Лівий vs правий

Походження терміну

Історія поділу на «правих» і «лівих» бере початок з Французької революції. У парламенті радикальні прихильники і противники революційних змін сідали порізно. Ті, хто прагнули захистити існуючий status quo – панівну роль релігії та монархічний лад – розташовувалися праворуч, а зліва – прихильники республіки, секуляристи. Між ними сиділи помірковані революціонери.

Це протистояння стало символом для західної політичної традиції. Відтоді існує класичний поділ на правих (традиціоналістів) і лівих (прогресивістів) як спосіб систематизації поглядів двох провідних ідеологічних напрямків. Значення цих понять змінювалося впродовж часу. Сьогодні вони узагальнено пояснюють різницю між двома найбільшими політичними таборами з відмінними позиціями. Лівими ідеологіями є соціалізм, комунізм, анархізм, соціал-демократизм, соціал-лібералізм, демократичний соціалізм, анархізм, фемінізм, енвайронменталізм. Правими – класичний лібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, християнська демократія. Поділ на правих і лівих стосується не тільки ідеологій, партій і їхніх прихильників, але й, звичайних, далеких від політики людей. Адже кожен учасник суспільних відносин займає ту чи іншу позицію з низки важливих питань. Наприклад, розмір податків, соціальні пільги, одностатеві шлюби, теорія еволюції в шкільних підручниках і т. д. Відповідаючи на ці питання, людина виявить свою приналежність до одного з політичних таборів. Звісно, вкрай мало людей притримуються послідовної позиції. Втім, кожен певним чином є більше правим або лівим.

КОРОТКО ПРО ВИТОКИ
ЛІВОЇ І ПРАВОЇ ТРАДИЦІЇ

Друга половина XVII – ХVIII століття – період Просвітництва. Неправильна модель взаємодії церкви і держави в католицизмі і лютеранстві дискредитувала, послабила християнство у Франції та Німеччині. Релігійні сумніви першими почали висловлювати інтелектуали. Вони захопилися можливостями людського розуму, який замінив для них Бога. Континентальні філософи започаткували секулярну і ліву традицію. Вони оголосили війну християнству та релігійним забобонам. Церква позбавлялася впливу на публічну сферу. Французька революція втілила ці ідеї в життя. Знамените гасло тієї буремної епохи, «Свобода, рівність і братерство», досі у фаворі лівого руху. Але ці ідеї – плагіат з християнського вчення. Ідеологи і революційні діячі не вигадали нічого кращого, як взяти біблійні принципи, тільки без посилання на першоджерело. Паразитування на християнському тілі притаманне всім лівим ідеологіям. Вони ненавидять християнську цивілізацію, але не здатні жити поза нею. Тому більшість їхніх ідей – це секулярна інтерпретація християнських принципів та понять. Свобода, рівність, братерство, з Богом і без, – це різні поняття.

Занепад християнства і поширення лівих ідей йдуть паралельним курсом. У зв’язку з цим континентальна Європа дуже швидко полівішали. Ліві ідеї стали надзвичайно впливовими в Німеччині, Франції, Італії та Скандинавських країнах. Тут навіть праві ідеології містять суттєві домішки лівизни.

left

В Англії та її колоніях у Північній Америці в другій половині XVII – ХVIII столітті релігія продовжувала мати незаперечний авторитет. Одна з причин – це вплив соціального світогляду кальвінізму на тутешніх протестантів, який спонукав їх до активної взаємодії зі світом для поширення біблійних цінностей та реформування культури. Тому в англосаксонських країнах Просвітництво не було ворожим до християнства. Розум не став на заваді вірі. Навпаки, вони гармонійно взаємодоповнювали одне одного. Через те англомовні країни стали колискою для невід’ємних атрибутів західної цивілізації: прав людини, верховенства закону, капіталізму та ліберальної демократії. Це типово праві цінності. Не дивно, що дві провідні правоцентристські ідеології – класичний лібералізм і консерватизм – зародилися саме тут. Хоч між ними були протиріччя, але їх об’єднувала віра в реальність Бога, Його моральний імператив та гріховність людської натури. Саме присутність християнської солі в культурі США та Великої Британії уповільнила секуляризацію і поширення лівих ідей в цих країнах.

Світоглядне протистояння між лівими і правими триває вже кілька століть. Починаючи з першої чверті ХХ століття ліва ідея схиляє шальки терезів на свою користь. Західна цивілізація здійснила суттєвий зсув вліво, насамперед, в культурній, економічно-соціальній та моральній сферах. Форпост правих, англосаксонський світ, теж секуляризується, але консервативні сили все ж продовжують опір.


ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОГО І ЛІВОГО ПІДХОДІВ

Більшість текстів про різницю між правими і лівими використовують поширенні штампи, називаючи лівих борцями за справедливість, а правих – дискримінаторами. Як аргумент вони приводять поширені свого часу на Заході работоргівлю та хижий капіталізм. Але при цьому чомусь забувають сказати, що саме християни (помірковані праві), а не соціалісти остаточно викорінили ці ганебні явища. (див. Інфографіка «Протестанти. Соціальні реформатори та борці за громадянські права»).

Звісно, на перший погляд, ліві ідеології можуть здатися дуже привабливими. Але вони базуються на хибних твердженнях, які вступають в суперечність з реальністю та біблійною істиною. Тому ці ідеї утопічні, а у крайньому прояві – злочинні.

Радикальні праві та різноманітні континентальні праві також мало мають спільного з християнством через те, що сильно асимільовані лівими ідеями. Детальний розгляд різниці поміж англосаксонськими правими і континентальними подано у ІІІ розділі.

Тут лише наголосимо, що тільки англосаксонська права традиція, виражена у правоцентристських ідеологіях класичного лібералізму та консерватизму, попри всі свої недоліки, найбільш повно відображає християнські принципи в суспільно-політичній сфері.

Актуальність політичного спектру сьогодні

Звісно, загальна тенденція постмодерної епохи, коли поняття втрачають сенс, не обійшла і політичну сферу.
Світогляд сучасної людини часто представляє синкретичну мішанину. Тепер правий не обов’язково консервативний у сфері моралі. Добре знайомий українцям американський сенатор від консервативної Республіканської партії Джон Маккейн прихильно ставився до прав ЛГБТ. Сильний наступ лівих на культуру змушує багатьох правих здавати свої позиції.
Протилежний приклад непослідовності, це коли консервативні стосовно моралі українські євангеліки є лівими в економіці. Втім, все це зовсім не доводить, що класичний політичний спектр не відображає реальний стан речей, як про це говорять. Навпаки, він тільки набуває своєї актуальності, адже культурна війна між правими і лівими в самому розпалі.
Зараз протилежні сторони поляризовані, як ніколи.

ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ХРИСТИЯН

Чому для християн важливо розрізняти політичний спектр і визначитися зі своєю позицією? Відповідь на поверхні: неможливо зберігати політичний нейтралітет, маючи сильні християнські переконання. Політика регламентує всі аспекти людського життя, так само і християнство. Добре, коли політична система керується християнськими цінностями. За інших умов, конфлікт неминучий. Секулярний уряд обов’язково нав’язуватиме ворожі християнину цінності та закони, як у випадку ґендерно-орієнтованої політики на Заході. Тому християнам слід розуміти, яка з існуючих політичних позицій краще відповідає їхній вірі. Навіть якщо християнин аполітичний, не ідентифікує себе з жодною ідеологією, йому все одно не вдасться уникнути прихильності до правиці чи лівиці. Відповідь на важливі морально-етичні, економічні, релігійні питання автоматично зараховує особу до певного краю політичного спектру. Наприклад, лакмусовим папірцем, що визначатиме політичну позицію, стане ставлення до морально-етичних питань: абортів, евтаназії, смертної кари, легалізації одностатевих шлюбів.

Холодна війна – вершина протистояння лівої і правої ідеї. Мапа Холодної війни, на якій показані сфери впливу і союзники СРСР та Заходу. Це період протистояння лівої та правої ідеології, комунізму – капіталізму; тоталітаризму – демократії; рабства – свободі.

Втім, Західний світ, який боровся проти комунізму, сам був вражений лівими ідеями, які пустили глибокі метастази в його тіло.

coldwar areas

КОРОТКА ІСТОРІЯ ЛІВОЇ ЕКСПАНСІЇ НА ЗАХОДІ

– У XVIII столітті ліва ідея зароджується саме в Європі. З другої половини XIX століття завдяки Марксу вона переживає свій розквіт. А з першої чверті ХХ століття соціалізм схиляє шальки терезів на свою користь. Західна цивілізація здійснила суттєвий зсув вліво, насамперед, в економічно-соціальній та моральній сферах. Навіть батьківщина правої політичної традиції – англосаксонський світ теж поступово зрікається християнської тотожності.

– Економічна теорія соціаліста Кейнса стає провідною на Заході. З 1945 по 1980 рік панував кейнсіанський консенсус. Тобто держава стає провідним економічним гравцем та гарантом соціального захисту.

– Протягом першої половини ХХ століття соціал-демократичні партії забезпечують собі постійне представництво у більшості парламентів європейських країн. А в Скандинавії взагалі соціал-демократія стає панівною політичною ідеологією. У Великій Британії Лейбористська партія витіснила Ліберальну партію і стала головним конкурентом Консервативної партії.

– Навіть праві партії континентальної Європи, такі як християнські демократи, займають більш ліву позицію в економічній і соціальній сфері.

– За океаном класичний лібералізм зміщується ліворуч і стає ліволібералізмом. Провідні політичні партії змінили ідеологічну платформу з ліберальної на ліволіберальну, зокрема, Демократична партія США, Ліберальна партія Канади.

– Після Другої світової війни в уявленні багатьох європейців СРСР постає головною силою, яка перемогла світове зло – фашизм. На цьому тлі зростає популярність комуністичних ідей. В Італії та Франції з’являються потужні масові комуністичні партії.

– В 60-х роках набувають популярності неомарксистські ідеї інтелектуалів Франкфуртської школи, які менше уваги почали приділяти соціальним питанням, а зосередилися на боротьбі з репресивною християнською мораллю. Їх послідовники, так звані «Нові ліві», приймали участь у всіх масових студентських демонстраціях буремних 60-х, особливо проти війни у В’єтнамі. Хіпі, феміністки, борці за права сексуальних меншин стали рушійною силою сексуальної революції. На початку Нові ліві притримувалися пацифістських поглядів, проте багато хто розчарувався в ненасильницькому спротиві. Такі ліворадикальні групи, як Червоні бригади, Фракція Червоної Армії, перейшли до терористичної боротьби, інтенсивність якої припадає на 70-ті роки.

– У 80-х роках ХХ століття правоконсервативні кола на певний час призупинили ліву револьту. Насамперед, через жорстку внутрішню і зовнішню антикомуністичну політику неоконсерваторів – президента США Р. Рейгана та прем’єр-міністра Великої Британії М. Тетчер. Саме завдяки цим політикам Західний світ здобув переконливу перемогу в Холодній війні. Також важко переоцінити внесок у перемогу над комунізмом католицької церкви і її очільника Івана Павла ІІ.

– З 90-х років ґендерна ідеологія стає основним знаряддям лівих у боротьбі з традиційним суспільством і консервативними силами, які його захищали. Політичними лобістами цієї ідеології, які протягують через законодавчі органи легалізацію одностатевих шлюбів, є соціал-демократичні та соціал-ліберальні партії.

– Протягом другого десятиліття ХХІ століття на Заході праві сили відчутно додали політичної ваги. В Австрії, Угорщині, Польщі праві партії сформували уряди. У Німеччині, Франції, Греції, Іспанії праворадикальні партії подолали прохідний бар’єр до парламенту. Ексцентричний кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп стає президентом США. В Бразилії біля керма держави стає консерватор Жаїр Болсонару. Тенденцію до зростаючого впливу правих часто називають «правим поворотом». Але є підстави вважати, що ніякого «правого повороту» на Заході не відбувається. Тому що ті сили, які називають себе правими, багато в чому відійшли від правих принципів. Тривале домінування лівих ідей не минуло безслідно для правих. У більшій або меншій мірі вони увібрали чимало лівих принципів і проводять синкретичну політику. Більшість грішать популізмом (як от Дональд Трамп) та шовінізмом (Віктор Орбан), деякі симпатизують авторитаризму (Жаїр Болсонару), інші проводять ліву економічну політику і підтримують імперську політику Росії (французький «Народний фронт»). Є й такі, що лояльно ставляться до ЛГБТ (лідерка німецької партії «Альтернатива для Німеччини» Аліс Вайдель знаходиться в цивільному партнерстві з жінкою). До того ж, праві партії Європи переживають відродження не через зростаючий запит на консервативні цінності у суспільстві, а завдяки антимігрантським, євроскептичним настроям.

Однак, попри виродження правої політики на Заході, вона все ж створює противагу лівим і захищає традиційні для Західної цивілізації цінності.
Особливо це стосується США, Бразилії, Польщі. Так, правий курс Дональда Трампа, Жаїра Болсонару, польської партії «Право і справедливість» шкутильгає на обидві ноги, але це, напевно, краще, що є на Заході. Війна за долю Західної цивілізації триває. Але перевага на боці лівих.

МІСЦЕ ПРОВІДНИХ ІДЕОЛОГІЙ СУЧАСНОСТІ
В ПОЛІТИЧНОМУ СПЕКТРІ

Вісь Лівий-Правий часто вважається застарілою, але вона все ж залишається найважливішою шкалою в сучасній політиці.

Існує чимало систем класифікацій політичних ідеологій, проте ми обрали схему, що базується на «теорії підкови» Жана-П’єра Фея. На нашу думку, вона дуже вдало відображає схожість ультралівої і ультраправої ідеології, в яких дуже багато спільного. Наприклад, дослідники тоталітаризму, серед яких Х. Арендт, довели схожість комуністичної системи СРСР та нацизму Третього рейху. Натомість найбільш поширена лінійна схема розташування політичних ідеологій розводить тоталітарні ідеології по різних сторонах, наче між ними існує нездолана прірва.

ideology

– Між представниками одного ідеологічного напрямку існує чимало розбіжностей. Наприклад, комуніст і соціал-ліберал – це природні конкуренти на лівому фланзі політики. Комуністи звинувачують своїх опонентів у прихильному ставленні до капіталізму і ліберальної демократії. У відповідь соціал-ліберали докоряють комуністам у розпалюванні класової ворожнечі і тоталітаризмі. Але це нюанси, в поглядах ліворадикалів і лівоцентристів більше спільного, ніж відмінного. Також ці розбіжності стираються, як тільки мова починає йти про спільного ворога – право-консерватора.

– *Класичний англосаксонський лібералізм був правоцентристською ідеологію. А континентальна ліберальна традиція, започаткована французькими Просвітниками, стояла у витоків лівих ідеологій. Тому дві ліберальні традиції стояли по різних сторонах політичного спектру. На початку ХХ століття англосаксонський лібералізм майже повністю витісняється спадкоємцем континентальної ліберальної традиції сучасним лібералізмом (соціал-лібералізм). Сьогодні більшість тих, хто називає себе лібералом є насправді соціал-лібералом, адже дотримується ворожих англосаксонському класичному лібералізму переконань: за втручання держави в економіку, штучну соціальну справедливість, моральний релятивізм. Наразі найближчою до класичного лібералізму течією є неоконсерватизм, який з 70-х років ХХ століття став провідною ідеологією Республіканської партії. У зв’язку з цим не зовсім коректно ототожнювати лібералізм з лівими й вживати ці поняття як синонімічні, як заведено в американській термінології, коли лівий ототожнюється з лібералом для означення прихильників Демократичної партії. Але якщо бути більш точним, то ідеологія «віслюків» – соціал-лібералізм (ліволіберали).

Тому на політичному спектрі з ліва зазначений соціал-лібералізм, як спадкоємець континентальної ліберальної традиції. А праворуч неоконсерватизм, як спадкоємець англосаксонської ліберальної традиції.
(Детальніше в третьому розділі та в статтях «Лібералізм, якого сьогодні бракує», «Ліві проти правих. Чи розуміємо різницю?»)

– **Серед лівих інтелектуалів існує консенсус щодо розташування націонал-соціалізму і фашизму на правому фланзі. Це пов’язано з намаганням лівих науковців відмежуватися від терору тоталітарних режимів. Однак консервативні мислителі називають націонал-соціалізм та фашизм різновидом радикальних лівих ідеології. Близькість націонал-соціалізму та фашизму з ліворадикальним крилом настільки значна, що це дає підстави поставити під сумнів саму її приналежність до правого спрямування. Погляд націонал-соціалізму на антропологію, мораль,владу, релігію, рівність, економіку, соціальну справедливість, традицію та сім’ю абсолютно лівий. Ба більше, ставлення до нації і патріотизму у них також не зовсім праве: жодна права ідеологія не ставить расове питання вище національного. Насправді, більше підстав віднести німецький націонал-соціалізм та італійський фашизм до різновиду лівого націоналізму. Існують також наукові підходи, які вказують на проблематичність розташування цих ідеологій на право-лівій шкалі. Теж слід згадати дослідників тоталітаризму серед яких Г. Арендт, З. Бжезінський, Карл Фрідріх, які доводять схожість нацистського режиму А.Гітлера та комуністичного Й. Сталіна. Хоч ці дослідження стосуються режимів, всеодно вони вказують на близькість ідей, які рухали ними.

В даному лонгріді ми оминаємо цей спір, тому виносимо нацизм та фашизм поза політичний спектр. Натомість розглянемо ці ідеології, як різновид континентальної правої традиції, в якій чимало лівих домішок. Континентальні праві тяжіють до авторитаризму, антилібералізму, антикапіталізму, соціалізму, колективізму, етатизму, радикалізму, міфологізму, секуляризму, язичництва. Цю традицію представляє ціла плеяда мислителів ідеалізму, романтизму, «народного руху», «інтегрального традиціоналізму», Консервативної революції, нових правих: Й. Гете, Ф. Гегель Й. Фіхте, Ґвідо фон Ліст, Рене Генон, Юліус Евола, Освальд Шпенглер, Карл Шмітт, Мартін Гайдеггер, Ернст Юнгер, Ален де Бенуа, Домінік Вернер.

Тому німецький націонал-соціалізм та італійський фашизм мають більше спільного з цією правою традицією і жодним чином не сумісні з англосаксонськими правими, які є прихильниками демократії, лібералізму, капіталізму, індивідуалізму, мінімальної держави, поміркованості, реалізму, християнства. Ця традиція представлена такими мислителями: Джон Локк, Адам Сміт, Едмунд Берк, Джеймс Медісон, Алексіс де Токвіль, Лорд Актон, Ерік Фегеліні, Лео Штраус, Рейнхольд Нібур, Гері Норт, Фрідріх Гаєк, Ірвінг Крістол, Норман Подгорец.

– ***Націоналізм не має власного сталого місця в політичному спектрі. Хоча для українського суспільства націоналізм і правий – це майже синонімічні поняття, через історичний антагонізм до свого найзапеклішого ворога – комунізму. Але інші національно-визвольні рухи часто підносили на свої знамена комуністичний прапор, наприклад баски, чи курди. Справа в тому, що націоналізм утверджений на базовій цінності нації. Його ключове завдання: здобути, зберегти, сформувати національну ідентичність. Це потужний об’єднавчий фактор, без якого не можлива національна держава. Однак у цієї ідеології немає чітко окресленої позиції щодо рівності, свободи, права, власності або якою має бути політична чи економічна система. Тому націоналізм поєднується з правими або лівими ідеологіями, які мають відповідь на питання, як нації будувати державу. Він сумісний, як з лібералізмом, консерватизмом – з одного боку, так із соціалізмом, комунізмом – з іншого. Незважаючи на те, що комуністична ідеологія є інтернаціональною і утверджує примат класу над нацією, це не заважає багатьом народам покладати на неї свою надію в боротьбі за національну свободу. В Україні націоналісти ідентифікують себе правими, але здебільшого їх погляди на соціально-економічну сферу є лівими, зрештою, як у всієї континентальної правої традиції. (Детальніше про різницю між правими континентальної і англосаксонської традиції читайте в третьому розділі).

– ****Фемінізм й енвайронменталізм – жіночі та екологічні рухи притримуються різних стратегій втілення своїх ідей, від поміркованих до екстремістських, тому важко їх розташувати на політичному спектрі. Якщо мова йде про Зелені партії, то вони є лівоцентристськими, а екотерористи є ліворадикалами. Варто зробити ремарку, що захист довкілля і жінок не є чимось ідеологічним. Але так як більшість природозахисних і феміністичних рухів стоять на лівій платформі, то їхня справа набуває ідеологічного забарвлення. Існують також і праві захисники природи, але це не є мейнстрімом. А жіночий рух взагалі має християнські витоки, але з часом перейшов на «лівий сторону». (Детальніше в третьому розділі).

– *****Ідеологію лібертаріанства не можна ігнорувати, тому що вона одна з найбільш впливових на сьогодні. Але її також неможливо розташувати на класичній осі правий-лівий, адже вона стоїть на непоєднуваних для них позиціях: проти втручання в економіку (ця позиція неприйнятна для лівих) та сферу особистої моралі (ця позиція неприйнятна для правих). Тому самі лібертаріанці проти класичного поділу політичного спектру на правий і лівий, адже вони не вписуються в такий формат. Щоб виправити дане непорозуміння лібертаріанець Д. Нолан створив діаграму, названу його ім’ям. Однак ми вважаємо, що ця схема є ідеологічно заангажованою, а тому використовуємо класичну шкалу оцінки політичних поглядів, у якій знайшли для лібертаріантсва місце в середині підкови: поза класичним спектром, але на перетині політичних координат для того, щоб відобразити вплив на цю ідеологію традиційних лівих і правих ідей.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ
ПРОВІДНИХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВ

ideology

Політична приналежність глав
провідних демократичних держав

(1945-2019 роки)

Беручи до уваги лише президентські або прем’єрські каденції при оцінці правого чи лівого ухилу в політиці західних держав, можна сформувати не зовсім об’єктивне уявлення.

Те, що у Німеччині, Франції, Італії праві протягом довшого строку обіймали найвищі державні посади, ніж консерватори у США та Британії, зовсім не свідчить про те, що німці, французи, італійці консервативніші за американців чи британців. Все з точністю до навпаки. Тому потрібно враховувати весь контекст, який впливає на особливості політичного спектру:
1. У Німеччині, Італії, Франції існувала сильна ліва інтелектуальної традиція.
2. У континентальних європейських державах раніше від англосаксонських почався процес секуляризації, який є найкращим середовищем для розвитку лівих ідей. 3. Німецькі, італійські християнські демократи притримуються лівої економічної платформи, як і французькі «голісти». Тому соціальна ринкова економіка континентальної Європи є більш лівою, ніж англосаксонська економічна модель. Цю колосальну різницю можна простежити на прикладі відсотку соціальних урядових витрат від ВВП держави. (дивіться мапу)
4. В Італії та Франції в післявоєнні роки існував найпотужніший комуністичний рух серед усього західного світу.
5. Італійські християнські демократи майже завжди утворювали коаліції з лівими: соціал-демократами і навіть комуністами.
6. Всю другу половину ХХ століття в німецькій політиці домінували християнські демократи (ХДС), але водночас досить сильні позиції зберігала Соціал-демократична партія Німеччини.
7. У Німеччині, Італії, Франції в 70-х роках ХХ століття діяли потужні терористичні комуністичні угрупування та інші ліворадикальні рухи.

Ці фактори вплинули на те, що, попри відчутне політичне домінування правих сил, Франція, Німеччина та Італія в економічній і культурній сфері є лівими країнами.

Натомість у таких англосаксонських країнах, як США, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія, простежується більш сильний консервативний ухил в культурі і ліберальний – в економіці.

Скажімо так, в англомовних країнах ліві більш праві, наприклад, соціал-ліберальна Демократична партія США. А європейські праві більш ліві, як от християнські демократи.

Необхідно зробити ремарку, що в протистоянні між правими і лівими на Заході перевага на боці останніх, які все більше схиляють шальки терезів на свою користь. Через це навіть консервативний англосаксонський світ швидко лівішає. Секуляризація, зневажливе ставлення до традиції, моральний релятивізм, запит на соціалістичний популізм завдають сильного удару по позиціям традиційних правих. Вони змушені пристосовуватися до нових трендів, зміщуючись в лівими по ряду принципових питань. Тому цей форпост консервативних цінностей поступово руйнується. Найбільш виразно ця тенденція простежується в Канаді, яка за 70 років зробила різкіший поворот вліво, ніж решта англомовних країн.

relations areas
Джерело: https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Файл:Social-expenditures-2001-OCSE.png

Автор: Микола Харламенков

Джерело: Християни для України

Be the first to comment on "Лівий vs правий"

Напишіть відгук