ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ: ЧОГО ЧЕКАТИ, ЯК ПРОТИДІЯТИ

20 червня 2022 року Верховна Рада України більшістю голосів проголосувала за Закон “Про ратифікацію Стамбульської конвенції”, а вже 21 червня він був підписаний Президентом Володимиром Зеленським. Невдовзі, 18 липня Україна офіційно завершила ратифікацію СК, передавши відповідні документи заступнику генерального секретаря Ради Європи Бйорну Берге. Згідно з інформацією на сайті РЄ, Конвенція набуде чинності щодо України 1 листопада 2022 року.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами – ідеологічний документ, оскільки вносить зміни не лише в законодавство держави, але передусім у соціокультурну сферу життя суспільства, має на меті змінити свідомість та світогляд народу. Про що прямо свідчить ст. 12 п.1: “Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик…” Залишається відкритим питання, хто буде визначати “шкідливість” соціокультурних моделей поведінки, традиційно усталених в українському суспільстві.

Першою ідеологемою Конвенції є термін “ґендер”, що виходить за межі бінарного статевого визначення “чоловік – жінка”, та в цілому заміняє його. Як зазначено в ст. 3: “a) «насильство стосовно жінок» розуміється як порушення прав людини й форма дискримінації стосовно жінок та означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою…; c) «гендер» означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків”. По суті, СК говорить про жінок не за природніми ознаками, за статтю, а про всіх, хто почуває себе жінкою за гендером. Документ утверджує гендерну ідеологію на державному рівні. Щось подібне відбувалося у ХХ столітті, коли російські більшовики тоталітарно впроваджували комуністичні ідеї – “колгоспи – селянам, фабрики – робітникам”, “усі – на боротьбу за соціалізм” – змінивши свідомість українців майже на два покоління. У ХХІ столітті соціальний експеримент зміни суспільної свідомості проводять представники неомарксизму під гаслами “гендерної рівності”, “боротьби за права ЛГБТ”, “боротьби з гендерними стереотипами”. Головна мета даного експерименту – відкинути природнє право на стать, замінивши її на гендер, штучно створений соціальний конструкт (читайте Джудіт Батлер “Гендерний клопіт – Фемінізм та підрив тожсамості” Judith Butler “Gender Trouble – Feminism and the Subversion of Identity”. Routledge, Chapman & Hall, Inc. New York-London. 1990).

Друга деструктивна ідеологема Конвенції – бачення сім’ї як головного джерела насильства над жінками, що випливає з самої назви документу. У преамбулі зазначається, що “насильство стосовно жінок є проявом історично нерівного співвідношення сил між жінками та чоловіками, яке призвело до домінування над жінками та дискримінації жінок чоловіками та до недопущення повноцінної емансипації жінок”, тому сторони-підписанти “прагнуть створити Європу, вільну від насильства стосовно жінок і домашнього насильства”. Провідна думка – протистояння чоловіків та жінок, що виливається у формі домашнього насильства над жінками на основі того, що вони жінки. Таке бачення – фундаментальної конфронтації у боротьбі з патріархатом властиве феміністичному руху ХХ століття – у ХХІ столітті націлене на руйнування самого інституту сім’ї та шлюбу.

Тотальне й тоталітарне впровадження гендерної ідеології, прописаної в Конвенції, відбувається через політичну й правову сфери, громадський сектор, ЗМІ та заклади освіти. Останнє – як будуть імплементуватися положення документу в освітній сфері – турбує найбільше. Згідно зі ст. 14 п.1 “сторони здійснюють, де це доречно, необхідні кроки для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі…” Російські комуністи також вважали найсприятливішим ґрунтом для виховання партійних ідей – школи, оскільки діти є найсприйнятливішою категорією суспільства.

У січні 2020 року тоді міністерка освіти Ганна Новосад у своєму інтерв’ю відмітила: “Коли наша освіта перестане уникати питання ЛГБТ і ґендерної ідентичності? Коли суспільство перестане його уникати… Мені здається, що українське суспільство на загал ще не прийшло до визнання прав ЛГБТ і узаконення цих прав”. Стамбульська конвенція прямо впроваджує в освіту дані питання, без їхнього публічного обговорення, як загальнозобов’язувальні для країни-підписанта.

У 2021 році український мас-медійний простір активно заповнюється суспільно-політичним міфом про “ЛГБТ-підлітків”, що не має під собою ніякої наукової, психологічної, педагогічної основи.

1-5 березня 2021 року газета “Всеосвіта” провела “Онлайн-марафон для педагогічних працівників «Толерантна освіта – запорука здорового суспільства»” з метою “розвінчати міфи, що склалися навколо ЛГБТ-груп”. На цьому заході була презентована неправдива інформація про “48,7% учнів, які почувають себе у небезпеці через свою сексуальну орієнтацію”, про “36,9% ЛГБТ-учениць та учнів” та багато іншого зі сфери ЛГБТ-міфотворчості. На основі одного “дослідження”, яке проводила ГО “Точка опори” за підтримки неурядової організації США, GLSEN (Gay, Lesbian & Straight Education Network) в Україні у 2016-2017 навчальному році, результати якого опрацьовували та використовували науковці ДУ “Державний інститут сімейної та молодіжної політики”. У дослідженні взяли участь 718 учнів та учениць з усієї України, включаючи окуповані території Криму, Донецької та Луганської областей. Залишається таємницею, як “дослідники” все це проводили, але брошурка про “Національне дослідження” була надрукована у 2019 році й роздається безкоштовно усім бажаючим. Самі представники “Всеосвіти” зізнаються, що це не наукове дослідження, але наполегливо поширюють його у науковому середовищі. Таким чином формуючи хибні засновки для висновків науковців та психологів у майбутньому.

16 березня 2021 року в УНІАН ГО “Терго”, “Студена” заявляють про необхідність створення в школах “простору почутості” для “ЛГБТ-учнів”. На прес-конференції представники презентували результати “Національного дослідження шкільного середовища в Україні”, що не має під собою жодного наукового підґрунтя, але претендує на загальну значущість у сфері психології, освіти, права. Проводилося “дослідження” у травні-вересні 2020 року серед українських учнів, “які ідентифікують себе як лесбійки, геї, бісексуали або негетеросексуальні люди, або люди з трансгендерною ідентичністю” (яким чином відбулася ідентифікація – незрозуміло). Громадські активісти вимагають, щоб у кожній школі були “дорослі люди, які відкрито підтримують ЛГБТ”.

Незважаючи на те, що таких понять як “ЛГБТ-учень” чи “ЛГБТ-підліток” у психології та педагогіці не існує, жодного наукового обґрунтування вони не мають, – Стамбульська конвенція відкриває двері для проходження у школи вищенаведених ідей та громадських організацій.

“Боротьба з гендерними стереотипами” та формування “гендерно нейтрального освітнього середовища” – основні напрямні імплементації Конвенції у сфері освіти. До “гендерних стереотипів” відносяться: стать, сім’я як союз чоловіка і жінки, материнство, батьківство, жіночність, чоловічість. “Знайомство з нестереотипними гендерними ролями” – це знайомство з життям ЛГБТ. “Гендерно нейтральне середовище” знеособлює дитину, позбавляє її закоріненості у власній статі (ніби стать можна обрати, так само як “гендерну ідентичність” та “сексуальну орієнтацію”).

Така освітня політика руйнує здоровий психосексуальний розвиток дитини, сприяє поширенню серед підлітків гендерної дисфорії (порушення статевої ідентичності). У країнах, що прийняли ґендерну ідеологію та ратифікували Стамбульську конвенцію, не лише не зменшився відсоток насилля над жінками, але стрімко зріс відсоток “ґендерно некомфорних” підлітків, які бажають змінити стать. Для чого в країні затверджується Медичний протокол.

Так, у 2016 році медичною колегією МОЗ України був підготовлений Медичний протокол щодо дій у випадках підозри або діагностування ґендерної дисфорії у підлітків. Хоча він не був представлений громадськості, але є в публічному доступі.

Згідно з даним протоколом замісна гормональна терапія (ЗГТ) вважається необхідним медичним втручанням при зміні (корекції) статевої належності. Фемінізуюча / маскулінізуюча гормональна терапія викликає фізичні зміни, втрату репродуктивної функції організму. У даний момент не існує наукових доказів, що реакція організму людини на гормональну терапію може бути достовірно передбаченою. Проте в Україні вже підготовлена до застосування «схема лікування» ґендерної дисфункції: зокрема, естрадіол, у поєднанні з аналогом ГнРГ та антиандрогенами, з додатковим застосуванням спіронолактону, медрксипрогестерону або дидрогестерону, фінастериду; хірургічні втручання, зміна статі; застосування “допоміжної репродуктивної технології”.

Надавати медичну допомогу дітям із ґендерною дисфорією МОЗ України пропонує з 2-х років. Визначаючи “розвиток статевої ідентичності змінною величиною”, медична комісія МОЗ пропонує, “щоб підліток самостійно задавав темп самопізнання при обстеженні і терапії”. “Підліток у віці старше 14 років може самостійно звернутися до лікаря загальної практики-сімейного лікаря”. А сімейний лікар має зберігати конфіденційність підлітка, навіть стосовно його сім’ї, аби уникнути “потенційних ризиків для підлітків передчасного розголошення їх сексуальної орієнтації”.

Для того, щоб впровадити даний Медичний протокол в Україні, необхідні самі пацієнти – діти, підлітки, школярі. У закладах загальної середньої освіти планується застосовувати “ґей-, транс- афірмативний” підхід (передбачає не психологічну допомогу неповнолітньому, а безсумнівне прийняття його гомосексуальності чи трансґендерності). Шкільні психологи та педагоги, які пройшли ЛГБТ-тренінги, стають інструментами реалізації ґендерної ідеології в освіті.

Протистояти деструктивній ідеології, яку впроваджує Стамбульська конвенція в освіті, можна і потрібно – задля здоров’я наших дітей.

Шляхи протидії з боку батьків: виховання дітей у любові та на основі християнських цінностей; особистий приклад для наслідування; контроль за навчальним матеріалом, який викладається дітям (особливо предмети соціальної й здоров’язбережувальної освітньої галузі, “Культура добросусідства”, авторські курси з основ здоров’я, психологічні тренінги щодо сексуального розвитку, варіативні програми з толерантності); нагляд за всіма громадськими організаціями, які приходять до закладу освіти для різноманітних зустрічей. Батьки – учасники освітнього процесу та перші вихователі своїх дітей – мають право впливати на формування освітнього середовища, без згоди батьків з дітьми не може спілкуватися ніхто, в тому числі шкільний психолог.

Вчителі та адміністрація закладів освіти мають дотримуватися чинного освітнього законодавства, зокрема принципів академічної доброчесності; керуватися духовно-моральними цінностями, незмінними педагогічними настановами; дослухатися здорового глузду і голосу власного сумління.

Психологи, як відповідальні науковці, зобов’язані дотримуватися наукового підґрунтя дослідження питань гендерної дисфорії у підлітків; не шкодити здоров’ю неповнолітніх; надавати їм необхідний психологічний супровід; не бути політично заангажованими щодо ЛГБТ-руху.

Політики, правознавці, юристи, журналісти, громадяни – усі мають працювати на збереження психосексуального здоров’я наших дітей. Дане питання – наша національна безпека. Поруч із перемогою України у війні з російською федерацією та відновлення миру в державі.

Горгота Олеся

Джерело

Be the first to comment on "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ: ЧОГО ЧЕКАТИ, ЯК ПРОТИДІЯТИ"

Напишіть відгук