ХСП бажає всім Божої благодаті, миру, радості та святкового новорічного настрою

Україна і світ знаходяться в очікуванні чергового Нового року, і, як завжди, з орієнтацією на східний календар. Завдяки повсюдній пропаганді таких тенденцій починають дотримуватися навіть ті, хто вважає себе християнами. Однак, це «язичництво» немає нічого спільного з Господом.
Новий рік – це символічне підведення підсумків, переосмислення здобутків і втрат, відпускання негараздів і розчарувань, подяка Богу за те, що було, та те, чого не було, а також прохання Його про підтримку наступного року. Це час для прощення минулих образ і «перезавантаження» себе – як людини і як християнина.
Новий рік — це завжди надії та очікування, «зайвий привід» зібрати всю родину, порадіти, подякувати Богові за минулий рік і попросити про благословення на новий, спільна молитва та сімейний перегляд нового (старого), залежно від уподобань, християнського фільму.
Тому ХСП щиро бажає усім Божої благодаті, миру, радості та святкового новорічного настрою.
А нижче пропонуємо трохи зануритися у минуле,щоб нагадати (або дізнатися вперше) про те, що про святкування нового року, т.з. Новоліття можна знайти ще на сторінках Старого Заповіту, і про те, як Святий Миколай завдяки радянській пропаганді став Дідом Морозом.
У  пострадянській ментальності, котра, на жаль, ще не повністю зникла із наших голів, коли ми говоримо чи чуємо «Новий рік», одразу ж виникає досить чіткий і всім відомий асоціативний ряд. А як бути із Новим роком з огляду на християнство?
Святкування Новоліття – річ знана здавна.  Інформацію про це можна знайти у Старому Заповіті, також у інших писемних пам’ятках найдавніших часів до Різдва Христового. Зрештою, всі ми знаємо, або принаймні чули про китайське, єврейське та інші східні літочислення, котрі мовлять про значно більшу кількість років, оскільки починаються не від Різдва Христового, чи як казали в Радянському Союзі від «нашої ери».
Зрештою, загальновідомим також є факт, що наші предки, слов’яни-язичники пов’язували Новоліття із весною. Саме той факт, що після зими все прокидається, починає зеленіти і квітнути, сприймався як пробудження природи зі сну смерті. Тому початком нового року вважалося 1 березня.
Також всі чули про традицію святкувати Новий Рік восени. Початок Церковного (Літургічного) року або Індикт, у вересні святкують Східні Церкви: 1 вересня — за Григоріанським календарем, 14 вересня — за Юліанським. Таку дату прийняли отці Вселенського Собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Східні Церкви живуть за цією постановою і досі. Повний Літургійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня). Що ж до Римо-Католицької Церкви, то Літургійний рік вона починає першою неділею Адвенту, тобто різдвяного посту.
Традиція святкувати світський Новий рік в тодішній російській імперії бере початок з 1700 року: 19 грудня 7208 року (літочислення від створення світу) Петро I підписав указ про святкування нового (цивільного) року з 1 січня 1700 року від Різдва Христового. Таким чином, з того часу дати святкування початку цивільного нового року і церковного нового року розділилися, так як Церква на нову дату не перейшла. І саме відтоді традиція встановлювати ялинку з прикрасами, яка походить з Німеччини, прижилася і у нас.
Уперше на наших теренах Дід Мороз з’явився на Різдво 1910 року, а після революції 1917 року радянська влада почала знищувати традиції попереднього устрою.
Коли в середині 1920-х років в СРСР почалася антирелігійна кампанія, не тільки ялинка, а й Дід Мороз перетворився на «релігійний непотріб» і став розглядатися як «продукт антинародної діяльності капіталістів».”Дітей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Пануючі експлуататорські класи користуються “милою” ялиночкою і “добрим” Дідом Морозом ще й для того, аби зробити з робітників слухняних і терплячих слуг капіталізму”, – можна було прочитати в одній з тогочасних войовничо-атеїстичних пропагандистських брошур. Різдво було заборонено, так само, як і ялинка та Дід Мороз.
Проте, зрештою, у грудні 1935 року один з провідних партфункціонерів Постишев запропонував повернути Діда Мороза разом із ялинкою, але вже на святкування Нового року. Він опублікував в газеті «Правда» статтю, де запропонував організувати для дітей святкування Нового Року. Таким чином,замінюючи цим різдвяні свята з метою формування нової ментальності «гомо совєтікуса». Одним із елементів цього став Дід Мороз та Снігуронька, замість святого Миколая.
Радянський Дід Мороз звісно мало чим нагадував святого Миколая. Його почали популяризувати у СРСР, щоб замінити «скасованого» святого, а також на противагу закордонному «капіталістичному» Санті. Радянський Дід Мороз приносив подарунки саме на Новий Рік. Сучасний його образ сформували переважно художники та кінематографісти колишнього СРСР.
Так у кого ж ми віримо, коли згадуємо Діда Мороза? Є безліч версій про його походження й прототипи.
Одна з найпоширеніших версій у нас – це давнє слов’янське божество Мороз (або Мароз), чоловік Марени (богині зими), — доволі злісна й жорстока істота. Мороз (Морозко, Тріскун, Студенець) — володар зимового холоду. Стародавні слов’яни уявляли його в образі низенького дідугана з довгою сивою бородою, злого володаря крижаного холоду й завірюхи, яка морозила людей.
Ще одна версія, згідно з якою Дід Мороз — це архетип пращура, «діда» (саме так називали пращурів стародавні слов’яни, а дідусів звали «дідко»). А Мороз — просто власне ім’я. Стародавні слов’яни любили називати людей на честь стихій та природних явищ.
Є ще Пер Ноель — французький фольклорний персонаж, ім’я якого дослівно перекладається як Батько Різдва. Є італійський Баббо Натале, єгипетський Папа Ноель, болгарський Дядо Коледа — в кожного народу свій.
Але звісно ж, версія про те, що Санта Клаус та більшість новорічних «дідусів» мають за прототипа святого Миколая Чудотворця, архієпископа Мирлікійського, є найправдоподобнішою.
У середньовічній Європі, особливо в Нідерландах відзначали свято Сінтер Клааса (Святого Миколая), яке згодом дісталося і до США. Ще за часів, коли Нью-Йорк носив назву Нью-Амстердам, саме завдяки голландцям-іммігрантам, перебрався також і до Америки Там його ім.»я було спрощене до «Санта Клаус». До речі, образ «Санти» як старенького, червонощокого дідуся з мішком за плечима вперше був описаний у віршованій казці Клемента Кларка Мура у 1823 році, яку він розповів своїм дітям. Вірш після опубліковання отримав широку популярність. Але сучасного Санта Клауса популяризувала у комерційних цілях саме компанія Сoca-Cola у 1931 році. Червоно-біле вбрання казкового дідуся символізує кольори компанії. Так, Санта став комерціалізований, а його образ все більше віддалявся від прототипу.
В новорічній проповіді митрополита Антонія Сурожського є слова про те, що Новий рік – це можливість натхненно, сміливо та радісно прийняти від Господа те, що Він нам дає. Тому нам в цей день є за що подякувати Богу й попросити Його благословення на прийдешній рік.