Кого воліє бачити на кіноекранах український глядач? Не поспішайте відповідати на це запитання. Перед цим варто ознайомитися з просто-таки обурливими результатами Сімнадцятого конкурсного відбору Держкіно.

Ганебно, що до 30-річчя нашої Незалежності не пропустили до фінансування жодного кінофільму, який би розкривав історичне минуле України, гідно прославляв подвиги наших предків. При чому, на конкурсі цинічно зрізалися фільми не лише для дорослих, але, що набагато гірше, для юних глядачів. Так, під ніж пішла історико-героїчна драма про життя кошового отамана Петра Калнишевського «Останній кошовий» авторства Володимира Савельєва і Володимира  Онищенка, отримавши такий вердикт анонімних експертів: «…є фільми з більше важливою тематикою для українського кінематографу», «Тема актуальна для цінителів мистецтва, а не для широкої аудиторії». Не сподобалась журі і «Помилка старого характерника» Олега Туранського за сценарієм Олександра Гриценка, адже, на думку експертів, вона «не відображає український соціум», «Цікава, але звичайна ідея. Така актуальна, що її вже не помічають». Така ж доля чекала фільм «Характерники та три зрізані бороди» авторства Віктора Медведського, Оксани Іванюк та Олега Зборовського, яка удостоїлася такого цинічного висновку: «Тема козака як героя є помірно актуальною».

Кіноказку знаменитого казкаря Сашка Лірника (Олександра Власюка) «По сліду вовка» за режисурою Олександра Ітигілова не допустили до фінансування з такими формулюваннями: «Не простежується якась особлива актуальність», «Екранізація твору Сашка Лірника, цікавий жанр, але минулий фільм за сценарієм автора не мав попиту у широкої глядацької аудиторії». Зауважимо, що в останньому випадку невідомий експерт свідомо перебрехав факти, адже насправді чудова комедія «Пекельна Хоругва, або Різдво козацьке» стала народним хітом, здобула державну премію імені  Лесі Українки як найкращий фільм для дітей та юнацтва, а на всеукраїнському кінофестивалі «Золота Дзиґа» отримала призи глядацьких симпатій.

Гостре несприйняття в експертів викликала і боротьба українців проти новітніх московських агресорів. Зокрема, їх роздратування викликала драма Володимира Харченка-Куликовського «Отче мій» про священника, колишнього афганця, який потрапляє в жерло війни на Сході України у пошуках сина і рятує його ціною власного життя. Ось що написав про цей проект безіменний експерт-україножер: «Особисто мені здається, що переживання батька можна було б перемістити у міське середовище без прив’язки до війни. Фільмами про війну ми скоро будемо викликати нудьгу у фестивальної аудиторії і пересічного глядача».

Прогнозовано зрізали і продовження чудової військової комедії «Наші котики-2, або Таємниця жіночого монастиря» Володимира Тихого. І знову від експертів-анонімників почули: «Ідея оригінальна, але не дуже популярна серед широкого кола глядачів».

Так само викинули з конкурсу військову драму «Анклав» Олександра Сальнікова і Геннадія Розгона. І тут анонімний експерт нахабно заявив: «Контекст майбутньої стрічки не є актуальним сьогодні для нашої держави».

Можна ще довго цитувати перелік картин і «висновки» цих так званих «експертів». Натомість виникає запитання, а які ж фільми, на думку цих експертів, є актуальними для широкого кола українців і заслуговують на державне фінансування?

Відповідь на це питання шокує. Так, найвищий бал – 14,6 (в категорії  «Ігрові повнометражні фільми художньої та культурної значущості») отримав фільм Хачіка Васіляна і Олексія Гладушевського «Мій юний принц». Далі, щоб не бути голослівними, процитуємо із конкурсної заявки стислий зміст цього кінопроекту, щоб читач зміг самостійно оцінити його «суспільну значущість»: «Поль – 17-ти річний підліток з хворою психікою, що живе в шикарному маєтку, веде розгульний спосіб життя і проявляє нездорову прихильність до власної матері Софії, яка живе разом з ним. Незабаром в життя Поля і Софії вторгаються молодий хлопець Антуан і його батько Марк. У Поля зав’язуються стосунки з Антуаном, а у Софії в цей час з Марком. Але як би вдало все не складалося, поява Антуана і Марка веде всіх до трагедії».

Ті ж експерти, які цинічно виступали проти висвітлення українсько-російської війни, висміювали козацькі традиції, вважали їх банальними, неактуальними та нецікавими широкому загалу, кинулись на всі заставки розхвалювати цей проект: «Гарна та цікава історія. Автори пропонують нам цікавий жанр, якого в Україні ще не було серед створених стрічок», «Якісно підготовлений проект, готовий до реалізації. Цікавий авторський підхід до родинних стосунків і контактів із зовнішнім світом», «Драматична історія хлопця, який заплутався у тенетах своїх сексуальних фантазій, наркотиків та легких грошей з продажу витворів мистецтва, що залишилися йому у спадок. Впродовж всієї оповіді ми спостерігаємо, як занепад його особистості приводить до страшних вчинків – подвійного вбивства, яке при цьому виявляється не першим у його житті. В українському кіно мало говорять про ЛГБТ тематику, тому це, безперечно, важливо».

Із захоплених відгуків експертної ради випливає, що саме драма з життя розпусних молодих людей – це те, що нині конче потрібно українському глядачу. Не скупились на захоплені відгуки експерти, вихваляючи тизер фільму, який представили претенденти: «Цікава історія, гарний тизер. Прекрасний арт-мейнстрим проект з потенційною фестивальною історією, проект відповідає світовим трендам». При цьому експертів не збентежило те, що в розхваленому ними тизері майбутні творці фільму дико поглумилися над головною християнською молитвою «Отче наш», яку дав людям Ісус Христос, цинічно спотворивши її та перетворивши просто-таки в сатаністичне збоченство. Цікаво, що хотіли досягнути творці цього тизеру: дискредитувати християнство України в очах світової громадськості чи спровокувати релігійну ворожнечу? Але і в експертів, і в керівництва Держкіно цей обурливий тизер, який ображає почуття мільйонів віруючих, викликав лише захоплення і вони постановили виділити на фільм 20 млн. гривень наших з вами податків (5 млн. грн. нібито  студія залучає сама). Неозброєним оком видно, що тут вже наперед закладена так звана «схема», адже фільм з чотирма героями в одному приміщені можна без проблем відзняти за 5 млн. грн., які вже і так є у студії.

Виникає закономірне запитання: якщо влада країни на найвищому рівні декларує, що Україна є спадкоємницею християнської традиції Давньої Руси (зокрема Президент України В.Зеленський неодноразово у своїх публічних виступах заявляв про те, що наша держава є колискою православної апостольської віри та церкви, і саме на берегах Дніпра у Києві зупинився Апостол Андрій Первозванний), а також є країною із найбільшою кількістю православних вірян у світі, то як можна переможцем державного конкурсу оголошувати фільм з відверто антихристиянським тизером?

Заміна патріотичних кінострічок пропагандою антихристиянських збочень саме до 30-річчя Незалежності України є свідомо спланованим злочином проти українського народу і держави, тому владі слід вжити негайних заходів і визнати недійсними результати Сімнадцятого конкурсу, а так званих «експертів» і керівництво Держкіно, яке допустило і затвердило таку «експертизу», слід негайно притягнути до відповідальності. В іншому випадку українському народу не залишиться нічого іншого, як самостійно взятися за наведення порядку і  відновлення справедливості в цьому питанні.

Джерело

Держкіно виділяє 20 мільйонів на богохульний фільм про гомосексуалістів

http://c4u.org.ua/derzhkino-vydilyaye-20-miljoniv-na…/За підсумками Сімнадцятого конкурсного відбору Держкіно надасть державне фінансуванняв розмірі 20 мільйонів гривень для фільму про гомосексуальні практики неповнолітнього та інші девіантні стосунки. Стрічка «Мій юний принц» має розповісти історію підлітка із заможної родини, який має нездоровий потяг до власної матері, а потім заводить роман із сином її коханця (в непристойних сценах планується використати навіть хрест із розп’яттям). Цей проект має бути алюзією на французьких поетів-символістів ХІХ століття Поля Верлена та Артюра Рембо, які дійсно були гомоксуалістами. З огляду на вульгарну ідею, майбутня стрічка буде містити багато еротичних сцен, але для публічного перегляду найвідвертіші з них видалять. За задумом, цей фільм не лише вийде в прокат, але і транслюватиметься на телебаченні.Над створенням даного фільму працює студія «Старлайт Продакшн», яка відповідальна за створення підліткового серіалу з гомосексуальною тематикою «Перші ластівки». Окрім стрічки «Мій юний принц» Держкіно фінансуватиме й інші сумнівні проекти. Так, серед списку фільмів з державним фінансуванням зазначено комедію «Уроки толерантності» Аркадія Непиталюка, в якій автори будуть висміювати людей, які негативно оцінюють гомосексуалізм.Заявку на державне фінансування стрічки «Мій юний принц» автори подавали на конкурс Держкіно ще минулого року, але тоді не отримали достатньої кількості балів. Цьогоріч вердикт був інший і 20 мільйонів гривень платників податків поповнять бюджет фільму. Навіть керівник проекту Олексій Гладушевськийбув здивований настільки високою оцінкою Ради з державної підтримки кінематографу.Рішення Міністерства культури відображає регресивні тенденції в масовій культурі. Сьогодні український глядач дійсно потребує вітчизняних якісних фільмів, але з року в рік ми бачимо або примітивні вульгарні комедії, або пропаганду аморальності, яку називають «сучасним авторським кіно». На восьмому році російсько-української війни Держкіно ставить в пріоритет не патріотичні фільми про війну, українські традиції чи славетну історію, але пропаганду нетрадиційних стосунків, про що свідчать високі оцінки сценарію гомосексуальної драми.В сучасній українській культурі домінує тенденція повторення західних трендів і надмірна присутність ЛГБТ-тематики це підтверджує. Державне фінансування аморальних проектів свідчить про глибоку кризу культури, коли банальні теми бунту і демонстративного зображення аморальних дій визначаються як «оригінальний та сміливий контент». Якщо ж мова заходить про щось власне українське, то традиційні етнічні мотиви визнаються сучасними, коли включають елементи язичництва і постмодерного переосмислення. Цими темами буквально дихає сучасний кінематограф, а кіно є найсприятливішою формою пропаганди.

Джерело