Галина Канафоцька

 Координатор Центру соціального лідерства ХСП

Мудрість розумного – свій шлях знати.

(Приповідки 14, 8)

            Усі ми бачимо, чуємо і відчуваємо, що почалися , а швидше продовжилися, бо і не припинялися, передвиборчі президентські перегони. На ці перегони зголосилося  і зареєстровано стільки кандидатів, що бідному виборцю тяжко буде зробити свідомий, неупереджений, виважений,  з розумінням того, кого і за якими критеріями обираєш, вибір такого кандидата, чиє мудре правління забезпечить у державі мир, злагоду і добробут.

Перед президентськими виборами з’явилося багато різних статей з різного роду рекомендаціями щодо того, як вибирати, кого вибирати, якими цінностями при цьому покеровуватися виборцям для того, щоб до влади прийшов/прийшла/прийшли найкращі (як приклад [1]).

Ситуація вимагає і спонукає нас також не стояти осторонь, особливо тоді, коли ще можна допомогти виборцям зрозуміти свій фактор впливу на перспективи і шляхи розвитку нашої держави, і скористатися своїм правом свободи вибору, за яким стоїть особиста відповідальність за ці перспективи.

На голови виборця «полився» потік обіцянок, скерований виключно на отримання голосів. Заангажовані конкретними кандидатами ЗМІ, що окупували наш інформаційний простір, не націлені на аналіз  їх змісту та перевірку їх достовірності, а різні політичні дебати на телебаченні  швидше нагадують шоу кандидатів по звинуваченню та обливанню брудом одне одного. А деякі телевізійні шоу перейшли у передвиборчі процеси. Питання достовірності оприлюднених статистичних даних торкається також і різного роду соціальних досліджень, які можуть зумисне на користь конкретних кандидатів занижувати рейтинги інших претендентів на президентське крісло. Пропаганда і поширення недостовірної інформації може носити маніпулятивний характер по відношенню до виборця і стати дієвим інструментом у процесах досягнення обмеженого кола зацікавлених осіб, до яких відносяться і політичні партії, своїх цілей за принципом “Мета виправдовує засоби», що може призвести до загострення суспільних протиріч.

Чи може це називатися демократією і демократичними виборами?

Вибори – це здача іспиту суспільства на свою зрілість. 28 років (1991 рік – рік відновлення незалежності України) суспільство провалює цей іспит. Навіть випрацювало стереотипи, якими стала  покеровуватись більшість виборців: «від мене нічого не залежить»; «усе вже вирішено за нас без нас»; «вибирати ні з кого, бо вони усі «мазані одним миром» (однакові)»; «на виборах можна заробити (продати свій голос за того, хто більше заплатить)». Про останній із стереотипів Блаженніший Любомир Гузар: «Коли люди віддають свій голос за кіло гречки, то це не що інше як продажність. Вона має різні прояви і форми. Можна продавати себе за привілеї, гроші, подарунки. Якщо мене можна купити, то я не маю людської гідності. Продажність означає брак людської гідності.»[4, 115].  Тоді навіщо нам потрібні були Євромайдани і Революція гідності? Такі стереотипи потрібно розвінчувати в процесі підготовки виборця до іспиту на свою зрілість. І ключову роль у  такій підготовці повинно зайняти просвітництво, яке сприятиме забезпеченню організованого суспільного інтересу до виборів і допоможе виборцям зрозуміти суть демократичних виборів та сформувати суспільний запит на політика, за якого він свідомо і відповідально проголосує. Але не лише як за особу, а за розроблену ним програму, – не декларативну, а реальну і можливу для реалізації в конкретній громаді чи соціумі.

Що ж насправді стоїть за поняттям «демократія»? В чому коріння справжньої демократії? Чому Україна обрала шлях руху в  ЄС і чи  це той шлях, яким вона має рухатися, беззаперечно і сліпо виконуючи нав’язувані їй вимоги ззовні міжнародними інституціями?  Яким змістом наповнюються певні поняття і як далеко вони відходять при цьому від свого історичного контексту виникнення? Чи варто нам заглиблюватися в історичні передумови виникнення певних понять і структур? Що таке політика і яка її основна ціль? Чим повинні займатися політики – народні обранці? Чи має змогу виборець і яким чином впливати на вибори? Яку роль при підготовці свідомого виборця може відіграти просвітництво? Спробуємо, можливо, не так глибоко, як хотілося б, але дати відповіді на ці  питання. Щоб глибше читачеві зануритися у глибину цих питань, радимо проглянути самим доступні інформаційні джерела за посиланнями в тексті, означеними за текстом статті.

Ця стаття вже наповнена контекстом просвітництва і націлена на отримання виборцем певної інформації, яка не завжди є доступною для широкого загалу, або спеціально замовчуваною засобами масової інформації. Вона покликана продемонструвати існуючі суспільні і соціальні проблеми, що вже виникли в Україні на шляху її євроінтеграції через надмірну увагу влади до питань економіки та брак уваги до формування та підтримки суспільної моралі, де проблема трансформації цінностей стає ключовою. Бо лише морально здорове суспільство здатне витримати найтяжчі політичні, економічні, соціальні й міжнародні випробування [7, 30-31].

Перш, ніж починати знову формувати чергову  нову національну ідею  (дехто з кандидатів у Президенти України пропонує робити це з «чистого листа»  з новими нормами, правилами і конституцією, начебто наша держава щойно створена), потрібно звернутися до історії становлення української нації та основ формування її світогляду. Після чого проаналізувати проблеми, які призводили в минулому і призводять зараз до зневіри українців у те, що стан речей в Україні зміниться на краще після чергових виборів, і чому існував і дотепер існує в українців брак довіри до влади.

Окрім формулювання партіями своїх деклараційних намірів «змінити світ на краще», їхнім завданням  мало б бути — «збирати думки і настрої в суспільстві, формувати на їхній основі політичні програми і ставити перед собою певні цілі та завдання, як цих цілей досягнути [12]. Тобто – прописати реальні і реалістичні механізми, які забезпечать бажаний результат програмно задекларованого наміру (програми дій) конкретною партією.

Незважаючи на суспільно-політичні зміни останніх років, в Україні не припинився процес поширення соціального цинізму через брак довіри до державних можновладців та політичних партій, що не формують механізмів впровадження задекларованих ними програм,  та не підтверджують реальними результатами позитивних змін в державі. [7, 43].

Ті, хто йдуть до влади, повинні розуміти, що «Історія української нації, позбавлена тривалих періодів власної державності та завжди обтяжена домінуванням іноземних загарбників, не дозволила нам сформувати в нашому колективному підсвідомому сприятливого ставлення до суспільного інституту влади, а відтак – готовності до ефективної співпраці з інститутом держави: українцям характерно влади боятися, владу ненавидіти, толерувати, але зовсім не властиво владі довіряти. Брак такої довіри негативно впливає на функціонування державних інститутів й досі. [13]

Тож, коли починаємо говорити про політику, пам’ятаймо, що “Політика починається з уявлення про те, що таке людина, чого вона потребує, які її цінності. Тільки після цього можна думати про шляхи втілення задумів.» [12].

            Говорячи про український народ, спочатку потрібно визначитися і зрозуміти, що таке Україна. Цим питанням в Україні задалися члени Несторівської групи,  покеровуючись при цьому міждисциплінарним підходом із враховуванням релігійного та інших аспектів, досліджуючи і аналізуючи різні підходи до конфлікту ціннісних систем  за ознаками національної ідентичності, періодів історичного цивілізаційного розвитку (колоніальний, постколоніальний; індустріальний, постіндустріальний) та заходу на Україну правил Європи. Ці  показники усі зразу накладені на одних і тих же людей. При цьому у всіх соціальних групах співпадає показник відсутності безпеки, який також відноситься до категорії цінностей, що не відповідає євроінтеграції. Це не лише тому, що спрацьовує чинник культурного стресу, бо відсутній спільний понятійний контекст,  а ще й тому, що нас відрізняє недовіра до державних інституцій  та змішаність суспільних сенсів, по яких Україна ближча до Америки, ніж до Європи [7, 20].

Постають резонні запитання: Чи можливо на даному етапі розвитку створити в Україні таку політичну платформу, яка могла б забезпечити процес інтеграції усіх політичних партій задля формування спільного поля перспектив стратегічного розвитку нашої держави?

Для того, щоб будувати стратегії на майбутнє, потрібно досліджувати, аналізувати та розуміти поточний існуючий сучасний стан речей своєї держави. Тезово подамо дещо з таких досліджень та аналізу, представленого ще в 2017 році, але які лишаються актуальними і дотепер, учасниками Міжнародного форуму «Україна: як просуватись до миру під час війни?», а саме: кордон зіткнення цивілізації пролягає через Україну; війна, якій приписують напрямок прогресу, не є цим напрямком; мир – єдиний справжній напрямок прогресу; справжній прогрес починається з наших думок і цінностей; культ миру лежить в площині взаємовідповідальності та інтеграції між усіма суспільними групами; примирення людських спільнот означає зосередити свою свідомість на досягненні миру, залишивши принцип толерантності і звернувшись до принципу діалогу, через який поширюються їх спільні цінності, що виходять за рамки цих спільнот через суспільний діалог; суспільний діалог стає щоденним соціальним зобов’язанням та основним у вирішенні конфліктів і передбачає збереження гуманізму у кожному з нас; діалог – це не перемовини з компромісами, а те, що призводить до пізнання різності кожного з його цінностями з подальшим формуванням та визнанням спільних цінностей та їх використанням і поширенням задля досягнення спільного бажаного результату – досягнення суспільної злагоди, прогресу і вдосконалення зовнішнього простору; якщо ми не пізнаємо один одного у результаті діалогу, то забезпечимо конфліктний тип поведінки того, кого не знаємо, а отже, не узгодимо спільну світоглядну концепцію по досягненню стратегічної мети  та не забезпечимо процес інтеграції; Україна може йти іншим шляхом, ніж країни Європи; реальна сучасна боротьба – боротьба за свідомість людей; інструментарій у боротьбі за свідомість людей: інформація, освіта, виховання; інститути держави завжди були і будуть загрозою до добробуту людей; спочатку потрібно зміцнити інститути державної влади, які впроваджуватимуть зміни; безпека як цінність втрачається, коли традиціоналісти і ті, хто хоче змін, вступають у конфронтацію; кредиту зовнішньої безпеки, як інші країни Євросоюзу Україна немає, тому українська безпека всередині; умови для формування відчуття безпеки: захист людської гідності; освіта; просвіта, гуманістичні акції; формування рівня свідомості. Виходячи з вище наведеного, можна зробити висновок про те, що можливості для ефективного розвитку і процвітання наша держава матиме тоді, коли в ній буде забезпечений процес інтеграції цінностей суспільних груп та вибудувана ієрархія систем цінностей на сучасному історичному етапі.  Це дозволить звільнити суспільну свідомість від конфліктів цінностей та сприятиме формуванню спільної світоглядної концепції щодо стратегічних перспектив України в контексті процесів її інтеграції у світове співтовариство [7, 21-22].

З огляду на відсутність існування «нейтрального» світогляду та з розумінням того, що кожен світогляд несе власну систему уявлень про людину, її гідність, сенс її життя, покликання і т.д., можна стверджувати про потребу в апеляції до духовної спадщини українського народу, яка є наскрізно християнською [7, 49]. Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору [11, Аркуш 1 із 11-ти].

При цьому «Держава для багатьох українців залишається омріяним горизонтом, елементом романтичного національного епосу, абстрактною сутністю без чітких інституційних параметрів. Питання консолідації українського суспільства та легітимації в умах українців інституту держави – один із ключових екзистенційних викликів нашої сучасності. Надто в умовах воєнної агресії з боку Російської Федерації. Від здатності ефективно відповісти на ці два ключові виклики залежить наше майбуття. Більшість громадян сьогоднішньої України народилися в епоху великого перемир’я, що настало на наших землях із завершенням Другої світової війни. Перемир’я – не зовсім мир. Тривалий мир можливий лише за умов задоволення вимог справедливості, дотримання прав людини та норм міжнародного права. Однак ніхто не перешкоджає нам уже сьогодні здобути значну перемогу на внутрішньому фронті, закладаючи міцні ідейні засади єдності та порозуміння в українському суспільстві.» [13]. Дана потреба підтверджується мудрими словами, проголошеними ще в 1941 році митрополитом Андреєм Шептицьким: «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту  організмом, себто тілом, оживлених одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом» [10, 3-4].

Якщо зважати на те, що предмет політики – облаштування спільного життя, за яким передбачається забезпечення спільного блага, а ціль політики – забезпечення миру, який досягається за умови настання всебічної справедливості, і що кожен порядок є недосконалим і змінним, бо основна причина цього – свобода і творча енергія людини (з книги «Цінності християнської демократії» Норберта Нойхауса/ Хорста Лангеса), то постає резонне запитання: То що ж робити нам з такою незмінною владою, яка знову хоче бути обраною народом, але при цьому не дбає (можливо, і не дбатиме після чергових виборів) про спільне благо, мир, справедливість, не забезпечує належні умови для інновацій як результату творчої діяльності людини і свободу вибору? [8]

Чи можна говорити про інноваційний шлях розвитку України з огляду на реальний стан речей в економіці (не за державною статистикою і деклараціями Кабінету Міністрів України, а за особисто законспектованими тезами з окремих виступів учасників чергового засідання Національного форуму «Трансформація України» 18 грудня 2018 року ):

  • Віктор Ющенко: живемо в час, коли немає національного діалогу, немає довіри, немає консенсусу; народ апріорі ненавидить владу (історично Україна завжди перебувала під впливом інших держав-правителів);  «По імені твоєму життя твоє» – що у нас? – війна?, АТО?; торги з Росією, де кожен долар йде на війну з нами; маємо зрозуміти, що з нами відбувається; економіку 2014 року з такими темпами росту ВВП, як зараз, доженемо в 2032 році; прихований бюджет – 200 млрд. $; бізнес поза бюджетом фінансує дефіцит бюджету; в Україні найбільша девальвація у світі (перед нам лише Венесуела); останні 2-3 роки – найбільш історичне безробіття – люди виїжджають (авт.доповнення: 2 українця щохвилини виїздять з України – 1 млн. за рік – дані озвучені іншим виступаючим.; довідка з іншого джерела інформації [20]: Робоча сила з України стала однією з головних статей експорту. Війна та надання Україні безвізового режиму з ЄС стимулювали масову трудову міграцію з України. Наразі, за оцінками Міжнародного валютного фонду, в інших країнах знаходиться три мільйони трудових мігрантів з України. Приватні грошові перекази, які надходять в Україну, за п’ять останніх років стали важливим фактором макроекономічної стабільності. До 2014 року основна маса трудових мігрантів з України працювала в РФ і військовий конфлікт розвернув цей тренд на Європу. В 2017 році Україна отримала безвізовий режим з Європейський союзом і це спровокувало масову трудову міграцію. На користь цієї гіпотези говорить обсяг надходжень від трудових мігрантів, який в 2017 році зріс до $9,3 млрд, а в 2018 році – до $11,6 млрд. Обсяг переказів від трудових мігрантів в 2015-2017 роках був на рівні 8% номінального річного ВВП України і за результатами 2018 року має всі шанси сягнути 10%. Порівняння динаміки переказів від трудових мігрантів з динамікою надходження іноземних інвестицій свідчать про невтішні результати – з 2014 року заробітчани кожного року інвестують в економіку України в декілька разів більше, ніж іноземні інвестори. Чому так? Перші так і не повірили діючій владі України і не поспішають відкривати тут свої виробництва. Як результат працівники з України змушені їхати на виробництва Східної Європи, які часто є конкурентами наших підприємств на зовнішніх ринках. В рейтингу валютних донорів заробітчани посіли третє місце, а перекази від них впритул наблизились до обсягів валютної виручки від експорту залізної руди та металу. Масова міграція українських працівників в інші країни стала важливим елементом економічної стабільності, а грошові надходження від них уже здатні впливати на курс гривні. Дефіцит кваліфікованих кадрів в Україні, пов’язаний з масовим виїздом працівників в інші країни, буде стримувати прихід іноземних інвестицій. Окрім того, він зробить нашу продукцію менш конкурентоздатною на зовнішніх ринках. Уже сьогодні український бізнес стикається з проблемами при пошуку працівників.); ми в тіні – сірий бізнес як форма протесту проти поганого урядування і нездорової конкуренції; 24% готівки на руках, яка не є ресурсом кредитування; держава не творить ресурс, держава обслуговує економіку тіні; вихід з тіні дасть 500 млрд.$ ресурсу, з них 200 млрд. потрапить у бюджет (у нас дефіцит бюджету 77 млрд.); Світовий банк фінансує Україну в сумі 17 млрд; нам бракує економічного національного плану.

  • Олена Білецька: на 11 млн. працівників припадає 37 млн. утриманців.

  • Ольга Богомолець: 180 років – час вимирання України; через 50 років в Україні вдвічі зменшиться населення; за низькою тривалістю життя Україна в списку перших; найголовніше – збереження людського потенціалу; складові впливу: духовна, соціальна, фізична; переведення  акцентів з питання проблем охорони здоров’я  у площину культури.

Така ситуація в Українї свідчить про некомпетентну (а, можливо, компетентну, але бездуховну)  політичну «еліту». Еліта в лапках, бо справжня еліта реальну систему наближає до ідеальної, а не ще більше погіршує її стан. Результати її дій підтверджуються її компетентністю та сповідуваними нею цінностями, що лежать у площині прийняття нею відповідних рішень, результати впливу яких відбиваються на суспільній моралі. (Отримання необхідних компетентностей може носити морально-нейтральний характер по відношенню до цінностей. Їх забезпечення може потребувати лише зусиль волі, але в подальшому  може набувати ціннісного значення в контексті забезпечення морального добра.(авт.інтерпретація [5, 384]).) Президентські «перегони», які ми, як виборці, зараз спостерігаємо, схожі на те, що усі зусилля, як  претендентів на посаду президента, так і їхніх команд скеровані на виконання лише одного завдання – будь-якою ціною отримати наші голоси  для перебування там, де вони є зараз – при владі. І мова тут не йде про нас, як народ, якому вони мають служити, бо ми довірили їм керувати нашою державою, а швидше задля збереження державних преференцій для свого бізнесу. А так, як кишеня для цього – державний бюджет, який наповнюється нашими податками, то їхня модель управління буде розглядати нас як ресурс такого наповнення. А в разі вбачання  в такому ресурсі джерела ризику для свого правління  спрацюють схеми локалізації чи навіть фізичного знищення (Євромайдан і війна на сході України є прикладом цьому підтвердження).

Надзвичайно прикро, що політика в Україні стала справою для заробляння грошей і бізнесу, бо політика і власний бізнес (за Нойхаузом) – речі непоєднувані [8].

Варто замислитися над питанням: «Кого вибирати (особу)?» чи «Що вибирати (програму)?» і «Як це поєднати?». Якщо глянути через призму даної інформації на декларації окремих кандидатів, то навіть непросвіченому виборцю стане зрозуміло, що жоден з них не виведе країну за один рік своєї каденції на сталі показники економічного розвитку, да вони і не переслідують таку мету насправді, бо кожен говорить лише про свою перемогу і перемогу його команди на виборах.

А чи є насправді хоч у однієї політичної партії реальна команда компетентних фахівців, здатних комплексно прописати поле перспектив майбутнього розвитку України з врахуванням існуючих реалій? І чи здатна буде така команда запропонувати можливі  механізми його практичної реалізації, опираючись при цьому  на принципи, цінності, вимоги та умови для забезпечення нашої євроінтеграції, що, можливо, не переслідуватиме ціль обов’язкового вступу в ЄС, а дозволить дійсно розбудувати Україну  як високорозвинену європейську державу?  І чи можливо зреалізувати передвиборчі програми з урахуванням того, що Україна перебуває зараз не у стані миру, а у стані війни?

Добра політика повинна стояти на засадах служіння миру. І це є викликом для неї.«Мир є щось подібним до надії, про яку говорить французький поет ШарльПегі, що є наче тендітна квітка, що намагається цвісти серед каменів насильства. Розуміємо: пошук влади будь-якою ціною несе зловживання і несправедливість. Політика є фундаментальним засобом для розбудови громадянського суспільства та людських діянь, але коли ті, хто в ній, не сприймають це як служіння людській спільноті, вона може перетворитись на інструмент утиску, маргиналізації, зрештою, і знищення. «Якщо коли хтось хоче бути першим – каже Ісус – будьте останніми з усіх і слугою всіх» (Мр.9, 35). Як підкреслює святий Папа Павло VI: «Серйозне трактування політики на різних рівнях – місцевому, регіональному, національному та світовому – означає підтвердити обов’язок людини, кожної людини, щоб визнати конкретну реальність і цінність свободи вибору, даної їй для пошуку реалізації добра для міста, нації, людства» [15].

У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень –  підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир [17].

По суті, функціональність та політична відповідальність становлять постійний виклик для всіх тих, хто отримує мандат на служіння власній країні, для захисту всіх тих, хто там мешкає і працює, щоб створити умови для гідного та справедливого майбутнього. Політика, якщо є реалізована у фундаментальному відношенні до життя, свободи і гідності особи, може стати справді видатною формою милосердної любові. Папа Венедикт XVI пригадує нам, що «кожен християнин є покликаний до цієї любові, у спосіб що відповідає його покликанню і залежно від ступеня впливу, яким він володіє у полісі. Коли любов оживляє спільне благо, то воно має вищу цінність, ніж лише світські та політичні старання.  Діяльність людини на землі, коли вона є натхнена і підтримана любов’ю, робить свій внесок у розбудову цього універсального Божого граду, до якого прямує історія людського роду». Це є програма, в якій можуть знайти себе всі політики, будь-якої культурної чи релігійної приналежності, що спільно прагнуть діяти для добра людського роду, практикуючи ті людські чесноти, що лежать в основі хорошої політичної діяльності: справедливість, рівність, взаємоповага, щирість, чесність, вірність. З цього приводу буде корисно згадати «Блаженства політика», запропоновані в’єтнамським кардиналом Франсуа-Ксав’єром Нґуєном Ван-Туаном [15]:

Блаженний політик, що має високе усвідомлення та глибоке розуміння своєї ролі.

Блаженний політик, особа якого, випромінює вірогідність.

Блаженний політик, що працює задля спільного блага і не для власних інтересів.

Блаженний політик, що залишається вірним і послідовним.

Блаженний політик, що сприяє єдності.

Блаженний політик, що заангажований у реалізацію радикальних перемін.

Блаженний політик, що вміє слухати.

Блаженний політик, що не має страху.

Кожне оновлення виборчих функцій, кожне завершення виборчої каденції, кожен етап публічного життя становить нагоду щоб повернутись до джерел та орієнтирів, що надихають справедливість та право. Ми є впевнені: добра політика є на служінні миру: вона поважає і поширює фундаментальні права людини, що є, водночас, взаємним обов’язком, аби між сучасними поколіннями і майбутніми утворився зв’язок довіри і визнання.Коли здійснення політичної влади сприяє тільки для захисту інтересів певних привілейованих осіб, майбутнє знаходиться під загрозою, у молодих людей може закрастись спокуса недовіри, тому що вони приречені залишитись на задвірках суспільства, без можливості брати участь у проекті на майбутнє. Коли, натомість, політика перекладається, зокрема, на заохочення молодих талантів і покликань, що прагнуть зреалізуватися, тоді мир зростає у їх світогляді та на обличчях. Це стає динамічною довірою, що означає «Я довіряю тобі і я вірю з тобою» в можливість працювати спільно задля спільного блага. Політика є для миру, якщо вона виражається, таким чином, у визнання харизм і здібностей кожної особи [15].

Мир, фактично, є плодом великого політичного проекту, що базується на взаємній відповідальності та на взаємозалежності між людьми. Але також і є викликом, який слід приймати день за днем. Мир – це перетворення серця і душі, і є легко розпізнати три нерозривні виміри цього внутрішнього і спільного миру: мир з самим собою, мир з іншим, мир з творінням, відкриваючи велич Божого дару і частину відповідальності, що очікує кожного з нас, як мешканця світу, громадянина та творця майбутнього [15].

Можливість вирішувати проблеми з’явиться тоді, коли ми почнемо орієнтуватись на перевагу цінностей мислення. Які здібності ще знадобляться, щоб відповідно зростати до суспільної відповідальності? Яким чином протікає процес створення цінностей, як це відбувається, де наше місце в ньому, яка частина відповідальності кожного за події, що відбуваються, з точки зору суспільства? Ці запитання орієнтують на необхідність створення механізму для реалізації в вищій мірі індивідуальної свободи і відповідальності, тому що “Я”, як духовне ядро кожної людини, створює доступ до пізнання, яке слугує передумовою моральної дії. Важливість у даному процесі полягає у тому, що  провідниками ідей є люди,  тому і процес має  забезпечити умови для підвищення рівня особистої відповідальності, саморозвитку людини, спрямованого на  формування відповідних ціннісних орієнтацій [7, 11].

Підростаюче покоління наслідує те, що демонструє оточуюче середовище, та відповідним чином адаптується до нього. Ми усі відповідальні за їх майбутнє. За ними відродження чи занепад українського суспільства [7, 50]. «Скільки сьогодні різних кандидатів себе нам пропонують. Але слухаючи їх, спитаймо себе та їх не про те, що вони мають, а якими вони є. Бо ми, як народ, як держава, станемо кращими, коли збудуємо суспільство, в якому молодь не буде більше шукати повноти життя поза Україною, а зможе жити вповні в себе вдома. Тоді, коли побачимо, що той спадок, який нам лишив наш народ, наші батьки, полягає в єдиних Христових словах: «Іди за мною» [2].

Автентичне політичне життя, що будується на праві і на щирому діалозі між сторонами, відновлюється із переконанням, що кожна жінка, кожен чоловік і кожне покоління містять у собі обіцянку, яка може вивільнити нові реляційні, інтелектуальні, культурні і духовні енергії. Водночас, така довіра дається не легко, тому що людські стосунки є складними. Зокрема, живемо в цих часах у атмосфері недовіри, що вкорінена в страху перед іншим чи чужинцем, і в боязні втратити власні вигоди, які проявляються також і на рівні політичному, через закритість та прояв націоналізму, що піддають сумніву те братерство, в якому має потребу наш глобалізований світ [15].

Саме освітньо-просвітницькі програми в період сучасних суспільних трансформацій повинні допомогти віднайти відповіді на питання щодо ефективних механізмів, здатних відкрити внутрішню мотивацію особистості до власного росту та розвитку. Це забезпечується через процеси формування  нового рівня свідомості та можливостей для змін способу мислення, цінностей, а відтак  і  життя людини в соціумі. А ще формує здатність людини скористатися наявними можливостями для гідної самореалізації, а також забезпечити індивідуальну і групову ефективність діяльності та відкрити потенціал/талант/природні нахили особистості задля досягнення власного та колективного розвитку і спільного блага та задля формування соціального лідерства, базованого на засадах морального лідерства та лідерства-служіння. Філософія такого просвітництва повинна опиратися на Соціальне вчення Церкви, викладене в «Компендіумі». Поступовий вихід соціальних ініціатив за межі державної сфери відкриває можливості для активної присутності і прямої дії громадян, перебираючи на себе функції держави. Це важливе явище часто здійснюється у неформальний спосіб і творить нові позитивні перспективи для реалізації прав людини, якісно збагачуючи демократичне життя, і показує, що моральна основа будь-якої суспільної дії – це розвиток людської особи, а також визначає норми суспільної діяльності: вона повинна відповідати істинному благу людства і прагнути створити умови, що дозволять кожній людині реалізувати своє цілісне покликання. «Те, що цей Священний Собор пропонує зі скарбів вчення Церкви, має на меті допомогти всім наших сучасникам – вірують вони в Бога чи визнають Його неявно, – щоб вони ясніше усвідомили повноту свого покликання, краще пристосовували світ до найвищої гідності людини, прагнули до більш глибокого значення братерства і, керуючись любов’ю, великодушними спільними зусиллями вирішували невідкладні потреби нашого часу».  Присутність мирян у суспільній сфері – це служіння, знак і вираз любові, що відповідним чином проявляється в сімейному, культурному, трудовому, економічному і політичному житті. У третьому тисячолітті християнської ери вірні миряни через власне свідоцтво повинні відкритися всім людям, з якими вони працюватимуть над нагальними проблемами нашого часу. Служіння людині – першочергове завдання, яке стоїть перед мирянами в соціальній сфері. Перший крок на шляху до здійснення цього завдання – прагнення і зусилля, спрямовані на оновлення свого внутрішнього світу, адже людською історією керує не безособовий детермінізм, а сукупність суб’єктів, вільні дії яких творять соціальний порядок. Християнська надія спонукає нас багато працювати в соціальній сфері і дає впевненість, що можливо побудувати кращий світ, навіть якщо «раю на землі» ніколи не буде.»[8]

            Довідка: «Поняття мирянин походить від грецького слова laikos, тобто – той, хто належить до Люду Божого. В церковних творах термін laikos вперше з’являється в 95-96 році у листі Климента папи римського до християнскої спільноти в Коринті. …Іншим терміном на окреслення та усвідомлення світського стану в Церкві було грецьке слово idiotes. Цей термін означає – приватна особа – людина, що живе у відриві від суспільного життя, не бере участі у загальних зборах громадян поліса та інших формах державного і громадського демократичного управління. Така людина через брак відповідної освіти не могла посідати жодного уряду. В середньовіччі ці два терміни почали вживатись як взаємнозамінні та синоніми. …слово laikos, поступово, крок за кроком набирало негативного значення…[9, 5-6]. Подальша історія розвитку Церкви призводить до того, що вже «у ХІV cт. стає помітним виразний розподіл на два суспільства: церковне і світське»[9, 7].

Можна припустити, що цей розподіл і дозволив пізніше тим, хто мав брак відповідної освіти, будучи приналежним, швидше за все, до заможного світського суспільства, посідати місця в уряді конкретних полісів чи держав, можливо, навіть купуючи їх, або отримуючи силою. Які при цьому цінності сповідалися такою особою і чи християнським світоглядом вона покеровувалася, приймаючи певні рішення? Яка політика урядів сповідувалась при цьому і як це вплинуло на хід історії розвитку людської цивілізації? Історія розвитку багатьох держав і народів має багато свідчень, які можуть пролити світло щодо знаходження відповідей на ці питання, і дати змогу зрозуміти, що політика стосується кожного з нас.

Якщо виходити з того, що політика є те, що стосується нас всіх (за словами грецького філософа і засновника реалістичної метафізики Аристотеля), то ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо. Тож у першу чергу маємо змінюватися самі й стати тією зміною, яка сприятиме оновленню цієї системи з наповненням її відповідним ціннісним контекстом [8].

Хочемо того, чи ні – зміни відбуваються, тому постійно зростає кількість людей з активною життєвою позицією та готових до активної діяльності по розбудові, розвитку та ствердженню української державності, тому  серед переліку цінностей продовжують зростати такі, як гідність і компетентність [7, 21]. А ще  змін потребує політична культура.

Нижче наведений текст  з офіційної заяви Святослава Вакарчука щодо участі у виборах Президента України 2019 року та з його інтерв’ю, є тому підтвердженням: «Я добре усвідомлюю, що зараз, в джинсах можу зробити більше для країни, ніж вдягнувши краватку. І я не збираюся стояти осторонь. Кожного дня, спілкуючись з людьми, я відчуваю їх розчарування і зневіру. Я бачу, як корупція і несправедливість роз’їдають нашу країну зсередини. Я бачу, як безпринципність політиків і жадібність чиновників роблять нашу країну слабшою. Так не має бути! І нам під силу це змінити. Разом з моєю командою, я працюватиму над тим, щоб проєвропейські сили перемогли. Я працюватиму над тим, щоб привести у владу якомога більше молодих професіоналів – людей майбутнього, тих, для кого справедливість і державні інтереси – понад усе.Я вірю – справжні зміни можливі! [14.] “Одна з моїх задач – змінити політичну культуру, як політиків, так і виборців.” Зробити так, щоб якомога скоріше відбулася “третя революція, але революція в наших головах:  і в головах нових політиків, і в головах виборців” [18].

Людина стане мудрою і вільною тоді, коли сформує в собі духовні цінності та стане здатною надихати інших на їх формування. Тому так важливо у період змін та суспільної трансформації кожному і всім піднятися до розуміння необхідності духовного росту через усвідомлення не лише цього росту як потреби особистісної, а й суспільної, і бути відповідальними за те суспільство, що створюється нами, перед прийдешніми поколіннями [7, 31].

Цінності і  відповідно їм сформована суспільна мораль – феномен конкретно-історичний. Морально-етична спроможність громад і індивідів, які їх формують, суттєвим чином позначається на особливостях конкретного (в національно-історичному відношенні) громадянського суспільства. Моральна свідомість стає основою моральної практики, повсякденності мільйонів членів суспільних спільнот. Будучи певним віддзеркаленням політичних, економічних, ідеологічних процесів, мораль здійснює зворотній вплив на ці процеси. [7, 26]. Тому громадянське суспільство повинно не лише озвучувати побажання майбутнім президентам і представникам державної влади під час передвиборчих процесів, а й формувати свої вимоги до них як у соціально-державотворчій, так і в соціально-духовній сферах.  У такий спосіб громадянське суспільство здатне буде впливати на виборчі процеси і на прихід до влади політиків з відповідними ціннісними і моральними орієнтирами.

Маємо можливість у цей передвиборчий період уже навести такий приклад:

Глава УГКЦ  Блаженніший Святослав на черговому засіданні Національного форуму «Трансформація України» 18 грудня 2018 року представив головні моменти пам’ятки виборця, яку уклали вірні греко-католики і яка буде розповсюджуватися від імені УГКЦ як моральний орієнтир на наступних президентських виборах України. За словами Блаженнішого Святослава, миряни самі опрацювали декалог українського політика, згідно з яким вони будуть здійснювати свій свідомий і відповідальний вибір, коли в наступному році обиратимуть Президента. «Наші миряни будуть дуже вимогливими до різних політиків, які висуватимуть свою кандидатуру на виборах, будуть вимагати, щоби вони захищали сім’ю як базову клітину українського суспільства. А відтак кандидати мають узяти на себе обов’язок протистояти різного роду ідеологіям чи моделям поведінки, які руйнують сімейні цінності.» За його словами, тут варто згадати так звану ідеологію гендеру, яка сьогодні намагається завоювати юридичне поле України [13].

Питання гендеру в Україні з’явилося 2006 року. Йшлося про співпрацю України з Фондом народонаселення ООН. Запровадження терміну “гендер” було передумовою для фінансової співпраці. Сьогодні весь світ перебуває в новому ідеологічному протистоянні, яке почалося 1990 року. За останні 150 років світ пройшов трьома великими лініями розвитку, які зійшлися саме 1990 року. І це привело до того, що ми називаємо політикою гендеру — і всього, з цим пов’язаного. У найближчі роки нам доведеться здійснити дуже велику працю над мовою і над поняттями. Наприклад, йдеться про поняття “свободи”. Чи свобода є абсолютною? Чи можу я чинити всупереч природі, як вимагає гендерна політика? У своїй промові перед Бундестагом Папа Бенедикт ХVI сформулював поняття “гуманістичної екології”. Ми ж розуміємо, що таке екологія довкілля? Вона стає рамковою умовою нашої діяльності. Екологія не знає жалю. Коли в екосистемі надмір зловживань, вона ламається і не відновлюється. Люди є частиною екологічної системи. Поняття гуманістичної екології означає, що коли я буду постійно порушувати засади природи, то це врешті обернеться проти мене [12]. Про політику, демократію, громадянське суспільство та більше про шлях поширення гендерної ідеології  в країнах ЄС та її наслідки, які прослідковуються вже і в Україні, у статті Норберта Нойхауза  «Гендерна ідеологія робить те ж, що й комунізм» [12] .

«Дуже важливою вимогою, – відзначив духовний лідер українців Блаженніший Святослав, – яку наші виборці будуть ставити до своїх обранців, це є причина, чому той чи той політик хоче йти до влади. Якщо хтось намагатиметься йти до влади, щоб панувати, а не служити, то такого політика і таку політичну партію наші люди не будуть підтримувати» [13].

Наведемо повний текст вище згаданого декалогу, який також був використаний при підготовці тексту перевиборчого синодального звернення та Пам’ятки виборця-християнина щодо усвідомлення своєї відповідальності за власний голос і Пам’ятки політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності, затверджених Вісімдесят першою сесією Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви (6-7 лютого 2019 р.), про що проінформував Секретаріат Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
УГКЦ [16 ]

Зобов’язання політика-християнина!

Усвідомлюючи свою особисту «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» (Преамбула Конституції України), привселюдно обіцяю, що у своїй державотворчій та законотворчій діяльності буду керуватись загальнолюдськими, моральними та християнськими цінностями і домагатимусь:

У соціально-духовній сфері:

1) Стимулювання та підтримки народжуваності в Україні, шляхом прийняття відповідних державних програм та законів для захисту української народу і для забезпечення економічного процвітання держави.

2) Захисту життя від зачаття аж до природної смерті на основі ст. 3 та 27 Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» та «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини».

3) Захисту інституту сім’ї в Україні в будь-який законний спосіб, зокрема шляхом відновлення Міністерства сім’ї, яке б піклувалося на державному рівні питаннями відповідної підготовки, створення, збереження та захисту української сім’ї.

4) Заборони гендерної ідеології та її публічної пропаганди, що порушує встановлений Богом природній порядок існування людини та сім’ї, руйнує цінність чоловіка та жінки, і заплутує у 54 соціальні гендерні ролі (гендерні ідентичності).

5) Вивчення християнської етики у навчальних закладах України всіх рівнів.

У соціально-економічній та державотворчій сфері:

  • Домагатимусь очищення суспільства від корупції, вноситиму законопроекти, спрямовані на протидію корупції, офшорних схем, контрабанди, та унеможливити розкрадання природніх ресурсів.
  • Пріоритетом у моїй діяльності буде створення умов для функціонування в Україні справедливого і незалежного суду, чесних та незалежних правоохоронних органів, протидія корупції на всіх рівнях.
  • Докладатиму зусиль, щоб наша країна була енергонезалежною, а природні багатства України використовувались на законній основі, в інтересах суспільства і держави.
  • Ініціювати закон про обов’язкове відвідування депутатами сесій Верховної Ради, у разі відсутності без поважної причини – штраф на прикладі Німеччини. Позбавляти статусу народного депутата за багаторазову відсутність.
  • Прагнутиму обмеження реклами, яка призводить до залежностей (алкоголізму, куріння), а також підтримувати програми, які допоможуть людям позбутися різноманітних залежностей (в тому числі наркоманії, ігроманії).

Задля досягнення поставлених завдань зобов’язуюсь:

Не зловживати владою задля задоволення будь-чиїх приватних  інтересів на шкоду загальносуспільному благу. Завжди у всіх  своїх привселюдних висловлюваннях та вчинках керуватися загальнолюдськими нормами моралі та християнськими цінностями задля спільного блага громади, держави і народу України.Усіма своїми силами сприяти захисту, поширенню та утвердженню в суспільстві християнських цінностей та морально-етичних засад в усіх сферах суспільного життя. Буду докладати конкретних зусиль, щоб творити Україну християнською державою.

У цьому хай допоможе мені Господь!

ПІБ

Яку політичну силу представляю.                                               В який орган балотуюся

Дата                                                                                                      Підпис

Підпис кандидата під цими зобов’язаннями дозволить виборцям визначитися і з цінностями і з мораллю, яку він демонструватиме і підтримуватиме під час своєї політичної діяльності після свого обрання. Адже ми під час виборів не просто віддаємо своє право голосу конкретному кандидату чи партії, а ще й делегуємо їм право на управління цілою державою на перспективу.

Глава УГКЦ побажав, щоб розмова на Національному Форумі трансформації України перейшла з рівня певних ідей до моделей їх втілення. «Щоб звершили завдання, яке поставили собі на початку наших зустрічей, – сформулювати загальнонаціональний план розвитку нашої держави, побудови європейської моделі нашої держави. Кожен, хто хоче бути обраним у нашому народі, повинен узяти на себе відповідальність втілювати цей план, цю мрію кожного українця» [13].

Варто нагадати про забуті концепції Роберта Шумана, названого у 1960 році «Батьком Європи», який ще у 1958  році говорив: «Нас закликають схаменутись і задуматися про християнські основи Європи, формуючи демократичну модель управління, яка шляхом примирення переростає у вільну, рівну, солідарну та мирну «спільноту народів», котра своїм корінням сягає основних християнських цінностей.» [19, 5]

Принципи ЄС: верховенство закону, дотримання прав людини, захист прав меншин, демократичний розвиток, рівність, універсальність закону любові (демократичний принцип любові до ближнього – великий «Європейський експеримент»), жертовність, субсидіарність. Коріння справжньої демократії вимагає служіння, що базується на принципі рівності, практиці братерської любові, особистій свободі та повазі до прав людини (все це є в ученнях Ісуса; демократія була «неодмінно євангельською», оскільки її основою була любов; «Демократія буде або християнською, або її взагалі не буде.»; Антихристиянська демократія переродиться у пародію, яка потоне в тиранії чи анархії. (за Шуманом)) [19,56]. Держава при цьому повинна працювати на спільне благо і поважати права громадян (європейські держави визнають права людини як основну цінність, ці права тепер можна знайти у Європейській конвенції прав людини). Така доктрина взаємовідповідальності стала основоположним принципом ЄС. Цей плюралістичний принцип захищає громадянське суспільство [19, 105], що покеровується цінностями ЄС, а саме: свобода, рівність, солідарність/єдність, мир. Для Шумана майбутня об’єднана Європа мала бути як християнською, так і демократичною. Європейська історія глибоким корінням сягає християнської історії. Перерізавши це коріння, Європа втартить такі ключові поняття, як рівність, людська гідність, толерантність та взаєморозуміння [19,57].

Шуман говорив: «Мати європейський дух – означає свідомо належати до культурної сім’ї та бажати служити цій спільності взаємозалежно та без жодних прихованих мотивів гегемонії чи егоїстичної експлуатації інших.», «Наше століття, котре стало свідком катастроф у результаті боротьби національностей та націоналізмів, має спробувати примирити нації у наднаціональній асоціації. Ми забезпечимо повагу до різноманітності націй та їхніх поривів, координуючи їх так, як координуються регіони в межах країни.» [19, 62], «Ми повинні створити свіжу ідеологію для мільйонів європейців. Ми всі маємо змінитися глибоко всередині, щоб знайти шляхи вирішення наших найбільших проблем»[19, 66-67]. Пропагуючи це, Шуман відчував, що бракує чогось. Одним із цих браків було недостатнє бажання глибоких внутрішніх змін у самих країнах. Жодна допомога американців, чи то економічна, чи то військова, не зможе змусити французів, німців або європейців взагалі «любити ближнього як самого себе»[19, 63 ].

І чомусь історично складається так, що саме Українська Церква чи не найбільше вболіває за долю України і займається просвітою українців. Згадаймо великий приклад такого служіння своєму народові Патріарха Йосифа Сліпого, який після 18 років поневіряння в радянських таборах,  після звільненння під тиском світової української спільноти і на прохання Папи Римського, будучи висланим до Риму з СРСР, не полишив надію і віру бачити Україну незалежною, соборною, просвіченою державою, визнаною світовим співтовариством. Він натхненно працював задля цього, об’єднавши всю світову українську діаспору навколо себе. Він свято вірив у здійснення, здавалося б, з людської точки зору, нездійсненого. І неможливе ставало можливим. Його наміри і слова підтверджувались реальними справами. Він усвідомлював і демонстрував велику власну відповідальність за свої рішення. Приклад цього – Храм Святої Софії, як прообраз Софії Київської, і Католицький університет, які почали будуватися в Римі одночасно і були вже за два роки завершені. Це свого роду бачення Блаженнішим майбутнього як прообразу того, що повинно стояти в основі досягнення певних ідеалів: – духовність/християнський світогляд нації й освіта/просвіта. До проголошення незалежності України він не дожив 6 років, але його внесок у досягнення цього неоціненний.

Сучасна Українська Церква гідно продовжує справу Йосифа Сліпого, підтвердженням чого є Звернення Синоду Єпископів УГКЦ  не лише до вірних, а й до всіх громадян України з нагоди Президентських виборів [6]  Зі звернення: «Вибори – це один із дуже важливих моментів прояву демократичного устрою держави, суттєвим аспектом якого є свобідне волевиявлення її громадян. Передовсім звертаємося до всіх, кому належить виборче право, обов’язково взяти участь у виборах, продемонструвавши таким чином готовність до особистої відповідальності за майбутнє нашої держави. Водночас нагадуємо, що нашим завданням є зробити добре усвідомлений вибір, показавши себе зрілими громадянами. Звернімо увагу на те, яку конкретну модель розвитку країни пропонують нам кандидати на найвищу посаду в державі та якими шляхами вони хочуть осягати визначені цілі. Ми повинні – маючи за плечима славну історію понад тисячолітньої розбудови Української Держави на християнських принципах віри в Бога, пошани до гідності кожної особи, прав і свобод людини та суспільства – закріпити дотеперішні здобутки на шляху утвердження справді демократичної, справедливої, європейської, соборної України. Тож ці вибори мають стати ще одним кроком в утвердженні такого справедливого суспільного ладу в Україні, за якого кожен наш співвітчизник почувався б захищеним і міг розвинути свої таланти і здібності, подаровані Господом, для власного освячення та спільного блага рідного українського народу.» Інтегральною частиною цього звернення є Пам’ятки: виборця-християнина щодо усвідомлення відповідальності за власний голос і політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності.

Центральна категорія політики – влада. Об’єктивна влада – сума всіх можливостей у розпорядженні тих, хто при ній. Суб’єктивна влада – сума тих можливостей, якими ми плануємо обмінюватися. Якою є сума суб’єктивних можливостей, що забезпечується нашою креативністю, такою можна заповнювати об’єктивну владу (за Норбертом Нойхаузом). І якщо хочемо якісного морального і духовного оновлення політики, то маємо бути свідомі того, що все це має прийти в політику ззовні як сума наших суб’єктивних можливостей. Ця сума залежить від кожного з нас і водночас від тих, з ким будуємо взаємовідносини, бо взаємовідносини – це все, що у нас є. Ми не можемо досягти прогресу самі. Саме просвітництво здатне включити механізм свідомого руху від залежності через незалежність до взаємозалежності. Незалежність – це вже досягнення. Взаємозалежність – це вибір, який здатні зробити лише незалежні люди [8].

Просвітництво здатне призвести до позитивних змін у всіх сферах людської життєдіяльності: в процесах світоглядних змін; в освітніх трансформаціях; в оновленні християнської родини «…як незгасного вогнища життя і здоров’я Церкви і Народу». (Йосиф Сліпий. «Заповіт»); в громадських ініціативах; в організаційному розвитку громадянського суспільства. І найголовніше, що саме просвітництво у передвиборчі періоди може вплинути на перспективи забезпечення процесів переходу влади від управління суспільством до служіння йому.

Тож не забуваймо про те, що виборця до виборів потрібно готувати – просвічувати. Просвітництво може спонукати до проактивності учасників спільних процесів, в результаті чого збільшуються можливості для обміну ідеями і поєднання творчих ініціатив кожного задля досягнення спільного результату. Маємо продовжувати рухатися шляхом впровадження позитивних змін, які ведуть до спільних перемог на шляху оновлення і зміни систем, пам’ятаючи при цьому, що «Мудрість розумного – свій шлях знати.» (Приповідки 14, 8).

 

Використані джерела інформації

  1. Вибори -2019: кого обрати [Електронний ресурс] – режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/resourses/church_doc/protestants_doc/74435/ – Назва з екрану.
  2. Глава УГКЦ: «Слухаючи кандидатів у президенти, спитаймо в них не про те, що вони мають, а якими вони є» Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви [Електронний ресурс] – режим доступу: http://news.ugcc.ua/video/glava_ugkts_sluhayuchi_kandidat%D1%96v_u_prezidenti_spitaymo_v_nih_ne_pro_te_shcho_voni_mayut_a_yakimi_voni_ie_85167.html – Назва з екрану.
  3. Глава УГКЦ: «Греко-католики підготували пам’ятку виборця, якою керуватимуться на президентських виборах» [Електронний ресурс] – режим доступу:http://news.ugcc.ua/news/glava_ugkts_grekokatoliki_p%D1%96dgotuvali_pamyatku_vibortsya_yakoyu_keruvatimutsya_na_prezidentskih_viborahhtml- Назва з екрану.
  1. Гузар Л. Про гріхи і чесноти/ Любомир Гузар; упоряд. О. Климончук. – Харків: Фоліо, 2018. – 141с.: іл. ІSBN 978-966-03-8339-5
  2. Дитріх фон Гільдебранд. Етика (перекл.з нім. Ольга Городиська) -.Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2002. –  445 с.
  3. Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ  до вірних та всіх громадян України з нагоди Президентських виборів http://news.ugcc.ua/documents/zvernennya_sinodu_yepiskop%D1%96v_kiievogalitskogo_verhovnogo_arhiiepiskopstva_ugkts_z_nagodi_prezidentskih_vibor%D1%96v_85333.html
  4. .Канафоцька Галина. Формування цінностей нової генерації в умовах суспільних трансформацій. /Галина Канафоцька; LAP LAMBERT Academic Publishing.- International Book Market Service Ltd., membe of OmniScriptum Publishing Group. -2018. – 51 c. ISBN: 978-613-8-34621-0
  5. Канафоцька Г.П. Що маємо робити: руйнувати чи змінювати? Роздуми після Форуму відповідальних християн, що проходив у м. Львів 18 серпня 2018 року, про роль і значення просвітництва в процесах вибору./ Г.Канафоцька. – К.: ХСП. – 09.09.2018. – [Електронний ресурс] – режим доступу: http://crs-center.org/shho-mayemo-robiti-ruynuvati-chi-zminyuvati/ – Назва з екрану.
  6. Літня школа лідерів мирянських спільнот та організацій. Робочий зошит. – Комісія УГКЦ у справах мирян. – 22-27 липня і 5-11 серпня 2018 р. Львів. – 68 с.
  7. Митрополит Андрей Шептицький. Як будувати рідну хату. – Видавничий відділ Фундації «Справа Патріарха Йосифа» – Тернопіль, 2012. – 48 с. – С. 3-4.
  1. Наша свята Софія. Послання Блаженнішого Святослава з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави. Вих. ВА 19/016 [Електронний ресурс] – режим доступу: http://news.ugcc.ua/documents/nasha_svyata_sof%D0%86ya_poslannya_blazhenn%D1%96shogo_svyatoslava_z_nagodi_stol%D1%96ttya_v%D1%96dnovlennya_sobornost%D1%96_ukrainskogo_narodu_ta_yogo_derzhavihtml – Назва з екрану.
  1. Норберт Нойхауз  «Гендерна ідеологія робить те ж, що й комунізм» [Електронний ресурс] – режим доступу: https://zbruc.eu/node/82403?fbclid=IwAR0gXlOZek2vTA03-7Y8Q_atjwGj6DJMo5G-yYbxSogRZd8D6v2nHubblak– Назва з екрану.
  2. о. Андрій Зелінський, ТІ. Стежками Софії Київської: Рефлексії на послання Глави УГКЦ [Електронний ресурс] – режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/authors_columns/azelinsky_column/74447/?fbclid=IwAR3Emkj6aqYH05yo7hJXMtb-y6aip9jW12G47USWRsaj0aBplNwm41jrln4 – Назва з екрану.
  3. Офіційно! Заява Святослава Вакарчука щодо участі у виборах Президента України 2019 року [Електронний ресурс] – режим доступу:  https://www.facebook.com/?ref=tn_tnmn- Назва з екрану
  1. Послання Святішого Отця Папи Франциска з нагоди святкування Всесвітнього дня миру 1 січня 2019.Добра політика на служінні миру/ авт.переклад з італ.Роман Какалюк.[Електронний ресурс] – режим доступу: http://w2.vatican.va/content/francesco/it/messages/peace/documents/papa-francesco_20181208_messaggio-52giornatamondiale-pace2019.htm – Назва з екрану.
  2. Про Вісімдесят першу сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ [Електронний ресурс] – режим доступу: http://news.ugcc.ua/news/pro_v%D1%96s%D1%96mdesyat_pershu_ses%D1%96yu_sinodu_yepiskop%D1%96v_kiievogalitskogo_verhovnogo_arhiiepiskopstva_ugkts_85291.html?fbclid=IwAR38a7nGL_jDx03Y3UQS7Ap-MtkxRADStPib3G5HFnjh466LUJbgJZoExFU– Назва з екрану.
  3. Різдвяне послання Блаженнішого Святослава [Електронний ресурс] – режим доступу:http://news.ugcc.ua/documents/r%D1%96zdvyane_poslannya_blazhenn%D1%96shogo_svyatoslava_84818.html – Назва з екрану.
  4. «Украинцам нужна революция сознания»: Вакарчук о новой политической культуре.[Електронний ресурс] – режим доступу: https://bykvu.com/bukvy/110056-ukraintsam-nuzhna-revolyutsiya-soznaniya-vakarchuk-o-novoj-politicheskoj-kulture- Назва з екрану.
  5. Фонтейн, Джефф. Глибоке коріння: Забуті концепції Роберта Шумана. – К.: «Видавництво Сергія Пантюка», 2018. – 144с. ISBN 978-617-564-041-8
  6. Юрій Віннічук Що означають перекази заробітчан для України [Електронний ресурс] – режим доступу: https://biz.censor.net.ua/resonance/3111542/scho_oznachayut_perekazi_zarobtchan_dlya_ukrani – Назва з екрану.