Біля штаб-квартири ООН прибрали скульптуру, схожу на звіра останніх часів, описаного в Одкровенні

Через кілька тижнів після того, як у листопаді, спірна скульптура «Вартовий міжнародного миру і безпеки» була вперше виставлена на площі для відвідувачів біля штаб-квартири ООН та яку багато християн уподібнюють біблійному «звіру останніх часів», зникла.
Джерело: christianpost
Початкові повідомлення The Christian Post припускали, що скульптуру прибрали з Площі для відвідувачів наприкінці грудня через скарги громадськості. Стефан Дюжаррик, прессекретар Генерального секретаря, пояснив, однак, що експозиція була тимчасовою і була прибрана відповідно до графіка.

«Статуя, про яку ви кажете, була тимчасовим експонатом, організованим Постійним представництвом Мексики при Організації Об’єднаних Націй. Вона була демонтована, як і планувалося та очікувалося, 20 грудня», − сказав Дюжаррік у заяві для CP у понеділок.

Ажіотаж консервативних християн навколо цього витвору почався після того, як 9 листопада ООН розмістила у Твіттері зображення експонату. Християни посилались на деякі місця Писання в Біблії, включаючи Даниїла 7:2-4, де йдеться про звірів, які представляють уряди; один із них зображений із тілом, як у лева і крилами, як в орла.

Християни також посилалися на Об’явлення 13:2, де символічно говориться про звіра, якому сатана дав силу та владу. Також було зроблено посилання на I Фессалонікійців 5:3, в якому йдеться про останні часи, коли люди будуть говорити: «Є мир і безпека», лише для того, щоб зазнати несподіваної руйнації.

Скульптура, подарована урядом Оахакі, Мексика, і створена художниками Хакобо та Марією Анхелес, швидше за все, не є провісником апокаліпсису, як припускають деякі християни.

Фантастичне злиття рис ягуара й орла в суперечливій скульптурі відоме як алебріхе − зображення міфічного духу-провідника у народному мистецтві Оахака. Поряд з яскравим кольоровим маркуванням, алебріхе зазвичай мають поєднання таких рис, як роги, панти, крила і плавники.

До того, як Вартовий міжнародного миру та безпеки був виставлений в ООН, його виставили разом з 11-футовою скульптурою дракона в Рокфеллерівському центрі з 22 жовтня по 2 листопада в рамках святкування Día de los Muertos, або Дня мертвих, повідомляє Hyperallergic.

Син Анхелесов, Рікардо Анхелес, якого визнали головним дизайнером «Алебріхес», назвав їх «охоронцями» для іммігрантів країни.

«Я люблю Нью-Йорк та його архітектуру, особливо стиль модерн та горгулії на деяких будинках», − сказав Анхелес. Я вирішив створити фантастичних істот, які б також символізували співчуття і солідарність з нашого боку, ремісників, які не емігрували, до членів нашої сім’ї, які перебувають тут, у Сполучених Штатах».

«Ми хотіли дати їм ці путівники, щоб вони подивилися на них, щоб вони знали, що вони не самотні. Ось чому ми включили малюнки, пов’язані з сіткою або кордонами, щоб послатися на кордон [Мексики та США], − сказав він. − Це символ справжнього, змішаний із сімейними традиційними символами».

Губернатор штату Оахака Алехандро Мурат Хінохоса сказав, що алебріхес уособлюють культуру сапотеків.

«Коли ви думаєте про алебріхес, ви думаєте про культури сапотек, які говорили, що перш ніж існувати у своїй фізичній формі, вони представляли нагуаль, дух усередині нас, мету життя, − сказав він. − Знаходячись сьогодні тут з алебріхес, ми підтверджуємо наше призначення».

У понеділок увечері туристи спокійно робили знімки будівлі ООН із гранітних сходів у північно-західному кутку парку імені Ральфа Бунче, названого на честь першого афроамериканця, який отримав Нобелівську премію миру.

На сходах, побудованих і присвячених в 1948 році під час будівництва ООН, також знаходиться «Стіна Ісаї» − вигнута стіна, розташована на розі 1-ї авеню та 43-ї вулиці, з уривком з Ісаї 2:4, де йдеться: «І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи.

Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!».


Джерело

Звір з книги Об’явлення: Чи ми впізнаємо його?

Немає жодних сумнівів, що питання, винесене у назву цієї статті, хвилювало читачів Біблії протягом тисячоліть. Я зовсім не маю ілюзій про те, що зможу дати на нього остаточну відповідь. Проте хотів би поділитися тут деякими міркуваннями, які, сподіваюся, допоможуть читачам краще зрозуміти, що саме хотів донести до нас автор книги Об’явлення.

Кого він зобразив у вигляді «звіра, що виходить із безодні»? Як можна розпізнати ознаки присутності цього звіра у світі? І якою має бути відповідь віруючих на цю присутність?

Відповідь на ці питання слід розпочати з розгляду літературної структури книги Об’явлення. На відміну від тих, хто бачить у ній суворо хронологічне оповідання, автор цієї статті згоден з тими тлумачами, які вважають, що книга, починаючи з 6:1, є серією паралельних видінь, що ведуть до торжества Царства Божого.

Прихильники хронологічного прочитання стикаються зі складними, практично нерозв’язними проблемами при поясненні тексту. Наприклад, чому народження Ісуса Христа (12:1-5) відбувається після Його другого пришестя (11:15)? Яким чином звір, який виходить із моря лише в розділі 13, вбиває двох пророків в 11:7? На кого виливаються чаші Божого гніву у розділі 16, якщо вже в главі 14 земля «пожата» – тобто відбувся останній суд Бога над людством? Чому Друге пришестя різними способами зображується в книзі щонайменше п’ять разів (6:12-17; 11:15-18; 14:14-20; 19:7-11; 20:9-13)?

З іншого боку, якщо розглядати книгу як серію видінь, що повторюються, де кожне за допомогою різних образів описує період між першим пришестям Христа і торжеством Царства, всі ці проблеми вирішуються. З цього погляду розділ 13 є частиною цілісного оповідання, що охоплює період від Різдва (12:1-5) до повернення Христа (14:14 – 15:4). Перед нами розгортається наступні картини: прихід Месії з-поміж Ізраїлю, спроби сатани знищити його, піднесення Месії та скинення сатани, війна диявола проти Божого народу шляхом гонінь з боку тоталітарної політичної влади, гарантія порятунку мучеників за віру, проповідь Євангелія в усьому світі, «жнива» – одні для спасіння і інші для осуду – і остаточне торжество віруючих перед престолом Бога.

Звідси напрошується висновок, що глава 13 символічно зображує не лише одного – останнього – антихриста, як заведено думати, а політичні режими у період між двома пришестями. Звір виступає образом влади цього світу, яка надає собі божественні повноваження і переслідує віруючих в істинного Бога.

Вказівку на це можна побачити і в тому, що вигляд звіра відображає риси всіх чотирьох тварин з видіння Даниїла (Дан. 7:1-7), де кожна з них є окремою імперією. По суті, глава 13 є більш детальним описом тієї війни («битви» – 12:17; 13:7), яку розлючений дракон веде – і буде вести до кінця – проти Божого народу. Він робить це за допомогою двох «звірів», де перший символізує політичну владу, а другий – хибні релігії та ідеології.

Отже, перші читачі книги Одкровення анітрохи не помилялися, ототожнюючи цих звірів з імператором Доміціаном та культом поклоніння імператору. Для анабаптистів у XVI столітті антихристом були католики і лютерани, що переслідували їх, для японських католиків у XVII столітті – японська влада, для китайських християн у 1950-і роки – уряд Мао Цзедуна, для наших попередників у цій країні в 1930-і роки – Сталін і НКВС для християн у сучасній Північній Кореї – комуністична партія. Християни тих часів вважали свої режими проявами антихриста, оскільки ті тією чи іншою мірою показували ознаки та риси поведінки звіра. Отже, у кожній із цих ситуацій від віруючих були потрібні терпіння і вірність до кінця (13:10).

Все сказане нітрохи не ставить під сумнів той факт, що коли боротьба між драконом і Ягням досягне свого апогею, з’явиться останній, остаточний антихрист, в якому всі ознаки з глави 13 будуть втілені. Але було б неправильним обмежити застосування цього тексту єдиною особистістю.

По-перше, як було зазначено, це суперечить задуму автора. По-друге, у такому разі ми схильні ототожнювати «звіра» лише з одним політичним режимом, приписуючи йому все зло і не помічаючи порочність інших державних систем. Духовна війна триває вже тисячі років; сили зла активно діють у світі (2 Сол. 2:7; 1 Ів. 2:18). Боюся, якщо ми не навчимося розпізнавати їхні прояви сьогодні, ми не зможемо розпізнати й того самого, останнього антихриста.

Нижче хочу запропонувати опис кількох характеристик політичного режиму, зображеного в Об’явленні 13. Враховуючи, що книга Об’явлення написана символічною мовою, відкритою за своєю природою до можливості різних тлумачень, я не очікую, що читач погодиться з усіма моїми висновками. Можливо, ця незгода буде зумовлена ​​тим, що читач дізнається у цьому описі країну, де живе.

Таким я хочу нагадати, що християнське ставлення до суспільства і держави не може бути виключно позитивним (як, втім, і цілком негативним). Воно характеризується двома словами: солідарність та альтернатива. Ми покликані підтримувати все те, що має сліди Божої краси й справедливості, але ми не повинні погоджуватися і заохочувати те, що показує людську гріховність. У цих випадках ми покликані проголошувати та втілювати біблійну альтернативу.

Нижче я зосереджуся на чотирьох найважливіших характеристиках «звіра» з книги Об’явлення:

«Одна з голів його ніби смертельно була поранена, але ця смертельна рана зцілена» (13:3)
Тут можна побачити образ того, що тоталітаризм як явище безсмертний. Тоталітарні держави йдуть у минуле, але минають одне-два покоління, і вони знову з’являються на сцені світової історії.

Зовсім недавно ми згадували, як тридцять років тому припинила своє існування держава, побудована на хибній ідеології та насильстві, що десятиліттями застосовувала терор проти власних громадян та мешканців інших країн. Тоді здавалося, що з цим покінчено назавжди. Але сьогодні бачимо, як шляхом стерилізації історії створюється привабливий «образ» (13:14) цієї держави виключно як країни трудових, військових, наукових та соціальних досягнень. У той час як населення все більше опановує ностальгія на ті часи, у країні зростає кількість політв’язнів, обмежується свобода віросповідання, брехня та насильство знову вважаються нормою внутрішньої та зовнішньої політики. По суті, юридично та морально все готове до нових витків репресій.

«Хто подібний до звіра цього, і хто може битися з ним?» (13:4)
Військова сила стає головним інструментом такої держави на шляху до світового панування. Люди схиляються перед нею через страх перед її могутністю. Вона веде активну пропагандистську кампанію, спрямовану на мілітаризацію суспільства та підготовку своїх підданих до того, щоб убивати та вмирати (16:13). Саме ці тексти Писання згадуються щоразу, коли чуєш заяви ЗМІ про нові танки та ракети, які не мають «закордонних аналогів». Готовність воювати підтримується ілюзією власної моральної правоти, яка впроваджується у свідомість громадян квазірелігійним культом перемоги.

 «І дано йому уста, що говорили гордо й богозневажно» (13:5)
Богозневага не завжди означає прямі образи на адресу Бога, адже найбільше богохульство – це вимагати поклоніння собі замість Бога. Поклоніння сакральній, «священній» державі вимагає від підданих повної лояльності. З цією метою на допомогу першому звірові приходить другий, який має «два роги, подібні до овечих», але «говорить як дракон» (13:11).

Роги ягняти можуть означати претензії на миролюбність – агресивна риторика такої держави виправдовується необхідністю захисту від ворогів, або, скажімо, захисту співвітчизників за кордоном. Але вони можуть також означати хибні релігії та ідеології з атрибутами християнства, адже ягня в Одкровенні завжди означає Ісуса Христа. Служителі такого синкретичного культу розпізнаються через те, що вони «говорять як дракон», тобто сповідують ті самі цінності та погляди. У центрі такого культу буде сама держава і відданість їй як найвищої цінності.

«І дано йому вести війну зі святими і перемогти їх» (13:7)
Держава звіра переслідує віруючих у Христа. У тексті 13-го розділу можна побачити три основні інструменти цих гонінь:

По-перше, вона перемагає їх, застосовуючи фізичне насильство.
По-друге, вона активно впроваджує хибні ідеології та синкретичні релігії, які стають обов’язковими до дотримання.
По-третє, вона використовує економічні важелі примусу – звіру, який не вклонився, «не можна ні купувати, ні продавати» (13:17). У світлі цього віруючі закликають до терпіння і вірності: «кому належить йти в полон, той піде в полон; кому належить бути вбитим мечем, той буде вбитий мечем» (13:10, цитується за текстом оригіналу).
Безумовно, ситуація, в якій ми знаходимо себе сьогодні, поки що далека від такої кривавої картини. Як уже було сказано, автор цієї статті не намагається ототожнити жоден із сьогоднішніх режимів із владою антихриста. Але об’єктивний погляд на нашу ситуацію допоможе побачити ті області, в яких уже сьогодні потрібна «терплячість і віра святих» стосовно держави, в якій ми живемо. Біблійний опис держави неоднозначний: у Рим. 13 вона представлена як слуга Бога, але у Об. 13 вона повертається до нас своїм звірячим оскалом. Для тих читачів, хто «має вуха чути», про що йдеться у цій статті, я хотів би підбити підсумок, запропонувавши три основні застосування вищесказаного.

По-перше, я переконаний, що відмова вклонитися духу антихриста в такому випадку означає відмову визнавати чорне білим і називати очевидне зло добром. Як минулі, так і сьогоднішні злочини держави щодо особистостей та інших держав необхідно називати своїм ім’ям – якщо не вголос, то хоча б собі самому. Далі це означає відмову від спокуси націоналізмом і уявною величчю своєї держави, якщо вона досягається коштом приниження інших народів. Це відмова від «патріотизму», який тлумачиться як ненависть до інших націй. Це також означає відмову піддаватися пропаганді війни та абсолютної лояльності владі – лише Бог має повне право на наше поклоніння та безумовну покірність.

Мілітаризація та підготовка масової свідомості до війни працюють настільки ефективно, що сьогодні вже нікого не жахає можливість війни із сусідньою країною, де живе родинний нам народ. Але справжня любов до своєї країни не потребує ворожості до інших і не зводиться до мілітаристських гасел і поривів. Вона виявляється у творчій і чесній праці, у повазі до кожної людини, у вихованні порядних дітей, допомоги нужденним, у відповідальному виконанні своїх зобов’язань стосовно ближніх. Велич країни визначається прагненням до добробуту кожного її мешканця та миру з іншими країнами.

По-друге, відмова вклонитися духу антихриста означає готовність до переслідувань із боку держави. На щастя, сьогодні більшість євангельських віруючих у нашій країні не піддаються гонінням, хоч і стикаються з певними обмеженнями у своєму служінні та поширенні своїх переконань. Але переслідування інакодумців із політичних та релігійних причин у країні набирає обертів. Десятки послідовників інших сповідань перебувають в ув’язненні. Багато хто з них отримав великі терміни лише за те, що шукав можливості збиратися разом і вивчати свою релігію. Цілком імовірно, переслідування віруючих набиратимуть більшого розмаху в міру посилення зовнішньої та внутрішньої політики держави.

І останнє – я закінчу на оптимістичній ноті – відмова від компромісів із духом антихриста означає життя з твердою вірою у майбутнє пришестя Агнця. Вся книга Об’явлення саме про це – вона проголошує перемогу Ягняти над звіром і драконом, що його надихнув. Це обіцяння остаточного торжества Царства Божого над тимчасовими царствами цього світу.

Політичні режими приходять і йдуть у небуття, але «після всіх переможців переможе Христос». Надія на Його повернення у славі дає нам джерело терпіння, сил і втіхи перед тим, через що, можливо, всім нам доведеться пройти в найближчому майбутньому.

Прийди, Господи Ісусе!

Джерело