Місто небесне та місто земне. Глобальний історичний процес як Божа справа

Священноієрей ПЦУ Ярослав Кулик

Це питання не належить до області догматики, а тому кожен богослов і християнин з активною інтелектуальною позицією може мати на нього власний погляд.

На сьогоднішній день є християни-демократи, а є –монархісти; такі, що підтримують ідею прогресу та адаптації Церкви до викликів часу, співіснують з тими, які категорично це заперечують. Тут пропонується один із варіантів, який не є до кінця правдивим, проте відповідає на багато запитань і може бути корисним для роздумів.

Як ми вже згадували, історія людства йде по спадаючий лінії. Беручи до уваги події, викладені в Божественному Одкровенні, а також інші джерела (приміром, згадуваного вже Германа Вірта, або свідчення інших релігійних традицій) ми можемо зробити висновок, що до початку відомої нам історії людства відбулася певна метафізична катастрофа, а пізніше і природній катаклізм (гріхопадіння та потоп). Про останню, до речі, можна судити і за викопними залишками – археологи і палеонтологи масово знаходять свідчення потопу. Досконала перша цивілізація (сліди якої знаходять і досі) з певних причин загинула. До того ж, людство було захоплене певним позаземним розумом, який відтоді направляв його хід. Біблія говорить про це, називаючи диявола «князем світу цього», якому належать усі царства світу (в тому числі це видно з того, як диявол пропонував передати їх всі Христу, спокушаючи Його в пустелі).

Відомий румунський мислитель та візіонер Жан Парвулеско у 20 ст. описав цей процес так: «На початку була змова агентів небуття проти сил буття». Диявол означає «розділяючий». Той, хто нищить щось споруджене, анти-творча руйнівна сила, яка протиставляє себе Богу-Творцю. Робить він це з власної гордині, з божевільного бажання стати на місце Бога, коли контингентна істота хоче стати Абсолютом, проте розуміє, що це онтологічно неможливо і через це лютує. Він намагається спотворити все прекрасне, що сотворив Бог. Починається це з ангельської війни на небесах (в певному іншому світі, на вищих рівнях буття). Саме так ангели (вісники, служителі Божі) стають демонами чи бісами. В іконографії це зображено дуже промовисто. Як ми же згадували, св. Діонісій Ареопагіт пояснює, чому ангелів зображають антропоморфно, як «людей з крилами». Вони є архетипами, задуманими раніше від людини. Ангели мають очі тому, що можуть бачити. Мають крила, бо можуть миттєво переміщатися і тд. Коли вони повстають проти Бога, їх вигляд міняється і вони маніфестуються у формі рептилій, драконів зі шкірястими крилами, пазурами та зубами. В інших релігійних традиціях злі духи теж часто набирають образ ящерів – напр. «архонти» у ґностиків чи «асури» і індуїстів.

Далі диявол спокушає людину, переконує відійти від Божого плану і віддати свою волю під його владу, після чого Бог уже не міг насильно цього змінити. Тепер диявол може спрямовувати людську долю згідно власного бажання і людині дуже важко повернутися до істини. Для цього потрібно колосальне вольове зусилля. Крім цього, спотворюється і наша природа. Ми втратили живе відчуття Бога, бачення духовного світу та численні властивості, які сьогодні назвали б «надприродними». Наші тіла суттєво обмежені, ми одягнені в «шкіряні ризи», щоб вижити в світі, який через вільний вибір людини стати рабом диявола теж спотворюється.

Пізніше все стає ще плачевнішим – природній катаклізм, потоп, знищення оболонки води над земною кулею, що збільшило інтенсивність сонячної радіації і багато іншого. Нам відомо, що Бог не покидає світ. В Старому Заповіті зображена одна з гілок Його діяльності. Ймовірно, такі прояви Божественного втручання були і в інших народах та традиціях. Можливо, в Писанні ми бачимо певний архетип стосунків Бога та людини.

 Від того самого часу в суспільстві відбувається протиборство двох сил – «міста земного» та «міста Божого». Розумні сутності, які спотворюють світ та людську природу поневолили нас. Бог відвойовує землю в диявола, але Його завдання постійно ускладнюється небажанням людини приймати Істину.

Чому ми стверджуємо, що історія йде в бік занепаду, якщо виглядає, ніби люди у філософському сенсі відкривають нові й нові істини, вдосконалюють світ? Ми про це вже згадували: на початку істина про світ, Бога і природу була дана безпосередньо, потім ми втратили це бачення, тому лишалося відновлювати пізнання про світ «навпомацки». Тут пригадується притча про трьох сліпців, які з різних боків обмацували слона і кожен вирішував, що слон схожий на змія (хобот), дерева (ноги) чи скелю (бік). Технологія, яку люди постійно придумують та покращують тільки заміняє приспані в нас сили (див. Еріх фон Денікен «Спогади про майбутнє»).

Організація суспільства спочатку відбувається навколо релігійних авторитетів. Тут використовуються уламки істини, які залишилися від першої цивілізації. Релігійні системи ростуть із одного джерела, хоча потім ідуть у дуже різних напрямках, далеко від правди.

На жаль, від самого початку відомої історії релігійні та державні лідери переважно підпадають під вплив тих самих «агентів небуття», демонів, слуг диявола. Про це йдеться майже у всіх переданнях. В окремих релігіях демонам явно приносили жертви, в тому числі і людські, в дуже страшний та неприродний спосіб – подивитися хоча б на варварські народи Африки чи Південної Америки. В цьому сенс проілюстрованого в книзі Буття походу Мойсея та його війська проти язичницьких народів Ханаану. Як історичний виклад, це виглядає геноцидом невинних корінних народів, але якщо розглядати Біблію, як опис архетипу, то ми справді бачимо картину священної війни «міста Божого» проти людей, які діють з намови диявола та розбудовують «місто людське».

Важко сказати, наскільки інші релігії були демонськими чи відверто ворожими. Ми розуміємо, що в багатьох із них існувала частка істини, яку, власне, потім християнство інкультурувало. Але коли йдеться про поколаніння конкретним контингентним істотам, яким приносилися криваві жертви, в ім’я яких чинилося відверте зло, відповідь напрошується сама собою. Ці колективні енергетичні системи прив’язують людську душу, яка вступає в спілкування з ними посередництвом ритуалу, а далі живляться її ресурсом.

Після приходу Христа ситуація докорінно міняється. Світ звільняється із того рабства, в якому був раніше, коли демони так сильно спотворили людську природу та ув’язнили душі, що ті вже не могли по смерті підніматися на вищі рівні буття. Ісус у Своїй смерті та Воскресінні звільняє нас. Більше того, Він засновує Церкву, спільноту вибраних, призиває на неї Духа Святого, Який завжди в Церкві перебуває та діє, освячує та міняє її членів. Одним із завдань Церкви є пере ображувати світ та відвойовувати землю в диявола, приводячи чим більше людей до живого Христа, спасіння та Обоження.

Звісно, така ситуація не задовольняє агентів небуття. В перші століття Церква піддається гонінням та репресіям, але таким чином зберігає святість, вибраність і певну закритість. Туди не так просто потрапити, потрібно витримати серйозні умови, випадкових людей там немає, потрібно бути готовим йти до кінця, аж до мучеництва, проте винагорода дійсно велика, якої світ дати не може. На сьогоднішній день це скоріше припадає під визначення закритого релігійного ордену чи секти, але в тій «секті», на відміну від сучасних, існувала повнота Істини.

Все дуже міняється в 4 ст., коли імператор Константин, будучи язичником, тобто прив’язаним до демонічної системи культів, з чисто політичних причин підминає Церкву під державу, легалізує її. Він ніби й допоміг подолати єресьаріанства, скликавши перший вселенський собор, проте ми знаємо, що і до Константина в Церкві виникали єресі, які були успішно спростовані. Тепер «місто Боже» та «місто земне» зливаються в душе непрості стосунки, в яких церква, з одного боку, освячує світське середовище, з іншого боку надто сильно відкривається на його згубні віяння. Відтепер йде боротьба за першість церковної та світської влади. В західній Європі найчастіше торжествувала влада римського понтифіка над королями і феодалами, у східній – влада імператора (зокрема візантійського) домінувала над Церквою. Та сама модель збереглася і в російській церкві.

Від цього часу важко провести чітку різницю між «таборами» слуг Божих та агентів небуття. В Церкві й далі лишається благодать Духа Святого, присутність Божа, її таїнства й далі пере ображують світ (хоч різні люди можуть сприйняти цю зміну мірою своєї віри, більше чи менше). Але певні люди, які потрапляють в Церкву, як миряни, так і священнослужителі, свідомо чи несвідомо можуть служити злу. Вони інфільтровуються в Церкву, щоб підірвати її структуру та розхитати віровчення. І чим далі ми рухаємося, віддаляючись від Бога, тим менше можемо сприймати благодаті Божої, а тому демонам стає простіше на нас впливати.

На певному етапі історії формується те, що умовно можна назвати «глобальною владою», змовою світових правителів, об’єднаних (свідомо чи несвідомо) навколо диявола. Важко сказати, коли це відбулося. Особливо це яскраво оформляється в частинах монархічних родин Європи та Азії, а також таємних середовищах. Відповідно, ведеться боротьба за панування в світі, встановлення певного устрою. Завданням диявола є знаходження оптимального порядку керування людством, щоб отримувати максимум вигоди. Його метою є руйнація Божого задуму, знущання з людей та природи. Саме через це постійно влаштовуються війни, соціальні катастрофи, масові вбивства. Енергія, яка виділяється внаслідок болю та страждання живить демонів. Люди перебувають під інформаційним впливом диявола, тому їх постійно переконують відвертатися від Бога та істини, діяти проти Творця.

Інфільтровуючи своїх агентів у Церкву диявол розхитує її та розколює. Перше велике трагічне розділення відбувається 1054 р., після розірвання стосунків Риму та Константинополя, після чого говорять про церкву Православну та Католицьку. Далі –16 ст. реформація, релігійні війни. Для України трагічною подією стала Берестейська Унія, церковний розкол і перетягування значної частини православних віруючих під контроль Риму із суто політичних причин. Подібні локальні біди ставалися і в інших країнах. Останньою масштабною церковною кризою стало створення в 1943 р. нової церковної структури в СРСР за наказом Сталіна, в результаті якої вся єрархія опинилася під контролем спецслужб.

Що далі, то більше церкви примушують змінитися. У Православ’ї цей процес йде повільніше, через загальну консервативність і принцип помісності. Але для Вселенського Патріархату, наприклад, уже були вибрані вкрай ліберальні провідники. Соборно був засуджений «релігійний фанатизм» (цікаво, чи підпадають свт. Кирило Олександрійський, св. Князь Володимир та св. Іван Кронштадський під їх уявлення про фанатиків).

Римо-Католиків вдалося зламати ще ефективніше. У 60-х роках був проведений так званий ІІ Ватиканський Собор, на якому більшість традицій Церкви за 2 тисячоліття були анульовані чи суттєво змінені під гаслом адаптації до викликів сьогодення. Першою змінили Літургію, скасувавши старий обряд та сакральну латинську мову та прийнявши протестантський обряд. Далі впровадили «міжрелігійний діалог», скерований на змішання релігій в дусі «Просвітництва», визнали юдеїв «старшими братами» по вірі, заперечили важливість певних подій в церковній історії (як то Хрестові походи). Далі пом’якшували інші елементи церковного життя, робили їх привабливими для світського середовища, і багато в чому копіювали протестантів. В результаті цього більше людей справді проявили інтерес до неокатолицизму, але його мета – ініціація душі, переображення та Обоження  були втрачені.

Можна довго розглядати всі аспекти політичної кулуарної боротьби, створення різних таємних середовищ, глобалістських структур, на кшталт Комітету 300, Тристоронньої Комісії, Римського Клубу, і, зрештою, ООН, ЄС, МВФ і НАТО. Все це описане у відповідній літературі й чітко показує на підставі достовірних історичних фактів, документів та прямих цитати політиків та експертів: найближчим часом мається встановити зовсім інший лад, який не матиме нічого спільного з Істиною. Фундамент таких ідей почали закладати ще у 15-16 ст, після завершення золотої епохи Середньовіччя.Війни, що відбуваються в світі можна умовно поділити на дві категорії: війни за істину (зіткнення слуг Божих та агентів небуття) та війни диявольські (коли демони зіштовхують різні країни чи групи штучно, спричинити чим більше смертей, руйнації та страждання).

На жаль, дуже часто важко простежити чітку відмінність між ними. Гібридну війну не придумали в 21 ст., вона триває вже дуже давно – між містом Божим та містом людським. Диявол спеціально сплутує все, щоб приховати себе та свою участь.Добре відомо, що найбільше диявол старається влаштувати все так, щоб ми повірили, ніби його не існує, що всі процеси випадкові й немає певного розумного центру.

Всі зміни політичних устроїв протягом історії мають на меті визначити, який устрій буде найефективніший для керування людьми, їх психологічної трансформації. Приміром, під час «Французької революції» було знищено монархію у Франції, перевернута державна єрархія, некомпетентні та невіруючі люди отримали всю повноту влади, що вилилося в терор, зокрема й проти Церкви, і численні жертви. Далі І Світова Війна зіткнула лобами християнські монархії Європи, які були пов’язані часто кровною спорідненістю. Мапа Європи та стосунки між країнами були перекроєні, було створено Лігу Націй, наднаціональну структуру. Втім, вона проіснувала недовго. ІІ Світова Війна пішла ще далі, зовсім змінивши обличчя Європи, навчила об’єднуватися проти певного демонічного спільного ворога, у боротьбі з яким ніякими засобами не гребують.               

Звинувачувачі на Нюрнберґському процесі були не кращі за обвинувачених, але переможців не судять. Злочинний комуністичний режим СРСР завдав нищівного удару по Православній Церкві, а також знищив значну частину української нації, майже позбавивши її як ідеї, так і еліти. До того ж була створена держава Ізраїль. Як відомо, «дивіться, чим скінчилося і ви розумієте, хто почав». Завдяки так званому «Голокосту» жиди спромоглися вибороти собі панівне становище та змусити всіх (особливо величну колись німецьку націю) відчувати провину перед ними (мовляв, хтось їх знищував, а інші не заважали це робити) та нав’язувати свої уявлення. Наступним кроком, який став можливим завдяки великій війні – заснування ООН, іншої наднаціональої структури, яка детермінує дії окремих держав; «Європейської співдружності вугілля і сталі» (між Німеччиною та Францією), яка потім трансформувалася в Європейський Союз, який зараз має владу проштовхувати практично будь-які рішення і парадигма якого далека від християнської.

Протистояння Америки та СРСР також дало свої плоди для системи – допомогло визначити, яка парадигма є найкращою для управління. Соціалізм сподівань не виправдав. Частково цей устрій був модифікований для Китаю, де зараз є гібридний устрій між соціалізмом і капіталізмом, але при цьому впроваджена ідеологія та засоби контролю над людським життям–це також перевірка, чи приживуться вони в новому світовому порядку.

Останніми роками експерименти над людською психікою стають усе більш явними. Масове заперечення християнської парадигми, традиційних цінностей, руйнування сімей, відмова ненародженим у праві на життя, деградація в мистецтві, спотворення базових елементів в освіті. Таким чином стає можливим нав’язати будь які абсурдні ідеї. Особливо це стосується «ґендерної ідеології», яка, за висловом Ґабріели Кубі є «руйнуванням свободи в ім’я свободи», «расової рівності» та знищення всього, що має стосунок до «поневолення».

Справді, коли всіх примушують визнавати, що педерасти мусять прирівнюватися до здорових людей, їхні зв’язки теж треба називати «подружжям»; коли негри та інші не-білі народи конче повинні бути присутніми у різних сферах життя (науці, освіті, індустрії, кінематографі, політиці) незалежно від компетенції, а інакше ти вважатимешся «фашистом» і «расистом».

Справді, коли з університетських курсів виключаються такі предмети, як історія класичного мистецтва, бо в ній не фігурували негри, коли рух «Чорні життя мають значення» у США може безперешкодно чинити погроми, а всім традиціоналістам і віруючим людям відмовляється в правах на просування свого світогляду–це явний показник примусової зміни мислення. Особливо до цього залучені медії, кінематограф, новітня література та авторитетні міжнародні організації.

З кожним поколінням наростає соціальне виродження, яке дуже добре описав дослідник Ігор Калмиков (Григорій Климов). У своїх творах він перекладає мову релігійної метафізики на контекст медицини, психіатрії, соціології та історії. За його переконанням, злі сили діють не тільки в сфері душі, але й чисто фізичній. Відділена від Бога людина спершу набуває суттєвих психічних відхилень, які в першу чергу проявляються у неврозах, тяжінні до своєї статі та сексуальних збоченнях, а потім і хронічних хвороб з тілесними деформаціями. Автор аналізує велику кількість біографій відомих людей і статистичних даних. Зрештою, приходить до висновку про існування «комплексу влади», який так чи інакше властивий більшості людей, які займають високі посади в державних чи бізнес-структурах.

Останнім ударом по людству, свідками якого ми зараз стаємо, є штучна «пандемія» китайського «короновірусу». Можливо, вірус дійсно існує, проте його масштаби і статистика смертності явно завищені. Людей змушують боятися, всіх примусили носити маски, де б вони не перебували (це ще з часів давнього Єгипту і Риму було ознакою раба, щоб той багато не говорив і не плював у господаря), а тепер «вакцина» представляється єдиним виходом із ситуації. Який вплив вона матиме на організм, ніхто сказати точно не може. Але всіх, хто відмовляється від «добровільної» вакцинації зараз активно до неї примушують, найдемократичніші країни жорстоко розганяють мітинги, незалежних експертів висміюють чи тероризують. Церковним ієрархам так само наказали взяти участь у просуванні цього плану, переконуючи всіх «в ім’я спільного блага» (гасло комуністичної та інших тоталітарних ідеологій) вакцинуватися. Ймовірно, що людей таким чином готують до необхідності добровільного прийняття певного «універсального» засобу порятунку від «загрози», яким цілком імовірно може стати мікропристрій імплантований прямо в тіло.

У пророчій історії «Три розмови про антихриста й кінець всесвітньої історії» філософ Володимир Соловйов описує дуже реалістичну картину світу. Прихід антихриста в кінці відомої історії – неминучий факт. Інша річ, що він може бути або окремою людиною (чи навіть нелюдською істотою), або ж групою людей, що підтримуватимуть певну концепцію. Можливо, антихрист буде стояти за ширмою єдиного світового уряду, яким відкрито являть себе світу. Тоді настане цілком тоталітарне суспільство, засноване на найбільш безбожній ідеології. До того ж, зі всіма досягненнями техніки та її щонайбільшого впровадження у всі сфери нашого життя (вже зараз без смартфону в західній країні дуже складно налагодити побут і працювати; далі телефон може бути замінений на мікропроцесор, імплантований в руку) контроль за дотриманням правил може бути дуже прискіпливим. Для прикладу ми можемо сказати про мусульманську меншину в Китаї, поселену в резервацію, над якими ведеться подібний нагляд через смартфони.

Розглядаючи тенденції у зміні філософського світогляду, зміні акцентів із небесного, потойбічного до земного й тимчасового, мусимо відзначити, що вони не випадкові. У Церкві люди одержують повноту істини та пізнання про світ, Бога і самих себе й чітко бачать, які їм жити. Саме через це і Церкву намагаються розділити, і вчення її різноманітними єресями спотворити, і з боку держави на неї тиснути. З 17 по 21 ст. Церкву все більше відсувають на периферію світогляду, називаючи застарілою та вже не актуальною. Нинішній «науковий» світогляд перш за все тяжіє до влади, отримання контролю над природою, її поневолення. Футурист Мічіо Кайку прямо говорив, що метою технологічного прогресу має бути одержання «влади богів». Тільки не загадав при цьому, що це будуть «боги на костилях», бо в справжньої «божественної» істоти сила має іти з її сутності, а не бути дана через навішану ззовні технологію. Будь-який святий муж матиме більше влади, ніж найпотужніший технічний пристрій. Втім, таке поневолення природи вічно тривати не може, бо її ресурси також вичерпуються. Глобалісти розуміють це. Рух за захист довкілля стає все популярнішим, але його так само примудряються обернути на нову ідеологію. Тоді в центр ставлять неусвідомлену живу природу, які ледь чи не поклоняються. Тут же – спотворення ідеї ієрархічності світу, вважається, що людина має покірно зайняти свою нішу в екосистемі, а не претендувати на будь-яке ціннісне вивищення. Звідси і ставлення до людей, як високоорганізованих тварин. Про слабкість такого підходу ми вже говорили, ним можна виправдати будь-який терор.

Профанація, відхід від сакрального, відізвання людини від її Джерела та небесної Батьківщини, приниження до рівня «високоорганізованої матерії», вкорінення в невластиву технологічну систему, яка обплутала весь світ і дедалі більше вторгується в особистий простір–це все є пунктом одного плану. Важко точно назвати його кінцеву мету. Носіям сакрального знання вона відома, але для світського середовища звучатиме дуже театрально–прихід антихриста, встановлення тотального панування всесвітнього уряду і потім – кінець відомої історії. Як відомо, варто висміяти певну ідею, щоб заховати її, люди перестануть вірити в можливість її реалізації. А між тим, все іде саме до цього, світ з кожним роком у своїх світоглядних та соціальних установках ближчий до антиутопії.

Яку користь це дасть дияволу?

По-перше, задоволення його жаги влади заради влади.

По-друге, примушувати страждати творіння Боже, спотворювати його.

По-третє, отримання життєвої сили від людського страждання. До того ж, усе влаштоване таким чином, що люди самі віддають ворогу свободу. Вони з власної волі приймуть усі його пропозиції та засоби поневолення.Протистояти цьому може тільки Церква – не як адміністративна структура і не одна ієрархічна система, а як містичне Тіло Христове, об’єднання посвячених душ навколо Бога, які знають, куди вони ідуть і прагнуть досягнути Царства Небесного. Тоді Бог охоронить вибраних Своїх у найгірших обставинах тиску з боку профанного світу.

Потрібно поставити питання про остаточний кінець всесвітньої історії. Згідно Біблії, спершу все буде дуже погано, а потім – дуже добре. Пророцтва про кінець світу, які так люблять розшифровувати деякі люди не стільки мусять дати точну інформацію про різні катастрофи, як зобразити загальну атмосферу помираючого без Бога світу. Насправді, ці пророцтва – не вирок і не прогноз точного кінця, а радше попередження, що може трапитися, якщо людство продовжуватиме підкорятися дияволу та ігнорувати свого Творця. Якби ми вирішили прийняти Бога і цілком жити за Його заповідями, Одкровення Івана Богослова та інші апокаліптичні книги так і лишилися б застереженнями. Втім, судячи зі всього, є великий шанс, що вони таки відбудуться.

Образи, в яких усе це показано важко піддаються тлумаченню, оскільки були в першу чергу записані для тогочасних людей і апелювали до зрозумілих їм понять та уявлень. Зрозуміло одне – останні часи будуть максимально віддаленими від Істини, люди підуть від Бога за тимчасовими ідолами, які даруватимуть радість для земного життя, але не трансформуватимуть нашу особистість на Бого-людську. Єресь лібералізму та вільнодумства буде поширюватися на все, що завгодно,окрім Істини. Вона буде все більше під забороною. Оскільки Божий задум звершується через людську свободу, то при відступі від Творця світ занепадатиме все більше.     

Ситуація нагадуватиме ту, що перед першим пришестям. Цього разу Ісус прийде у славі, Він буде переображувати світ явно. Він буде оновлений, і тому всі помилкові явища, гріх вже не буде мати в ньому місця. Всім адептам «міжрелігійних діалогів» та морального релятивізму потрібно замислитися – в кінці часу світ не буде порівну поділений між праведними і грішними, між ангелами й демонами, між Богом і дияволом. Правда торжествуватиме, а зло буде знищене, помилка виправлена.

Перед цим остаточним кінцем для віруючих людей існує два варіанти –катакомби чи катехон. Перший цілком зрозумілий – коли гоніння стануть надто важкими, потрібно буде ховатися від світу, для того щоб хоч якось зберегти свою віру і старатися ще й вчити інших. Проте ніхто не знає, в який час кінець настане, оскільки це залежить від дії самих людей. Попри те, що світ постійно занепадає, в ньому помітні циклічні тенденції. Може бути відродження торжества Православ’я у світі, можливо навіть сакральної держави – на певний час. Це і називається Катехон, тобто «утримуючий», послання ап.. Павла до Солунян. Це чинник, до кінця не розшифрований, який буде утримувати світ від появи «сина богибелі» (антихриста). Це може бути як сакральна держава (можливо, відроджена Київська Русь), чи торжество Церкви, чи навіть окрема особистість (християнський монарх чи Патріярх). В кожному разі, якщо можливо посприяти Катехону, ми повинні цьому спів діяти. Катакомби нікуди не подінуться.

Зараз, добре розуміючи ті процеси, що відбувалися в минулому, ми можемо правильно впливати на майбутнє, яке залежить від нас, від належної співдії нашої свободи з Богом.

Автор: Священноієрей ПЦУ Ярослав Кулик

1 Comment on "Місто небесне та місто земне. Глобальний історичний процес як Божа справа"

Напишіть відгук