Пост-абортивний синдром. Наслідки, які неможна подолати


Ходаковська Олександра

Пост-абортивний синдром – розлад, що не визнається Американською психіатричною/психологічною асоціацією, але вважається подібним до посттравматичного стресового розладу. По один бік барикад – активісти про-лайф (проти абортів) звинувачують весь світ у приховуванні згубних наслідків переривання вагітності для жінок, з іншої – рух про-чойс (за аборти), в свою чергу, нарікають, що “пост-абортивний сидром” це “смішна вигадка” задля пропаганди. Але давайте спробуємо розібратись.Ми відразу хочемо зізнатись, що вимір цієї дискусії щодо згубного впливу аборту на жінок вважаємо хибним з обох сторін, бо він звужується тільки до жінки, нівелюючи саме вбивство дитини. Адже будь-яку депресію та пост-абортивний розлад жінка може спробувати пережити, а дитина позбавлена навіть спроби для життя.

Тим не менш ми все одно спробуємо трошки окреслити сутність проблеми.

Варто визнати, що всі сучасні дослідження щодо абортного права та впливу такого явища на розвиток суспільства дійсно зіткані із маніпуляцій, як зі сторони про-чойс, так і про-лайф. Нам в Україні не до кінця зрозуміло чому так, адже в нас питання абортів поки що не політизоване. Аборти в нас, на жаль, дозволені, а вітчизняні феміністки поки що не вимагають розширити право вбивати дитину аж до народження, як це бурхливо здіймається наприклад в США.

Розглянемо аргументи про-чойс руху щодо пост-абортивного синдрому.

“Цей термін використовують ті, хто проти абортів, щоб підірвати довіру до послуг, які доступні жінкам” – про це говорить нам прес-секретар British Pregnancy Advisory Service, “благодійної” організації, яка “допомагає” незабезпеченим людям, або підліткам уникати небажаної вагітності. Вони пропагують контрацепцію, або сплачують за аборт тим, хто не може собі цього дозволити. Тобто буквально: організація, що вбиває дітей бідняків. Окремо хочеться підкреслити, що вона звертається до терміну “services” (послуги) та обурюється перешкоджанню комерційної діяльності абортаріїв, ніби знищити плід дитини в утробі все одно, що підрізати нігті на манікюрі.

“Наші дослідження показали, що це не впливає на психічне здоров’я жінки так само, як може згубно впливати небажана вагітність” – продовжує вона. Доволі важко довіряти спостереженням організації, меценати якої жертвують гроші на чужі аборти. Проте їх аргументи стоять на більш соціальних аспектах, що навіть якщо жінка відчуває смуток, або провину за скоєний аборт, це все одно краще ніж виховувати небажану дитину до повноліття. Багато про-чойс активістів не заперечують, що у жінок в міру властивій їм емоційності можуть виникати сумніви щодо правильного рішення або жалю за скоєне, проте організації наголошують, що більшість після аборту відчувають полегшення.

“Жінкам значно легше усвідомлювати, що вони мають вибір!” запевняє нас про-чойс рух. Звичайно, що цей “вибір” стає безальтернативним на прикладі Великобританії, де діють такі “благодійні агітатори зробити аборт” та існує “буферна зона” навколо абортаріїв Лондону, на якій діє заборона християнам молитись, а про-лайф активістам збиратись (за порушення – кримінальне переслідування та штраф).

Натомість активісти про-лайф мають більш практичне бачення та свої благодійні організації – кризові центри, де переховують вагітних жінок, яких примушують до аборту. Майже в кожному мегаполісі діють групи підтримки для тих, хто намагається пережити цю травму. Дуже часто по психологічної допомоги звертаються жінки після довгих років.

Симптоми розладу доволі передбачувані: від відчуття провини, жаль за зробленим рішенням, хворобливе занепокоєння та страх неспроможності знову завагітніти до більш важких – емоційне оніміння, депресія, самогубство.

Симптоматикою та перебігом їх розвитку пост-абортивний синдром дійсно схожий на пост-травматичний. Окрім очевидних причин такого розладу існує також фізіологічний фактор. Як мінімум, будь-який з видів аборту – це втручання, навіть якщо не хірургічне. Від першого же дня запліднення яйцеклітини в тілі жінки відбуваються суттєві зміни починаючи з гормонального фону. Відповідно переривання вагітності на будь-якому терміні не може не мати наслідків в тілі, як нас намагаються переконати.

Разом з тим існують різні зовнішні обставини – аборти найчастіше призводять до розлучення з чоловіком, якщо він був, або “статевим партнером”; напруження щодо свого забезпечення у майбутньому хоч і зникає, але саму проблему бідності аборт не вирішує; релігійне сумління, якщо воно було наявним на мінімальному рівні; страх перед безпліддям; самотність та непорозуміння з близькими; та інше. Тобто дуже часто у жінок виникають підозри, що її проблема була не у незапланованій вагітності, а у її взаємовідносинах з чоловіками (“він не хоче дітей від мене я йому не потрібна”, “я маю багато сексуальних зносин але ніколи не буду коханою”, “я сама неспроможна нікого полюбити” і т.д.) та навколишнім світом (“і що мені дає ця кар’єра окрім стресу?”, “може перепланували б вітальню у дитячу?”, “а коли мені стати мамою?” і т.д.).

Але всі ці обставини через які жінки роблять аборт залишаються і після операції, а очікуване полегшення занадто швидкоплинне на тлі подальших довгих років самотності перед суто жіночим питанням “А що якби я тоді зробила інакше?”

P.S. Наступною темою щодо цього вельми складного питання ми розкриємо іншу сторону – чоловічу, яку на жаль найчастіше ігнорують. Як чоловіки переживають аборт і чи вони жаліють через свій спільний з жінкою вибір? (спойлер: так!)

Ходаковська Олександра, Кабінет експертів

Be the first to comment on "Пост-абортивний синдром. Наслідки, які неможна подолати"

Напишіть відгук