Ностальгії за пізнім совком залізної завіси присвячується

«Вся гіркота і відчай, що накопичився за останні роки, знайшли вихід у цьому крику. Він не просився сюди тоді, вперше. Йому наказали прийти. Люди, що послали його, які ночами спокійно спали в чистих і м’яких ліжках, були на те свої підстави. То була не його війна. Але він боровся за них. І став їм невгодний. Тому що вони знали — все суцільна брехня. А брехню можна приховати, вдавши, що нічого не сталося. І вони вдали, що його не існувало. А інші називали його вбивцею…»

Девід Моррелл «Рембо 2»

За створення СРСР було заплачено дорогу ціну за період із 1917 по 1991 рр.: мільйони зламаних життів і доль, мільйони вбитих, мільйони репресованих. Серед цих мільйонів були й сотні тисяч християн різних конфесій, що заплатили дорогу ціну за вірність Христу та Церкві. Саме ідеологія войовничих безбожників, що лягла в основу СРСР, ставила сповідуючих християн перед вибором: Христос чи партія.

Якимось незрозумілим чином десятки тисяч євангельських християн ностальгують за часами СРСР, чи, точніше, за періодом «пізнього совка». Багато хто залишився там ментально, як ті, що виїхали на Захід, так і ті, що живуть у країнах Східної Європи та Центральної Азії, згадуючи про часи пізнього СРСР із ностальгією. 2013 та 2014 рр. показали, наскільки жахливо багато християн все ще живуть радянською ідеологічною та геополітичною матрицею, ототожнюючи себе швидше з «радянською людиною», ніж з людиною, створеною за образом і подобою Божою, незалежно від раси, нації та мови… ніж із християнином, що сповідує… Ностальгія за СРСР, що обплутала уми мільйонів номінальних християн як ракова пухлина, лежить в основі ідеологічної матриці, яка вибудовується у спробах відновити СРСР-2.

Кожен християнин, який ностальгує за «пізнім совком», легітимізує спробу відновлення СРСР-2, піднімаючи його над людяністю та Царством Божим, яке твориться всередині нас виключно на відносинах любові, довіри та турботи… легітимізує ціну, готовність, щоб знову гинули тисячі та десятки тисяч людей заради повернення почуття затишку від «пізнього совка» за «залізною завісою», спорудженого на морі крові кількох поколінь. Царство Боже не створюється загрозами застосування ядерної зброї та поверненням до того, що було збудовано за допомогою безбожних знелюднюючих ідеологій. Перекроюючи за допомогою зброї тендітний світ після Другої світової війни, ми остаточно повернемося до Ноєвого ковчегу, а точніше до всепотоплюючих потоків крові. Можливо, недаремно Христос казав: «Як було за днів Ноя…»

Повторюся, християни, які ностальгують за «пізнім совком», легітимізують метод та інструментарій, репресії та «гулаги», гоніння та смерті десятків тисяч християн… легітимізують ціну, яка була заплачена за спорудження «залізної завіси» морем крові неповинних людей. Християнин не може бути частиною будівництва нео-радянської дійсності, навіть якщо вона має релігійну риторику, наділена християнськими термінами, і проголошує захист традиційних або християнських цінностей. Повернення до радянської дійсності не має нічого спільного з творенням Царства Божого. Бо в центрі Божого Царства – хрест Христовий, а не меч Петра.

У цей неспокійний час кожен «радянський ностальгік», який називає себе християнином, має вибір: або надавати свій світогляд і цінності, свій розум і мову для відновлення безбожної імперії, або ви знаєте, що потрібно зробити. Адже якби не Христос, то християнство було б набагато простіше, і воно простіше б уживалося з різними, у тому числі знелюднюючими ідеологіями. Якби тільки не Христос.

Джерело

Be the first to comment on "Ностальгії за пізнім совком залізної завіси присвячується"

Напишіть відгук