“Pro-family або за що нам варто боротися” – лекція Петра Гусака


Нещодавно відбулася перша зустріч формації антигендерних та prolife- активістів, яку провадить рух “Гладіатори Життя” в рамках служіння Християнської Служби Порятунку. Зустріч проводив доцент Українського Католицького Університету, голова громадської організації “За життя” Петро Гусак Тема зустрічі – “Pro-family або за що нам варто боротися”. Пропонуємо вашій увазі конспект виголошених під час цієї лекцій.

“Ми з вами присутні у цьому світі у двох засадничих формах  – як чоловіки і як жінки. Кожна людина є або чоловіком або жінкою. Чи це очевидно? Чи це доступно здоровому глузду? Хтось би став це заперечувати.
Можна почути закиди про гермафродитизм різного типу, але це є хворобливе явище. І про різні орієнтації та ідентифікації де людина психологічно себе бачить кимось іншим.

Для чого існує ця відмінність? Задля продовження роду?
Але там де нема поділу на статі, там у живих істот рослин, тварин, рід продовжується набагато ефективніше. Рослини потребують спеціальних умов для того щоб вітром чи комахами перенесли пилок. У світі тварин є природні гермафродити, як-от дощові черви.
Макс Шеллер у своїй книзі про походження сорому, зазначає, що там де є поділ на статі, здатність давати потомство зменшується удвічі – бо там одна особина дощовий червяк відкладає яйця готові до розвитку, а тут треба двоє. В рамках загальної популяції тварин, плідність зменшується вполовину. Більш того, особу іншої статі могли з’їсти звірі, і продовження роду не відбудеться. А якщо ще ми візьмемо такий фактор як боротьба самців за самицю, що за Дарвіном є рушієм еволюції, то потомство залишить лише найвправніший і найсильніший самець, а решта – не будуть плідними. Поділ на статі для такої собі універсальної, по модулю взятої плідності, не є таким вже добрим рішенням.

Коли відкриваємо книгу Буття:

Спершу описується створення землі, рослин та тварин, і щойно все готово, Бог творить людину.

І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

Чоловіком і жінкою на Божий образ. Не поодинці, а в єдності вони творять Божий образ.

Далі ж йдеться:

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

Чи тільки заради плідності Бог створив чоловіка і жінку?

Якби Бог сотворив людину тільки заради плідності, він би сотворив її як «андрогіна». Як у  Платона є діалог, що називається «Бенкет». Міф про андрогіна, що люди були колись андрогінами, вони були дуже сильними й потужними, зазіхнули на владу богів і почали дряпатись на Олімп, Зевс дав наказ Аполлонові розділити їх, і відтоді ті половинки шукають одна одну.
Очевидно, щоб створити такий міф, щоб витворити образ «андрогіна», чоловіка і жінка в одній особі, вже треба мати розуміння чоловічості і жіночності.

Але якщо знову повернутись до біблійного тексту і задуматись над словами «сотворив на свій образ і подобу»  – що це означає? Якщо Бог творить їх чоловіком і жінкою, і вони в єдності своїй а не поодинці, є сотворені на образ і подобу, що це означає?

Звісно, потім Аврелій Августин скаже, що на образ ми сотворені а подобою ми є покликані стати, що це є завдання морального зросту – уподібнення себе до Бога в святості. Є таке слово в візантійській традиції – преподобні – означає що дуже став подібним до Бога. І це є завданням – стати подобою Божою.

Але повернімось до біблійного тексту. В чому є образ і подоба в тому що чоловік і жінка сотворені разом? Раціональність, розум – вони мають її й поодинці. Свободу волі – мають також окремо. Почуттєвий центр, здатність до почуттів – теж.

Йоан Богослов у своєму посланні приходить на допомогу. «Бог є Любов». А для любові потрібно щоб був той хто любить і той кого люблять, і взаємність цієї любові. В тому сенсі найвища богообраність людини – в її здатності любити. Відтак творення чоловіком і жінкою уможливлює для них дарувати одне одному любов, дарувати себе одне одному в любові. І Бог, творячи їх чоловіком і жінкою, бажає щоб вони були образом цієї любові.

У троїчному богослов’ї існує поняття «періхоресис» – спілкування Осіб Божих у святій Тройці. Людина, сотворена чоловіком і жінкою покликана бути образом тієї Любові, яку Бог має в періхорезі.
Періхорісіс або періхоресіс, або періхорезіс, або періхореза  – богословський термін, що означають взаємне проникнення частин один в одного. Як частин можуть бути: в тріадології – іпостасі, в христології – природи або дії (енергії) природ. При цьому термін періхоресіс не означає змішання або злиття двох частин, а лише завжди означає нероздільне і нерозлучні з’єднання однієї й іншої частини.

Коли ми говоримо про природу людини, як про сутність людини, то чоловічість і жіночість є двома виявами цієї природи людини, і вона є природною для чоловіка або для жінки.І відповідно їх зв’язок є природним в тому значенні що відповідає природі людини.Вони здатні обдаровувати одне одного любовю і становити одне ціле.

Є таке богослов’я тіла папи Йоана Павла ІІ. Історія того богослов
Міхаель Вальштайн в Австрії зібрав архів катехез Йоана і видав під назвою «Богословя тіла»
Йоан Павло ІІ у своєму «богослов’ї тіла», у своїх кахетезах на тему «Чоловіком і жінкою сотворив їх» починає з власне біблійної екзегези, розгляду перших глав книги Буття. В екзегезі другої глави книги Буття особливо звертає увагу  на ту первісну самотність, коли Бог привів до Адама звірів, щоб Адам їх назвав. Але не знайшлося помочі відповідної для нього. Тоді йде алегорична розповідь про сон Адама, створення жінки. Це захоплений вигук Адама «Це справді кість від моєї кості», «це справді тіло від мого тіла»! Така сама як я, водночас інакша. В єврейській мові є гарний перезвук «іш» і «іша», той самий корінь.
«        Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.»

Бути одним тілом це біблійне поняття. Бути одним тілом можуть бути особи лише відмінні, але такі що можуть стати одним тілом, взаємодоповнювані.

Крістофер Вест, що розвиває богословя тіла, задає таке запитання – Яким чином Адам побачив що це є справді кість від моєї кості, тіло від мого  тіла, що Єва є докорінно відмінною від всіх інших живих створінь, тварин яких він називав. Дає відповідь: він це зрозумів по її тілу. Тіло виявило цю таємницю.Ця таємниця – здатність виражати любов. Тіла мають таку структуру, що вони здатні виражати ту особливу любов.

Макс Шеллер – ми не можемо зрозуміти навіть будову наших дітородних систем, якщо не взяти до уваги їхню взаємну призначеність одне для одного – чоловічих для жіночих і жіночих для чоловічих. Їх будова, фізіологічна структура є такою, що відображає це призначення. Потім Макс Шеллер розвиває тему про гріхопадіння, виникнення сорому, людина стала здатною до пожадливості. Чому Адам і Єва взяли собі повязки – на захист від пожадливості одне одного. Бо поставивши себе на місце Бога, людина сказала «ти вже не потрібен як дарувальник життя», «я хочу мати це буття, не завдячуючи нікому беру життя в свої руки і беру від нього все що хочу. Так само і пожадання – хочу привласнити іншу особу, бо вона мені в якийсь спосіб потрібна.

Куди погляд звертається коли інша особа є засобом – на сексуальну сферу. Сором є захистом від чужого пожадання, говорить «дивись не туди, дивись на обличчя», бо через обличчя проявляється особовість.
Але пожадання протилежне любові. Любов – дарування, визнати іншу людину як дар, прийняти цей дар. Любов означає що я так сильно прагну єдності з тою особою, що дарую себе.

Пізніше, коли будемо розглядати патологічну сексуальність знову вернемось до поняття пожадання. Коли Льюїс описував 4 любові, він писав про таку патологію так: «Можна почути дуже часто «мені потрібна жінка» – але насправді йому потрібне задоволення що мало можливе без жінки». А жінка в тому – засіб. Річ.

Засіб має такі дві характеристики:
По-перше, засіб перестає задовольняти – чим більше ми чимось користуємось, тим менше це нас задовольняє. Коли нам улюблений торт дарують на день народження, це нас радує, якщо цим тортом нас годувати кожен день, то до кінця тижня ми вже на нього дивитись не зможемо. Алкоголіки і наркомани постійно підсідають на більші дози, або міцніші засоби – бо ті що були раніше їх уже більше
А по-друге, з засобом не рахуються. Доки він виконує свою функцію як засіб, він є корисний, а коли перестає виконувати, то стає сміттям, обузою, перешкодою. Так за біблійним описом вбивство входить в світ людей, бо хтось комусь стає перешкодою.

Коли Ісусові задають питання чи вільно відпускати дружину, то він звертається до початку! Він каже –  на початку так не було і цитує 1 главу, 2 главу книги Буття.

А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!

Ісус відкликається до початку, до начала. І ми теж повинні дивитись на цей початок – коли людина створена чоловіком і жінкою для того щоб відображати Божу любов. Божа любов є вірною, тривалою і незмінною. Що потрібно для того, щоб людська любов була вірною, тривалою, незмінною? Наші почуття змінюються. Хтось каже – «Я тебе кохаю», але що буде через тиждень не знаю. Мінливість суперечить тій любові, тому що Бог є вірним, і любить вірною, незмінною любов`ю. Коли ми маємо відображати ту Божу любов у своїх стосунках, вона має бути вірною. А якби любов залежала тільки від почуттів вона б уже не була любов`ю.

З того виникає подружжя – новий стан, нова суспільна дійсність. Вони є в новому життєвому стані. У всіх цивілізаціях у всіх культурах подружжя існувало в різних формах прийнятних чи неприйнятних для нас як для християн, але ніколи не було так, щоб бігали самці й самиці в первісному стаді, паруються направо-наліво, і там бігає їх потомство в цьому ж стаді. Завжди у всіх культурах цей союз чоловіка і жінки був укладений в якійсь культурній і суспільній формі, укладення подружжя.

Святість притаманна подружжю як такому.  Папа Йоан 12 пише про подружжя як Таємницю божественної любові.

Подружжя є суспільною дійсністю у всіх культурах, воно означає публічний акт укладення нового життєвого стану – акт укладений перед божеством і при свідках. Це є акт творення нової дійсності. Коли ця дійсність уже створена то вона не залежить від наших примх і почуттів, її уже неможливо знищити.  І саме такий стан уможливлює любові бути любов’ю.

Хто справді кохає той бачить тільки ту особу і не бачить поруч ніяких інших. Жодна краща тілесна форма чи краса не може звабити того, хто кохає ту особу, а не іншу. Подружжя дає можливість бути з тою особою і назавжди. Подружжя є неначе рамками що оберігають любов від сваволі почуттів, від настроїв. Коли супруги будуть плекати подружжя, усвідомлювати що любов полягає у взаємообдаруванні одне одного у вдячності, розлучення неможливе.

Фізіологічна будова чоловіка і жінки нерозривно пов’язана з їх здатністю бути батьком і матірю з їхньою плідністю. Їхня любов якою вони себе взаємно обдаровують зростає, накопичується. Є такий латинський термін «superabundantіа», точною калькою церковнослов’янською буде  «преизобилие». Ця любов так зростає що є бажання поділитись, передати комусь – і цим кимось стає їхня дитина. На рівні духовному вона є плодом їхньої любові. Любов не є мертвою, не є замкнутою сама на собі, вона є плідною. З любові Бог творить світ, і божественна любов є завжди плідною, Людина сотворена на образ божий і повинна відображати в своїй чоловічості і жіночності Божу любов, то ця любов має бути відкритою для плідності.

З подружжя виникає сім’я, а з сім’ї родина. Це спільнота, як і спільнота двох була спільнотою, але пов’язана іншим типом стосунків.

Якщо я прийняв свою дружину як дар, а вона мене, і з того  преизобилия любові народилась дитина. ЇЇ життя теж приймаємо як дар. Але дарування себе дитині є зовсім інакшим, ніж дарування себе у шлюбі. Ми присвячуємо свій час, зусилля кошти, для того щоб зрештою цю дитину виховати до самостійного життя, коли дитина покидає батьківський дім, до цього «Покине чоловік батька і матір своїх…». І ми дітей свідомо виховуємо до цього «покине».
Але навіть коли ми живемо одною великою родиною, наші діти не є нашою власністю. Не є засобом для реалізації батьківського інстинкту, не є іграшками.

В  англійській мові є термін «core family» – ядро сім’ї, батько мати і їх діти. І батько і мати є головними в цій родині, а не дідусь і бабуся. Однак у великих родинах буває так що найстарші намагаються отримати владу над всіма тими поколіннями. Часто молоді сім’ї розпадаються, бо батьки вмішуються в стосунки молодої родини, забуваючи що ядром стосунків є саме їхня нова родина. Вони уклали свою сім’ю. Крапка. Ми можемо допомагати. Ми є центром у своєму колі, у своєму подружжі, ми маємо своє сімейне ядро, а одружені дорослі діти мають своє сімейне ядро. Не мішайся. Не псуй їхні стосунки. Фольклор, література, анекдоти про тещ, «Кайдашева сім’я» описують ці конфлікти між поколіннями. Замість того, щоб бути авторитетом мудрості, мати дорадчий голос, і тоді будуть шанувати бабусь і дідусів, старше покоління переступає часом цю межу.

Натомість, діти, навіть дорослі, мають зрозуміти, що колись вони були зиготою, морулою, дитинкою, мама їх виносила. Вони були безпомічними, лежали в колисці, ходили під себе, батько й мати їх мили, годували, ставили на ноги. Яка належна відповідь має бути? Вдячність.

І коли ми це усвідомимо, то не буде так як « у мене своє життя, а ти будь ласка в притулок для осіб похилого віку». А в радянському союзі це звалось «дом престарелых». А що означає термін «престарелых», пере-старілих? У «Герої нашого времени» Лєрмонтова,  Печорін є отаманом контрабандистів, і от коли на їх слід виходить поліція, і той розбійник Янко збирається втікати, «делать ноги к югу». Його питають – а як же стара сліпа –  відповідь  – «зажилась, пора знать и честь». Оце закладено в формулюванні «дом престарелих» – уже престарелых, надто старих. Торують шлях до того що маєш поскоріше вмерти. Оце той патологічний смисл.

Але в більшій родині ми маємо усвідомити що маємо зв’язки кровну спорідненість, і маємо мати любов – яка є іншим типом любові аніж подружня любов між чоловіком і жінкою. Але тим не менш,
ця любов тримає нас в єдності родини, потім роду, потім єдності народу.

Кожного разу, спускаючись по цій низці, є послаблення родинних зв’язків і все слабший тип любові, порівняно з подружньою. І так виростає любов до свого роду, любов до свого народу. А потім з цього виростає любов до всього людства. Бо любов до людства це не щось, що літає в хмарах, а коли йдеться про конкретну особу в потребі, конкретного хворого чи жебрака – то скиньте його кудись щоб мені не заважав, але я так сильно люблю все людство…

Нам християнам це має бути легше, бо в нас є таке поняття як любов до ближнього. На відміну від старозавітного розуміння ближнього лише як до члена свого народу. Оскільки Ізраїль прийшов як кочівне плем’я на землі інших народів, то всі інші були автоматично ворогами.

А Христос каже:

Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.

А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх,

«люби ближнього свого і ненавидь ворога свого».

А Я вам кажу – любіть ворогів ваших. Себто кожен є ближнім.

Але ми маємо розуміти, що це є різні рівні любові. І коли ми їх змішуємо, або коли державна влада змушує змішувати ці рівні, це є патологією. Пригадуєте: «человек человеку друг товариш и брат». Про це ж гасла Французької революції : «Свобода, рівність, братерство». По великому рахунку ми всі від Адама брати. Але коли змушують вважати когось таким же братом як мій рідний брат по крові…Це є ознака тоталітаризму – втручання в найглибші, найінтимніші людські зв’язки. Якщо змушувати до братерства такого рівня, яке можливе лише в родині або в монастирів – тоді змушують до того що насправді не є. А це є один з елементів тоталітарної системи.

Унікальний тип любові між чоловіком і жінкою є найтіснішим і найглибшим. Найвища любов, на яку людина тільки здатна на своєму природному рівні як людина. Всі інші види любові є дуже важливими, але нижчими від подружньої любові. Лише такий тип любові, беручи до увагу фізіологічну будову їх тіл уможливлює статеве співжиття. Водночас статеве співжиття має відображати ту любов найвищого рівня у міжособистісних стосунках.

Відповідно, ті форми сексуальної реалізації, інтимної близькості, яку цю любов виражають, є добрими і потверджують гідність їх обох. Ті форми сексуальності які цієї любові не виражають, є приниженням, перетворюють одне одного на засоби реалізації пожадання, принижують обох учасників, і негідні людини. І навіть в подружжі, що нормально укладеному, коли починають практикувати такі форми сексуальності, вони руйнують любов. Тому що в самій сексуальності, як здатності виражати цю любов, і одночасно бути відкритими до плідності, є щось священне. Якби якийсь інший фізіологічний процес відбувався з якимись відхиленням, ми до того ставимось, як до фізичної хвороби. Коли такий збій відбувається в сексуальних стосунках, це вражає якоюсь особливою огидністю. Це можливо тільки тому, що сама по собі сексуальність має в собі щось святе, унікальне,  вона має об’єднувати в любові і бути знаком такою любові. І отже, має бути знаком Божої любові.

Про таїнство Подружжя в християнстві.

Здебільшого можна почути, що це була просто природна інституція, форма соціальних відносин, і  щойно Христос освятив подружжя своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській. Однак Ісус Христос відкликається до початку. Кажучи про те, що не вільно чоловікові відпускати жінку, каже що від початку так не було, бо чоловіком і жінкою сотворив їх, і стануть обоє одним тілом… З цього Йоан Павло ІІ робить висновок що подружжя як таїнство існувало від початку, відколи Бог сотворив чоловіка і жінку, і поблагословив їх.

Наше служіння таїнства шлюбу є лише формально видимим церковним підтвердженням цього таїнства, що існувало від початку.
В канонічному праві Католицької Церкви є поняття «консумація шлюбу», його сповнення – яке виражається через статеве співжиття. Коли подружжя святково і богослужбово в церкві уклали шлюб, але між  ними не відбулось статевого єднання, сповнення – це подружжя не є дійсним, і римському архієреєві належить право це подружжя розв’язати. Але якщо це сповнення відбулось – подружжя розв’язати не може ніхто. Це означає що статеве співжиття належить до сакраментум, є ядром одного з Таїнств.

Дітріх фон Гільдербранд, книжка «Подружжя таїнство відданої любові». Коли подружжя є таїнством, а статеве співжиття є виявом цього таїнства, то статеве співжиття є літургійним святкуванням цього таїнства, є  ітеративним, повторюваним служінням Таїнства Подружжя.

У Томи Аквінського цілі подружжя – діти, взаємодопомога, і за Павлом 7 глава 1 послання до коринтян – ліки від пожадливості. Гільдербранд натомість стверджує – якщо діти сенс подружжя, їх можливо народити і в позашлюбному зв’язку. Взаємодопомога взагалі можлива між братами й сестрами, іншими людьми, тощо. А лік від пожадливості – це інструменталізація іншої особи. Це використання іншої особи як засобу. Як наслідок подружжя лік від пожадливості це добра річ. Але якщо метою вступу в подружжя є лік від пожадливості – це не про любов.

Тому ІІ Ватиканський собор, говорить що перша і основна ціль подружжя це є любов, а про ліки від пожадливості взагалі не згадує.

Відповідно, всі інші форми сексуальності, використання невластивих органів і систем, форми співжиття що виключають міжособистісне спілкування, виключають плідність – спотворюють сам статевий акт, а отже спотворюють любов. З точки зору сакраментум – ці викривлені форми є святотатством. Тому ці викривлені форми так вражають огидою. Тому що це втручання в диявола в Божий план буття любовю і дарування життя.
Про суспільство і сім’ю

Подружжя як таке, core family – є цінним само в собі, ми не можемо розглядати його як засіб для якоїсь мети – діти, примноження  народу, тощо.

Сім’я володіє самодостатньою гідністю сама в собі, а суспільство складається з таких сімей. А не так, що суспільство вимагає чогось від сім’ї, і воно є вищою дійсністю а сім’ї всього лиш цеглинками, будівельним матеріалом для суспільства. Це радянський підхід. Можна було бачити плакат у поліклініці «батьки зобов’язані виховати здорових дітей для суспільства». А суспільство це хто? Здорові діти є цінними самі в собі, і з них буде суспільство складатися.

Але коли суспільство складається з сімей, то сім’ї мають мати особливий правовий  статус і захист.  Вони мають вирішувати що вони мають їсти, в що вдягнутись, в якому будинку жити, яку освіту дати дітям, які предмети будуть вивчати в школі їхні діти, чи будуть вони ходити до загальної школи, чи будуть навчатись вдома.

Хоумскулінг є цілком поширеню практикою в Сполучених Штатах. А в такій демократичній західній державі як ФРН карається тюремним ув’язненням – обов’язково діти мають ходити в загальноосвітню школу, а там вже обов’язкова програма.

Суспільство має підтримувати лише тоді, коли сім’я сама по собі не справляється. В екстреній ситуації: пожежа, злодії ламаються в двері, або скажімо кризова ситуація з втратою роботи чи працездатності – тоді сім’я потребує підтримки суспільства.

Але це не держава дала сім’ї можливість любити і бути сім’єю. Право одружуватись, мати дітей є природним правом і в цьому смислі воно є «над позитивним», бо походить не від суспільства а від природи людини. І тому держава має шанувати це право і не передавати його іншим спільнотам, які сім’єю не є.

Виховання дітей потребує повної родини, наявності батька і матері. Вони є інакші але взаємодоповнювані. І хлопчик і дівчинка потребують  і батьківства і материнства для свого нормального розвитку. І цього замінити не може ніхто. Відповідно, коли здорові, сформовані діти ідуть в подальше життя, і з таких дітей складається суспільство то суспільство буде здоровим. Коли це усвідомлять політики, то будуть сприяти сім’ям.

Чоловік жінка і стосунки в родині. Хто має бути лідером?
До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою.

«Буде панувати над тобою», можна розуміти по різному, залежно від того що вкладати в поняття «панування».
В будь-якому випадку, вигнання з раю: будеш в поті лиця їсти хліб свій, буде панувати – це з одного боку констатація наслідків гріхопадіння. Але з іншого боку це є благословення. Там є слова про покладу ворожнечу між змієм і нащадками жінки, і в латинському перекладі саме жінка, «вона роздавить тобі голову» (всі зображення Богородиці що розчавлює змієві голову)

В кожному божому слові є благословення і якийсь лік до тої ситуації, яка склалась. Тому і «буде панувати» це вимушена міра для виправлення світу в який ввійшло гріхопадіння.
В усіх міфологія близькосхідних, далекосхідних: шумерських, грецьких, даосизмі – жінка означає хаотичне, невпорядковане і стихійне начало, а чоловік – ясність, раціональність і порядок.
Також апостол Павло: Ефесян 5
(Є навіть такий рух E5men – чоловіки що живуть за Ефесян розділ 5. )

Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві,

бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому.

Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе,щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!

Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе.

Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!

Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом.

Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!

Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!

Чи має жінка боятись чоловіка як страшилку, дракона та якесь чудовисько?  Як деспота що може прийти та влаштувати дебош? Йдеться про благоговіння.  Якщо чоловіки будуть любити своїх жінок ТАК як Христос полюбив Церкву (АХристос не деспот і не тиран для своєї Церкви), то жінці більше не потрібно нічого. А Христос Себе Самого віддав за Церкву, Своє життя.

Всі фемінізми і всі рухи за емансипацію починаються там, де чоловіки деградують – свідомо, якщо ті хто читали Євангеліє, несвідомо котрі не читали. І коли деградують, інтерпретують цю владу не як відповідальність а  як самодурство – я тут головний, ти тут ніхто, корися всьому що мені забагнеться, а я буду панувати. А коритись самодуру жінка не стане.

У Павла йдеться передовсім не про те, щоб вимагати від жінки підкорення – апріорного, бо я тут так сказав. А ти хто? А ти що робиш для того, щоб жінка почала тебе поважати, відчула до тебе довіру і оте саме благоговіння, щоб підкоритися?
Ще один текст, на який наразі багато зараз нападів:
Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою.(Тимофія 1)

Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог.(Коринтян 11)

Чоловік буде жінці головою лише тоді, коли Христос буде йому головою.  Коли він буде досконало коритись Христові у своєму житті.

Далі йдеться про дітей, про стосунки у родині:
Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею,щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!( до Ефесян 6)

Не дратуйте дітей своїх – отже самодурство відносно дітей  – теж не проходить. У посланні до Колосян той самий мотив повторюється: Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!(до Колосян 3)

Справжній сенс панування то служіння, так як Христос служив своїй Церкві.
Стосунки в родині починаються від чоловіка, від батька, який розуміє що ходить під Богом, що має відповідальність за родину
А очевидно, що має бути хтось хто приймає остаточне рішення, коли консенсусу немає. Однак, якщо це рішення помилка, злим та гріховним рішенням ніхто не зобов’язаний коритись.

Жінка не зобов’язана коритись гріховним рішенням свого чоловіка.

Викривлення розуміння родини у старозавітні часи.

Батько родини тримав всіх домочадців по факту у власності.

За дочку чиюсь, щоб взяти її за дружину, давався викуп – по суті її придбавали. Також  були слуги і служниці. Діти – у апостола Павла це показано в посланні до Євреїв – «поки дитина малоліток вона нічим не різниться від раба» – і це було і в єврейській і в грецькій традиції.

Оригінальне значення грецького слова «емансипація» – звільнення дорослого сина з-під влади батька, коли він набуває повноліття.

Раби були власністю аж до права їх вбити, так як зламати несправного плуга.

Заповідь «не чини перелюбу» – часто в цьому суспільстві розумілась у значенні «перелюб з чужою дружиною», але не рахувала служниць і бранок. Якщо хтось зійшовся з чужою жінкою – побити камінням, якщо ж з не зарученою дівчиною, мусив заплатити викуп і взяти її собі за жінку.
Аналогічно у греко-римському світі – рабині є власністю.Моральна планка яку переступати не можна – опущена дуже низько. Заборонені лише чужі жінки, а всі дружини, служниці, полонянки – злочином не рахуються. Але чи той, хто має більше ніж одну дружину – він її любить? Якою любов`ю – як власність, як річ.
В Азербайджані: чоловік мусить дати калим за дівчину. І якщо він її не злюбив, дає їй розвідного листа, і вона повертається до свого батька, то цей калим це якась гарантія що вона може якийсь час жити на ці гроші. «Простая деревенская девушка – калым 40 тыс. рублей, а девушка, что училась в университете – калым 3 тис. рублей, потому что испорчена». Але практично це дуже просто – вона має диплом, спеціальність, вона не помре з голоду. А сільська дівчина пропаде! Мусульманам є релігійне зобов’язання – так вести господарство, щоб коли ти помреш, твої жінки могли б на твій спадок ще жити.

Але це матеріальний аспект. А коли йдеться про любов? Чи любов до кількох жінок такою унікальною, і є відображенням Божої любові?

У Тибеті є ще навпаки, поліандрія – одна жінка і четверо чоловіків.
Викривлення розуміння сім’ї у радянські часи

Енгельс: походження сім’ї, приватної власності і держави.

Теорія Маркса і його бачення капіталізму і людини: коли праця з мавпи зробила людину, і людина творить себе через працю.

За Фойєрбахом: людина є те, що вона їсть. Людина для того, щоб їсти мусить щось дати взамін. Пролетаріат нічого не має, крім своїх нащадків і своїх робочих рук. Є працедавець, що має приватну власність на засоби виробництва.
Людина об’єктивує себе в продуктах своєї праці, відтак той хто оплачує працю відчужує людину від її самої.
Ідея марксистів: треба скасувати приватну власність. Є казахська приказка «хто ділить м’ясо, в того й пальці жирні» – а хто власне буде розподіляти ці засоби виробництва? Партія? Центральний комітет партії?

За Енгельсом: виникає приватна власність чоловіка на жінку, і сімя виникає одночасно з приватною власністю. Апріорі приймається дарвіністське бачення як даність, і відтак ідеалом є повернення до первіснообщинного ладу де всі самці мають всіх самок і діти теж виховуються спільно. Щоб знищити приватну власність слід знищити першу ланку де є приватна власність – родину. Яким чином знищити? Повернення до первіснообщинного ладу, але на вищому щаблі спіралі розвитку. Але за діалектичним матеріалізмом, то спіраль розвитку не зупиняється, відтак наступним етапом тої спіралі, після «первіснообщинного» комунізму – буде рабовласницький лад.

Держава перебирає на себе виховання дітей. «Ви, жінки, будете вільніші до кохання, коли не будете мусити думати про наслідки».
У німецьких студентів-соціалістів гасло – «хто двічі спить з тою самою, той вже істеблішмент, а не соціаліст».
Більшовицька феміністка Колонтай:  «крилатий ерос більшовизму» – вільний секс в більшовицькій Росії. На її думку „головною помилкою” жінок „є віра в те, що остаточно знайдемо одного-єдиного чоловіка, якого будемо кохати”. В багатьох радянських містах Комісаріати Свобідної Любові різками та батогами карали тих жінок, які відмовлялися мати статеві стосунки з чоловіками, що їх визначали дані Комісаріати.
А як держава піклується про наслідки? Це обернулось купою дітей, позбавлених як батьків, так і матерів, через що їх називали „нічиїми”
Вже в 1922 році на „батьківщині світового пролетаріату” „нічиїх дітей” було аж 7 мільйонів.
Леніну належить перша легалізація абортів у світі, у 1920 році видається «Декрет об убийстве утробньіх детей»
Сталін – імперське мислення, і потреба в гарматному мясі. Щоб зберегти імперію треба було придушити відцентрові рухи (Голодомор, придушення рухів в Центральній Азії), але сімю почали підтримувати, щоб спонукати до народження дітей, аборти теж заборонили. Наступна легалізація за Хрущова.
Традиційна українська родина: яка вона? Який період традиції розглядати.
Чи все в цій традиції було здоровим з християнської точки зору?
Ляльки: первісно був звичай приносити новонароджених дітей в жертву Мокоші, а потім замінили дитину на ляльку.
Звичаї «притули» на вечорницях – пестощі між молоддю, аби до втрати цноти не дійшло. Потерчата, «А на віттях гойдаються нехрещені діти» – чому вони нехрещені? Всі діти, що народились поза шлюбом, яких абортували веретеном або зіллям.

Патологічна традиція, описана Шевченком в Катерині: чому вона втопилась?
Покритка, осоромилась. А якби тихенько пішла до відьми і випила зілля, та скинула дитину під скиртою десь – то таку б не засуджували в тому самому порядному селі. Тож багато є такого традиційного, що не варто зберігати.

Також не є здоровим і викривленим в християнстві є саме розуміння «істленія», яке походить від платоніків – що оскільки статевість стосується тілесної сфери, то вона є нечистим сама в собі, оскільки походить від матерії.
Найжорсткіше це проявилось в маніхеїв, які стверджували що до пояса нас створив Бог, а від пояса Аріман. Коли дівоцтво ставиться вище за чесний шлюб, а статеві стосунки у шлюбі розглядаються як щось нижче і «лиш чадородія ради»
І от дівчину, що завагітніла поза шлюбом – геть з села, а що та дитина має їсти, що та дівчина має їсти, і як жити – село не обходить.
От ще інший момент: коли привели до Ісуса перелюбницю щоб її каменувати, то – а з ким вона чинила перелюб? Мойсей каже каменувати обох. А чоловік, спійманий так само на гарячому, де дівся? Сидів в синедріоні, чи був серед тих, хто хотіли її каменувати? Покритка, мати породілля з дитиною на руках проганяється з села, зрештою вбиває себе чи дитину чи з голоду помирає, а той хто цю дитину їй зробив, що, безвинний  і святий? На козаку нема знаку? Це є добра традиція?
Однак у традиційній родині до 20 століття було багато дітей.

Сексуальна революція в 68-70 роках і сучасне розуміння гендеру.
Вільгельм Райх і Герберт Маркузе  з франфурктського університету – ідеологи сексуальної революції та культурного марксизму. Поки ще була співпраця між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом, поки носили свастики  на первомайських демонстраціях –підтримувались стосунки МГУ і Франкфуртського інституту аж до 41 року.

Формування гомосексуальних рухів в Америці, вилучення гомосексуалізму без будь-якої наукової підстави, з списку діагнозів DSM,  на психіатрів почав чинитись тиск аж до трощення їх офісів.

В Україні станом на 2003 рік, українська асоціація психіатрів – був діагноз «порушення статевої самоідентифікації» і «гомосексуальність». Наскільки відомо наразі, пішли обхідним шляхом, – не вилучали, бо це було б скандально, крім того на круглому столі кілька років тому українські психіатри і керівники клінік стояли на здоровій позиції.

Але тепер Україна прийняла міжнародну класифікацію хвороб, де цього діагнозу вже нема.
Звідки береться викривлення розуміння родини в цих рухах?

Заздрість і розуміння того, що їм недоступно. Ви сім’я? Ви маєте легальний статус? Маєте якісь привілеї? А чому нам цього не можна?

Дитині для здорового розвитку потрібне у родині чоловіче і жіноче начала. В гомосексуальних парах такого нема. Як би хтось з геїв не відігравав пасивну роль, або як би лез бійки не імітували чоловічу поведінку – це ніколи не зможе замінити родину із батька і матері.

Дати їм можливість усиновити дитину або продукувати дітей за допомогою сурогатних матерів та донорської сперми та яйцеклітин? Навіть якщо вони не будуть розбещувати дітей  і залучати їх до своїх практик, не буде педофілії – то дитина буде переймати їх моделі поведінки. І це психологічна травма для дитини. Діти не речі й не засоби і не можна допускати можливість насильства над ними.
Хто може бути не зацікавлений у здоровій сім’ї?

Три категорії: одна є дуже малочисельна але дуже агресивна  і дуже активна: це практикуючі геї, лесбійки, інші вороги життя, які свідомо хочуть зруйнувати сім’ю, плідність, чоловічість, жіночність, батьківство й материнство.

В США жінка-лікар аборціоніст відкрито визнає що вона практикує вікканство, відьомський культ, і запитує: А що ви хочете від нас? У вас є свої жертвоприношення(у християн), у нас свої жертвоприношення, I sacrifice babies – я приношу в жертву дітей. Свідомо.

Такі люди є, вони агресивні, але їх меншість. Вони дуже галасливі, але їх насправді мало.

Інша частина це «наївні» – споживачі ліберальних ідей щодо«прав людини», «йдемо в Європу», тощо – які вбачають перешкоду у «традиційній родині»

І третя категорія – ті, хто за гранти готовий писати на будь-яку тему.

Деструктивні сім’ї
Там де були аборти. «Синдром вцілілого» для всіх дітей, що народились у таких сім’ях. Стосунки псуються – бо на підсвідомому рівні жінка не може простити чоловікові що він допустив, погодився, заплатив. Діти – не почувають певності в тому що їх люблять, що вони  є бажані в цьому світі, бо могли абортувати і їх.

Там де було штучне запліднення – ЕКО. При сучасних техніках продукуються надлишкові ембріони і йде їх євгенічна селекція.
Селекція надлишкових ембріонів.

Є такий рух snow flakes, коли молоді жінки, переважно віруючі протестантки, ідуть в клініки і добровільно  підсаджують ті ембріони, від яких відмовились їх батьки. Якщо ж їх ніхто не імплантує, ці діти будуть утилізовані.

Селекція ембріонів йде до підсадження їх в матку, і після підсадження. Замовлення на одну дитину, максимум дві, а підсаджують більше, потім зайвим ембріонам вводять хлорид натрію в серце.

Але якщо навіть нема селекції ембріонів, якщо взяти лише одну яйцеклітину – дитина в такому протоколі є продуктом замовлення, як річ. Бо я мушу задовольнити свої батьківські претензії.

В абортивній ментальності і в ментальності штучного запліднення – дитина однаково розглядається як річ – або річ зайва, або річ бажана, яку можна купити.

Книжка «Майя і її мами» – дві лесбіянки виховують дівчинку, зачату від донорської сперми. Почали цензурувати підручники по лінії міністерства освіти, оскільки взяли грант від фонду Гайнріха Бьолля. Цензурування викидає малюнки де є тато, мама, дитина – адже є і інші сім’ї. І то буде дискримінувати інші сім’ї.

Але ці інші сім’ї є патологічними ненормальними.

Так, дитина є невинна, і слід шанувати людську гідність дитини, не дискримінувати, не говорити їй про те що щось не так з її родиною. Але коли сама дитина поставить питання? Дитина має право знати – хто вона, звідки вона, від кого вона? Від анонімного мастурбатора – донора сперми – це її батько? Від тої жінки що здала яйцеклітини за гроші, чи тої сурогатної матері що її виносила?”.

Be the first to comment on "“Pro-family або за що нам варто боротися” – лекція Петра Гусака"

Напишіть відгук