В зв’язку з триваючою пандемією коронавірусу, яка в свою чергу зумовила запровадження тотального карантину, суспільство і Церква зіштовхнулися з новими викликами. І одною із таких неочікуваних для реалій XXI-ого століття обставин виявилася об’єктивна необхідність тривалої ізоляції від зовнішнього світу в родинному колі. Крім того, цей пасхальний період є унікальним ще й тим, що переважна більшість вірян не має можливості відвідувати храми і приступати до Святих Таїнств у звичний спосіб – це так схоже на часи ранніх християн, а також часи переслідуваної, часто підпільної Церкви пізніших століть. Певним чином це також нагадує життя наших пращурів, які поколіннями жили родами на своїй землі, а ці родові середовища були першочерговим місцем передання живої віри, історичної пам’яті, мови і традицій, навиків ведення господарства і співжиття у територіальних громадах, ведення війни і творення миру.

Що ж насправді це може означати для сучасних послідовників Христа? Це може означати, що прийшов час заново відкрити велич і красу родинного життя, а чоловікам згадати про своє споконвічне покликання – бути Божими патріархами і священиками для своїх родів. Можливо хтось має ілюзій щодо того, що пандемія скоро минеться і все повернеться до звичного укладу життя і виру активностей. Але пандемія насправді може виявитися одним із знаків, що знаменують собою початок часів, про які нас попереджав у Святому Писанні сам Христос, старозавітні пророки і новозавітні апостоли. Адже може статися і так, що внаслідок цієї та каскаду наступних глобальних подій, звичного світопорядку в житті людської цивілізації уже не існуватиме до кінця Останніх Днів – Другого Приходу Христа. У тих нових умовах «родинні фортеці» стануть «домашніми церквами» – базовими клітинками переслідуваної Христової Церкви. Коли прийдуть лихі часи, у нас можуть забрати храми, але не зможуть розірвати нашого сопричастя з Містичним Тілом Христовим тобто Вселенською Церквою, яке творитиметься у «родових ковчегах» через Святі Таїнства, звершувані рукоположеними отцями. А для допомоги та масштабування  служіння богопосвячених у цей період  постануть миряни – сталі диякони і світські капелани: і серед них будуть не лише целібатарії, але й одружені «родові патріархи». В цей час родини будуть покликані також  стати локальними осередками світоглядного опору тоталітарному деградуючому світу і ланками різноманітних форм економічної самоорганізації та соціальної взаємодопомоги в рамках місцевих християнських громад.

В контексті сказаного вище, зовсім по іншому, не символічно, а реально сприймається вчення про «три домашні вівтарі»:

Вівтар молитви, при якому подружжя будує єдність з Ісусом Христом, запрошує Його в справи, якими живуть і в спільній молитві целебрують Його присутність посеред них.
Вівтар бесіди, при якому подружня пара будує єдність в розмові про всі справи спільного життя. Він виражає турботу, щоб праця поза домом не відділила їх одне від одного.
Вівтар обдарування, при якому подружжя будує єдність ділячись любов’ю і приємністю в сексуальних відносинах. На цьому вівтарі подружжя співпрацює з Богом Творцем.

От що про родину говорить Компендіум Соціальної Доктрини Церкви:

«210. Саме в родині ми пізнаємо любов і вірність Господа та відчуваємо необхідність відповісти на них (пор. Вих 12, 25″27, 13, 8, 14″15; Втор 6, 20″25, 13, 7″11; 1 Сам 3, 13). У родині діти отримують перші найважливіші уроки практичної мудрості, з якою пов’язані чесноти (пор. Прип 1, 8″9, 4, 1″4, 6, 20″21; Сир 3, 1″16, 7, 27″28). Отож сам Господь стає поручителем любові й вірності подружнього життя (пор. Мал 2, 14″15). Ісус народився і жив у конкретній родині, приймаючи всі притаманні їй риси. Він надав подружжю найвищої гідності, зробивши його таїнством нового завіту (пор. Мт 19, 3″9). Зважаючи на це, подружня пара віднаходить повноту власної гідності, а родина – свою тверду основу.

238. У процесі виховання сім’я розвиває людину в усій повноті її особистої гідності й у всіх вимірах, включаючи суспільний. Родина «утворює спільноту любові і солідарності і лише вона спроможна передати культурні, етичні, соціальні, духовні і релігійні цінності, необхідні для розвитку і добробуту своїх членів та суспільства в цілому». Здійснюючи свою виховну місію, родина робить внесок у спільне благо і являє собою першу школу суспільних чеснот, що потрібні кожному суспільству. Родина допомагає людині зростати в свободі і відповідальності; це необхідні передумови для виконання будь-якої ролі в суспільстві. Виховання передає основні цінності і сприяє їхньому засвоєнню».

Є абсолютно зрозумілим, що роль «Божого родового патріарха» потребує відповідної духовної зрілості і почуття відповідальності з боку батька християнської родини. Ось як своє пережиття цього досвіду передає лідер Гладіаторів Життя (пролайфівського руху при Християнській Службі Порятунку) Святослав Погляд:

«Про патріархат у християнському розумінні.
Для багатьох влада – це гніт та експлуатація. Той хто має владу змушує інших робити те чого вони не хочуть. Звісно, що у такому розумінні влада чоловіка у сім’ї – це погано і я проти такого патріархату. Але у християнстві влада – це служіння. Для мене Великий Четвер, чи як його у народі називають чистим – це день нагадування, якою має бути влада. Господь дає владу людині, щоб вона служила своїм підданим для спільного блага і благо лідера стоїть у останню чергу “як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга”.
Чоловік – це голова у християнській родині. Це головування означає, що чоловік повинен усім своїм домашнім мити ноги: слухати потреби своїх “підданих” і задовольняти ці потреби, якщо вони не суперечать спільному благу. Це головування означає, що чоловік має помирати за свою дружину на хресті: вставати вночі до дитини, йти під час карантину у магазин, виконувати найважчу і найневдячнішу роботу. Щоб це не забути я кожен Великий Четвер мию ноги своїй дружині і дітям, це нагадування для чого мені дана влада.
Бажаю смерті світському патріархату і хай живе християнський патріархат.
Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.
(Від Івана 13:12-15)
Чоловіки, любіть [своїх] дружин, як Христос полюбив церкву і віддав себе за неї,
(Еф.5:25)
Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.
І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.
Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”
(Мт.20:25-28)».

ОТОЖ ПРОБУДЖУЙТЕСЯ ДО ВЕЛИКОЇ МІСІЇ, БОЖІ ПАТРІАРХИ: СВЯЩЕННИКИ, ЗАХИСНИКИ, НАСТАВНИКИ, СЛУГИ.

P.S. Напередодні Великодня у різних парафіяльних мережах було поширено текст Благословення столу перед споживанням великодніх страв в неділю Воскресіння Господнього. Свято за східним календарем ще попереду. Отож рекомендуємо його родинним  патріархам і хай на віки зародиться така традиція у вашому родовому просторі:

«Голова (батько) сім’ї запалює свічку на столі і каже: Христос воскрес. Алілуя.
Усі відповідають: Воістину воскрес. Алілуя.
Потім один з учасників читає текст Біблії. 1 Сол. 5, 16-18. Брати і сестри, послухайте слів святого апостола Павла до Солунян:
«Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це воля Божа в Ісусі Христі щодо вас».
або:
Mt 6, 31 ab.32b-33
Брати і сестри, послухаймо святого Євангелія
від Матея. Ісус сказав своїм учням: “Тож не журіться і не говоріть: «Що ми будемо їсти?» або «Що будемо пити?» Бо ж знає ваш Отець Небесний, що цього всього потребуєте. Шукайте перш за все
Царства Бога і праведності Його, а це все вам додасться”.
Далі голова каже: Молімося. З радістю прославляємо Тебе, Господи Ісусе Христе, який після свого воскресіння явився учням при ламанні хліба. Будь з нами, коли ми з вдячністю споживатимемо ці дари, і, як ми сьогодні приймаємо у гостину Тебе в наших братях, так і Ти прийми нас учасників бенкету в Твоєму Царстві. Котрий живеш і царюєш на віки вічні.

Усі: Амінь

Після трапези батько чи голова родини каже: Учні пізнали Господа. Алілуя
Усі: При ламанні хліба. Алілуя.

Молімося.
Боже, джерело життя, наповни наші серця
пасхальною радістю і так само, як Ти дав нам
їжу, плід землі, вчини, щоб у нас завжди
перебувало нове життя, яке своєю смертю і
воскресінням вислужив нам Христос і в своїй
милості дав його нам. Котрий живе і царює на
віки вічні.
Усі: Амінь».