Чи всіх ворогів потрібно любити?

Усі раніше опубліковані тексти про прощення і примирення, так само як і біблійні цитати про любов до ворогів, підставлення другої щоки тощо належать до сфери особистих стосунків і не мають нічого спільного з темами війни, насильства, інтервенції, агресії тощо. Не те щоб ці теми були неважливі. Вони важливі, ще і як! Але, попри їхню грандіозність та емоційну зарядженість, не слід випускати з уваги й те, про що Господь навчав безпосередньо, – про побудову правильних стосунків із тими, хто поруч.

Але, якщо вже коментатори вимагають відповідей про те, про що вони самі хотіли б, щоб було написано, цей додаток – до ваших послуг. Тут не буде сказано нічого нового – це компіляція з раніше опублікованих текстів. Однак, попереджаю: якщо це не те, що ви хотіли б, щоб було написано – не ображайтеся. Я висловлюю всього лише власну думку. Якщо вона вас не влаштовує – пошукайте в мережі інші тексти, напевно знайдете. Або, що куди краще – викладіть свою точку зору на власній сторінці.

Отже: чи всіх ворогів слід любити?


Наприклад, Ісус називав ворогом диявола (Матвія 13:39). Чи випливає з цього, що нам належить любити диявола? Аж ніяк! Насправді веління «любіть усіх ворогів» ви в Писанні не знайдете. Ісус заповів (Матвія 5:44) любити саме «ворогів ваших» – τους (визначений артикль, тобто конкретних) εχθρρους (ненависних, ненависних, ненависних, ненависних, ворожих, неприязних) υμων (вам/вами особисто).

За власним свідченням Христа, Він прийшов не порушити Закон, а виконати (Матвія 5:17). Тож для пошуку відповіді не завадить подивитися, що ж саме говориться про це в Законі. Виявляється, що там, де в нашому перекладі стоїть одне й те саме слово «ворог», Мойсей має на увазі два різних поняття. На івриті вони навіть позначені різними словами.

Перше з них – ненависник/ненависник (saw-nay): той, хто відчуває щодо вас особисту неприязнь. Це слово ми зустрічаємо, зокрема, коли йдеться про міста притулку: «щоб тікав туди вбивця, який уб’є ближнього свого без наміру, не будучи ворогом йому ані вчора, ані третього дня» (Повторення Закону 4:42). Саме про таких ворогів пише, використовуючи це слово, Соломон:

«Якщо голодний ворог твій, нагодуй його хлібом, а якщо він спраглий, напої його водою» (Притчі 25:21).

Про те саме, про зцілення міжособистісних стосунків, говорить і Ісус у Матвія 5:44.

Тут аж ніяк не йдеться про іноземних загарбників, агресорів, інтервентів, розбійників, ґвалтівників або вбивць.

Інше слово (o-yabe’) відноситься до супротивника в контексті силового протистояння, зокрема – бойових дій. Як, наприклад, у тексті:

«Нахвалявся був ворог: Поженусь дожену! Попаюю здобичу, душа моя сповниться ними! Меча свого вихоплю я, і понищить рука моя їх!» (Вихід 15:9).

І ні про яку любов до ворога мови тут уже не йдеться!

І, звичайно ж, не бойове зіткнення мається на увазі, і коли йдеться про другу щоку. Удар по щоці − не збройний напад, а «образа дією», найбільш образлива форма публічного приниження. Тим паче не сказано, що якщо хтось б’є вашу дружину, вашу дитину, і взагалі – вдову, сироту, каліку, немічного, беззахисного тощо, потрібно байдуже пройти повз. Або ж, ба більше, підійти й підставити їхню іншу щоку. Бездіяльність у цьому випадку нітрохи не краща за співучасть.

За всієї поваги до тих, хто відмовляється від силового протистояння насильству, потрібно визнати, що це, швидше, питання особистого вибору, ніж вимога Писання. Біблія відносить самозахист до невіддільних прав людини, і навіть нанесення смертельної травми тому, хто вдерся в чуже житло, Закон Мойсея не зараховує до вбивства:

«Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Вихід 22:1).

Ба більше, Писання закликає мужньо захищати свої сім’ї, свої домівки, свої міста, свою землю, свій народ від іноземних загарбників:

«Будь мужній, і станьмо міцно за народ наш та за міста нашого Бога, а Господь нехай зробить, що добре в очах Його!» (2 Самуїла 10:12).

«Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!» (Неемія 4:8).

Заперечення, що це – старозавітні принципи, які нині втратили свою силу, не витримує критики. По-перше, моральний закон не змінюється, бо показує незмінний характер Бога. Гріх залишається гріхом як за Старого, так і за Нового заповітів. По-друге, ані Ісус, ані апостоли, спілкуючись із римськими воїнами та офіцерами, не закликають тих до порушення військової клятви й дезертирства. Ба більше, сам Спаситель попереджає:

«Коли сильний зі зброєю охороняє свій дім, тоді в безпеці його маєток» (Луки 11:21).

Зрештою, якщо носіння зброї (що передбачає її застосування в разі потреби) – гріх, а Писання закидає начальникам саме це (Римлянам 13:4), то яким чином християни повинні молитися, щоб ті ретельно виконували свої обов’язки (1 Тимофію 2:1-2)? Сподіватися, що будь-хто буде сумлінно чинити гріх, щоб тим самим мій дім і моя сім’я були захищені від зла, − це або наївне нерозуміння, або цинічне лукавство.


Слідування шляхом непротивлення злу насильством може бути результатом як Божого покликання, так і особистого вибору. Ті, хто щиро і смиренно йдуть цим шляхом, гідні справжньої поваги. Але тим, хто прийняв таке рішення, не слід і балотуватися на будь-які державні посади, так чи інакше пов’язані з підтриманням правопорядку, оскільки непротивлення злу не сумісне з обов’язками тих, хто керує в народі (Римлянам 13).

Так само, не пристало їм і принижувати тих, хто, відповідно до власного розуміння цього питання, сумлінно виконує свої обов’язки на громадській ниві, в органах підтримання правопорядку чи в лавах збройних сил.


Джерело

Be the first to comment on "Чи всіх ворогів потрібно любити?"

Напишіть відгук