Україна і Міжмор’я: невіртуальна реальність

Російські аналітики і пропагандисти стурбовані проектом Міжмор’я

У Москві бояться інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі, а в першу чергу – посилення співпраці між Україною та Польщею.

Росіяни намагалися погіршити відносини України з Польщею та іншими сусідами впродовж багатьох років. З вибухом війни у 2014 році ці зусилля стали ще більш відчутними. Не обходилося без грубих провокацій. Зараз же, коли зусилля щодо Польщі виявилися марними і співпраця між Києвом та Варшавою як ніколи інтенсивна, Москва намагається принаймні дискредитувати її.

Так, російське інформаційне поле переповнене повідомленнями про те, що Київ здає свій суверенітет на користь Варшави, а остання готова взагалі анексувати частину українських земель (або ж навіть усю Україну). Впродовж останніх двох місяців подібні повідомлення супроводжували знакові українсько-польські зустрічі та домовленості.

Причому поширенням «страшилок» займаються не тільки пересічні пропагандисти, а й представники вищих щаблів влади. Зокрема, про здачу Польщі українського суверенітету на початку червня говорив Сєргєй Наришкін – керівник Служби зовнішньої розвідки Росії. За словами високопосадовця, Варшава отримала контроль за найважливішими державними функціями та установами України. Наришкін стверджував, що «київська хунта уже погодилася з анексією України Польщею і добровільно здає їй державний суверенітет».

Що стосується російських аналітиків, то у фокусі їхньої уваги перебуває проблематика не тільки українсько-польських відносин, але й проекту Міжмор’я загалом. Тут можна згадати про такі майданчики як Інформаційне агенство «Regnum» та Аналітичний центр «Катехон» – одне з дітищ ідеолога неоєвразійства Алєксандра Дугіна.

Російські аналітики активно висвітлювали проблематику Міжмор’я ще до 2014 року, намагаючись окреслити ризики, які реалізація цього проекту несе Росії. Вони наголошували на небажаності появи блоку держав Центрально-Східної Європи, здатного підважити домінування осі Берлін-Москва. Наприклад, жваву увагу, а з нею і побоювання викликали заяви відомого американського політолога Джорджа Фрідмана, який почав популяризувати ідею Міжмор’я близько десяти років тому.

З вибухом повномасштабної війни російським аналітикам довелося мати справу з доконаними фактами – тісною українсько-польською та українсько-польсько-литовською співпрацею, а також підтримкою цього формату з боку Британії, чия присутність у Центрально-Східній Європі особливо небажана для росіян. Тому не дивно, що в тематичних публікаціях останніх місяців власне аналітичний формат часто поступається пропагандистським банальностям.

Один із яскравих прикладів такого висвітлення – публікація на сайті АЦ «Катехон» огляду «Повернення Міжмор’я», відправною точкою якого став червневий саміт Ініціативи трьох морів. Автор матеріалу запропонував дивовижну схему, згідно з якою сучасна польська влада у справі розбудови Міжмор’я активно співпрацює з українськими «неонацистами». До числа останніх автор зарахував і керівника АДЦ «Політична теологія» Ігоря Загребельного, відзначивши його книгу «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (також у публікації згадується представниця «Національного корпусу» філософ Олена Семеняка, яка начебто виїхала до Польщі на запрошення представників тамтешньої влади).

У Росії добре усвідомлюють небезпеку Міжмор’я як проекту, здатного захистити суверенітет держав Центрально-Східної Європі від посягань як із Москви, так і з Берліну та Брюсселю. Водночас там намагаються і далі підтримувати чи нарощувати впливи у тих країнах цього куточка Європи, у яких це можливо. Це позначається і на аналітичному середовищі. Доволі активним у цьому відношенні є згаданий АЦ «Катехон». Представники дугінських кіл намагаються провадити системний моніторинг стану речей у країнах Центрально-Східної Європи за критеріями вигоди та ризиків для Росії, а також пропонувати власні візії облаштування регіону. Чільним спеціалістом тут можна вважати політолога-міжнародника Алєксандра Бовдунова, який у червні випустив нову книгу «Велика Східна Європа: геополітика».

Джерело

“Кандидат у члени” Тримор’я: як Україні краще скористатися новим статусом


ФОТО ПРЕССЛУЖБИ 3SI
Українська сторона була як ніколи потужно представлена на саміті Тримор’я. Рига, 21 червня 2022 року

У відносинах між Україною та Ініціативою Тримор’я (3SI) відбулися глибокі довгоочікувані зміни: Україні надали статус держави-партнера в 3SI.

Звісно, кінцевою метою є повноправне членство, однак це перший крок до виправлення політичної помилки, через яку Україна не долучилась до Ініціативи ще у 2016-му, в рік її заснування.

Що дасть Україні новий статус? І що потрібно зробити, щоб нинішній успіх не став тимчасовим?

Успіх у Ризі

20-21 червня останній саміт Тримор’я в Ризі чітко показав дві позитивні тенденції.

По-перше, Тримор’ям зацікавились в Україні на найвищому рівні. В Ризі Україна вперше була представлена на найвищому рівні: учасники заслухали відеозвернення президента, в той час як у залі за одним столом з 12 главами держав, урядів і керівниками делегацій високого рівня була присутня віцеспікерка Верховної ради Олена Кондратюк.

Успішно спрацювала важлива для сучасного суспільства синергія між органами влади та експертним середовищем, що активно популяризувало тематику Тримор’я через публікації, круглі столи, дослідження.

По-друге, про Україну активно заговорили в самій Ініціативі.

Цього року тема України не сходила з панелей Ризького саміту. Починаючи з класичної Президентської панелі, де лідери обмінюються виступами, і закінчуючи вузькоспеціалізованими дискусіями про цифровізацію чи залізничний транспорт, на яких питання про Україну залишались в топі.

Звичайно, підвищений інтерес зумовлений передусім вторгненням Росії. Однак основу початку діалогу між Тримор’ям та Україною послідовно закладала саме українська дипломатія.

Окрім фактора війни, посприяло також головування на саміті партнерської нам Латвії.

Президент Егілс Левітс є послідовним союзником України, ще минулого серпня особисто відвідував Кримську платформу та святкування 30-ї річниці незалежності України.

Дипломатично Україні вдалось використати момент, щоб налагодити співпрацю з Тримор’ям.

Для порівняння, на попередніх самітах 3SI в Софії і Таллінні про співпрацю з Україною йшлося крайньо мало.

Нам важливо розуміти, що відкритість Тримор’я до партнерства з сусідами не завжди означає загальне зближення, а частіше співпрацю ad hoc, тобто ситуативні проєкти. Минулого року на саміті в Болгарії запрошеною державою була Греція, однак суттєвого зближення з Афінами не спостерігаємо, за винятком декількох регіональних проєктів в енергетиці та участь у коридорі Via Carpathia.

Швидше за все, Греція не знайшла для себе політичного місця в Ініціативі та вигоди від такої співпраці.

На цьогорічному саміті в Ризі розраховували на приїзд Фінляндії, якій вже пропонували повноправне членство раніше, але Гельсінкі з цим рішенням не поспішає.

В України натомість більше стимулів саме для членства. Від нас це вимагає ситуація. Поствоєнне відновлення та масштабна диверсифікація енергоносіїв – це ті ключові завдання, що стоять перед Україною зараз, та в чому нам необхідна кооперація із сусідами з Тримор’я.

Україна політично інтегрована в регіон. Партнерство з Польщею та Литвою є стратегічним, а війна наочно показала нашу близькість з інтересами інших держав Центрально-Східної Європи.

Завдання для Києва

На що в першу чергу варто звернути увагу Україні?

Темі енергетики цього року приділили особливу увагу, порівняно з минулим самітом, в рамках енергонезалежності від Росії. Польща заявила про введення в експлуатацію трубопроводу Baltic Pipe до кінця 2022 року. Це нарешті відкриє шлях до постачання газу з Норвегії в регіон ЦСЄ і в тому числі і до України.

Вже відбулась тестове транспортування газу через новий інтерконнектор Польща-Словаччина (Strachocina – Veľké Kapušany), про який активно йшла мова на медіа сторінках Тримор’я. Гендиректор оператора ГТС України Сергій Макогон заявив офіційно, що з роботою даного газопроводу Україна отримає доступ до газу з терміналів СПГ у Польщі та країнах Балтії.

На рівні Тримор’я активно обговорюється перспективне розширення газового інтерконнектору України з Польщею. Зокрема, йдеться про зв’язок між вузлами Hermanowice в Польщі та Більче-Волиця в Україні та збільшення пропускної здатності до 8 млрд куб. м.

За інформацією ОГТСУ, ГТС України вже має технічну можливість фізично отримувати з Польщі 6,6 млрд куб.м газу на рік. В той час як Польща може транспортувати до кордону з Україною лише 2 млрд куб.м на рік. Окрім цього, нашою сильною стороною є значні підземні газосховища, що неодмінно посилять енергобезпеку регіону.

Одне з основних інфраструктурних питань звучить так:

чи вдасться Україні долучитись до транспортного коридору Via Carpathia?

Президент Володимир Зеленський у промові наголошував на нашій участі в цьому логістичному коридорі, про це говорила й українська делегація на саміті.

Загалом партнерство з Тримор’ям це стимул для розвитку українського сегменту мережі TEN-T, що значно програє в масштабах, якості та пропускній здатності мережам в ЄС.

Наша участь у Via Carpathia – це можливість швидкісного коридору з території Польщі через західні та центральні регіони України до порту в Одесі. Інша ідея говорить про швидкісний коридор з Польщі (Жешув) через західні області України в напрямку до Румунії (Сучава) та далі на південь.

На даному етапі Україні варто сконцентруватись на двох аспектах:

Перший – це масштабне розширення пропускної здатності прикордонних пунктів пропуску з Польщею та Румунією та удосконалення митного законодавства. Щоб ідея Via Carpathia запрацювала в Україні, необхідно максимально нівелювати проблему перетину кордону, черги та очікування. Саме від швидкості перетину кордону з Україною залежить бажання партнерів проєкту вести діалог про наше залучення.

Другий – це переконування членів Тримор’я, що для зв’язку з портами в Констанці та Одесі логістично швидше та дешевше проходити територією України. Це також розвантажить основні маршрути та прикордонну інфраструктуру Румунії із Шенгенською зоною ЄС.

Окремо зазначу, що США відіграють чи не ключову роль в Ініціативі Тримор’я.

Через присутність Вашингтона багато експертів вважають 3SI саме геополітичним проєктом. Безумовно, глобальні інтереси США там присутні.

На саміті в Ризі Скотт Натан, головний виконавчий директор U.S. International Development Finance Corporation (DFC), анонсував транш у $300 млн в Інвестиційний фонд Тримор’я. До слова, з часу заснування Фонду на кожному саміті Тримор’я представники США оголошують про свої фінансові внески.

Таким чином, саме США є найбільшим фінансовим донором у 3SI. 

Курс на повноцінне членство

Наступний саміт Ініціативи Тримор’я 2023 року пройде в Румунії.

Бухарест, швидше за все, лобіюватиме участь Молдови, як Болгарія раніше просувала сусідку Грецію, а Литва – партнерську Україну.

Києву вигідно шукати спільні інтереси з румунськими та молдовськими партнерами, з якими наразі присутня позитивна тенденція у відносинах. Це і судноплавство по Дунаю, і розвиток інтермодальності, і диверсифікація енергетики.

В цьому питанні Україна вже успішна в рамках участі в макрорегіональній Стратегії ЄС для Дунайського регіону, в якій Київ головує в 2022 році. Цей потенціал не можна ігнорувати, а треба залучати та розвивати.

На саміті в Румунії 2023 року потрібно мати чіткі прораховані пропозиції з огляду на інтереси партнерів. Пам’ятаємо, що тематика країни-господаря традиційно займатиме основний час у дискусіях.

Статус держави-партнера не зобов’язує Україну робити внески у спільний Фонд Тримор’я.

Однак дозволяє українським політикам, чиновникам та підприємцям брати участь у щорічних самітах та бізнес-форумах, що вже є значним досягненням.

Потенційне членство залежить від наших пропозицій та спільних успіхів.

Із заяв на саміті в Ризі було чітко зрозуміло, що учасники Тримор’я зацікавлені розширити ініціативу на Україну, над лобіюванням чого Києву доведеться попрацювати.

Автор: Олександр Сливчук,експерт Українського інституту міжнародної політики

Джерело

Be the first to comment on "Україна і Міжмор’я: невіртуальна реальність"

Напишіть відгук