ТЕЗИ ВИСТУПУ АНДРІЯ ОЛЕНЧИКА НА ГЛОБАЛЬНОМУ ЛІДЕРСЬКОМУ САМІТІ 2018

Наше християнське лідерство є триєдиними і має свої три грані  – свої дух, душу і тіло.

Одна грань – належна професійна підготовка: знання, навики, досвід – будь найкращим у всьому заради Христа. Це так би мовити тіло лідерства.

Друга грань – характер, який будується на Божих чеснотах. Це можна назвати душею лідерства. Це те, що ми робимо в Ім’я Христа.

Згідно з Платоном основними людськими чеснотами  є розсудливість, справедливість, мужність і виваженість. Амвросій Медіоланський іменував їх кардинальними. Слово «кардинальний» походить від латинського «cardo», що означає «стрижень». Всі інші чесноти опираються на кардинальні і будуються як похідні від них. Ці чесноти  є в основному чеснотами розумі і волі – фундаментами лідерства.

Як правило, коли говорять про християнське лідерство у сучасному світі, то переважно концентруються саме на попередніх двох гранях. Але є ще третя грань – дух лідерства. І без цієї грані попередні дві є неповноцінними. Нумерарій Опус Дей Алекс Діанін-Хавард, який є автором уже визнаного в багатьох країнах курсу під назвою «Моральне лідерство», назвав цю грань проявом чеснот серцявеликодушністю і смиренністю, які, на його думку, є суттю християнського лідерства. Це те, що ми творимо, перебуваючи у Христі.

Є доречним зупинитися на п’яти аспектах цієї грані християнського лідерства.

Перше – до лідерства покликані всі християни без жодного винятку.

Сьогодні на землі проживають мільярди людей, мільярди жили до цього. Однак за всю історію людства ніколи не було двох ідентичних осіб. Бог творив кожну людину індивідуально, вимріявши і зіткавши її в лоні матері неповторною. І кожного наділив своїми унікальними талантами і здібностями, темпераментом і характером. Це у Старому Заповіті Святий Дух сходив на окремих людей для виконання спеціальних місій – пророків, царів, полководців, митців. У Новому Заповіті Він сходить на всіх та кожного протягом всіх Останніх Днів – від моменту П’ятидесятниці і до Другого Приходу Ісуса Христа. Поняття, притаманні цьому світу – «прості люди» чи «пересічні громадяни», це не про християн. Бо ми всі Діти Божі і Його Спадкоємці – не лакеї і не утриманці, а співтворці та воїни.

Читаємо у Бутті 1:28: «І благословив їх Бог, і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся, наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі, пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над всяким звіром, що рухається по землі». Або іншими словами – мудро розпоряджайтеся і бережно доглядайте. Всі без винятку, а не деякі.

Але  хтось на перший погляд резонно зауважить: ми ж маємо різні стартові можливості і наділені різними за обсягом та калібром здібностями? Але питання у відповідь: «А яке це має відношення до масштабу нашого лідерства у Божому роузмінні?». Згадаймо притчу про п’ять талантів – той, що отримав п’ять талантів, і той, який отримав два таланти, в кінцевому підсумку здобули однакову оцінку від Господаря. Бо справа була не в тому, скільки талантів кожному з них було довірено, а в тому, як саме вони розпорядилися цими талантами, виконуючи Доручення Небесного Господаря.

У своїй книзі «Шлях» святий Хосемарія Ескріва, якого називали «апостолом святості в миру», говорив так:

«813. Роби все з Любові. – Це спосіб, у якому не існує дрібниць: усе є великим. – Витривалість у малих речах задля Любові є героїзмом».

У Бога свій масштаб і своя система координат в розумінні лідерства, а у світу своя. Ти можеш бути вмілим менеджером і знаючим професіоналом, але при цьому нікчемним лідером у Божому Вимірі. І не має значення, хто ти у соціальній чи професійній ієрархії – двірник чи президент. Чи не тому ми бачимо у Святому Письмі, що Бог так часто виводить своїх пророків і царів з найменших в очах цього світу. І жоден велетень Голіаф не в стані встояти у поєдинку проти пастушка Давида.

Друге – немає жодної із сфер людського буття, яка би не потребувала застосування християнського лідерства.

Ми покликані до Апостольства в миру, щоби освячувати ВСЕ до чого доторкаємося – родина, дружба, професія, суспільні відносини, соціальна дійсність, природнє середовище… У західному християнському світі побутує розпізнання щодо Семи Гір, які охоплюють ключові сфери суспільного буття сучасної людської цивілізації – владні інститути, бізнес, медіа, освіта, шоубізнес і розваги, родина та релігія. Перших п’ять гір сьогодні значною мірою знаходяться під контролем слуг сатани, інститут родини знаходиться під нищівним ударом так званої «гендерної ідеології» та абортивної культури, а релігія страждає від атак духів «лаодикії, ієзавелі та фарисейства». Отож кожний християнин на своєму місці і з максимальним використанням довірених Богом талантів покликаний боротися за повернення Прапору Ісуса на вершини цього світу. І Церква дає чітке бачення того, як саме мають бути влаштовані відповідно до духу та логіки Євангелія ключові суспільні сфери, через свою опрацьовану віками Соціальну Доктрину.

Хосемарія Ескріва у своєму Шляху пише так:

«942 Пам’ятай, мій сину, що ти не просто душа, яка приєдналась до інших душ, щоб робити добру справу. Це багато… але все ж таки мало. – Ти є Апостолом, який виконує владний наказ Христа».

У Катехизмі Католицької Церкви  одним із наслідків гріха є  так званий космічний наслідок: кожний наш гріх, тобто в смисловому перекладі «не потрапляння у ціль», невидимим, але невідворотним чином  впливає на весь неосяжний Всесвіт, змінюючи його природу та віддаляючи її від споконвічного Задуму Творця. Ми всі пов’язані і все пов’язано навколо нас. Вищий духовний Закон побудований таким чином, що будь-який порух у географії людського серця зумовлює симетричний порух у географії матерії.

Отже освячення світу – наше християнське покликання таким чином впливати на все суще, щоби відновлювати у ньому початкову Божу Природу. Відновлювати саму суть такої природи, а не просто перефарбовувати фасад чи змінювати вивіски. Ми маємо штурмувати «суспільні гори» не для того, щоби, видершись на їх вершини, нашкрябати іржавим цвяшком на якомусь камені: «Тут був вася, який любить Ісуса Христа». Ми штурмуємо ці гори, щоби в кінцевому підсумку зрівняти їх з горизонтом як новітні «вавилонські вежі» прямо під ноги Ісусу, який уже надходить.

Пригадаймо, як Ісус цитує псалом 118 у Євангелії від Матея 21: 42-43

«42. Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. 43. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його».

Що ж це за наріжний камінь такий? Наріжний камінь або камінь заснування – скеля на Храмовій Горі, над якою знаходилося Святеє Святих Єрусалимського Храму. Вона вважається наріжним каменем світобудови, оскільки саме з неї Господь розпочав творення світу. Єврейська традиція розглядає цей камінь як місце духовного єднання Неба і Землі. І саме цей Камінь трощитиме гріховні імперії у Останні Дні:

«Тоді все вмить потрощилося – залізо, глина, мідь, срібло й золото, й стало ніби полова на току літом; вітер же так розвіяв те, що й сліду не зосталося від того, а камінь, що вдарив у боввана, зробивсь великою горою й заповнив всю землю» (Дан. 2:35).

Цей камінь – це ми, Церква як Тіло Христове. Камінь, що вирівнює дорогу Христу, руйнуючи твердині – духовні і фізичні. Читаємо в Йоанна 1:

«22. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш? 23. Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав».

Третє – суть нашого лідерства в тому, щоби подібно до Христа служити. Але в процесі виконання цієї Великої Місії ми є лише управителями і помічниками Христа.

Читаємо в Матея 20:

«25. Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. 26. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. 27. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. 28. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох”.

Теж саме у Луки 22 і Марка 10.

Ось як передає суть та характер цього Великого Покликання Рабіндранат Тагор:

«Я спав і снилося мені: життя – то радість. Прокинувся і зрозумів: життя – служіння. І діяв, і побачив – служіння – справжня радість».

Таке розуміння лідерського служіння християнина суттєво суперечить розумінню лідерства, яке пропонує цей світ – домінувати, керувати, спрямовувати. Натомість ми – лідери, які у Христі водночас відважно і смиренно служать загубленим дітям Небесного Отця у справі їх спасіння. І здійснюючи своє лідерство-служіння, ми також, як визначено у відповідних євангельських притчах,  виступаємо в якості Божих управителів, які діють як його знаряддя у світі і управляємо в Його Ім’я всіма довіреними нам ресурсами.

Але дуже важливо, щоби при цьому наше лідерство-служіння залишалося христоцентричним. Саме так. Ми не робимо щось в Ім’я далекого Бога, який десь сидить на трибунах і пасивно спостерігає, як ми натужно плетемося по дистанції. Наш Бог також не відмичка для злому сейфів, які ми самотужки відкриваємо для дорученої нам Ним же справи. Ми творимо разом з Христом і у Христі. Як сам Ісус говорив: Я не роблю від себе нічого, поки не побачу Отця творячого.

Дерек Прінс говорив так: «Ісус ніколи не погодиться стати додатком до всього іншого у вашому житті. Він або стане царем, або залишиться для вас нічим».

ЧЕТВЕРТЕ – суть нашого лідерства у виконанні Доручення Ісуса у справі спасіння людей, а не в побудові абстрактних суспільних, економічних чи соціальних конструкцій.

Наша ціль – досягати людей, бо все у свій час промине і буде нове небо та нова земля. І лише безсмертні людські душі залишатимуться вічною константою. Саме вони на кону цієї Великої Гри Останніх Часів.

У Євангелії Ісус – пастир, учитель, цілитель… але не менеджер, воєначальник чи вождь. Його хотіли зробити царем Ізраїля, але Його Царство не від світу цього. Він прийшов заради порятунку людей, а значить все, що ми робимо як його лідери, управителі і воїни теж першочергово підпорядковано цій меті.

Подивіться уважно на свою щоденну діяльність, проаналізуйте рішення, які ви приймаєте в тій чи іншій ситуації, але подивіться під цим кутом зору – і ви побачите багато нового. Бо немає таких рішень, які би прямо чи хоча би опосередковано не сіяли або світло, або темряву в життя конкретної людини, родини, громади чи нації, тим самим підштовхуючи людей або до вічного життя, або до вічної загибелі. Якщо у нашому лідерському служінні Любов хоча би на крок не випереджує логіку і розрахунок, то таке лідерство навряд чи буде в повноті християнським.

Хосемарія Ескріва у свій час писав: «Немає сенсу завзято братися до великої кількості зовнішніх діл, якщо тобі бракує Любові. – Це те ж саме, якби ти шив голкою без нитки». І ще: «Як буде жаль, коли вкінці виявиться, що ти виконав своє служіння, а не Його!».

Надзвичайно важливо це усвідомити кожному християнському лідеру, щоби згодом, проживши більшу частину свого свідомого життя, сповненого служіння у світі, раптом не виявити, що все зроблене раніше лише марнота, міраж, солом’яний дім, збудований на піску, а роки важкої самовідданої праці  заради абстрактного суспільного блага на межі повного самозречення і мазохізму – лише тінь, що розсіюється з першими променями сонця.

ПЯТЕ – Ефесянам 6:12: «Нам бо треба боротися не проти тіла і крові,  а проти начал проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах».

Навряд чи знайдеться християнин, який не чув цих слів Ісуса, сказаних через апостола Павла. Як власне і тих, які звучать зразу після них та закликають нас бути повною мірою готовими до участі у духовній битві: Ось чому ми мусимо надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ми могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стіймо, отже, підперезавши правдою бедра наші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьмемо щит віри, яким здолаємо згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьмемо також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже. Молімо завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, молімося за всіх святих.

Ви скажете – знаємо ми це все. Тому систематично молимося у храмах та у наших домівках, ходимо на біблійні конференції і лідерські саміти, розбудовуємо свої релігійні спільноти і розвиваємо різноманітні церковні служіння, деколи виходимо на вулиці, щоби євангелізувати… Друзі, стоп. Хіба зараз тут ми розмовляємо про наше внутрішнє церковне життя? Хіба наше християнство обмежене дверима наших храмів? Хіба ми як християни не покликані діяти у світі в тій самій вірі, свободі та силі духа, як ми це робимо всередині наших церковних структур? Ми залишаємося християнами і діємо як християни або всюди, або насправді ніде. І закони духовної війни є універсальними і однаковими, де би ми не перебували: у церкві, родині чи світі. Чи усвідомлюють християни, що процитовані вище слова з Послання до ефесян абсолютно актуальні і тоді, коли ми займаємося професійною, суспільною чи соціальною діяльністю? Наше духовне поле битви всюди, де ми ступаємо, і ми маємо бути повною мірою свідомі цього та готові до цього. Ми не можемо діяти у світі задля Ісуса, але при цьому приймати правила гри світу і вписуватися у його систему координат, забуваючи, кому ми покликані там  протистояти і якою зброєю маємо бути готові послуговуватися у цьому протистоянні. Хіба Ісус, коли говорив про те, що дає нам владу наступати на змій і скорпіонів, мав на увазі простір у периметрі храмових стін?

Хосемарія Ескріва говорив: «Чоловіки і жінки, живіть у миру, але не ставайте мирськими». І ще: «Ніколи не будь людиною довгих справ і коротких молитов». Здійснюючи свою апостольську місію у світі, ми маємо бути не лише Ісусом Навином, який воює з видимим ворогом – амалеком, але й Мойсеєм, який стоїть на пагорбі з піднятим до неба посохом, одночасно воюючи з невидимим противником духовним.

Чи готові до такої повномасштабної війни за світ і у світі одразу у двох вимірах християни незалежно від конфесій і деномінацій? Адже для цього абсолютно не годиться формат егоцентричного, паркетного, декоративного християнства, яке ховається за церковними мурами, але виявляється імпотентним та ілюзорним одразу, коли опиняється за їх межами. І тут уже немає принципового значення, чи мова йде про так зване «ритуальне поклоніння суворому і відстороненому богу – закону», чи про «дружбу з татусем – благодаттю, який працює як своєрідний небесний банкомат». Християнство, яке відгороджується від світу у своєрідних духовних резерваціях, або ж яке натомість шукає певних компромісів і напівтонів із світом, намагаючись якось вписатися у мирську кон’єктуру, уже початково віддає карт-бланш «князю цього світу», який, не зважаючи на Перемогу Христа на хресті, саме з цієї причини до сих пір ще продовжує князювати. Така церква буде знаходитися у шкідливій, але зручній, комфортній та безпечній ілюзії «свободи віросповідання та практикування релігійних культів», оскільки вона не буде переслідуваною світом – а власне навіщо за таких обставин її переслідувати «князю», який цим світом безперешкодно править.

Але, слава Всевишньому, завжди будуть знаходитися герої, які виходитимуть на поле битви, щоби повернути світ, колись довірений людям Господом, але втрачений ними внаслідок гріхопадіння, у стан Божого Царства. Але власне питання якраз і полягає в тому, чи стануть ці герої трьомастами спартанцями, які, не зрадивши Христа,  почесно, але безрезультатно поляжуть у протистоянні зі світом з матеріальною зброєю в руках (знання, навики, технології), чи натомість вони зуміють стати трьомастами воїнами Гедеона, які розіб’ють могутнє вороже військо не своєю людською силою, застосувавши в першу чергу «двосічні мечі Слова Божого, що виходитимуть з їх уст». Перші – безумовно відважні Божі менеджери і діячі, але саме другі – справжні Божі лідери та творці.

Як на мене, у чіткому усвідомленні сказаного вище сьогодні покликані перебувати християнські лідери, які готуються до апостольської місії у сучасному світі. Нам знову належить стати відновленою у Святому Дусі Христовою Церквою Останніх Днів. Німецький священник отець Йозеф Ратцінгер, якого пізніше ми знали як Папу Римського Бенедикта XVI, ще у 1969 році, коли у Європі тільки починалася хвиля  так званих «студентських революцій», котрі ознаменували собою початок кінця християнської цивілізації в Європі, пророкував: «Із нинішньої кризи вийде Церква, яка багато втратить. Вона стане нечисельною і муситиме розпочати заново, більш-менш від початків… Разом зі зменшенням числа своїх вірних вона втратить також більшість суспільних привілеїв. Розпочне заново від малих груп, від рухів і меншості, яка заново поставить віру в центр досвіду. Вона буде більше Церквою духовною, яка не припише собі політичного мандату, фліртуючи раз із лівими, а раз із правими. Вона буде вбогою і стане Церквою вбогих». А я насмілюся також додати до слів Рацінгера ще дещо: «Вона буде відважною і стане Церквою лідерів – апостолів».

І на завершення важливо сказати таке: християнське лідерство це просто. Насправді саме так. І його формулу на щодень виклав святий Франциск у своїй відомій молитві:

Господи, вчини з мене знаряддя Твого миру:

де ненависть – вчини, щоб я ніс Любов;

де кривда – щоб я ніс Прощення;

де розлам – щоб я ніс Єдність;

де сумнів – щоб я ніс Віру;

де помилка – щоб я ніс Правду;

де розпач – щоб я ніс Надію;

де смуток – щоб я ніс Радість;

де темрява – щоб я ніс Світло.

Вчителю, вчини, щоб я не стільки шукав бути втішеним, скільки потішати;

не стільки бути зрозумілим – скільки розуміти;

не стільки бути коханим – скільки кохати.

Бо даючи – отримуємо,

прощаючи – отримуємо прощення;

помираючи – воскресаємо до Вічного Життя!

Отже давайте просто слідувати цій формулі у справах щоденних, у справах буденних, у справах незвичайних своєю звичайністю. Кожний на тому місці, куди помістив його Бог.