Розлука з батьком через війну. Як допомогти дитині?

Український досвід порятунку від війни є новим як для самих українців, так і для всього іншого світу. Всі виклики, з якими стикаються наші сім’ї – невідомі, невивчені. Ми розводимо руками, не знаючи до яких наслідків призведе те чи інше наше рішення, що є кращим для нас, для нашої сімейної пари, наших дітей. Та, розуміючи потреби дитини, все ж можемо зробити цей період менш травматичним для психіки власної дитини.

Понад 4 мільйонів українців виїхали з України через вторгнення Росії. Серед них великий відсоток дітей, які мають адаптуватися до нових незвичних для них умов існування. Сім’ї, які мають троє і більше дітей, змогли виїхати повним складом. Ті, у кого один чи двоє діток, переживають тривалу розлуку: жінки з чоловіками, діти з батьком. Як тривала відсутність тата в житті дитини може вплинути на її розвиток? Чим ми, дорослі, можемо допомогти у цій ситуації?

Насамперед батьки (і тато, і мама) є запорукою безпеки дитини і міцною опорою у часи негараздів. Якщо ця гарантія безпеки втрачається, або у випадку війни ділиться на два, дитина може відчувати себе покинутою, зрадженою. Внаслідок цього посилюється відчуття тривоги і невпевненості, що здатно призвести до спроб не прив’язуватися ні до кого у більш дорослому віці. Втрата на довгий термін близької людини здатна сформувати чітке уявлення про обов’язковий болісний фінал при побудові глибоких стосунків. При цьому, звісно, наявність хоча б одного з найближчих дорослих зменшують відчуття тривоги дитини і пом’якшують невизначеність.

Сучасна психологія наголошує на необхідності бути залученими в життя дитини як мамі, так і татові, оскільки кожен з них є вкрай необхідним і має неповторний вплив на її майбутнє.

Любов та опіка татусів формують із малечі дорослих, впевнених у собі людей, які відчувають захист. Для хлопців він стає джерелом ідентифікації і прикладом для наслідування, певним орієнтиром для майбутньої поведінки. Для дівчат образ батька часто є взірцем, закладений глибоко в свідомості ще з раннього дитинства, за яким вони шукатимуть майбутнього чоловіка.

13-річна киянка Вікторія (ім’я змінене) проживає з мамою та ще декількома родичами жіночої статі в німецькому селищі. Звичне спілкування було обірване у перші дні війни. На початку війни дитина відкрито говорила, що їй не вистачає спілкування. Зараз вона стоїть на позиції, що їй ніякі хлопці/чоловіки не потрібні. У польське поселення українців приїхав хлопець-волонтер, щоб трохи розважити дітей. Діти вирішили, що це їх шанс, тому поїхав він звідси, м’яко кажучи, підвтомлений. Діти обліпили його з усіх боків і не відпускали до останнього.

Неозброєним оком видно, як нашим дітям не вистачає чоловічої підтримки за кордоном. Такі історії ми чуємо у достатньо великий кількості. Українська культура передбачає зв’язок поколінь і наявність достатнього кола спілкування. Опинившись в певному вакуумі через мовний бар’єр, культурні відмінності та відносну закритість нуклеарної сім’ї в Європі, наші люди опинилися перед новим викликом.

Нещодавно європейські колеги-психологи у мене запитали, чим вони можуть ще допомогти українцям, бо відчувають, що їхньої допомоги наразі замало. У той момент бачення допомоги не було у мене до кінця сформоване. Міркуючи над тим, чим діляться діти, які перебувають вдалині від дому, розумію, що найбільш потрібними для них є батьківська увага з боку вчителів, психологів і волонтерів чоловічої статі.

Якщо ви опинилися в Європі і поряд є діти, батько яких залишився в Україні, проявіть турботу до них. Це може бути звичайна гра в футбол або сумісний пікнік декількома сім’ями. Такі маленькі кроки уваги допоможуть нашим дітям відчувати себе не покинутими. Будь-який зв’язок з племінниками, онуками, справжня зацікавленість дітьми з боку рідних – теж важливі цеглинки у наше майбутнє.

Головним правилом для українців за кордоном має стати – помічати дитину, бути поряд, проявляти увагу, проводити з нею час.

Очікуючи перемогу дуже легко втратити тих, хто є найбільш вразливими – наших дітей. У цей період вони потребують найбільшої уваги з боку дорослих, і навіть якщо це не ваші власні діти – подаруйте їм це.

Марія Єршова, педагог, психолог

Джерело

Be the first to comment on "Розлука з батьком через війну. Як допомогти дитині?"

Напишіть відгук