Навіщо традиціоналізм

Ігор Загребельний

Те, за що сьогодні доводиться боротися консерваторам, є одним із найяскравіших свідчень звироднілості нашої доби.

Минули часи, коли вандейські повстанці під знаменами Найсвятішого Христового Серця протистояли встановленню революційної тиранії. Минули і часи іспанських карлістів. Нині у країнах, які колись були християнськими, аж ніяк не йдеться про боротьбу за збереження чи відродження політичних режимів, які служили б вираженням учення про царську владу Христа, чи, скажімо, виразно ієрархічних, станових суспільств. Боротьба ведеться за найелементарніші речі включно з переконанням, що людство складається із чоловіків та жінок, а не з не знати яких гендерів.

Спротив рухові ЛГБТ, відстоювання певних обсягів релігійної та особистої свободи, боротьба за життя ненароджених дітей, етнічне самозбереження – саме цей мізер сьогодні становить основу консервативного порядку денного.

Якщо розуміти поняття консерватизму буквально, то сучасний консерватизм не може бути інакшим. Консерватизм передбачає консервацію, захист тих традиційних речей, які ще можна зберегти (це у кращому разі, у гіршому – він бере «під опіку» інструменти та продукти попередніх етапів занепаду, не піддаючи їх критичному аналізу).

Одначе, на мою думку, здоровий реалізм у прийнятті окресленого порядку денного може поєднуватися з відданістю більш амбітним речам – тим, які не можна «консервувати», бо вони належать не до переліку того, що потребує захисту «сьогодні», а до того, що програло ще «позавчора». Позицію такої відданості, аби відмежувати її від консерватизму, я можу назвати традиціоналізмом (у цьому тексті я утримаюся від детальнішого термінологічного нюансування).

Про які речі йдеться? У першу чергу тут ідеться про таку фундаментальну характеристику: суспільство в цілому – уся повнота його інститутів (включно з найвищою політичною владою), норм та практик – є тео- і сакроцентричним. Усе – від політики та воєнної справи до сексуальності та господарства – підпорядковано прославі Бога та справі спасіння. Ці світські сфери володіють певною автономністю, над ними існує окрема релігійна сфера, але вони не відгороджені від неї жорстким чином, а просто знаходяться від неї нижче за віссю сакральне-профанне. Власне релігійна сфера освячує їх так само як вівтар і дарохранильниця освячують вівтарний простір, вівтарний простір – наву, увесь храм – навколишню землю.

З цією фундаментальною характеристикою пов’язана низка інших:

  • Розумові зусилля, спрямовані на пізнання Бога, вважаються вершиною інтелектуальної діяльності людини. Теологія є найвищою з наук, метафізика (філософія) – її служниця, фізика (природничі знання) – служниця метафізики.
  • Політична система спирається на вчення, що влада походить від Бога, а не «народу». Найкращим режимом вважається монархія, причому бажано, аби вона поєднувалася з елементами аристократії та республіки/політії, тобто спиралася на високий рівень самоорганізації основної частини суспільства. Республіка як така може вважатися легітимною, хоч, аби бути ефективним, республіканський режим має застосовуватися лише щодо нечисельних громад і спиратися на добре сформований клас чеснотливих громадян (республіканську аристократію).
  • Суспільство є ієрархічним у відвертий спосіб. Це означає не лише те, люди є нерівними фактично, але й те, що така нерівність визнається чимось справедливим, бажаним і навіть принципово необхідним. Нерівність людей розуміється як те, що відповідає ієрархічності усього сотвореного Богом сущого, а також нижчості цього сущого відносно Творця. При цьому найфундаментальнішим суспільним поділом є поділ на три стани: духовно-інтелектуальну і військово-політичну еліти та основну масу населення.

Усе це – надзвичайно далеке від реалій сьогодення. Тож чи є сенс мати до нього прихильність?

Уявіть, що ви з групою інших осіб ідете пересіченою місцевістю. День, два, тиждень, місяць, рік і, можливо, решту життя (ви потрапили на планету інтелектуального експерименту). Ви не маєте запасів води, а та, що вам трапляється, далеко не найкращої якості: з рівнинних річок, озер, боліт, калюж. Та найгіршим є те, що ваша група задоволена цим станом речей. Більше того, її учасники вважають, що, користуючись виключно брудною водою, вони досягли неабиякого прогресу. Мовляв, це колись, у темному минулому, через тогочасні репресивні норми вони були змушені пити виключно чисту воду: таку безбарвну і майже позбавлену смаку. Тепер ситуація виправилася, і байдуже, що такий прогресивний стиль поведінки часто призводить до проблем зі здоров’ям.

Ви приречені мандрувати з цією божевільною групою. Звісно, можна було б спробувати відокремитися, одначе вижити самотужки дуже нелегко. На це потрібні неабиякі відвага, запал та вміння.

Чи варто за таких умов плекати думку, що нормальна вода – це те, що було в минулому, а не ота рідина, яку доводиться пити зараз?

Дотримуючись застарілих, традиційних уявлень про воду, ви зможете принаймні частково застосовувати їх на практиці. Ви намагатиметесь збирати росу, хоч її і не вистачатиме. Із тієї води, яка трапляється вашій групі, ви будете обирати найкращу і, коли випадатиме можливість, будете її очищувати та знезаражувати.

Найімовірніше, з вас будуть сміятися, одначе бути осміяним куди краще, ніж отримати серйозний розлад травлення, а то й померти.

Вам, можливо, вдасться довести правильність своєї поведінки кільком особам. Але на великий успіх не розраховуйте. Ваша група дуже твердо вірить у теорію прогресу. Більшість усе одно буде вважати вас ненормальним, тож не варто докладати надзусиль, переконуючи навколишніх у правильності своєї позиції.

Також, напевно, не варто віддаватися надмірній тузі за чистотою водою. Не слід вдаватися і до її крайньої ідеалізації. Ймовірно, та вода також мала недоречні домішки, які позначалися і на смаку, і на біологічних властивостях. Або ж навпаки: їй бракувало низки мікроелементів. П’ючи таку воду в минулому, ви не опинялися в раю. Ви просто жили по-справжньому нормальним життям.

Пам’ятаючи про істинну нормальність, ви, можливо, зазнаєте щастя, натрапивши на струмок. І тоді, на відміну від загалу, ви не проґавите цього шансу. Також ваш радикалізм у питанні води мотивуватиме вас не приймати нових прогресивних ідей, які з’являються у вашій групі (наприклад, щодо харчування – нехай читач дасть волю уяві). Можливо, ваша впевненість і тверда позиція спричиниться до того, що більшість учасників групи таки відкине цей черговий етап прогресу. І так: беручи участь у дискусіях із цього приводу, ви з прагматичних міркувань можете мінімізувати тему води, опонуючи найбільш огидним ідеям стосовно їжі (побудьте звичайним консерватором).

Та, якою не була б практична ситуація, мати істинні уявлення про нормальну воду – це те, чого вимагає ваша людська гідність, гідність інтелектуальної істоти. Саме це, на мою думку, є найпершою причиною бути вірним традиціоналістичній позиції.

Джерело: Політична теологія

1 Comment on "Навіщо традиціоналізм"

  1. Поширив би, але король голий, а “природня” ієрархічність – не “нормальна вода”. Швиде сеча священної корови.

Напишіть відгук