З 15 по 17 січня цього року в місті Ресіфі (Бразилія) проходила перша в історії світова зустріч лідерів спільнот Католицької Харизматичної Віднови (КХВ). Зустріч проводилася під егідою нещодавно утвореної за ініціативи Папи Франциска служби CHARIS (Catholic Charismatic Renewal International Service), яка поєднала в собі до того розрізнені рухи та групи Віднови у Святому Дусі Католицької Церкви.

У зазначеній зустрічі взяли участь сотні служителів з усіх куточків планети, в тому числі і делегація Європейської Мережі Спільнот (ENC), до складу якої входив також голова Ради українського Об’єднання Католицьких Спільнот (ОКС) Орест Григорчак. На конференції були присутні низка католицьких єпископів та префект Дикастерії у справах мирян, родини та життя кардинал Кевін Джозефф Фаррелл.

В рамках розділу програми форуму з представлення провідних служінь, які реалізуються сьогодні на різних континентах у середовищі (КХВ), Орест від імені ENC/ОКС представив світовій еліті католицького харизматичного руху служіння Християнської Служби Порятунку.

Продемонстровані  презентація і відеоролик по діяльності ХСП викликали у присутніх жвавий інтерес та схвалення, а також численні пропозиції щодо співпраці і підтримки.

Довідка: Всесвітній католицький рух Віднови у Святому Дусі (відомий також як Католицька Харизматична Віднова), який Папа Іван Павло ІІ назвав «знаком надії для всіх людей», виник у лоні Католицької Церкви після II Ватиканського собору (XXI Вселенського собору в житті Церкви). Ініціатором скликання Собору став Папа Іван XXIII (кардинал Джузеппе Ронкаллі), який у віці 77 років незадовго до цього восени 1958 року був обраний Конклавом Кардиналів Католицької Церкви після смерті Папи Пія XII. Інтронізація нового папи 4 листопада 1958 року вразила світову громадськість, як тільки Папа звернувся до світу словами Старого Завіту — «Я — Йосип, ваш брат». А уже навесні 1959 року розпочалася підготовка до скликання II Ватиканського собору. 25 грудня 1961 Папа Іван XXIII своєю апостольською конституцією Humanae salutis скликав Собор, одночасно оголосивши про завершення епохи I Ватиканського Собору. На Собор Папа запросив представників 28 християнських церков і деномінацій для участі в ньому в якості спостерігачів.

Відкриваючи собор 11 жовтня 1962 року, Іван XXIII заявив, що метою Собору є оновлення Церкви та її розумна реорганізація, аби Церква могла продемонструвати своє розуміння розвитку світу і приєдналася до цього процесу. Звертаючись до рішень Тридентського та I Ватиканського Соборів, Папа висловив побажання, щоб результатом цього Собору стала відкрита світові Церква. При цьому, вихід з сепаратизму та ізоляції може здійснюватися не шляхом прокламування нових догматів і тим більше не шляхом засуджень, а за допомогою ясного і сучасного викладу відповідних релігійних істин. Церква має у своєму розпорядженні вже цілком достатню кількість догматів, визначень і суджень. Завданням Собору було не відкидати та засуджувати реалії сучасного світу, а провести реформи, які давно назріли.

Суть зазначених реформ повною мірою виражається відомою молитвою Папи Йоана ХХІІІ: «Святий Духу, Утішителю, вдоскональ в нас те, що розпочав Ісус; дай, щоб молитва, яку ми звертаємо до Тебе від імені всього світу, була палкою, невтомною та наполегливою. Дай нам глибоке внутрішнє життя; апостольський запал, простертий на всі народи, бо вони відкуплені Христовою Кров’ю і є Його спадкоємцями».

Одна з найзначніших поправок до робочої форми догматичної Конституції про Церкву, що була внесена на ІІ Ватиканському Соборі, стосувалася ролі Святого Духа. У Конституції  Lumen Gentium день П’ятидесятниці описується як вирішальний день для Церкви, адже завдяки цьому дню Церква має «через Христа в одному дусі доступ до Отця» (N4).

II Ватика́нський собо́р тривав до 1965 року (за цей час у зв’язку із смертю Папи Івана XXIII було обрано нового Папу і Собор завершив свою роботу вже за Папи Павла VI). На Соборі було ухвалено низку важливих документів, що стосуються церковного життя — 4 конституції, 9 декретів і 3 декларації.

Зазвичай, вважається, що рух Харизматичної віднови у Католицькій Церкві почався у Пітсбургському Католицькому Університеті (США) у середовищі викладачів та студентів, які приділяли час для спільних духовних вправ, і в 1967 році пережили досвід «хрещення Святим Духом» у рамках реколекцій. Дуже швидко свій духовний досвід «хрещення Святим Духом» вони передали студентам із Католицького Університету Нотр-Даму у Мічігані (1968 рік, США). Саме в тому Університеті Нотр-Даму рух харизматичної віднови набуває сили для місіонерського розповсюдження у католицькому середовищі США. У католицьких університетах США навчалися численні студенти із закордону, які мали можливість познайомитися із практикою семінарів «Життя у Святому Дусі» та молитовних груп харизматичної віднови. Наприклад, в Індії зародження руху харизматичної віднови у Святому Дусі припадає на 1972-1973 роки (місто Бомбей). Також рух харизматичної віднови дуже активно розвивається у Федеративній Республіці Німеччини з 1972 року, звідки поширюється на Австрію та Швейцарію. В Німеччині цими спільнотами опікувалися священики і освічені миряни. Натхненником руху був єзуїт Герберт Мюлен з Падерборна, професор догматики. Він став співвидавцем журналу «Віднова в церкві та суспільстві», який видається з 1977р. Перша міжнародна конференція аніматорів Католицької Харизматичної  Віднови відбулася 1973 року в монастирі місійних францисканок, місіонерок Марії у Гроттаферрата (передмістя Риму) вона зібрала делегатів з 34 країн.

21-26 травня кардинал Лев Йозеф Суененс зібрав у м. Малінес  (Бельгія) невелику міжнародну групу богословів та світських аніматорів. Кардинал Суенес (Leon Joseph Suenes (1904-1996), Бельгія) мав значний авторитет у Церкві і був одним із чотирьох модераторів під час ІІ Ватиканського Собору. Кардинал Суенес протягом періоду з 1974 по 1986 роки уклав серію із шести праць під назвою «Malines Documents», які стали духовно-ідеологічним підґрунтям для розвитку руху Харизматичної Віднови у лоні Католицької Церкви. (Назви праць «Харизматична віднова», «Екуменізм і харизматична віднова», «Харизматична віднова і Соціальна Акція», «Віднова і сили темряви», «Le Culte du Moi et Foi Chretienne, «Відпочинок у Дусі»).

Переломним моментом у історії розвитку руху Харизматичної Віднови у лоні Католицької Церкви став 1975 рік, коли за посередництвом кардинала Суенеса було отримано дозвіл Папи Павла VI на проведення першого світового конгресу в Римі, завдяки чому цей рух вперше отримав схвальне ставлення з боку найвищої церковної влади. У вересні 1993 року Папська Рада у справах мирян своїм декретом визнала Міжнародну Католицьку Харизматичну Службу Віднови (англійською, International Catholic Charismatic Renewal Services — ICCRS) як юридичну особу, підтвердила її Статут, і наділила повноваженнями координувати діяльність спільнот й національних товариств харизматичної віднови у Святому Дусі по цілому світу. У день П’ятидесятниці 2019 року за ініціативою Папи Франциска розпочала своє діяльність Міжнародна Служба Католицької Харизматичної Віднови (CHARIS), яка замінила собою ICCRS та низку інших структур, які слугували в якості надбудов для окремих гілок КХВ.

Загалом, за приблизними підрахунками в лоні Католицької Церкви сьогодні налічується біля 140 мільйонів віруючих, які активно пов’язані з рухом Харизматичної Віднови у Святому Дусі. Мирянський рух «Католицької Харизматичної Віднови» (англійською, Catholic Charismatic Renewal — CCR)  діє офіційно, будучи затвердженим церковною владою та розгорнувши свою діяльність на всіх континентах земної кулі.