Господь в поезії українських класиків: Сковорода, Маковей, Маланюк та Лепкий

Євген Маланюк є українським письменником, культурологом-енциклопедистом, публіцистом, сотником Армії УНР. Відомий як «Імператор залізних строф». Маланюк навчався в Єлисаветградському земстві, де також у свій час були Панас Саксаганський, Микола Садовський, Гнат Юра та інші. В 1914 році Перша світова війна призупиняє його навчання. Він стає курсантом Першого Київського військового училища, служить у чині прапорщика, поручника, а потім поєднує свою діяльність з УНР. В наступні роки він міняє професії та країни, живучи в Польші, Німеччині, Америці, Польщі. Його творча спадщина доволі багата, а збірки поезій та есе були видані в різних країнах проживання.

З Євангелії піль
Знову Біблія літа розкрила
Сторінки заколосених піль.
Легкий вітер напружує крила
Гнати леготом золото хвиль.

Все забув: мої смутки і скрути,
Мої грішні, бездушні слова,—
Тут, на царині, Книгою Рути
Розгортаються справжні жнива.

Про святий пророкуючий голос,
Про Месію над морем пшениць,
Тут дзвенить обітницею колос,
Під косою схиляючись ниць.

Можна смерть лише смертю здолати,
Тільки в цім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб дати
В життєдавчому житі — Життя.

Сонця співом дзвенять гострі коси,
Сонця спів в стиглим золоті нив,
І шумлять під косою покоси,
І в’язальниць доноситься спів.

Богдан Лепкий є українським педагогом, письменником, мистецтвознавцем, літературознавцем, перекладачем, громадсько-культурним діячем. Певний проміжок часу він проживав зі своїм дідом, священником та деканом УГКЦ, що вплинуло на його становлення та творчість. Навчався у Віденській академії мистецтв та на філологічному відділі Львівського університету. Працював вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії. Також Богдан Лепкий започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Пізніше викладав в Ягеллонському університеті української мову та літературу. Під час Першої світової війни був мобілізований, але зміг уникнути служби, займаючись просвітницькою роботою серед українців-військовополонених царської армії. Також виїжджав з рефератами в робітничі господарства і фабрики, де працювали військовополонені, працював в Українській Військово-Санітарній Місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому. Під час Другої світової війни він втрачає пенсію, бо німці захоплюють Ягеллонський університет, і починає заробляти пишучи статті в українські видання та займаючись перекладами.

На Голгофу
Голгофа, хрест,
Страшні, криваві сни…
Товпа реве:
“Розпни! Розпни! Розпни!”
І розп’яли…
На голові вінок,
По краплі кров
Спливає у струмок.
Товпа реве:
«Коли ти Бог єси,
То злізь з хреста
І сам себе спаси!
Якщо не Бог,
А лиш юдейський цар,
То військами
На ворогів удар!
А ти мовчиш,
Здригаєшся, мов трус,-
Га! Ти не Бог,
Лиш назарей, Ісус!»
Голгофа, хрест,
Страшні, криваві сни…
Прости їм, Боже,
Бо сліпі вони…

Зрештою поезія є прекрасним інструментом пізнання Бога. У своїх псалмах цар Давид писав так: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!» (Псалми 45:1) Тому, як скорописці минулого, ми можемо нині збагатити скарбницю української літератури щирими піснями хвали, поезією серця, нашою подякою Богові в рядках творів.

Дарина Ребро

Джерело: Християни для України

Be the first to comment on "Господь в поезії українських класиків: Сковорода, Маковей, Маланюк та Лепкий"

Напишіть відгук