Юрій Олійник

Якщо оцінювати інтенсивність суспільно-політичних змін із точки зору сучасної людини, то однозначно бачимо велике прискорення в останні століття після початку промислової революції. Особливо це помітно в кілька останніх десятиліть, коли інформаційні технології змінюються вже не поколіннями, а роками.

Це посилює відчуття есхатологічності незвичних змін – від утопічного напрямку (рай технологічної сингулярності) до апокаліптичних (не лише у формі релігійних уявлень, а й просто через природні чи людські причини знищення цивілізації чи навіть життя на Землі). Однак принаймні з XVI ст. наростання інтенсивності та частоти змін вже рефлексувалось сучасниками, що призводило до наростання апокаліптичних очікувань.

Ще одною особливістю Нових часів стало паралельне існування більш поміркованих структур традиційної церковної традиції та різнорідних сектантських утворень, на які стало дробитись християнство після так званої Реформації. Ці секти можуть набирати значного поширення в окремих регіонах, впливати на цілі соціальні групи. Характерний приклад – Свідки Єгови та адвентисти сьомого дня, що популяризували ідею вичислення і містичного віднайдення знання про дату Судного Дня. В американських умовах 1840-х адвентистський рух розпродажу майна в очікуванні Судного Дня став суспільно значимим явищем.

Дуже цікавим є зворотний вплив маргінальних (або ж на рівні догматики очевидно далеких від Традиції) течій на мейнстрімне християнство в аспекті оцінки  окремих суспільно-політичних явищ і процесів у світлі демонічної активності. Як приклад – ідея прочитання сюжету з Одкровення про «начертання числа Звіра» крізь призму технічного прогресу, як певного штрихкоду або чипу. Ідея була розроблена в США, у середовищі євангелістів- п’ятидесятників. А вже звідси перебралась у 1980-ті на Афон та інші монастирські православні середовища, розквітнувши в 1990-х на пострадянському просторі.

Я поділяю обґрунтовані застереження щодо згубних можливостей зловживання технологічними інструментами. Однак у боротьбі з чипами чи штрихкодами очевидним чином проявлявся саме протестантський герменевтичний метод прочитання сакральних текстів, коли сприймається буквенний і виключно прямий текст. Що повністю ігнорує навіть традиційні коментарі, де дуже багато уваги приділено алегоричним прочитанням (поглянути, наприклад, на Тлумачення св. Андрія Кесарійського).

Загалом, есхатологія – це периферія догматичного простору, що легко транслюється поміж конфесійними рамками. Це можна побачити, зокрема, в походженні старообрядницьких побудов щодо духовного антихриста, який може прийти до влади на десятиліття і навіть століття раніше від власне фізичного.

Ці історіософські побудови базуються на антиунійній літератури з території Речі Посполитої (з чіткою схемою поступового відпадання в апостасію – Риму в 1000 році, Західної Русі в 1596-му і Московського царства в 1666 році).

Пізніший кейс – протестантська модель прочитання 7 церков з Одкровення як 7 епох існування християнства, широко запозичена в традиційних Церквах, хоча попередня традиція майже не розглядала цей текст в  схожому форматі. До речі, протестанти також «подарували» православним демонізацію Римського Папи і Ватикану як Вавилонської блудниці та предтечі антихриста.

Звертаючись до реакції віруючих на загрози, бачимо спільний і у XVII, і в XXI ст. наратив втечі від цивілізації в пустельні місця. З одного боку, це прочитання Апокаліпсису (де Жона, що символізує Церкву, ховається від дракона). З іншого – сприйняття основної частини Церкви і колись християнського суспільства як апостатів (Лаодикійської Церкви).

Очевидно, що історія пришвидшується в очікуванні фіналу. І християни повинні на це реагувати, будучи свідомими тих процесів, що розгортаються. Однак важливо не впадати ні в лівий ухил, де наука нас рятує і будує рай на землі, ні в правий – де антихрист панує вже зараз, а більшість християн – то його раби і відступники.

Тверезий погляд нас рятуватиме. Бо сказано в 13 главі Євангелії від Луки: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи на небі, ні Син, тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане! Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати. Тож пильнуйте, не знаєте бо, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком. Щоб вас не застав, що спите, коли вернеться він несподівано. А що вам Я кажу, те всім Я кажу: Пильнуйте!»

Джерело