Лідерство-служіння в контексті соціального вчення Церкви

Галина Канафоцька, координатор Центру стратегічних комунікацій та моделювання ГО «Християнська Служба Порятунку»

«Я спав і снилося мені: життя – то радість.

Прокинувся і зрозумів: життя – служіння.

І діяв  і побачив: служіння – справжня радість».

(Рабіндранат Тагор)

Найвищою формою лідерства є лідерство-служіння, до якого ми прагнемо перейти як на рівні державних і ринкових інституцій, так і на рівні громад та громадських об’єднань, до яких віднесені і церкви та різні мирянські об’єднання. І тут варто говорити не лише про лідерство-служіння окремих осіб, які очолюють якісь з цих соціальних структур, а про лідерство-служіння для всіх: – здатних через відкриття внутрішньої мотивації, особистого бажання та волі рухатися цим шляхом: – шляхом відкриття себе і служіння громаді та людям, на якому формуються чесноти, що лежать в основі сутності лідерства і закладають його фундамент.

Сутність лідерства: великодушність і смиренність, які є в основному чеснотами серця, а фундаменти лідерства: розсудливість, справедливість, мужність і виваженість, які є в основному чеснотами розуму і волі. Великодушність народжує високі задуми, а смиренність направляє ці задуми в русло служіння іншим. Коли лідер служить іншим своїм серцем, розумом і волею, він віднаходить зміст і цінність власного життя. Він відчуває й переживає велич людської гідності та містичну нитку, що зв’язує воєдино все людство. Практикувати смирення – означає служити іншим і дозволяти іншим служити тобі. Багато людей через брак смиренності не хочуть, щоб їм служили. Як наслідок вони не дозволяють іншим реалізувати себе як особистість. Такі чесноти, як великодушність і смирення – це необхідні умови особистісної самореалізації. Оскільки життєвим ідеалом для людини є лідерство, то саме ці специфічні чесноти –– це вже життєвий ідеал. Особиста досконалість – ось вища мета великодушності, основою якої є довіра до іншої людини, переконаність у початковій її величі. Великодушність більшою мірою, ніж будь-яка чеснота, спонукає до дії і тому є вищою формою людської надії. Дія  – плід надії. Чим сильніша надія, тим вища мета. Великодушність стимулює надію, дає їй усепоглинаючу силу. Надія скерована на величезне добро попри існуючі труднощі. Великодушність не задовольняється тим, що розпочинає: вона завершує. (за А.Хавардом).

«Ми маємо віддавати – давати у світ добро, милосердя, любов… Я бачу кожну професію як служіння. Лікар, вчитель, письменник, робітник і навіть  політик  – то служіння іншим. Тільки тоді, коли ми віддаємо, стаємо багатшими. Треба формувати в людях розуміння служіння»( Блаженніший Любомир), бо «Служіння людині – першочергове завдання, яке стоїть перед мирянами в соціальній сфері. Перший крок на шляху до здійснення цього завдання – прагнення і зусилля, спрямовані на оновлення свого внутрішнього світу. Навернувшись серцем, людина починає піклуватися про іншу людину, яку вона любить як брата чи сестру. Це допомагає зрозуміти, що ми зобов’язані оздоровлювати інститути, структури й умови життя, які суперечать людській гідності. Тому миряни повинні водночас прагнути і навернення сердець, і вдосконалення структур, зважаючи на історичну ситуацію і використовуючи законні засоби, щоб ці соціальні структури поважали й утверджували гідність кожної людини. Християнська антропологія відкриває недоторканість гідності кожної людини і розглядає працю, економіку і політику в їхньому первісному значенні, яке проливає світло на справжні людські цінності, надихає і підтримує прагнення до християнського свідчення в різних сферах особистого, культурного та суспільного життя. Завдяки «зачатку Духа» (Рим 8, 23), християни «здатні виконувати нову заповідь любові (пор. Рим 8, 1’11). Через Духа, який є «завдатком нашої спадщини» (Еф 1, 14), ціла людина внутрішньо оновлюється аж до «визволення нашого тіла» (Рим 8, 23)». Щодо цього, соціальна доктрина Церкви показує, що моральна основа будь-якої суспільної дії – це розвиток людської особи, а також визначає норми суспільної діяльності: вона повинна відповідати істинному благу людства і прагнути створити умови, що дозволять кожній людині реалізувати своє цілісне покликання (Компендіум соціальної доктрини Церкви, п.552). Це і буде найкращою перевіркою на наявність лідерства-служіння: – ріст і розвиток водночас як структур і особистостей, приналежних до них, так і громад, на території яких перебувають такі структури, що сприятиме формуванню свідомого громадянського суспільства, здатного впливати на позитивні зміни в державі, в якій «Людська особа – це основа і мета політичного життя», де «Політична спільнота знаходить своє справжнє втілення у відносинах з народом», а «Головна характеристика народу – це участь у спільному житті і спільних цінностях, що слугує підвалиною для духовного і морального сопричастя», де «суспільні цінності не лише зумовлюють, а водночас спрямовують різні прояви культурної сфери, економічних і соціальних інститутів, політичних рухів і режимів, законодавчої системи та інших структур, за допомогою яких суспільство набуває зовнішніх форм і постійно розвивається» (Компендіум соціальної доктрини Церкви, пп.384-386). За словами Святішого Отця Папи Франциска «Політика є фундаментальним засобом для розбудови громадянського суспільства та людських діянь, але коли ті, хто в ній, не сприймають це як служіння людській спільноті, вона може перетворитись на інструмент утиску, маргиналізації, зрештою, і знищення. Серйозне трактування політики на різних рівнях – місцевому, регіональному, національному та світовому – означає підтвердити обов’язок людини, кожної людини, щоб визнати конкретну реальність і цінність свободи вибору, даної їй для пошуку реалізації добра для міста, нації, людства». «У світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, зрозуміли, що в їхніх руках прекрасний засіб служити людям» (Любомир Гузар). Саме лідерство-служіння передбачає усвідомлення того, що влада дається іншими і використовується для створення можливостей і альтернатив для тих, кого ведуть, бо люди не хочуть, щоб ними керували, а хочуть, щоб їх вели.

«Присутність мирян у суспільній сфері – це служіння, знак і вираз любові, що відповідним чином проявляється в сімейному, культурному, трудовому, економічному і політичному житті. У третьому тисячолітті християнської ери вірні миряни через власне свідоцтво повинні відкритися всім людям, з якими вони працюватимуть над нагальними проблемами нашого часу. «Те, що цей Священний Собор пропонує зі скарбів вчення Церкви, має на меті допомогти всім наших сучасникам – вірують вони в Бога чи визнають Його неявно, – щоб вони ясніше усвідомили повноту свого покликання, краще пристосовували світ до найвищої гідності людини, прагнули до більш глибокого значення братерства і, керуючись любов’ю, великодушними спільними зусиллями вирішували невідкладні потреби нашого часу». «Безпосереднє завдання соціальної доктрини Церкви – запропонувати принципи і цінності, опираючись на які можна побудувати суспільство, гідне людини. Один із цих принципів, принцип солідарності, в певному сенсі, включає в себе всі інші: це «один із основних християнських принципів соціальної і політичної організації суспільства». Цей принцип прояснює верховенство любові. Поведінка особистості цілковито людська, якщо постає із любові, проявляє любов і впорядкована любов’ю. Ця істина стосується і суспільної сфери. Християни повинні свідчити її із глибоким переконанням і прикладом свого життя показувати, що любов – це єдина сила, яка може привести до особистого і суспільного вдосконалення, орієнтуючи суспільство на добро. Лише любов може цілком змінити людину». «Християнська надія спонукає нас багато працювати в соціальній сфері і дає впевненість, що можливо побудувати кращий світ, навіть якщо «раю на землі» ніколи не буде» (Компендіум соціальної доктрини Церкви, пп.551, 579, 580). Саме це і лежить в основі лідерства-служіння, до якого ми всі маємо прагнути і принципами якого маємо покеровуватися, щоб cпільно зростати і вдосконалюватися…

Джерело: Наш Собор