Наказ Мінсоцполітики №86 про інтеграцію гендерних підходів: колос на глиняних ногах

Наказ Міністерства соціальної політики №86 від 7 лютого 2020 року «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів» (далі – Інструкція) де-факто є основним документом, який надає умовну правову основу для впровадження в Україні того, що у широкому колі громадян йменується як «гендерна ідеологія».

Практичне застосування Наказу про гендерну інструкцію детально розписане у спеціальному Посібнику, який створили Мінсоцполітики та Національне агентство з питань державної служби. Безпосередньо Посібник писали експерти грантового проєкту SURGe під координацією організації Alinea (структура ООН) на гроші уряду Канади. Посібник як додаток до Наказу був опублікований нещодавно – у листопаді 2021 року. Його значний обсяг у 64 сторінки свідчить про те, що міністерський Наказ та відповідна Інструкція за задумом авторів є стратегічними і концептуальними документами, які покликані суттєво змінити всю державну політику.

Як зазначається у тексті Інструкції, вона укладена із метою виконання норм Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».  А у п. 2 Загальних положень Інструкції зазначається, що вона застосовується «при розробленні документів, спрямованих на регулювання суспільних відносин, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування». Таким чином, норми цієї Інструкції розраховані на усі державні установи і, як зазначається, допоможуть державним службовцям та посадовим особам на всіх рівнях будувати суспільство рівних можливостей.

Наказ №86 про затвердження Інструкції був підписаний тодішнім Міністром соціальної політики Юлією Соколовською.

У цьому аналітичному матеріалі експерти правозахисної організації «Всі разом!» аналізують цей документ і констатують: Наказ та Інструкція містить значні правові несумісності, ознаки юридичного підлогу і яскраво виражену ідеологічну вмотивованість

Застосування термінології, яка суперечить українському законодавству

Термінологія, яка використовується у тексті Інструкції, не  узгоджується із українським законодавством. Передусім йдеться про базовий термін – «гендер». Зазначений документ Мінсоцполітики дає таке визначення:

«Гендер – соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок/чоловіків».

Також пропонується визначення статі:

«Стать – сукупність ознак біологічних та фізіологічних особливостей особи».

А в офіційному Посібнику міститься додаткове роз’яснення:

«Стать залишається незмінною, але гендерні ролі можуть змінюватися».

Таким чином Наказ, Інструкція та Посібник Мінсоцполітики чітко розрізняють поняття стать і гендер, і пояснюють, що гедерів є множинна кількість, а гендерні ролі можуть змінюватися невизначену кількість разів.

І це ПРЯМО СУПЕРЕЧИТЬ чинним українським законам.

Наприклад, у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» взагалі відсутнє визначення терміну «гендер». Там зустрічається лише словосполучення «гендерна рівність», але саме у значенні рівного правового статусу жінок і чоловіків.

У зазначеному Законі написано: «Гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Тобто в українському законодавчому полі чітко і однозначно зафіксовано, що «ґендерна рівність» – це виключно рівність двох біологічних статей – чоловічої і жіночої.

Також у Законі є поняття гендерно-правової експертизи як аналізу чинного законодавства, проектів нормативно-правових актів, результатом якого є надання висновку щодо їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Загалом гендерний паритет в значенні винятково рівності чоловічої і жіночої статей відображений у низці законодавчих актів України: у Сімейному кодексі, Кодексі законів про працю та Цивільному кодексах України, а також  в Законах України «Про зайнятість населення», «Про пенсійне забезпечення», «Про охорону праці», «Про державну службу» тощо. І усюди відображена конституційна вимога щодо рівності жінок і чоловіків, що гарантує рівність жінок і чоловіків у правах і свободах, а також перед законом (стаття 24 Конституції України). Тобто законодавство України використовує поняття «гендерна рівність» винятково в контексті рівності жінок і чоловіків – за біологічною статевою ознакою.

Таким чином Наказ №86 та відповідна Інструкція Міністерства соціальної політики щодо інтеграції так званих гендерних підходів ПРЯМО СУПЕРЕЧИТЬ чинному законодавству України у частині термінології. Адже пропонує розуміти і визначати поняття «гендер» в значенні, не відповідному «статі», як це розуміє українське законодавство.

Посилання на міжнародні документи, які не мають в Україні законної сили

Наказ №86 та відповідна Інструкція Мінсоцполітики містить пряме посилання на міжнародні акти, які не ратифіковані Україною та відповідно не мають в Україні законної сили. Так в одному рядку із законами України міститься посилання на Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Зазначимо, що саме в цьому документі вперше термін «гендер» визначено як соціальні ролі, які відрізняють і навіть суперечать біологічній статі.

Нагадаємо, що Стамбульська конвенція юридично закріплює можливість особи поводитися всупереч своїй біологічній статі, щоразу самостійно визначати свої соціальні й сексуальні ролі. Цей скандальний міжнародний документ Україна відмовляється ратифікувати вже багато років, оскільки він не стільки про захист жінок, скільки про просування гендерної антиприродної та антисімейної ідеології:

– проводить чітку різницю між поняттями «стать» та «гендер» (пункт 3 статті 4), розділяючи їх;

– вводить поняття «гендерна ідентичність», яким виділяє трансгендерів, агендерів, транссексуалів та інших (загалом гендерні ідеологи вигадали вже десятки різних «гендерів»);

– унормовує поняття «сексуальна орієнтація», яким виділяє гомосексуалістів, лесбійок, бісексуалів і проголошує їх об’єктами пріоритетного захисту;

– дозволяє державам на власний розсуд обмежувати права громадян задля протидії дискримінації за гендерною ознакою (пункт 4 статті 4).

Саме із тексту Стамбульської конвенції, яка не має в Україні законної сили, Міністерство соціальної політики копіює цілі фрагменти і в обхід законів намагається інтегрувати у сферу державного управління «гендерні підходи» в розумінні Стамбульської конвенції, а не у розумінні українського законодавства. Такі дії мають ознаки свідомого юридичного підлогу.

Вихід за межі власних повноважень

Відповідно до вимог законодавства, будь-яке міністерство має діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 423, Мінсоцполітики розробляє проєкти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать виключно до його компетенції. Так, у пункті 1 Положення про Міністерство соціальної політики України зазначається, що Мінсоцполітики серед іншого забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Серед первинних завдань відсутні будь-які згадування про «гендерну рівність», «гендерну політику», «гендерні підходи» та взагалі про весь цей штучний ідеологічний «гендер» загалом.

Лише у пункті 85 згадується завдання щодо Мінсоцполітики: «формує Національний план дій щодо впровадження гендерної рівності». Але з урахуванням контексту чинного українського законодавства, як вже було зазначено вище, під словосполученням «гендерна рівність» щоразу мається на увазі виключно рівність прав та можливостей чоловіків і жінок.

Згідно роз’яснень Міністерства юстиції України щодо виконання та застосування нормативно-правових актів міністерств зазначається, що «нормативно-правові акти міністерств поширюються, як правило, на сферу діяльності міністерства…». В тому числі, мають відповідати вимогам Конституції та Законам України.

Таким чином можемо дійти висновку, що нормативно-правові акти Міністерства соціальної політики, які не узгоджуються з нормами чинних законів і Конституції, не можуть мати впливу на інші Міністерства та державні установи.

Підсумок

Наказ Мінсоцполітики №86 про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів містять значні ознаки правового нігілізму, невідповідності українському законодавству, ідеологічної вмотивованості і юридичного підлогу. Ці документи не відповідають конституційним принципам, суперечать законній термінології, а також містять ознаки виходу за межі повноважень керівництвом Міністерства відповідно ст. 65 Закону України «Про державну службу». Суперечливі правові акти такої низької якості розбалансовують чинну в Україні систему підходів, концепцій і понять. Окрім того провокують значний суспільний конфлікт і спричиняють недовіру до рішень і дій органів влади.

Відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, подібні міністерські документи потребують якіснішого і ширшого обговорення із громадськістю та залученням широкого кола експертів та фахівців.

З урахуванням зазначених обставин Наказ Міністерства соціальної політики № 86 від 07.02.2020 р. «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів» підлягає скасуванню.

Джерело

Be the first to comment on "Наказ Мінсоцполітики №86 про інтеграцію гендерних підходів: колос на глиняних ногах"

Напишіть відгук