Щоб води потопу не пустошили землю. Молімося за Каховську ГЕС

Вони кажуть: «Можемо повторити!»

Цю фразу я прочитав на екрані телевізора в суботу 22 жовтня у відеоролику, присвяченому 75-річчю масової депортації українців сталінською владою в 1947 році. Автори ролика використали це пропагандистське гасло, яке лунає чи не з кожної російської праски щороку на день «побєдобєсія» 9 травня, щоб показати, що може чекати на українців, якби, не дай Боже, нинішня російсько-українська війна не закінчилась перемогою України (втім, для багатьох мешканців окупованих росією районів Запорізької, Херсонської, Луганської та Донецької областей це вже стало реальністю). Варто було цього чекати — адже нинішній кремлівський режим не робить нічого іншого, як тільки повторює злочини, які робили його попередники. І царські, й імперські, і совєцькі.

Ми віримо в нашу перемогу, отже — віримо, що окуповані території будуть звільнені; віримо, що всі депортовані в росію повернуться додому. Віримо і молимось за це. Але масові депортації — не єдиний злочин проти українського народу, що його путінський режим може повторити. Ввечері 25 жовтня, слухаючи в етері «Єдиного марафону» розмову з прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем, я пригадав трагічну подію, що сталася 81 рік тому і яку тодішня західна преса назвала «радянським потопом».

Улітку 1941 року, коли Гітлер несподівано напав на свого фактично союзника Сталіна, Україна стала ареною жорстокої схватки двох ворожих їй тиранічних режимів — нацистського і більшовицького. Відступаючи, радянськи війська використовували стратегію «випаленої землі», залишаючи за собою зруйновані підприємства, транспортні об’єкти, інфраструктуру, спалені поля; інколи підривали житлові будинки, як було в Києві на Хрещатику. Все, що не можна було вивезти, безжально знищувалося. Те, як це вплине на життя цивільного населення, до уваги не бралось. Як і саме цивільне населення взагалі.  В середині серпня 1941 року гітлерівські війська вийшли на берег Дніпра від Києва до Запоріжжя. Ввечері 18 серпня у Запоріжжі землю струсонув вибух надзвичайної сили. Двадцять тонн амоналу, закладені в греблю ДніпроГЕСу — на той час найбільшої в Європі і третьої у світі гідроелектростанції, — утворили в греблі пролом завдовжки у 175 метрів, крізь який ринула вода, змітаючи все на своєму шляху. Викликана руйнуванням греблі повінь призвела до загибелі людей, яких про підрив ніхто не попередив: як цивільних, так і військових-червоноармійців.    

Звісно, можна виправдати цю операцію воєнною необхідністю: адже гребля слугувала переправою через Дніпро. Хоча деякі сучасні дослідники стверджують, що на той момент — 18 серпня — такої необхідності не було. Вихід німецьких військ до Запоріжжя був завершенням операції на південному напрямку; отже, штурмувати місто вони на той момент не збирались. Німецьке командування натомість зосереджувало в той час зусилля на взятті Києва. Оборона Запоріжжя тривала ще півтора місяці. Але залишимо ці деталі військовим історикам — не це головне. Підрив здійснили без попередження місцевого населення, не говорячи вже про його евакуацію з місць, яким загрожувало затоплення. А часу для проведення евакуації було достатньо: роботи з мінування греблі тривали дві доби. Для цього з Москви до Запоріжжя літаками доправили необхідну кількість вибухівки та групу виконавців операції, яку очолювали військовий інженер 1‑го рангу (звання, еквівалентне полковнику) Борис Єпов та підполковник Олексій Петровський. Більше того: вибух став несподіванкою і для командування Південного фронту.

«Ми перебували в Запоріжжі, коли раптом земля хитнулася під ногами — від вибуху величезної сили здригнулося повітря», — згадував командувач Південним фронтом Іван Тюлєнєв.

Про те, хто безпосередньо дав команду підірвати греблю, невідомо до сих пір. Зате добре відомо, як відреагував на цю подію радянський пропагандистський апарат. Спочатку було проголошено, що греблю ДніпроГЕСу підірвали … німецькі диверсанти. Прийом для московської (радянської і пострадянської) пропаганди типовий. Вісім років російсько-української війни, з яких вісім місяців — війни повномасштабної, це багато разів підтвердили. Коли ж приховати правду не вдалося — адже будь-яка людина при здоровому глузді розуміє, що, по-перше, закласти таку кількість вибухівки на об’єкті, який контролювався радянськими військами і охоронявся полком НКВС, диверсанти просто не могли, а по-друге, що німцям для продовження наступу на схід гребля була потрібна цілою і неушкодженою, — було вигадано, що підрив греблі завдав втрат гітлерівцям, які підійшли до Дніпра, а 1500 німецьких солдатів, які переправлялися через Дніпро, «змило хвилею». Це вигадка від початку до кінця: німці на той момент були на такій відстані від ДніпроГЕСу, що могли бачити його хіба що в біноклі. І ніяких переправ через Дніпро нижче Запоріжжя не наводили.

Про те, скільки загинуло своїх — цивільних і військових, — не було сказано ані слова. А там, де правда не говориться, завжди виникають здогадки й міфи. Вже після розвалу СРСР кількість загиблих називали від 20 до 100 тисяч. Скільки загинуло насправді — цього ми вже ніколи не дізнаємось. Запорізький історик Володимир Лінніков, який ретельно досліджував цю тему, вважає ближчим до дійсності число три тисячі. Таку кількість загиблих від «радянського потопу» вказано у статті, опублікованій у німецькій газеті «Berliner Illustrierte Zeitung» в березні 1942 року. Але хай там як, загибель навіть однієї людини — це трагедія. А загибель з вини того, хто не попередив про небезпеку, хоча зобов’язаний був це зробити, — це злочин. Такий злочин, що призвів до загибелі людей, і не важливо скільки їх було, і стався в Запоріжжі.    

Повторення цього злочину, новий «потоп», хоч уже не радянський, готується нині нижче Запоріжжя за течією Дніпра у Новій Каховці. Вже не раз у різноманітних ЗМІ повідомлялось, що дамбу Каховської ГЕС замінували московські окупанти. Ще 20 жовтня президент України Володимир Зеленський заявив, що у разі підриву дамби російськими терористами «в зоні швидкого затоплення опиняться понад 80 населених пунктів, включно з Херсоном», від чого можуть постраждати сотні тисяч людей. За словами прем’єр-міністра, може бути затоплена територія до 1200 кв. км, а падіння рівня води у Каховському водосховищі призведе до того, що мешканці багатьох населених пунктів Херсонської та Запорізької областей залишаться без питної води, і, крім того, це ускладнить подачу води для охолодження реакторів Запорізької АЕС.

Хто або що може їх зупинити?

Не буду зупинятися на земних чинниках — я не військовий експерт, отож не можу розмірковувати про те, яку треба провести спецоперацію, щоб наші ЗСУ блискавично зайняли Каховку і окупанти не встигли підірвати дамбу, або про щось подібне. Але в чому я абсолютно переконаний — можливість зупинити московських терористів є. Адже для Бога немає нічого неможливого. Звернімось до Нього з молитвами в цьому намірі. Молімося з вірою в те, щоб люблячий нас Небесний Отець, який обіцяв, що «ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю» (Бут 9, 11), не допустить нової трагедії на Дніпрі.  

Джерело

Be the first to comment on "Щоб води потопу не пустошили землю. Молімося за Каховську ГЕС"

Напишіть відгук