Проблемність демократії

Демократія, грецькою – «влада народу» (від δῆμος − «народ» і κράτος − «влада»). Це – політична система, заснована на колективному прийнятті рішень за рівного впливу учасників на результат процесу (пряме голосування, референдум, плебісцит тощо).

Здавалося б, що оскільки за такої форми правління народ сам приймає рішення, яких він повинен дотримуватися, вона має бути найкращою для громадян. Але тут-то і криється каверза. Коли люди вільні самі все вирішувати, абсолютних моральних правил більше немає – думка більшості визначає, що є благо і що є істина. І будь-яке нинішнє рішення більшості завтра може бути таким самим рішенням більшості переглянуте.

За влучним зауваженням Бернарда Шоу, демократія – це коли влада не призначається корумпованою жменькою, а вибирається неосвіченою більшістю. Вінстон Черчилль із властивим йому сарказмом заявляв, що демократія – найгірша форма правління, якщо не рахувати всіх інших, і що, зрештою, вона неминуче призведе до того, що кожен голосуватиме за особисті вигоди.

На рахунку демократії такі кричущі «досягнення», як страта Сократа, розп’яття Ісуса, прихід до влади Гітлера та багато інших непривабливих історичних подій, що вершилися волею, від імені та за дорученням народу.

Річ у тому, що колективному способу прийняття рішень за рівного впливу всіх учасників демократичного процесу властива ціла низка характерних проблем. Ось найбільші з них:

1. Рішення, що приймаються, залежать від миттєвих настроїв

У натовпі почуття нерідко перемагають розум, і демократія часто перетворюється на охлократію (грецькою – «влада натовпу», від ὄχλος – натовп і κράτος – влада). На перший план виходить роль демагога (грецькою – «народного вождя»), який вміло грає на почуттях слухачів і спрямовує колективну думку знеособленої неорганізованої маси в потрібний бік.

Яскравим прикладом мінливості народних настроїв може бути безліч народу на святі в Єрусалимі. При вході Господньому до міста, вони взяли пальмові гілки, вийшли назустріч Йому і вигукували: «Осанна! Благословенний, хто прийде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» (Івана 12:13). «Осанна» арамейською означає «врятуй же». Застосовуючи до Ісуса текст 117-го псалма (вірші 25-26), вони проголошували Його верховним правителем – Господом над людьми й князями (вірші 8-9). Але пройде лише кілька днів, і під впливом «народних вождів» той самий натовп кричатиме «Розіпни Його!».

2. Ніхто не несе особистої відповідальності за ухвалене рішення

Такий підхід називається «кругова порука». Так, відповідаючи Пилату, «весь народ сказав: Кров Його на нас і на дітях наших» (Матвій 27:25). Відповідно до Тори подібна ситуація в принципі неприпустима: згідно із Законом Мойсеєвим, якщо вирок винесений неправедно, кров страти – на судді; а якщо за хибним обвинуваченням, то – на свідку (на знак чого при побиванні засудженого камінням свідок мав кинути перший камінь). Якщо ж відповідальність лежить на всіх одразу, значить – ні на кому особисто.

3. Інтереси меншини не беруться до уваги

Коли більшість має нероздільну владу, меншість може ущемлятися навіть у невідчужних правах.

4. Думка більшості приймається за істину

Широко поширене уявлення, що народ завжди правий. Міф цей втілений у латинському висловлюванні «Vox Populi – Vox Dei» («Голос народу – голос Божий»). Але дана думка не тільки суперечить логіці (чому не може бути неправою сукупність людей, кожен з яких може бути неправий?), а й докорінно неправильна.

Об’єктивна істина залежить від людської думки, – як індивідуальної, і колективної, – і встановлюється більшістю голосів. Якби перед Потопом провели плебісцит з питання «Чи вода падатиме з неба?», Ной опинився б у явній меншості.

Тим більше етичні питання не вирішуються шляхом голосування. Писання вчить: «Не слідуй за більшістю на зло» (Вихід 23:2) і наводить повчальну історію пророка Міхея: «А той посланець, що пішов покликати Міхея, говорив до нього, кажучи: Ось слова тих пророків, одноусно звіщають цареві добро. Нехай же буде слово твоє таке, як кожного з них, і ти говоритимеш добре. І сказав Міхей: Як живий Господь, те, що скаже Господь, тільки те говоритиму!» (2 Хронік 18:12-13).

«Диктатура більшості», властива демократії, завжди є загрозою як непорушності моральних підвалин суспільства, і невід’ємним правам громадянина.

5. Ті, хто прийшов до влади, легко можуть узурпувати владу

Багато жорстоких тиранів приходило до влади демократичним шляхом і правили від імені народу. Джон Адамс (1735-1826), перший віце-президент та другий президент США, говорив із цього приводу: «Демократія недовговічна. Вона витрачає, виснажує і вбиває сама себе. Ще не було демократії, яка б не наклала на себе руки».

Джерело

Be the first to comment on "Проблемність демократії"

Напишіть відгук