливий вихід із нього Угорщини. 

Так, на початку липня спікер парламенту Угорщини Ласло Кьовер заявив, що в разі референдуму про членство країни в ЄС особисто він проголосував би проти – інакше, аніж на референдумі 2003 року. 

А наприкінці липня міністр юстиції Юдіт Варга на своїй сторінці в Facebook перефразувала слова німецького політика від ХСС Петера Гаувайлера зі статті в газеті Frankfurter Allgemeinen Zeitung і написала, що ЄС “більше не притулок, але в духовному сенсі – морг”.

Втім, досить ймовірно, що не лише реакція Брюсселя є причиною інформаційних вкидів щодо можливого виходу Угорщини з Євросоюзу. Адже та ж таки Magyar Nemzet є проурядовою газетою, й нерідко матеріали, опубліковані на її сторінках, виконують роль своєрідного зондажу громадської думки щодо того чи іншого специфічного питання, включаючи тему Huxit.

Як відомо, навесні 2022 року мають відбутися чергові вибори до угорського парламенту. В інтересах Орбана може бути бажання налаштувати громадськість проти ЄС, навіть попри те, що більшість громадян Угорщини є проєвропейськи орієнтованими.

Шантаж може виявитися дуже зручним інструментом для таких політиків, як Віктор Орбан. Особливо на тлі того, як Євросоюз показав себе готовим йти на компроміси – навіть ціною принципів, на яких він заснований. 

Polexit як погроза

А от зовсім інший підхід щодо бачення ЄС та себе в ньому – у Польщі. 

Сенсація сталася під час Економічного форуму в Карпачі, де віцеспікер Сейму та голова парламентської фракції правлячої партії “Право і справедливість” Ришард Терлецький заявив про можливість розлучення з ЄС.

“Ми повинні подумати про те, як ми можемо максимально співпрацювати, щоб ми всі були в Союзі, але щоб цей Союз був таким, який був би для нас прийнятним”, – заявив Терлецький, додавши, що якщо ЄС буде неприйнятний для нинішнього уряду, він шукатиме “радикальні рішення”, навівши як приклад британців, які “показали, що диктатура брюссельської бюрократії їх не влаштовує, розвернулися й вийшли”.

Варто зазначити, що ще донедавна видавалося сумнівним, що правляча політсила має бажання залишити Євросоюз. Окрім, можливо, деяких молодших партнерів по коаліції, на кшталт “Солідарної Польщі”, лідер якої, міністр юстиції Збігнев Зьобро давно виступає проти політики ЄС.

Яка ж причина євроапатії? Головним чином – критика Брюсселем реформи системи правосуддя у Польщі, яка відбувалася саме за каденції чинного міністра юстиції.

Втім, у Євросоюзі до останнього воліли обмежитися “глибоким занепокоєнням” саме з причини старту процедури Brexit. Через що було здійснено спроби досягти з лідером “ПіС” Ярославом Качинським певного компромісу, проте невдало.

Качинський та польський уряд продовжували втілювати неугодну для Євросоюзу реформу, змусивши ЄК врешті-решт піти на рішучі кроки.

Втім, для польських політиків розмови про можливий вихід з ЄС є радше тактикою торгу з Євросоюзом, аніж демонстрацією реальних намірів.

Тим більше, що головним запобіжником для виходу Польщі зі складу ЄС є насамперед позиція її громадян. Опитування від Kantar показало, що 81% поляків відповіли “однозначно так” і “скоріше так” на питання про необхідність для Польщі залишатися у складі ЄС.Натомість “ні” або “точно ні” відповіло лише 7% поляків. А ще 12% – не мали думки з цього приводу.

Показовою є позиція самого Ярослава Качинського. Лідер “ПіС” заявив, що “це пропагандистська вигадка” і що ніякого Polexitне буде, й майбутнє Польщі – в Євросоюзі.

Щоправда, він відразу озвучив одну умову – відмову євроструктур від втручання у хід здійснення правосуддя. А відповідно, цей ризик не варто вважати остаточно знятим. 

Шанс для італійських євроскептиків

Із приходом на посаду прем’єр-міністра Маріо Драгі європейці вважають італійців цілковито проєвропейськими. 

Насправді ж італійці стали чи не найбільшими євроскептиками або, можливо, навіть краще сказати єврокритиками, оскільки невтомно підтримують членство в ЄС, але докоряють браком реформ євроінституцій. Це було зрозуміло ще від початку пандемії, коли італійцям самотужки доводилося справлятися з викликами пандемії без підтримки “парасольки ЄС”. 

Тотальні карантини, брак підтримки підприємців, запровадження жорстких обмежень для тих, хто не хоче вакцинуватися, вплинули на критику і цього проєвропейського уряду на чолі із Драгі. 

ЄС йде правильним шляхом лише для 31% італійців (найнижчий показник для Італії за останні десятиліття) та для 50% – у неправильному.

І тут, з одного боку, Італія має шанс проявити себе. Саме із проєвропейським Драгі її можуть почути в Брюсселі.

Перш за все, передвиборча невизначеність у Франції та тривалі переговори, які все одно відбудуться в Німеччині до формування уряду, відкривають “вікно можливостей” для Італії. Хтось та повинен продовжити координувати спільні ініціативи з економічного відновлення ЄС у часи пандемії. Але це і шанс почати більш потужно просувати власні інтереси (наприклад, ті, що стосуються спільного управління міграційними викликами).

Втім, Італії може забракнути цієї потуги через внутрішній політичний хаос.

Протягом жовтня країну накриють вибори у різних провінціях, від півночі до півдня. 

Щоправда, вже зараз за їхніми результатами можна говорити про три тенденції: більшу схильність до Демпартії, дуже низьку довіру до “Руху 5 зірок” і найнижчу явку виборців.

Лівоцентристи перемогли у трьох великих містах з п’яти, у Мілані, Неаполі та Болоньї; колишній прем’єр Італії Енріко Летта завойовує місце сенатора в Сієні. Крім того, лівоцентристи впевнено набирали обертів і на півдні країни, за винятком Калабрії, де активно спрацювала партія та особистість Сільвіо Берлусконі.”Рух 5 зірок” показав, що виборці практично зневірилися в цій партії. Єдине місто, де популярність мера від “Руху” була відносно високою – це Рим. Мультитул 10в1 від Xiaomi – найкращий подарунок!Зимові кросівки New Balance за супер ціною! Натуральна шкіра

“Європейське відродження”

Тенденція до поширення популістських євроскептичних настроїв не обмежується політсилами з вищезазначених країн-членів ЄС. Існують й інші, які досить гучно про себе заявляють.

До таких слід віднести французьку праворадикальну націоналістичну партію “Національне об’єднання” Марін Ле Пен, голландську крайньоправу “Партію свободи” Герта Вілдерса, чеську євроскептичну й антиімміграційну праву партію “Свобода і пряма демократія” Томіо Окамури тощо. Усіх їх об’єднують гасла опору “диктату Європейського Союзу” чи необхідності “європейського відродження”.

Втім, справжній сенс подібних політичних проєктів є чітко зрозумілим – потрапляння до національних або європейських законотворчих інституцій.

“Європейський Союз – недемократичний. Це монстр, який глушить нашу національну ідентичність. Ми повинні боротися, щоб не піддатися Брюсселю”.

Так на квітневій демонстрації у Празі заявив Вілдерс, який, разом із Ле Пен, прийшов підтримати Окамуру та його партію для участі в європейських виборах.

Ба більше, тривалий час “Ліга” Сальвіні, “ПіС” Качинського, “Фідес” Орбана, “Національне об’єднання” Ле Пен (а також деякі інші) ведуть перемовини щодо створення нової фракції в Європарламенті, аргументуючи це тим, що “потрібно щось нове”, адже “нинішня модель Європи не може реагувати на кризи”. 

А це – тривожний сигнал для сучасної євроспільноти.

Автори:

Станіслав Желіховський,кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка,

Вікторія Вдовиченко, доцент кафедри міжнародних відносин та міжнародного права, Київський університет імені Бориса Грінченка

Джерело

Be the first to comment on "Об’єднана Європа на шляху роз’єднання"

Напишіть відгук