Ігри розуму: один світ, дві реальності

Ідеологічна монополія

Наш світогляд зумовлює те, як ми будемо тлумачити факти, які спостерігаємо. Тому у вільному суспільстві (що існує волею громадян, владою громадян і на благо громадян) громадяни повинні мати рівний доступ до різних тлумачень фактів в шкільних підручниках, що видаються на податки цих самих громадян. Але чи завжди це так?

Ось, наприклад, слова церковного пресвітера – одного з найбільш видатних вчених ХХ століття, нобелівського лауреата, засновника квантової механіки Макса Планка (1858-1947): «Релігія і наука зовсім не виключають один одного, як це вважали раніше і чого бояться багато наших сучасників; навпаки, вони узгоджуються і доповнюють один одного. Обидві – релігія і природнича наука – вимагають для свого обґрунтування віри в Бога, але для першої (релігії) Бог стоїть на початку, для другої (науки) – в кінці всього мислення. Для релігії він представляє фундамент, для науки – вінець розробки світогляду… Слід невтомно і невпинно продовжувати боротьбу зі скептицизмом і догматизмом, з невір’ям і марновірством, яку спільно ведуть релігія і природознавство, а гасло в цій боротьбі завжди говорило і буде говорити: до Бога!»

А ось, слова іншого відомого природодослідника – з вищою богословською освітою: «Навряд чи я в змозі зрозуміти, яким чином хто б то не було міг би бажати, щоб християнське вчення виявилося істинним… Це вчення огидне». Це – витяги з самої останньої праці Чарльза Дарвіна «Спогади про розвиток мого розуму і характеру».

Отже, двоє авторитетних вчених (як мінімум авторитет Планка ніколи і ні в кого не викликав сумнівів) вивчають один і той же світ. Але, виходячи з різних світоглядних передумов, приходять вони до діаметрально протилежних висновків.

Здавалося б, у світлі положень здорового глузду і конституційного права в підручниках з природознавства повинні відображатися обидві інтерпретації. Але не тут-то було! До християнських ідей (поки ще) більш-менш поблажливо ставляться в питаннях літератури, етики, естетики, культурологи та навіть історії. Але не здумайте привносити ідею Бога в «святая святих» освіти – кабінети фізики, хімії або біології! Походження – питання сакральне, і таїнство атеїстичної догми не може бути сплюндроване натяками на розумний задум в природі!

Нехай всі наукові докази на користь еволюціонізму розсипаються як картковий будиночок. Нехай брехня, що пропагується підручниками загальновідома. (Як, наприклад – зображення ембріончиків-рекапітулянтів, плода геккелівської фантазії, яку він сам, ще в 1868 р. визнав умисною фальсифікацією). Нехай свідоцтв розумного задуму у всесвіті – хоч відбавляй. У державній системі освіти, яка фінансується платниками податків ніхто не сміє зазіхати на монополію атеїстичного підходу в природознавстві. Навіть – ці самі платники податків. Адже саме природні науки обґрунтовують відповідь на найголовніше світоглядне питання – «Звідки я взявся?».

Вигадник фактів

Марновірства не особливо залежать від реальності. І якщо факти говорять про інше, тим гірше для фактів. Що може завадити релігійному фанатику самому вигадати відсутні докази? Варто лише напружити уяву й уявити: якими б ці докази могли б бути, якби вони були?

Найбільшої міри напруги уяви вдалося досягти в Німеччині, де молодий зоолог Ернст Генріх Філіп Август Геккель створив цілу портретну галерею передбачуваних еволюційних предків людини. При цьому захоплені нащадки дізналися не тільки як виглядала їх давня рідня, а і як вона називалася. Головні герої цієї історії носили імена пітекантроп (що на латині означає «мавполюдина») і Еоантроп («рання людина» або «людина світанку»).

На жаль, зображеннями еоантропа ми не володіємо – зображений він був верхи на еогіпусі (ранній кінь), у зв’язку з чим був висміяний навіть соратниками за походженням, оскільки за їхніми ж власними уявленнями еогіпус повинен був існувати на кілька мільйонів років раніше людських предків, а тому Геккель вважав за краще більше не публікувати цієї картинки.

Пітекантроп же почав свій тріумфальний хід по сторінках книг і журналів, причому не один, а разом зі своїм сімейством: дружиною і немовлям – саме так зобразили його Геккель і допомагав йому художник Гебріел Макс. Підпис під картинкою свідчив: Pithecanthropus alalus, що означало мавполюдина безмовна, (Геккель вважав, що саме мова відрізняє людину від мавп).

Якби не протиприродне положення великого пальця на ногах супутниці життя головного героя, картину цілком можна було віднести до побутових сцен постдарвінівського товариства «Знову напився». Втім, сучасники Геккеля неодноразово відзначали, що це повинен був бути найщасливіший шлюб, бо дружина ніколи не могла висловити голові родини свою власну, альтернативну, точку зору на те, що відбувається.
Саме так слово «пітекантроп» було введено в ужиток. А те, які викопні останки намагалися потім підвести під це вигадане поняття – вже зовсім інша історія.

Балакучі факти

Факти розмовляти не вміють. Всякий раз, коли звучить фраза «Факти говорять самі за себе», слід насторожитися: нас намагаються обдурити. Адже факти вимагають тлумачення, а воно неупередженим не буває.

Інтерпретація фактів завжди буде залежати від того, з яких передумов ми при цьому виходимо. Одні передумови приведуть до одного висновку, інші – до зовсім іншого тлумачення того ж факту.

Так, упродовж історії людства було відомо, що вся земля покрита шарами морських осадових відкладень, і що в цих шарах містяться скам’янілості різних живих організмів. Це сприймалося, як свідоцтво Всесвітнього потопу, а зональну стратифікацію скам’янілостей пояснювали послідовністю екосистем, які чергуються: в найнижчих шарах ми знаходимо останки донних і найбільш глибоководних істот; далі – мешканців середніх глибин; потім – прибережних морських, за ними – прибережних сухопутних, а у верхніх шарах – тих, що найдовше могли чинити опір стихії.

З появою ж теорії Дарвіна було запропоновано розглядати цю послідовність не просто як геологічну, а як геохронологічну. Кожному типу копалин була поставлена ​​у відповідність тривала геологічна епоха.

Бачать при цьому обидві сторони, – і креаціоністи, і еволюціоністи, – одні й ті ж факти. Ті ж самі камені й кістки. Але при цьому їхні висновки радикально відрізняються, тому що виходять вони з принципово різних світоглядних передумов. Саме світогляд зумовлює те, як ми будемо тлумачити факти, які спостерігаємо.

Джерела;

https://slovoproslovo.info/ideolohichna-monopoliya/

https://slovoproslovo.info/vyhadnyk-faktiv/

https://slovoproslovo.info/balakuchi-fakty/

Be the first to comment on "Ігри розуму: один світ, дві реальності"

Напишіть відгук