Третя частина тез реколекцій, виголошені отцем Петром Октабою O.P. у лютому 2019 року для членів спільноти Віднови у Святому Дусі “Мараната” (Київ).

(Раніше були оприлюднені ПЕРША та ДРУГА частини реколекцій)

2-гий день реколекцій.

Пригадаємо собі ХРОНОЛОГІЮ ПОДІЙ: День П’ятидесятниці – Дар Святого Духа – Об’явлення Церкви (на 100% єврейської напочатку) – 10 глава Діяння Апостолів, Місія до язичників, 1-й етап (Корнелій без обрізання приймає хрещення) – затвердження всіма апостолами Місії, способу несення Євангелія та єдності Божого народу (виконання Місії) – 1й Єрусалимський Собор.

Ми бачимо, що в такий спосіб Бог готує, щоби усі народи об’єдналися як Божі діти в одному Тілі Місії (Церкві).

Під час візиту до римської синагоги Папа Йоан Павло ІІ підкреслив зв’язок між християнством та юдаїзмом, назвав євреїв нашими «старшими братами». Дивлячись зовні, без глибокого занурення, можна сказати, що Папа помилився. Але ККЦ приймає цей вислів, що євреї – наші старші брати.

Папа у своєму висловленні має на увазі не равіністичний іудаїзм (з’явився після зруйнування 2-го Храму римлянами в 70-х рр. н.е), а той Ізраїль, який повірив в Месію, тобто має на увазі апостолів (перших учнів), які на 100% були юдеями та принесли віру «дітям розсіяним». Пам’ятаємо вислів про об’єднання Божих дітей.

Для чого прийшов Ісус на Землю, дає нам відповідь 11 глава Євангелія від Йоана:

49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

Отже, народ – це Ізраїль, а розкидані діти Божі – це інші народи.

В Посланні Апостола Павла до Ефесян 1, 7-10 читаємо:

Браття, маємо відкуплення кров’ю Христовою, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, яку він вилляв на нас щедро у всій мудрості та розумі. Він, за своїм благоволінням, дав нам пізнати тайну своєї волі, яку був ухвалив наперед, щоб, коли настане повнота часів, здійснити її: зібрати у Христі під однією головою все, небесне і земне.

Найбільш коротко місію Ісуса можна звести до цієї фрази: щоб зібрати в одне Ізраїль і всі інші народи.

І тому розуміємо, що старшими братами по вірі в Ісуса Христа (Месію) є апостоли, перші християни юдейського походження. І це підтверджено історично, хронологічно і теологічно.

Згадаємо тепер деякі помилкові теології.

Перша помилкова теологія – вина за смерть Ісуса лежить на всіх євреях. Друга – Ізраїль до Христа, після Його Смерті і Воскресіння – замість Ізраїль вживається слово Церква, тобто Церква замінила Ізраїль (теологія заміщення). Якщо Церква замінила Ізраїль, то до кого звертається Св. Петро в день Зішестя Святого Духа, коли каже: «Ви – Дім Ізраїлю..?». Помилкова теологія заміщення полягає у використанні вислову, що Церква є Новим Ізраїлем. Це правда. І цей вислів маємо в документах Церкви, але якщо вже є Новий, то це вже ніби як Старий Ізраїль перестає бути важливим. І це неправильна теологія.

Так само можна тут згадати єресь Маркіона, який взагалі відкинув Старий Завіт. Маркіонітство — гностична течія в ранньому християнстві, пов’язана з ім’ям Маркіона.

Маркіоніти (дав.-гр. μαρκιωνισταί лат. marcionistæ) проповідували дуалізм, вважаючи, що справедливий, але жорстокий і мстивий Бог Старого Завіту (Деміург матеріального світу) не має нічого спільного зі справжнім, всеблагим і трансцендентним Богом — Отцем Небесним, Сином якого і був Ісус Христос. Ця єресь 2-го століття була відкинута та засуджена Церквою. Але, навіть у сучасному світі цей маркіонізм ще живе.

Третя помилкова теологія: «Яким чином в Ісуса повірили апостоли? Чи вони насправді повірили в Нього?». У теологів з’являються сумніви, чи насправді апостоли, які були юдеями, могли зрозуміти Боже Втілення Ісуса. Як, будучи юдеями, апостоли могли зрозуміти що Бог може бути в трьох Особах (Отець, Син і Дух Святий). Є такі теорії, що правильна віра, тобто, віра у Пресвяту Трійцю з’являється пізніше, ніж за часів перших апостолів, а перші апостоли щось про це розуміли, але досить частково, не до кінця. І тільки від більш розвинених еллінів (язичників) з’являється правильна теологія.

Документи Церкви відкидають таку теологію. Наприклад, Декларація «Dominus Iesus», яка підписана Папою Йоаном Павлом ІI 6 серпня 2000 року, є документом боротьби за чистоту віри та проти помилкових теологій у середині Католицької Церкви. Її автори – кардинал Йозеф Ратцінґер (Папа Бенедикт ХVI) та архієпископ Тарчізіо Бертоне. Документ є результатом праці Конгрегації у Справах Віри (віровчення), який з’явився як відповідь на актуальні вимоги та виклики. Метою Декларації було «…ще раз нагадати католицьке віровчення…», тому що в контексті релятивізму, богослов’я релігійного плюралізму, розділення між Ісусом історичним і Христом віри, з’явилася небезпека заперечення спасительної унікальності і універсальності Христа, а також Церкви.

Аргументуємо помилковість теорії, що апостоли не до кінця розуміли віру у Пресвяту Трійцю: як ми починаємо молитву? «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа..». Чи є поняття Трійці у Новому Завіті? – немає. А чи є Трійця у Новому Завіті? – Є. Трійця виражається у тому, що є Один Бог – Отець, Син і Дух Святий. Ця формула зустрічається у перших посланнях Нового Завіту в апостола Павла. Якби це не було вірою перших апостолів, то звідки би могла взятися віра в Єдиного Бога у Трьох Особах? Ця віра могла з’явитися тільки серед євреїв. Бо саме юдеї, підготовлені своєю історією, вірили в те, що ми називаємо вірою у Пресвяту Трійцю. Закликом «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа..» – ми виражаємо нашу віру в суто єврейський спосіб. Це є початок нашої віри. Те, що потім теологічна рефлексія грецьких Отців Церкви розвивається з використанням засобів грецької філософії, мислення і понятійного апарату грецької філософії. Мислення єврейське – показати з різних сторін одну реальність, а мислення грецьке – як цю реальність передати одним універсальним поняттям. І тому поняття «Пресвята Трійця» з’являється пізніше в рефлексії Греції. Воно пристосоване до нашого розуміння ментальності. Але перше розуміння Таємниці Втілення Божого Сина могло з’явитися тільки на ґрунті монотеїзму єврейського мислення. Перші язичники не зрозуміли би явища – Зішестя Святого Духа, бо вони вийшли із ментальності політеїзму (багатобожжя). Тому для них це були би просто інші боги, а не Бог Єдиний. Віра в Єдиного Бога є суто єврейською.

ККЦ, канон 61: «Патріархи, пророки та інші дійові особи Старого Завіту були й завжди будуть вшановані як святі в усіх літургійних традиціях Церкви».

Це елемент, який потім з’являється в інших розділах Катехізису стосовно Таїнств. Майже у всіх Таїнствах є посилання на Ізраїль. Підґрунтям всіх Таїнств, обрядів є релігійні традиції юдеїв. Після Патріархів Бог підготував Ізраїль до того, щоб він був Його народом, рятуючи єврейський народ від Єгипетської неволі, Бог уклав союз з євреями на горі Синай, дав через Мойсея свій Закон, щоб Ізраїль визнав Його і служив Йому, як Єдиному Живому і Правдивому Богові, Отцю, Творцю Неба і Землі, Справедливому Судді, а також, щоб очікував обіцяного Спасителя. Очевидно, що за часів Старого Завіту таємниця Пресвятої Трійці не була об’явлена, тому ще не було Втілення Божого Сина в Особу Ісуса. Але ми розуміємо, що визнаємо не просто Трійцю, як Єдиного Бога в Трьох Особах, ми визнаємо Отця, Сина і Святого Духа, Який від Них походить. Святий Дух з’являється уже в Старому Завіті ще не повністю об’явлений як Особа, але Він уже діє. А поняття Сина і Отця могло бути сформовано тільки на базі того, що Бог є Отець народу Ізраїлю. У Бога – Отця є батьківство. Наше життя це є відблиск Його внутрішнього життя. А раз є Отець, то має бути дитина – Син.

ККЦ, канон 63: Ізраїль – священичий Божий народ (Вих. 19,6), «над яким взивалося ім’я Господнє» (Втор. 28,10). Це народ, «до кого вперше були звернені слова Господа» (Римський Месал, Богослужіння Великої П’ятниці, Загальна молитва VI), народ «старших братів» у вірі Авраамовій (Йоан – Павло II, Промова в синагозі під час зустрічі з єврейською спільнотою Рима (13 квітня 1986) підкреслив зв’язок між християнством та юдаїзмом).

Молитва за Ізраїль (народ, до якого були звернені перші слова Господа, народ первісного покликання).

Бог вірний своїм обітницям. Віра Авраама в Бога могла спонукати перших християн до того, щоб прийняти свого Месію. Нашими старшими братами у вірі в Ісуса Христа, чи батьками віри є перші юдеї-християни.

ККЦ, канон 64: Через пророків Бог формує Свій народ у надії на спасіння, в очікуванні нового й вічного Союзу, призначеного всім народам і вписаного у їх серцях. Пророки проповідують радикальне відкуплення народу Божого, очищення його від усіх його зрад, спасіння, яке охопить усі народи. Передусім убогі та покірні в Господі будуть нести цю надію. Святі жінки, такі як Сара, Ревека, Рахіль, Міріам, Дебора, Анна, Юдита і Естер, зберегли живу надію на спасіння Ізраїлю. Найдосконалішим образом тієї надії є Марія.

Католики і православні, які вшановують Пресвяту Діву Марію, по суті повинні бути захищені від загрози антисемітизму. Марія – це єврейка, донька Ізраїлю, яка є завершеним образом виховання дочок Ізраїлю (покірних із «залишку» Ізраїлю). Над Ієрархією Церкви є Порядок Святих. Є тільки одна Свята, яка має найвищу пошану Церкви – це Пресвята Діва Марія.

З цього слідує, що все, що Бог хоче зробити через нас, приходить через нашу покору і служіння (образ Марії).

Гординя псує все. Тому джерелом Церкви є покаяння. Потім вже Бог все зробить силою Святого Духа. Бог формує Ізраїль як свій народ для того, що цей Ізраїль сформував Церкву як народ Божий. Первісна християнська спільнота була юдейською. Вона була сформована на взірець єврейської родини, сім’ї Божої.

Вони все мали спільне – тобто як сім’я. Вони продавали маєтки і роздавали всім. Церква є сім’єю.