2023 рік проголошено Синодом УГКЦ роком Любомира Гузара

У неділю, 26 лютого 2023 року, у 90-річчя від дня народження блаженнішого Любомира Гузара, під час Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, виконуючи рішення 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, урочисто проголосив в УГКЦ в Україні Рік патріарха Любомира Гузара «для відбудови, віднови та перемоги України».

«Він вірив у перемогу України над будь-якими агресивними сусідами. Він вірив і так нас учив, що нищення, ненависть, смерть ніколи не мають останнього слова. Він нас учив невтомно відбудовувати й будувати. Він умів відбудовувати душі своїх духовних дітей. Дякую Господу Богові, що ще будучи молодим семінаристом, я міг мати його своїм духовним отцем. Він нам залишив стратегію відбудови України як вільної і незалежної європейської держави. Думаю, цілком невипадково Господь Бог дарує нам його 90-річчя саме цього року, який для нас має стати роком перемоги України в несправедливій війні, роком відбудови держави», — наголосив Блаженніший Святослав.

«Сьогодні просимо: блаженніший Любомире, заспівай нам пісню миру і любові! Поможи нам віднайти те життєдайне джерело Божественної сили, яке Господь Бог уклав у серце України. Нехай твоє слово, Боже слово про мир і любов, буде скарбом нашого серця. Цього року, як новітній Мойсей нашого народу поведи нас до перемоги миру над війною, а любові над ненавистю», — звернувся словами молитви Блаженніший Святослав до свого великого попередника.

Наприкінці Літургії о. Олекса Петрів, секретар Архиєрейського Синоду УГКЦ, анонсував серію заходів упродовж року для належного вшанування пам’яті блаженнішого Любомира. Перший із них уже відбувся: до майбутнього музею патріарха Любомира Гузара, який буде відкрито в Києві, передали кілька експонатів.

Пан Василь Кремень, президент Національної академії педагогічних наук України, передав пам’ятний знак — медаль Григорія Сковороди, якою академія нагородила патріарха Любомира ще за життя, але не встигла вручити. «Патріарх Любомир Гузар був видатним педагогом, який виховував передовсім власною поведінкою, який проповідував Божественні, людинотворчі ідеї. Він поціновував роль учителя в українському суспільстві як творця нової української нації», — зазначив президент НАПН.

Пан Михайло Канафоцький передав до майбутнього музею запис виступу Блаженнішого Любомира у 2005 році на 123 Найвищій Конвенції Лицарів Колумба в Чикаго, під час якої тодішній Глава УГКЦ запросив цей орден до України.

Отець Олекса Петрів передав до музею нагороду «Ядро нації», якою блаженнішого Любомира було нагороджено під девізом «Людина з янголом на плечі», відповідно до опитування, яке свого часу провело видання «Українська правда» спільно з міжнародною юридичною організацією «Дентос».

Більше про цю подію та урочисті заходи в матеріалах «Заспівай нам пісню миру і любові»: Блаженніший Святослав урочисто проголосив Рік патріарха Любомира Гузара.

23 лютого 2023 року, напередодні урочистих заходів з нагоди 90-річчя від дня народження Блаженнішого Любомира – Міжнародний Київський Форум «Шляхи духовного розвитку людини й суспільства» в Університеті сучасних знань Товариства «Знання» України, провів Круглий стіл «Еволюція ментальності – 3», до участі в якому у якості спікерів по темі:  «Серце, віддане людям. Пам’яті Любомира Гузара», були запрошені  служителі ХСП Михайло і Галина Канафоцькі (УГКЦ). Вони мали змогу щедро поділитися своїми спогадами про Блаженнішого, а також порозмірковувати над тим, який вплив мали слова і зустрічі з цією Людиною на кожного, хто мав таку нагоду. 

Слухати повний запис

Основні тези з виступу з доповненнями:

На початку виступу був продемонстрований відеофільм  з короткою біографічною довідкою про життя Любомира Гузара  «Любомир Гузар – мудрий служитель Богу та українському народу»  https://www.youtube.com/watch?v=gNXs1N9sjqQ

Священник, єпископ, Патріарх, Верховний Архиєпископ-емерит УГКЦ, Кардинал, духовний батько, Людина, що була собою… Це все про Любомира Гузара.

Якщо говорити про життя кожного з нас, то воно сповнено зустрічами з різними людьми. Про деякі можемо і не згадати. Але це не про зустрічі з Блаженнішим Любомиром. У кожного, хто хоч один раз зустрівся з Блаженнішим, своя – особлива історія і спогади про це. А в спогадах – найбільше про те, який вплив мала ця зустріч на людину, до яких змін призвела, які перспективи при цьому відкривалися…

«Цей великий українець, велика Людина в своїх думках, діалогах та діях наче на якусь мить зупиняв час. Зупиняв, щоб ми змогли зрозуміти те, який величезний вплив мають наші думки та слова на світ, що нас оточує. Щоб ми з вами приймали рішення, керуючись Божим законом та любов’ю до людей.» ( із допису «Блаженніший наших сердець» в журнал «Наш Собор» (травень 2019/05/033) Ірини Аршинової, учасниці спільноти «Покоління Любомира»)

«Більше чотирьох/ п’яти (авт.) років тому перестало битися серце Блаженнішого Любомира. Серце, наповнене любов’ю, вірою, добром. Йому довіряли, бо знали, що Блаженніший зрозуміє. І справді, він завжди розумів. Його любляче серце розуміло, не осуджувало і завжди допомагало іншим. Любов до Бога та до свого ближнього – це основа, на якій будував своє життя Блаженніший Любомир.» ( із допису «Молитися і працювати» в журнал «Наш Собор» (жовтень 2021/05/050)) Ірини Аршинової, учасниці спільноти «Покоління Любомира»)

«Моє велике бажання – бути Людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, у повному значенні цього слова. Важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, робить на нас враження. Зустрівшись з такою людиною, відходимо від неї кращими.» (Любомир Гузар)

Гузар саме і був такою Людиною, зустрівшись з якою, ти вже відходив від нього кращим, добрішим, людянішим.

«Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам – чинімо добро.» (Любомир Гузар)

Кожною своєю проповіддю, виступом, дописом, промовою Блаженніший демонстрував, що означає бути тим, ким ти є, – бути собою, що надихало і допомагало нам пізнавати самих себе, бо, як він говорив: «Немає легкого шляху бути собою. Але бути собою – це єдиний гідний шлях.»

В передньому слові до практикуму «Вчимося позитивної взаємодії» (2017р.), як результату одного проєкту Комісії з питань освіти і виховання УГКЦ у 2015-2016 рр,  Блаженніший Любомир писав: «Хочу пояснити, чому вважаю цю книгу важливою для всіх нас. По-перше, її авторами є практичні люди, що «обома ногами стоять на землі» і не намагаються переконати нас у реальності чогось «піднебесного». Їхнім прагненням, без перебільшення, є побудова гармонійного суспільного ладу. Програма встановлення такого ладу базована на двох складових. Перша з них – це повне усвідомлення людської гідності кожної особи незалежно від її віку, статі, освіти, стану чи чогось іншого. Словами Спасителя це означає «любити ближнього як самого себе». Любов до ближнього, у свою чергу, неможлива без дуже чіткого усвідомлення власної людської гідності. Друга складова – це, власне, тема цієї книжки, надзвичайно влучно передана виразом «позитивна взаємодія» Іншими словами, осягнення наміченої цілі можливе, коли ми знаємо, хто ми є і як ми маємо поводитися.»

«Ісус Христос сказав, яка найважливіша заповідь: любити Бога всіма силами і любити ближнього як самого себе. Коли я шаную себе як Божий твір, як Божу дитину, то я тим самим наставлений шанувати кожну людину в моїй державі, хто б вона не була. Бо вона так само, як і я, є Божа дитина. І тому любити ближнього як самого себе – то не є щось надзвичайне. Отже, Церква має виховувати людей бути людьми, а люди творять громаду, нормальну державну громаду, яку нам треба.» (Любомир Гузар)

Блаженнійший Любомир Гузар висловився про роль любові Божої під час чергової зустрічі з Християнською службою порятунку (ХСП)

«Безумовно, треба помагати, щоб люди мали щось їсти…Але найважливішим, здається, то є, щоби ті люди, може,  перший раз в житті почули, що хтось їх любить. Безумовно, любить Бог через нас – через людей. Так, це дуже важливо те, що ви робите. То є справді щось надзвичайне. Далеко важніше, ніж зброя, чи щось інше. То є справжня розв‘язка дуже складної справи. Я не маю найменшого сумніву і вашу думку поділяю цілковито, що якщо ви людину переконаєте, що хтось її любить, то ви зробили колосальний вклад у мир у світі.»

Ще за життя Блаженніший говорив про війну з Росією, як про таку, до якої на її початку не були психологічно готові  як ті, хто йшов воювати, так і громади, в які ці люди поверталися. І радив, що маємо з цим робити. (Про війну на Сході України – Блаженніший Любомир Гузар)

«Коли люди повстають за якусь ідею позитивну, то повстають проти якоїсь ідеї негативної. Хто старається жити за ідею, мусить бути готовий, що він потерпить, навіть потерпить життям. То ціна, ціна волі, ціна свободи. Нажаль, іншого способу нема.» (Любомир Гузар про ціну свободи | збірник цитат)

Дві тези Гузара: «Ніхто так не цінує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільними – це бути відповідальними.»; «Господь Бог сотворив людину вільною, дав їй розум і волю, наділив її правом робити добро. І до самої природи людини належить – бути свобідним, інакше кажучи – мати можливість вибору.»  взаємодоповнювальні і взаємозалежні, бо  базовані на життєвому досвіді й діяльності самого Любомира.

Особливо пам’ятні дні його присутності в Києві на Майдані Незалежності під час Революціїї гідності.

Про те, яким був Блаженніший Любомир у житті та про те, чому війна, що точиться в Україні, має сенс у короткому відеофільмі «Любомир Гузар — Війна має сенс.» https://www.youtube.com/watch?v=fTI7ZSqEJJ8

Пам’ятним є його духовний заповіт, який він лишив під час своєї проповіді в день 40-річчя своїх єпископських свячень, згадати про який можемо з відео «Блаженніший Любомир: «Моє до вас прохання – моліться і працюйте»

Це було як підсумок і підтвердженням того, про що Блаженніший говорив на своїх зустрічах, свідченням чого є його відповідь на одній із зустрічей, подана в короткому відео «Любомир Гузар. Як не зневіритися?»

Хочеться згадати тему роздумів з нагоди 25-ліття Незалежності Української Держави з колонки Блаженнішого на «Українська Правда» «Бути українцем», в якій Гузар писав: «Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза «Любімо Україну!» Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якісь різницю між «любіть Україну» і «любіть українців»? Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто «шануй батька й матір», а «шануй батька свого і матір свою». Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви. У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двісті способів любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадян, тобто хотіти чинити добро. …бути громадянином України – означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ. Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути. Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян, дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу. Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію. Справжня свобода, справжня державна незалежність можуть існувати тільки там, де існує нормальне співвідношення між усіма . А це співвідношення встановлюється тоді, коли в особистому, родинному, громадському та політичному житті плекаємо духовні цінності. Пошана до самого себе як до Богом обдарованого суб’єкта, пошана до всіх співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними силами шукати розв’язок, допомагати кожному, хто в потребі, думати категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це на благо наших братів і сестер. Це узагальнений список. Над кожним пунктом і над всіма разом повинні замислитися кожний син і кожна дочка нашого народу та в міру своїх сил їх щиросердечно виконувати. Якщо наше родинне та національне походження від нас не залежне, а дане Богом, то виконання в нашому особистому та суспільному житті певних речей залежить від нас самих. Шановні читачі, автор цих рядків старався дещо пояснити у відповідь на два питання: хто ми є і якими повинні бути. Його щире прохання до кожного з вас: погляньте на себе та довкола себе, будьте собою і спільно будуймо нашу хату – Українську Державу та збережімо її справді рідною і незалежною.»

Дороговказом для політиків став останній публічний «Виступ Любомира Гузара на Урочистому засіданні ВР України 17.03.17»  https://www.youtube.com/watch?v=JCYfqdgZhHM

Окрема історія, про яку не можна не згадати, – відновлення восени 2013 року Патріарших Біблійних читань Соборного Патріаршого товариства святого Рівноапостольного Великого київського князя Володимира. «Це були чудові часи. Духівник  товариства о.Олекса читав уривки з Євангелія, а Блаженніший потім їх пояснював. Просто і доступно. Після цього пропонував о. Олексі щось додати до сказаного. А тоді звучало питання: «Може у когось будуть питання?». Питання були. Різні. І на всі Блаженніший давав відповіді. Щиро, чесно, аргументовано, часом із доброю іронією. Після читань ще довго не хотілось ні з ким спілкуватися. Хотілось якомога довше побути в цій аурі, яку він творив своєю світлою особистістю. Звістка про відхід Блаженнішого у засвіти застала нас на читаннях, які проводив отець Олекса (вже без Любомира Гузара, авт.). Непросто було змиритися, що його вже немає серед нас. Проте Бл. Любомир присутній на Читаннях. Присутній у повторюванні його висловлювань, у припущеннях, як би він відповів на це чи інше питання. Біля нього світ ставав добрішим, чистішим, розумнішим.» ( із допису «Біблійні читання Патріаршого товариства з Блаженнішим Любомиром» в журнал «Наш Собор» (жовтень 2021/05/050)) Данути Костури)

Очевидці стверджують, що коли помер Блаженніший, у Києві пролилася рясна світла злива, після якої київский небосхил засяяв трьома високими великими веселками – як знак небес про те, що до свого Отця відійшла велика душа одного з Його синів, якого ще за життя в народі називали святим.

І перше, що лине на спогад про Блаженнішого Любомира, – то його улюблена «Пісня про батька: Батьку мій, лебедю білий» https://www.youtube.com/watch?v=2B0uiHS61XA

у виконанні хору семінаристів Трьохсвятительської духовної семінарії, основоположником якої він був. Початок відео – моменти після поховання Блаженнішого у крипті Патріаршого Собору Воскресіння Христового.

З метою збереження, осмислення і популяризації багатогранної спадщини Патріарха Любомира Гузара, його духовної спадщини та її значення для розвитку Української Греко-Католицької Церкви, його інтелектуальної, екуменічної, міжнародної, суспільної і державотворчої діяльності, як етнарха українського народу; шляхом ініціювання, промоції і координування усіх проєктів, які стосуються його особи та пов’язаної з цим науково-дослідницької діяльності 2022 року створена БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «Фонд Патріарха Любомира Гузара».

«Любомир Гузар! Це ім’я викликає і посмішку, і радість, думання, і слухання! Це ім’я викликає багато позитиву, який Блаженніший Любомир носив у собі і яким любо ділився. Саме тому він увійшов в історію нашого життя позитивно. Бо тим добром, яке мав у собі, щедро ділився з іншими. Часто запитував «Чим можу вам послужити?». І не лише запитував, а й служив. Вдивляючись у його життя, знайдемо безліч рецептів, як бути щасливими, радісними, успішними. Потрібно просто цим ділитися. Не тримати в собі. Добро є немов би депозитом, віддаючи який згодом отримуємо ще більше. Не дарма знаємо вислів: «Хто бере, той наповнює руку, а хто віддає, той наповнює серце». Це і є рецепт щастя, як бути Людиною. Блаженнішому Любомиру це вдалося. Я впевнений, що і нам вдасться. Лиш би хотіли! Цього Вам бажаю.» ( із переднього слова головного редактора в журналі «Наш Собор» (жовтень 2021/05/050) о. Андрія Боднарука  «Люди нашого життя»)

Блаженніший Любомир був не лише великою Людиною, а й духовним батьком мільйонів українців – вірних Української Греко-Католицької Церкви не лише в Україні, а й у світі. І не лише вірних своєї Церкви, а й для усієї української нації та усіх жителів України, яку так любив і задля незалежності якої так віддано трудився і за яку так щиро молився, за яку, – віримо, і зараз постійно молиться на небесах.

Підбір матеріалів – Михайло і Галина Канафоцькі

Текст і редакція матеріалів – Галина Канафоцька