На порозі нової реальності: український колорит

25 березня, Президент України підписав Національну стратегію в сфері прав людини, розробка плану виконання якої покладається на Кабінет міністрів України.

Документ складається з 27 параграфів різного направлення, які поділяються на 4 пункти: проблеми, завдання, очікувані результати й основні показники. Національна стратегія містить як позитивні й універсальні положення, необхідні для будь-якого суспільства, так і потенційно небезпечні завдання.

Розглянемо деякі позитивні та негативні положення документа:

Перший параграф містить ключове завдання — забезпечення права на життя, що особливо актуалізувалося з початком російської агресії у 2014 році. Далі проблема війни згадується ще Загалом завдання, поставлені президентом, є загалом правильними, однак в стратегії абсолютно ігнорується група людей, чиє право на життя не забезпечене законом. Це ненароджені діти, десятки тисяч яких санкціоновано гинуть в Україні щороку.

В наступних параграфах йдеться про забезпечення таких базових прав як захист від катувань і жорстокого поводження, свобода слова й думки, свободи мирних зібрань тощо. Деякі параграфи Стратегії стосуються дуже актуальних для сьогодення прав (право на приватність, свободу ведення господарської діяльності, право на безпечне середовище (екологічні права), права ветеранів війни і внутрішньо переміщених осіб). Особливо варто виділити захист дітей у цифровому середовищі, потреба в якому продиктована безліччю небезпек виявлених в низці скандальних прецедентів та сумній статистиці. [1]

Потенційно небезпечні аспекти стратегії також присутні. Параграфи 8, 9, 10, 11 присвячені темам дискримінації, рівності чоловіків і жінок та боротьбі з домашнім насиллям. На перший погляд, це могли б бути благородні цілі, проте вони скомпроментовані лівим трактуванням і маніпулятивними завданнями, вказаними в документі. Наприклад, в параграфі 9 поставлена мета «зменшити розрив в оплаті праці жінок і чоловіків», хоча міф про розрив неодноразово спростовувався експертами. [2]

Також в цих частинах Стратегії повсюди передбачена інформаційна кампанія для «подолання ґендерних стереотипів», що на практиці може означати щедре державне фінансування різноманітних освітніх і пропагандистських ініціатив феміністок. Такі форми роботи направлені не на боротьбу з реальною дискримінацією (якої немає в українському законодавстві), але на зміну світогляду і фактично державне втручання в сімейні справи подружжя (наприклад, в документі названо проблемою різні сімейні обов’язки).

Виховний аспект у згаданих чотирьох параграфах має особливу роль. Цим документом держава декларує взяття на себе функції ідеологічного арбітра, який визначає потрібні напрямки виховання суспільства («підвищення обізнаності населення щодо протидії дискримінації за ознакою статі та гендерним стереотипам»). Інформаційна та виховна робота поширюватиметься і на дітей: в параграфі 17 (який стосується права на освіту) також йдеться про сумнівні ідеологічні принципи виховання дітей («формування у всіх учасників процесу цінностей та навичок толерантної поведінки…» тощо).

Параграф 9 просто всіяний «ґендерною» термінологією та ставить цілі, які на етапі розробки конкретних дій впровадження стратегії можуть трансформуватися в положення, небезпечні для здорового визначення сім’ї. Хоча даний документ має скоріше декларативний характер, але його ґендерна спрямованість викликає тривогу, бо невідомо, які це матиме наслідки для розробки конкретних планів Кабінету міністрів.

Загалом в більшості параграфів згадується «приведення законодавства у відповідність з міжнародними/європейськими нормами». В різних нормах це формулювання може означати як забезпечення верховенства права, так і різноманітні ґендерні ініціативи, які суперечать українським традиціям, моралі і здоровому глузду. Тут можна навести приклад Стамбульської конвенції, яка, хоча прямо і не згадується в стратегії, але може з’явитися на порядку денному при розробці урядом конкретних кроків її реалізації.

Попри низку потенційно шкідливих положень, варто пам’ятати про долю їх аналогів в стратегії 2015-2020 років. Тоді положення про реформи в сфері «ґендеру» не були реалізовані внаслідок активності християн та просімейних громадян, які висловили свій спротив через масове надсилання листів у Кабінет міністрів. Отже, не варто забувати про реальну силу громадської злагодженості й демократії.

З повним текстом Національної стратегії в сфері прав людини можна ознайомитися за посиланням:
https://www.president.gov.ua/documents/1192021-37537

МОЗ наполягає на статі «Невідомо». Рух «Всі разом!» вимагає визначити вичерпний перелік таких випадків

Тим часом, Міністерство охорони здоров’я використовує три варіанти визначення статі. Ч/Ж/Невідомо» — тепер такі скорочення пропонуються в медичних формулярах.

Рух «Всі разом!» направив запит до Максима Степанова Міністра охорони здоров’я України із проханням розтлумачити, що означає стать «Невідомо», яка міститься у Направленні до лабораторного тестування матеріалу від особи, яка відповідає визначенню випадку «COVID-19», що є Додатком 4 до Стандарту медичної допомоги. Відповідь надіслав заступник в.о. генерального директора Державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» Олена Нестерова. У листі Центр зазначив, що категорія «Невідомо» використовується у тих випадках, коли встановити стать померлої особи неможливо.

«Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19) в рядку, де зазначається стать, категорію «Невідомо» включено для тих випадків, коли біологічний матеріал відібрано від людей, стать яких не вдалося визначити», — йдеться у листі.

У свою чергу, Рух «Всі разом!» надіслав запит у Міністерство охорони здоров’я із вимогою вказати, які нормативно-правові акти містять вичерпний перелік випадків, коли стать особи можна зазначити категорією «Невідомо». У запиті Рух також зазначив, що такий перелік має бути виключним та чітко регламентованим.

Очікуємо на відповідь від Міністра Максима Степанова.

Нагадаємо, що спроби запровадити невідому третю стать у Міністерстві охорони здоров’я здійснювались неодноразово. У 2017 році на громадське обговорення виносився проект «Декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги», в якій містилися три варіанти «Ч/Ж/Н». Тоді заступник міністра МОЗ Павло Ковтонюк повідомив Руху, що під тиском громадскості невідома третя стать вилучена із документів МОЗ. Нині у документах, запропонованих Міністерством охорони здоров’я, містяться всі три варіанти визначення статі.

Сучасні ідеологічні тренди все більше просякають вітчизняну систему освіти. Слідом за «антидискримінаційними експертизами» підручників для шкіл урядовці взялися за визначення ідеологічних орієнтирів для університетських викладачів.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства оприлюднило Реєстр професійних стандартів, який у тому числі містить стандарт на групу професій «Викладачі закладів вищої освіти».

Поміж професійних вимог до викладачів документ має припис ідеологічного характеру: у розділі «Загальні компетентності» (п. 4) автори документа ставлять перед викладачами вимогу «проявляти толерантність та повагу до культурної різноманітності».

Слід зауважити, що наголоси на «культурній різноманітності» і прагнення очистити виховний вимір освітнього процесу від засад, спрямованих на плекання української національної ідентичності, були характерною рисою згаданої «антидискримінаційної експертизи» шкільних підручників.

Ситуації, відомі з новинних повідомлень про країни Заходу, починають повторюватися і в Україні. Прихильники ЛГБТ-ідеології намагаються заглушити голоси людей, які не сприймають їхніх поглядів, у тому числі – науковців.

Так, ряд ЗМІ влаштували кампанію цькування викладачки «Львівської політехніки» Ольги Мер’є. Жінку звинуватили у так званій «гомофобії». Журналісти зробили новину зі, здавалось би, банальної ситуації, коли людина озвучила звичні погляди на сексуальні розлади, причому подали інформацію з застосуванням маніпулятивних прийомів.

Першою матеріал опублікувала агенція «РБК-Україна». Як розповіла ZAXID.NET автор матеріалу Світлана Мащенко, з анонімної скриньки на редакційну пошту «РБК-Україна» прийшов аудіозапис онлайн-пари Ольги Мер’є. У супровідному листі йшлося: «Доброго дня, от яку лекцію вчора (29.03.2021) проводила викладачка типографіки Мер’є Ольга Валеріївна в Національному Університеті “Львівська Політехніка”. Розповідала про те що гендер – це видумка, харасмент це лише для геїв та лесбійок і якщо ви себе такими вважаєте, то вас треба лікувати. І це вона транслює студентам вже роками. Буду дуже радий, якщо поширите цю новину, можливо хоч так вона відчує хоча б якісь наслідки своїх дій» (правопис збережено).

Аудіозапис триває близько шести хвилин, і з його змісту стає зрозуміло, що у розмові беруть участь троє людей: викладачка Ольга Мер’є, студентка Вікторія та ще одна особа – ймовірно, також викладач. Студентка пропонує тему наукового проекту, в якій відчувається її індоктринованість ЛГБТ-ідеологією та феміністичним дискурсом, і викладачка демонструє щодо неї скепсис.

З-поміж іншого під час розмови Ольга Мер’є говорить: «Люди, які сповідують християнські цінності, насамперед розуміють, що це є хворе суспільство. Тобто якщо хтось себе позиціонує як гей або лесбійка – це людина, у якої нездорова психіка і цю людину треба лікувати. Нам не потрібно впарювати, що ми повинні їх визнати і розуміти. Ми не повинні їх розуміти, ми їх повинні лікувати».

Значна частина ЗМІ вдалася до маніпуляцій уже на рівні заголовків: у них часто фігурувало формулювання «гомофобний скандал».

Апеляція до ідеологеми «гомофобія» і використання негативно забарвленого терміна «скандал» та подібної лексики чітко вказують на прагнення журналістів зобразити позицію викладачки неприйнятною, а самі сексуальні відхилення та їхню ідеологізацію – навпаки як норму.

Ба більше: журналісти ZAXID.NET, прагнучи надати справі скандальності, звернулися по оперативний коментар щодо ситуації у прес-службу «Львівської політехніки».

Промовисто, що, попри зусилля журналістів, значна частина читачів підтримала викладачку.

Намагання накинути академічному середовищу норми ЛГБТ-ідеології не обмежуються згаданим епізодом. Днями про спроби цькування заявили в Асоціації сексологів та сексотерапевтів Україні – науковій і освітній структурі, поле діяльності якої безпосередньо стосується того, що є предметом ЛГБТ-ідеології.

Причиною спроб цькування став науковий, а не ідеологічний підхід АССУ до людської сексуальності, зокрема – нещодавно опублікована рецензія на дитячу книгу «Принцеса+принцеса: довго і щасливо». Нагадаємо, ця книга, будучи розрахованою на дітей препубертатного віку, доносить ідею «нормальності» гомосексуальних відносин між жінками.

В рецензії, підписаній науковою радою АССУ, відзначається, що «поведінкові та статево-рольові приклади, наведені в книзі, є такими, що не відповідають перебігу нормального психосексуального розвитку дитини»«Тому дана книга несе в собі ризики завдання шкоди психосексуальному розвитку дітей та підлітків», – підкреслюють у АССУ. Публікація рецензії викликала обурення в прихильників ЛГБТ-ідеології та подібних ідеологічних течій. В АССУ вбачають в такій реакції паралелі з радянськими практиками репресування інакодумців. «Згадайте, як в СРСР забороняли теорії, підходи та навіть цілі науки, бо вони не проходили за “показниками ідеологічності”», – йдеться на сайті українських сексологів.

На жаль, згадані тенденції обмеження академічного середовища нормами ЛГБТ-ідеології можна спостерігати не один рік. Причомуіснують випадки, коли науковці виявляють страх перед ідеологічно «неправильною» поведінкою.

Наприклад, у травні 2018 року в Інституті філософії НАН України планувалася презентація книги «Сором і втрата прив’язаності. Застосування репаративної терапії на практиці». Автором цього дослідження є американський науковець Джозеф Ніколозі, який очолював Національну асоціацію США з дослідження та терапії гомосексуальності (National Association for Research and Therapy of Homosexuality). Одначе стараннями ЛГБТ-лобі, що діє в інституті, презентація книги була скасована. Це лобі скористалося непевним становищем Анатолія Єрмоленка, який на той час був в.о. директора ІФ НАНУ: через попередню згоду на проведення презентації йому закидали «неліберальність» порівняно з попереднім директором Мирославом Поповичем.

Нагадаємо, нещодавно в Німеччині судили науковця, який відверто заявляв про зв’язок між гомосексуалізмом і педофілією.

Також «Політична теологія» інформувала, що уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова вручила голові відповідного комітету парламенту щорічну доповідь за 2020 рік. Частина доповіді виявилася присвяченою просуванню в Україні ЛГБТ-ідеології. Зокрема, Денісова вимагає запровадити в Україні «одностатеві партнерства» і притягувати критиків ЛГБТ до адміністративної відповідальності.

Джерела:

http://c4u.org.ua/shho-gotuye-nam-nova-strategiya-prezydenta-v-sferi-prav-lyudyny/

https://vsirazom.ua/news/moz-napolyaga%D1%94-na-stati-nevidomo-ruh-vsi-razom-vimaga%D1%94-viznachiti-vicherpnij-perelik-takih-vipadkiv

https://politteo.online/novyny/uryad-vymagaye-vid-ukrayinskyh-vykladachiv-vyznannya-idej-multykulturalizmu/

https://politteo.online/novyny/v-ukrayini-pryhylnyky-lgbt-rozpochaly-czkuvannya-naukovcziv/?fbclid=IwAR2WdmUePMS1Bl-BPpSD9UF7KeIyKL1DHWBV55OBWmgwHFSR7ZAC3feIwGY

Be the first to comment on "На порозі нової реальності: український колорит"

Напишіть відгук