14 лютого у підконтрольному проросійським сепаратистам Луганську місцеві комсомольці дарували перехожим сердечка з зображенням радянського диктатора Йосифа Сталіна.

Насідуючи російські зразки поєднання різнорідних ідей, учасники молодіжного крила «Союзу комуністів Луганщини» об’єднали культ «Победы», московське православ’я та західну масову культуру.

Про дивакуватий захід повідомив Telegram-канал Мой Луганск.

Серед учасників «антифашистської» акції був і один чорношкірий хлопець.

Комсомольці поєднали атрибутику «Дня закоханих» зі святкуванням річниці взяття Луганська радянськими військами в ході Другої світової. «14 лютого війська південно-західного фронту звільнили Ворошиловград (Луганськ) від фашистських загарбників!», – йдеться на звороті «валентинки-сталінтинки».

Також прихильники тоталітарного атеїстичного режиму закликали «пам’ятати наші радянські і православні свята».

Крім того комсомольці оприлюднили звіт про акцію у вигляді відеоролика. Для оформлення ролика була використана пісня німецького англомовного гурту «The Underdog Project» «Summer Jam». Вибір пісні виглядав особливо дивним з огляду на контраст між оспіваній у ній літній гулянці та морозними реаліями Луганська в середині лютого.

«Православними» називають себе близько 70% росіян. Але більшість із них не ведуть релігійного життя, а дехто й узагалі дотримується атеїстичних поглядів.

Керівник Всеросійського центру вивчення громадської думки Валерій Фьодоров у нещодавньому інтерв’ю пояснив таку ситуацію тим, що більшість росіян вдаються до радикальної інструменталізації конфесійної ідентичності.

«Існує ось такий розрив – православними себе називають 70% громадян, а воцерковленими – 8. І він більшою мірою вказує на те, що люди шукають у Церкві не стільки релігійного життя, скільки патріотичної ідентифікації», – розповів соціолог.

«Було відчуття, що всі, хто вчора називав себе атеїстами, назвалися православними. І більш глибоке дослідження такої православності виявило, що її носії не вірять у життя після смерті, не читають православних книг, не причетні до Таїнств Церкви», – додав Фьодоров.

За словами соціолога, елементарне релігійне відродження розпочалося серед росіян наприкінці 1980-х років. Проте з середини 1990-х релігія почала використовуватися як елемент ідентичності. «В ці роки, переживаючи кризу ідентифікації, ми почали шукати себе: хто ж ми? Виявилося, що ми не можемо просто стати однією з країн Заходу… (…) В такій ситуації Російська православна Церква стала розглядатися як елемент нашої ідентичності, самості, несхожості на інших. І в цей період відбулося дуже сильне зближення Церкви з державою», – пояснив він.

Зростання рівня довіри до Церкви за умов відсутності реального воцерковлення згідно з поясненнями соціолога є дуже хитким явищем. За словами Фьодорова, молодші покоління росіян все менше цікавляться номінальним православ’ям. «Сьогодні у молоді інші кумири – від Ґрети Тунберг до Моргенштерна (популярний російський музикант. – ПТ), – і Церква багатьом із них здається чимось архаїчним, несучасним, незрозумілим», – зазначив дослідник.

Російські військовослужбовці відкрили у Сирії пам’ятник новгородському князю XIII століття Олександру Невському.

Пам’ятник встановили на військовій базі «Хмеймім». Його відкриття присвятили Дню зняття блокади Ленінграду, який росіяни відзначають 27 січня, повідомляє Интерфакс.

Урочиста церемонія пройшла за участі духовенства Російської православної Церкви.

Заступник командувача угруповання військ РФ у Сирії з воєнно-політичної роботи контр-адмірал Ігорь Курочкін виступив із промовою, у якій об’єднав теми Другої світової війни та політичної стратегії Олександра Невського. При цьому, з огляду на непросту історію взаємин Невського з Римом та безпосередніми західними сусідами, Курочкін змалював образ князя у різкому антикатолицькому ракурсі.

«Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті видатному воєначальнику – святому благовірному князю Олександру Невському. Показово і, мабуть, невипадково цей день співпав із пам’ятною для Росії датою, Днем зняття блокади Ленінграда. Олександр Невський проявив себе не тільки як видатний воєначальник, але й як прозорливий і мудрий політик. Він успішно протистояв спробам католицького Риму включити Русь у західну коаліцію проти Золотої Орди», – зазначив Курочкін.

Російський військовий додав, що новгородському князю вдалося «не піддатися на провокації папського престолу».

Подібний ракурс сприйняття Олександра Невського був популяризований у СРСР на рівні масової культури. Ще 1938 року про князя було знято фільм, який відповідав тогочасним запитам на антизахідну, антикатолицьку і антифашистську пропаганду.

Слід зауважити, що значну частку християн Сирії становлять саме католики різних обрядів: мароніти, католики західно-сирійського обряду, греко-католики (мелькіти), римо-католики, вірмено-католики.

Думки мешканців Москви щодо пам’ятника на Лубянській площі розділилися: одні вболівають за більшовицького діяча Фелікса Дзержинського, інші – за середньовічного новгородського князя Олександра Невського.

Як уже повідомлялося, 25 лютого у столиці Російської Федерації стартувало опитування з цього приводу. Онлайн-голосування протривало 36 годин. У ньому встигли взяти участь близько 320 тисяч містян.

Відновлення пам’ятника одному з творців системи більшовицького терору отримало 142 943 голосів (45%), встановлення пам’ятника князю Олександру – 176 954 (55%). Опитування перервав мер Москви Сєргєй Собянін. Він повідомив, що через відсутність чіткого консенсусу жоден пам’ятник на Лубянській площі поки що не встановлюватимуть.

Прихильники глорифікації Фелікса Дзержинського не відступають від своєї категоричності. Вони наполягають на тому, що творець ЧК відіграв видатну роль у розвитку російської державності. Також вони вважають, що відновлений пам’ятник Джержинському ніяк не контрастуватиме зі встановленим на площі Соловецьким каменем – пам’ятним знаком на честь жертв радянського терору.

Подекуди в Росії звучать пропозиції встановити на Лубянській площі пам’ятник комусь іншому. Так, одіозний бізнесмен і громадський діяч Костянтін Малофєєв запропонував встановити монумент на честь Великого князя Московського Івана III, який наприкінці XV століття здійснив завоювання Новгородської республіки, тим самим перервавши місцеву політичну традицію (представником якої був Олександр Невський) і створивши умови для асимілції псково-новгородського етносу.

Частина прихильників встановлення пам’ятника Олександру Невському, який шанується Московським патріархатом як святий, налаштована до радянського минулого критично. Але назагал офіційний образ князя відповідає канону, утвердженому за сталінських часів.

Певним стереотипом стала консервативність Російської православної Церкви. Для власних адептів РПЦ є оплотом Віри та Традиції проти різних ліберальних і екуменістичних віянь, інспірованх сатаною. Для противників – формою консервації другорядного, відродження старовірського акценту на нюансах обряду і взагалі свідчення темноти та затурканості.

Але чи настільки незаперечним є факт більшої консервативності РПЦ порівняно з тими ж грецькими Церквами? І чи не є це лише формою мімікрії та ситуативною зброєю у релігійно-політичній боротьбі?

Насправді ще з синодальних часів Греко-російська Церква (як вона тоді називалась – бо ж назва РПЦ з’явилася щойно в 1943 році) толерувала міжконфесійні шлюби, приймала католиків та протестантів через покаяння та миропомазання. Це тоді як не лише на Афоні, але й загалом у грецьких церквах інославних перевжано пререхрещували (що загострилось в кінці XVIII століття після початку руху коливадів).

Власне, і пізньосовєцька РПЦ, будучи значною мірою зовнішньополітичним департаментом Кремля, знаходилася серед лідерів екуменічного руху. Її ієрархи проповідували про важливість спільної «боротьби за мир» (нічого не нагадує?). Можна згадати постать митрополита Ленінградського Никодима Ротова. Та й врешті самого патріарха Кіріла, що починав як надія «церковних лібералів», якого фундаменталісти звинувачували у планах підписати нову унію з Ватиканом.

Тепер же, після Критського собору 2016 року та подій 2019 року навколо надання Томоса Православній Церкві України церковна Москва вимушено вдається до ізоляціонізму. Але й тут бачимо домінування політичного над релігійним. Наприклад, після визнання ПЦУ Александрійським престолом опініонмейкери РПЦ взялись просувтаи ідею відродження швидкого діалогу з орієнтальними Церквами (тими, які не прийняли Халкедонського собору). Водночас деякі спікери РПЦ говорять про можливість визнання і старостильних церковних угрупувань Греції, що займають різко антиекуменічну позицію і контатки з якими ніяк не в’яжуться зі співслужінням з коптами чи ефіопами.

З одного боку, у боротьбі з Константинополем Російська православна Церква намагається виставити себе більш традиційною. Потужно опінія фунаменталізму витає у філії МП в Україні,  на Чернівеччині – звідки родом такі «стовпи» як Онуфрій (Березовський) та Лонгин (Жар). Зокрема, можна згадати 1990-ті – початок 2000-х, коли по всьому СНД ідеї боротьби з новими паспортами та ідентифікаційними номерами пропагувались за благословення Іпполита (Хілька), єпископа Хустського і Виноградівського. Закінчилось це в 2008 році його публічним остракізмом і відправленням на спокій рішенням Священного Синоду УПЦ (МП) за поширення деструктивних ідей, з якими тоді боровся Володимир (Сабодан) за фактичної підтримки Москви. Це згодом, після 2010 року, в рамках загального антизахідного курсу РФ крайні консерватори в межах РПЦ одержують фактичне схвалення. Хоча вони подекуди і не розуміють дії власного патріарха у відносинах з іншими християнськими конфесіями.

Можна згадати загальний образ предстоятеля РПЦ в Україні Онуфрія як молитвеника і консерватора. Але багато навіть російських консерваторів, виходячи з антиекуменічних позицій, були розчаровані його яловою позицією в оцінці так званої Гаванської зустрічі 2016 року – коли на Кубі в аеропорту «випадково» перетнулись патріарх Кіріл та Папа Франциск. Тоді тимчасовим лідером фундаменталістського протесту став митрополит Банченський Лонгин (Жар) з тої ж Буковини, відомий завдяки вихованню кількох десятків сиріт. Він демонстративно перестав поминати Кіріла, закликаючи до критичної оцінки і Онуфрія. Але не склалося. При чому бачимо величезний цинізм: Лонгин ще з 2016 року не лише критикує Критський собор і відлучає його учасників, а й не поминає Кіріла через екуменічний діалог з католиками. А Онуфрій, який називає себе «скромним послушником» Гундяєва, возводить у 2020 році архієпископа Лонгина у сан митрополита. Таким чином і показує консервативну позицію, і продовжує схвалювати всі дії Кіріла. Така подвійна гра, розрахована на різні групи вірян.

А загалом, на Гаванську зустріч церковна Москва покладала багато надій – аби як найбільша православна юрисдикція витіснити Вселенський патріархат з екуменічного діалогу.  

Складається враження, що патріарх Кіріл та його духовний син Іларіон (Алфеєв) – випускник Оксфорду, перекладач сумнівної частини корпусу Ісаака Сирина – змушені пересилювати себе, приховувтаи справжні позиції, аби рухатись в загальному фарватері ізоляціонізму і боротьби з Фанаром.

Після початку пандемії та загальної кризи в РФ керівництво РПЦ потрапило в складні умови – доводиться тонко лавірувати. З одного боку, вводити карантинні обмеження в більшості церков (що не розповсюджеється, звісно, на український філіал), а з іншого – продовжувати проклинати союз Держдепу і Фанару. Підтримувати силовий розгін фундаменталістів на Уралі в справі ігумена Сергія (Романова) і лякати загрозами демократії. Однак сидіння на шпагаті посилює недовіру та розчарування як на ліберальному, так і на консервативному полі.

А що найгірше – навіть більшість вірян призвичаюється до думки, що консервативний світогляд є всього лише інструментом у політичній боротьбі, у сутність якого не вірять самі ієрархи. Це ставить РПЦ перед загрозою сильного крену вліво після зміни влади у Росії, що стане реакцією на поточну дискредитацію консерватизму.

Джерела:

https://politteo.online/novyny/komunoseksualy-u-lugansku-do-dnya-zakohanyh-daruvaly-stalintynky/

https://politteo.online/novyny/bilshist-rosiyan-shukayut-u-czerkvi-patriotychnoyi-identyfikacziyi/

https://politteo.online/novyny/ne-dozvolyv-vklyuchyty-rus-u-koalicziyu-proty-ordy-vijskovi-rf-vidkryly-pamyatnyk-nevskomu/

https://politteo.online/novyny/u-poshukah-pravoslavnogo-bilshovyzmu-moskvychi-ne-dijshly-zgody-shhodo-pamyatnyka-na-lubyanskij-ploshhi/

https://politteo.online/materialy/lyczemirstvo-fundamentalizmu-rpcz/