Ось уже шостий рік Україна веде криваву війну зі східним «рускомірскім» агресором. А тепер нас атакує ще й новоявлена пошесть коронавірусу. Водночас нація значною мірою потерпає від духовного зубожіння, моральної деградації, світоглядної безликості, втрати історичної пам’яті, корупції, соціальної несправедливості, екологічних лих і техногенних катаклізмів. В країні руйнується інститут родини, процвітає абортивне вбивство ненароджених дітей і все глибше у різні сферм суспільного життя укорінюється смертоносна гендерна ідеологія. Є достатньо підстав для того, щоби припустити, що уже найближчим часом можуть виникнути законодавчі обмеження свободи слова і свободи віросповідання.   Все згадане вище –  ознаки цього часу. Саме про це нас попереджав Ісус. І сказано:

Луки 21:

  1. Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім’я і буде казати: Це я, – і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними.
  2. Коли почуєте про війни та розрухи, не страхайтеся, бо треба, щоб це сталося спершу, але кінець не зараз.”
  3. Тоді сказав їм: “Повстане народ на народ і царство на царство.
  4. Будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, появи жахливі, а з неба великі знаки будуть.
  5. Але перед усім цим на вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого.
  6. І це дасть вам нагоду свідчити.

    28. Як це почне збуватись, випростайтесь і підніміть ваші голови вгору, бо ваше визволення близьке.

Отож попереду тих, хто реально не зрадить віру в Христа і не відречеться від істини Євангелія, очікують суворі випробування, а незабаром з великою ймовірністю і переслідування. Чи можуть християни перемагати за таких умов? Можуть і зобов’язані. Як сказано, для цього просто треба випростатися і підняти наші голови вгору назустріч визволенню – визволенню для нас, наших народів і цілого людства. Назустріч Месії, який уже скоро прийде удруге. Пропонуємо увазі читачів дванадцять історій, коли духовна реальність завдяки вірі і молитві християн змінювала реальність фізичну.

(У матеріалі використана інформація з сайту Дивен Світ).

Перша історія. У жовтні далекого 910 року за часів правління візантійського імператора Лева VI Філософа у Константинополь нахабно вторглися сарацини (за іншою версією – це були наші пращури на чолі з князем Аскольдом). У Влахернському храмі, побудованому на честь Пресвятої Богородиці, де зберігалась Її риза та пояс, під час молитви на Літургії святий Андрій та учень його Єпифаній побачили Пресвяту Богородицю. Вона стояла в повітрі та молилася Синові Своєму в оточенні ангелів та апостолів і покривала всіх присутніх своїм омофором. Побачивши таке чудо, святий Андрій запитав у свого учня: «Чи бачиш ти, брате, Царицю Небесну, Яка молиться за весь світ?». «Бачу, святий отче, і жахаюся», – відповів йому Єпифаній. і після того усі присутні поклонилися Пресвятій Богородиці. Почувши про це з’явлення, мешканці Константинополя дуже зраділи і зрозуміли, що Богородиця не відступила від них і захищає християн. Через декілька днів після Покрову Божої Матері вороги відступили і місто було врятоване. Відомі випадки чудотворної допомоги Божої Матері й в Україні.

Друга історія. У 1036 р. князь Ярослав Мудрий, розбивши військо печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері, будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. Князь Мстислав в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву на честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і виконує свою обітницю. Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що своїй перемозі над половцями завдячує Богові й Пречистій Діві Марії.

Третя історія. Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті.

Папа Римський Пій V, бачачи величезну небезпеку, закликав усіх християн до молитви на Розарії (вервиці). Крім того, Апостольська Столиця організувала морські сили багатьох християнських народів, утворивши Святу Лігу. Перед битвою, а також коли вона відбувалася, вулицями Вічного Міста йшли молитовні процесії. Люди молилися також у церквах, монастирях та на кораблях за перемогу над грізним ворогом.

7 жовтня під Лепанто два флоти зустрілися. Завзята битва тривала багато годин. І тоді сталося щось дивне: почався раптовий шторм, який розкидав турецькі кораблі і завадив їм виконати тактичні маневри. Під Лепанто загинуло близько 30 тисяч турецьких моряків, 3,5 тисячі було взято в полон, потоплено 150 кораблів, а також звільнено 15 тисяч християнських бранців. Флот християн втратив 7,5 тисяч воїнів і 17 кораблів.

Після перемоги головнокомандувач Хуан Австрійський та інші керівники Святої Ліги писали у депеші до Сенату Венеції: «Non virtus, non arma, non duces, sed Maria Rosari, victores nos fecit», що можна перекласти як: «Не сила, не зброя, не генерали, а Марія Розарієва дала нам перемоґу». Можна також згадати про те, що вже увечері в день битви, не знаючи про її результат (зіткнення відбулося у Коринфській затоці біля берегів Греції), Папа Пій V мав видіння перемоги.

Четверта історія. Філіппіни, далека екзотична земля. 1646 року голландський флот наблизився до берегів іспанської колонії, аби підкорити її. Іспанці й філіппінці мають лише… два кораблі. Торгові. Один із монахів-домініканців закликав до молитви на розарії, а оборонці острівної держави склали присягу, що в разі перемоги підуть босоніж на прощу до храму Матері Божої Розарієвої у Манілі, столиці Філіппін. Голландці атакували п’ять разів, війна тривала від березня до жовтня. Безрезультатно: всі спроби закінчилися поразками. Філіппіни залишилися католицькою державою, звідти й надалі вирушали місіонери, щоб євангелізувати інші країни Азії. Країна дістала назву «Королівства Святого Розарію».

Пята  історія. У 1675 році, під час нападу турків на Україну вороги підійшли до Почаївської лаври і хотіли було осквернити святиню, але тільки-но запустили стріли в напрямку Лаври, на небі з’явилася Пресвята Владичиця, котра покривала обитель своїм омофором та відвернула ворожі стріли.

Шоста історія. У 1682 році великий візир Османської імперії Кара Мустафа переконав султана Мехмеда IV вкотре оголосити війну Священній Римській імперії та розпочати наступ на Відень, столицю ерцгерцогства Австрійського та найважливіше місто Центрально-Східної Європи. Це було амбітне рішення із присмаком помсти. Османи вже пробували здобути Відень у 1529 році за часів великого правителя Сулеймана Величного, коли Османська імперія перебувала на вершині своєї могутності. І тим не менш тоді турки зазнали невдачі. У 1683 році сили османів вже наближались до перенапруження, але і досягнення їх були значними: на той момент ісламська імперія, голова якої — султан — був одночасно халіфом, тобто головою всіх мусульман, контролювала весь Балканський півострів включно з Хорватією та Славонією, майже всю Угорщину, Трансильванію, та частину Поділля включно з фортецею в Кам’янці.

Для цієї авантюри туркам довелося мобілізувати всі можливі людські і матеріальні ресурси. В похід виступила майже 150-тисячна армія, до якої доєдналося 40 тисяч кримських татар, але мобілізація такої маси людей потребувала багато часу, яким вдало скористався австрійський імператор Леопольд І. Влітку 1683 до Відня прибув польський король Ян ІІІ Собеський, і союзники — польська та австрійська корони — уклали договір, згідно з яким Леопольд зобов’язався прийти на допомогу, якщо османи підуть на Краків; Ян же мав прийти на порятунок Відню. Луї XIV, король Франції, відмовився допомагати імператору, з яким саме вів війну за Люксембург; проте, почувши про загрозу Відню, погодився на рік припинити бойові дії.

14 липня турецька армія, підтримана військами своїх васалів та угорськими бунтівниками-протестантами на чолі з Імре Текелі, який не вперше піднімав зброю проти імператора Леопольда, підступила до Відня і розпочала облогу. Ян Собєський, дізнавшись про це, поспішив на допомогу із більшою частиною війська — литовцям він наказав затриматись в Верхній Угорщині, щоб не дати тамтешнім протестантам підняти повстання, що до нього їх закликав Текелі. 6 вересня польська армія зустрілася з військом Священної Римської Імперії, і об’єднані сили, серед яких були і протестанти – найманці з Саксонії та Ганноверу, і православні — реєстрові козаки, рушили на допомогу обложеному місту.

Рано вранці 12 вересня розпочалась битва. Довгий час жодна з сторін не отримувала переваги. Після полудня імперська піхота дещо просунулась вперед, відкривши шлях до центральнних позицій османів, де стояв шатер великого візира з прапором Мохаммеда. Король Ян, вдало вибравши момент для удару, особисто очолив атаку 18-тисячної маси кінноти разом із 3 тисячами польских крилатих гусар. Османи не витримали удару. Відень було врятовано.

Великого візира Кара Мустафу султан за поразку посадив на палю. Ян ІІІ Собєський вписав своє ім’я до списку захисників християнства, ставши поряд із Карлом Мартеллом, Хуаном Австрійським, та Годфруа Бульйонським. Перед тим, як виступити в похід, король Ян віддав свою державу під опіку Діви Марії, і Папа Іннокентій ХІ в знак вдячності встановив по всій Церкві свято Священного Імені Блаженної Діви Марії, тоді — неділю октави Різдва Богородиці, пізніше — 12 вересня.

Перемога під Віднем надихнула Папу Римського ініціювати створення Священної Ліги католицьких держав. Армія цього союзу повела енергійні бойові дії проти Туреччини, які завершилися підписанням Карловицького миру у 1699 році, котрий повернув християнам Хорватію, Угорщину, Трансильванію та Поділля, і розпочав кількасотрічний період східноєвропейської Реконкісти, яка завершилась повним звільненням Європи від османів в ході Балканської війни 1913 року.

Часом вважається, що саме битва під Віднем надихала католицького письменника Дж.Р.Р.Толкіна при написанні битви за Мінас Тіріт, яка є кульмінаційним моментом третього тому “Володаря Кілець”.

Сьома історія. Йде 1716 рік, гарячий серпень у сербському Патервардені. 200 тисячна турецька армія і всього 64 тисячі солдат князя Євгена Савойського, який обороняв Венеціанську Республіку. Коли покладаємось не на власну силу, а виключно на Бога, то можна не сумніватися, яким буде результат. Розарієві Братства різних місцевостей організували тоді численні благальні процесії, бо розуміли, що один проти трьох у полі найчастіше не воїн. Невдовзі цілі Балкани були звільнені від ворогів. Як подяку за перемогу, встановлено свято Святого Розарію, яке мало стати відомим в усьому християнському світі.

Восьма історія. У той час, коли в Європі лютувала Перша світова війна, яка забрала життя мільйонів людей, тодішній Папа Римський Венедикт ХV благав світових правителів припинити це жахливе кровопролиття. Оскільки більшість із них залишалися глухими на його слова, то Папа закликав вірних до молитви за мир. Ось що він писав: «До Марії-Матері Милосердя могутньою своєю любов’ю нехай ввізвуть її люблячі і віддані діти з усіх кінців Землі – із величних храмів і маленьких капличок, із королівських палаців, хоромів багачів і хижин бідняків – звідусіль, де тільки знаходить притулок віруюча душа, з наповнених кров’ю рівнин і далеких морів. Нехай дійдуть до її слуху жахливі крики жінок і матерів, стогнання невинних дітей, биття кожного невинного серця. Можливо, її ніжна і блаженна турбота зійде на нас, і в нашому, охопленому тривогою світі, настане мир, про який ми просимо». І справді вже на Різдво 1916 року сталися досить незвичні для цієї війни події. У різдвяну ніч солдати воюючих армій, залишивши в окопах зброю, вийшли назустріч один одному, щоб спільно відзначити свято Господнього народження. Це різдвяне братання пішло по багатьох лініях фронту і змусило політиків шукати шлях до виходу з війни.

Девята історія. Польща. Йде буремний 1920 рік, польське військо разом з Армією УНР, після невдалої спроби утримати здобутий у більшовиків Київ, змушені відступати. Фронт наближається до Варшави. Новостворена польська держава може реально завершити своє існування, а її території можуть стати черговою «радянською республікою». У той нелегкий час весь народ піднімається на боротьбу. Історія Польщі наскрізь переплетена чудовими перемогами, здійсненими Божою Рукою, та великою кількістю важких ситуацій, у яких сама Мати Божа рятувала людей. Пам’ятаючи про це, вже 19 червня 1920 року на ринку Старого Міста, у присутності найвищої церковної та державної влади — також і керівника держави Юзефа Пілсудського, вся країна була посвячена Найсвятішому Серцю Ісуса. За місяць церемонію повторили вже на Ясній Горі у Ченстохові. А ще зібрані там єпископи наново вибрали Матір Божу на Царицю Польщі.

В усьому суспільстві починається молитовний рух, який пізніше сучасники назвуть «молитовним хрестовим походом». Поки головне військове керівництво Другої Республіки готується до вирішальної битви на підступах до Варшави, безперервні молитви тривають у всіх варшавських храмах, духовенство ініціює Новенну за батьківщину, яка продовжуватиметься від 6 до 15 серпня, а на Ясній Горі збирається стільки людей, що Богослужіння доводиться переносити з храму на довколишні поля. Всі, хто не пішов в армію, присутні на цих Службах Божих. На варшавській Замковій площі тридцять тисяч людей моляться на Розарії, просячи Матір Божу про порятунок.

Також Папа Бенедикт ХV написав послання «Про змилування Бога над нещасною Польщею» до всіх єпископів світу. Святіший Отець закликав у ньому молитися за перемогу над більшовиками і підкреслив, що це не тільки справедлива війна на захист країни, а також і проти ворогів християнства — порівнюючи її з вищезгаданою битвою під Віднем.

Те, що сталося потім, описує монах о. Юзеф Бартнік у газеті «Наш Щоденник». Уночі з 14 на 15 серпня 1920 року Марія, в образі покровительки Варшави Матері Божої Ласкавої, з’являється на ранковому небі. «Мати Ласкава з’являється на небі перед світанком, монументальна постать, яка займає майже все небо, ще темне. Вона вбрана в широкий розпростертий плащ, яким закриває столицю. З’являється в оточенні гусарів, які під Віднем із кличем ”В ім’я Марії!” розігнала ворожі війська. Матір Божа тримає у своїх долонях ніби щит, яким захищає місто, повірене під Її опіку».

Багато більшовицьких солдатів, які атакували тоді Варшаву, бачили це з’явлення та опісля складали про це свідчення з великим страхом. Отець Юзеф так пише про це: «Жах і паніка, викликані появою Матері Божої на небі, були такі сильні, що ніхто не думав про наслідки втечі з поля бою — кару смерті для дезертирів». Утікачі почулися в безпеці лише в околицях Вишкова (а це за 50 кілометрів від Варшави). Звідти від їхніх співрозмовників походять перші оповідання про це приголомшливе явище.

Варшавська Битва була виграна. Польща залишилася незалежною державою, оборонивши також цілу Європу. Сам маршал Пілсудський підкреслював, що ця вирішальна перемога була здобута передусім не людськими руками. Невдовзі після битви він сказав до кардинала Каковського: «Ваше Преосвященство, я сам не розумію, як ми цю війну виграли». Звідси й поширений у сучасній Польщі крилатий вислів «Чудо над Віслою».

Десята історія.  Після Другої світової війни частина Австрії разом зі столицею Віднем була під владою Радянської Армії-«визволительки». І, оскільки совєцька влада мала твердий намір підпорядкувати собі цей шматок Європи, майбутнє маленької гірської країни представлялося сучасникам невтішним (згадаймо лише долю повоєнної Німеччини і сумнозвісну Берлінську стіну).

Але знайшлася одна людина — отець Петер Павліцек, який закликав усіх австрійців молитися на Розарії за визволення країни від комуністичної окупації. Він організував Покутний Розарієвий Хрестовий Похід, який мав бути відповіддю на заклик Матері Божої з Фатіми. У рамках цієї ініціативи відбувалися публічні молитви та процесії (в яких брали участь також відомі австрійські політики). Люди молилися за визволення і в своїх родинах. Отець Петер раз по раз повторював свої заклики по радіо. Зрештою, 10% австрійців почало молитися на Розарії.

У травні 1955 року австрійський канцлер Юліус Рааб відбув до Москви на переговори, одночасно зазначаючи у своєму щоденнику, що росіяни непохитні у рішенні тримати свої війська в Австрії. Він також додав: «Сьогодні — свято з’явлення Матері Божої у Фатімі» і зазначив, що молиться до Неї за Австрію.

І вже 15 серпня того ж року Радянський Союз приєднався до підписання мирного договору про виведення всіх своїх військ. Здобутій волі раділа вся країна. У Відні на знак подяки Богу в усіх храмах три дні й три ночі безперервно били у дзвони. Під час публічної молитви канцлер Рааб сказав: «Ми вільні! Дякуємо Тобі, Маріє!».

Одинадцята історія. В роки правління на Філіпінах Фернандо Маркоса (1965–1986) ліберальна демократія перетворилась на диктаторський режим, а у 2/3 населення дохід став меншим за прожитковий мінімум. 1986 року світова громадськість стала свідком того, як диктатор шляхом великого обману на виборах залишився при владі. Увесь світ чекав на повстання опозиції. Однак кореспонденти та оглядачі не дали опозиції жодного шансу. Тільки один батальйон із військ Маркоса перейшов на сторону опозиції проти добре озброєної танками, літаками та ракетами армії — бій, який ще не почався, був уже програний. У цей час кардинал Зін, архиєпископ Маніли, закликав віруючих до мирного протесту проти корумпованого режиму. Він просив філіпінців вдатися під покров Матері Божої і молитися Розарій. Радіотрансляція перейшла на той час до рук опозиції. Протягом кількох годин після того, як кардинал розповсюдив по радіо Маніли свій заклик, на вулиці столиці вийшло від 3 до 4 мільйонів філіпінців та молились разом на вервиці. Вдень і вночі священики відправляли на площах Маніли Святу Літургію. Вимога мас була зрозумілою: відставка президента Маркоса та вільні незалежні вибори. Але Маркос і його вірні опиралися. Увесь світ був свідком цих подій. На телеекранах було видно з одного боку мільйони чоловіків, жінок та дітей, що молились на вулицях Маніли, з іншого —танки, які виїжджають із казарм. Жінки, монахині та діти йшли проти танків із вервичками в руках. Генерал-головнокомандувач зупинив колони танків і говорив до жінок. Не пролунало жодного пострілу. Солдати приєдналися до жінок, спустилися з танків і самі почали молитися. Пізніше кардинал Зін написав: «Сильнішою за зброю є повна довіри молитва. Ефективнішими, ніж стратегічне планування, є піст і жертва. Сильнішою за воєнну силу є смиренна сила народу, який неустанно молиться».

Дванадцята історія. За свідченнями багатьох учасників Революції Гідності – священників і мирян, перемога Майдану всупереч логіці подій і співвідношенню  сил відбулася за їх розпізнанням та переконанням в першу чергу завдяки Божій Волі та за заступництвом Діви Марії. Однак, уже шостий рік триває російсько-українська війна. В своїх об’явленнях у Фатімі Богородиця просила присвятити Її Непорочному Серцю Росію. Коли це було зроблено Папою Римським Іваном Павлом ІІ у 1984 році, то через рік в Радянському Союзі почалася «перестройка», яка закінчилася розпадом могутнього тоталітарного режиму без кровопролиття. Але, існування сатанинської імперії продовжується у її правонаступниці – Російській Федерації. Отож дванадцята історія триває. І її справедливе завершення згідно Божого Задуму – справа наших духовних зусиль…