Олег Беген, кандидат історичних наук, у своїй доповіді на ІІІ З’їзд мирян УГКЦ розповів про історію винекнення та розвитку в Європі мирянського руху, який відомий як Католицька Акція. Крім того, був окреслений український напрямок поширення цього руху.
Олег БЕГЕН,
кандидат історичних наук
Історичний контекст розвитку мирянського руху наприкінці ХIХ – у першій половині ХХ ст.: європейський досвід та українська реальність
Мирянський рух у Європі має доволі довгу та складну історію, тісно пов’язану з релігійно-політичними особливостями тієї чи іншої країни. Кінець ХІХ – початок ХХ століття – це період швидкої індустріалізації, який характеризувався масовою міграцією сільського населення до міст. З появою вільнонайманої робочої сили загострилися соціальні та економічні проблеми. Міграція до міст значної кількості сільського населення спричиняла розрив із традиційними громадами своїх пращурів, радикально змінюючи їхню свідомість. Доволі ліберальні міста витворювали таке сприйняття дійсності, де Церква, релігійність та традиційні цінності ставали другорядними. Діяльність робітничих рухів спонукала ставити першочерговими питання соціальної справедливості й боротьби за свої права.
Єпископат Католицької Церкви, розуміючи неминучість конфлікту між новою дійсністю та християнськими цінностями, шукав нові методи праці серед робітничого загалу. Церква подала свій голос у сфері соціальних питань, стаючи насамперед на захист робітника. Так згодом зародилась соціальна доктрина Католицької Церкви. Крім випрацювання соціальної доктрини, Церква разом із мирянськими католицькими товариствами активно поборювала різні «-ізми», як-от соціалізм чи комунізм.
У ХІХ столітті перший масовий католицький рух виник в Італії на основі кількох католицьких товариств. У 1865 році під проводом Г. Баттісти в Булонії постала католицька організація Католицька Асоціація за Свободу Церкви в Італії. Виникнення такого об’єднання в Італії було спричинене масовим поширенням різних партій, які відверто виголошували антицерковні гасла. Тоді ж в Італії почало діяти інше товариство – Союз Католицької Молоді Італії, що у 1868 році отримало від папи Пія ІХ дозвіл на офіційну діяльність. Це дало змогу в майбутньому Союзу перерости в масовий католицький рух. У 1874 році скликано перший Італійський Національний Католицький Конгрес у Венеції, під час якого обговорювали питання місця Церкви в тогочасному суспільстві. Від 1881 року італійські католики намагалися об’єднати розрізнені товариства, для цього заснували Спілку Католицьких Конгресів і Комітетів. Вже у 1891 році Спілка розділилась на п’ять секцій, які мали виконувати свої функції у різних сферах громадсько-релігійного життя: секції у справах католицьких організацій, у справах харитативних, освіти, преси, у справах християнського мистецтва.
Тоді ж італійський професор Джузеппе Тоніоло заснував товариство Католицький Союз Соціального Навчання. Союз запропонував революційну соціальну програму, у якій передбачав заснування низки таких католицьких установ, як банки, страхові компанії, кооперативи, робочі спілки та організації, які б мали змогу впливати не лише на суспільне, але й на політичне життя країни.
Німецькі католики, попри тиск збоку переважно протестантської держави, у другій половині ХІХ століття пробували створити масові католицькі мирянські організації. Протидіючи політиці Культуркамфу, у 1887 році засновано перші освітньо-харитативні товариства, а вже напередодні Першої світової війни німецькі католицькі товариства нараховували понад 800 тисяч членів.
Новим імпульсом до створення католицьких організацій стала енцикліка «Rerum novarum» папи Лева ХІІІ з 1891 року, яка вперше так докладно окреслила соціальну доктрину Церкви. Енцикліка спричинилася до поширення ідей справедливості серед робітничого загалу, що привело до виникнення католицьких профспілок та об’єднань в усій Європі. Наприкінці ХІХ століття у Франції вже діяло багато католицьких товариств, які виходили із середовища «християнської демократії». Найвідомішою організацією була Католицька Асоціація Французької Молоді, що провадила працю в академічних колах.
Від 1896 року в Італії католицький рух набув більше політичного, аніж соціального забарвлення під назвою «християнська демократія», що відігравала важливу роль у Європі в ХІХ – на початку ХХ століття. На особливу увагу заслуговує німецький католицизм, який був не лише соціально активним, а й захищав церковні права та свободи, надаючи німецькій Церкві політичного значення. Весь цей німецький католицький рух був помірковано консервативним. Те, що не вдалося у Франції, вдалося у Німеччині: об’єднати вірних у католицьку партію та виступити проти світської держави.
Варто зауважити, що католицький рух час до часу намагався впливати на політику, не входячи у відверте політичне протистояння з іншими політичними партіями. Але згодом, коли частина католицьких організацій заявила про свою відкриту політичну діяльність, то Ватикан виступив проти такого втручання у політичні процеси, наголошуючи, що католицький рух є радше соціально-релігійним, ніж політичним явищем.
Після заборони Церквою католицьким об’єднанням брати участь у політичному житті, простежуємо розмежування між католицьким суспільним рухом Католицька Акція та католицькими політичними партіями. Католицькі партії, хоч і використовували за основу релігійні та церковні постулати, але вже не були залежними у своїй діяльності від церковної влади, на відміну від Католицької Акції, яка, хоч і була спільнотою світських, та все ж підпорядковувалась Єпископату Католицької Церкви.
Мирянський католицький рух у Європі досить довго був маргінальним явищем, а потім його офіційно визнав папа Пій Х під назвою «Католицька Акція» в енцикліці «Il fermo prosimo» (1905).
Після Першої світової війни відчутні були зміни в суспільному та релігійному житті. Народи Європи, бажаючи порвати з недавнім минулим, засуджували несправедливість війни. Соціалістичні рухи, користуючись економічними негараздами, вели активну пропагандистську роботу серед робітничої молоді. Певна частина молодих людей потрапила під вплив так званих «прогресивних» ідей, активно долучаючись до діяльності цих організацій. Церква, розуміючи загрозу соціалістичної пропаганди щодо своїх вірних, надала мирянським релігійним організаціям певну автономію дії.
Якщо Пій Х бачив у мирянах лише помічників (союзників) Церкви, то його наступник Пій ХІ підвищив статус мирянських організацій, надаючи світським католикам право апостольської праці у суспільстві на рівні з Церквою. З таких ініціатив Папи Пія ХІ зародилася інституція, яку назвали Католицька Акція, що запропонував ще його попередник.
Цей новий, масовий, організований рух мав мотивувати вірних до праці у релігійній та суспільній сферах. Пій ХІ надав перевагу масовим католицьким рухам як єдиному чинникові, що міг активно впливати на стан європейського суспільства.
23 грудня 1922 року папа Пій ХІ видав енцикліку «Ubi arcano Dei», у якій охарактеризував католицьку цивілізацію, засудив ворожнечу між народами, класову та партійну боротьбу. Римський архиєрей, пишучи про Католицьку Акцію, вказував, що це є мирянський рух в ієрархічному апостольстві Церкви, щоб захищати основи віри й моралі, відновлювати християнське розуміння родини й суспільства. За задумом Папи, Католицька Акція мала бути над усіма політичними партіями і в жодному разі не могла бути залежною від них.
Папа хотів, щоб Акція набула міжнародного значення, тому закликав створити в кожній країні структури Католицької Акції, які мали працювати для нової євангелізації.
На середину 20 років ХХ ст. Італійська Католицька Акція складалась із великої кількості різних товариств: Чоловічий союз, Юнацький cоюз, Академічний cоюз для чоловіків, Жіночий cоюз, Союз дівчат, Академічний cоюз для жінок.
Деякі єпископати країн Європи, як скажімо, Голландії (1926), Чехословаччини, Югославії (1927), визнали вже існуючі католицькі товариства за структури Католицької Акції. У Західній Європі організації Католицької Акції активно працювали, переважно ангажуючись в соціальну сферу, через що католицький рух став масовим явищем, членами якого були тисячі мирян. Після Другої світової війни Католицька Акція припинила свою діяльність у багатьох країнах Центрально-Східної Європи.
У Польщі Католицька Акція почала розвиватись щойно після проголошення незалежності країни (1918). У Другій Речі Посполитій Католицька Церква займала панівне становище. Конкордат гарантував Католицькій Церкві свободу совісті та діяльності. У таких умовах Католицька Акція бачилась інституцією, що мала з’єднати усі чинні католицькі товариства в один центр.
У 1928 році було створено Єпископську Комісію до справ Католицької Акції у складі кардинала Гльонда, кардинала Краковського, митрополитів Сапіги та Шептицького, єпископа Адамського. Кардинал Гльонд своїм указом 24 листопада 1930 року покликав до життя Генеральний Інститут Католицької Акції (NIAK) у Польщі з центром у Познані. Католицька Акція отримала свій статут згідно зі статтею 16 канону 1489 Конкордату. Інститут видавав низку часописів: «Ruch Katolicki», «Misterim Christi» i «Kultura».
27 листопада 1930 року папа Пій ХІ затвердив статут польської Католицької Акції. Разом з італійською польська Акція стала другою інституцією, яку офіційно апробував Римський престол. Наприкінці 30-х років ХХ ст. усі польські мирянські товариства у Другій Речі Посполитій нараховували 519 665 членів.
На початку XX ст. перед греко-католицькою спільнотою на західноукраїнських землях постала необхідність оновлення. З появою світської інтелігенції Церква поступово відмовлялась від втручання у політику, що дало їй змогу провести внутрішню реформу та духовну віднову. Це важливе завдання стало основним змістом архиєрейського служіння митрополита Андрея. Галицький єпископат на чолі з митрополитом активно сприяв розвиткові католицьких парафіяльних об’єднань, у такий спосіб розвиваючи апостолят мирян. У Галицькій митрополії найбільш відомими були товариства Пресвятої Євхаристії, які нараховували 491 локальний гурток та 54 тисячі членів. Ще однією із найбільших греко-католицьких інституцій була організація «Апостольство Молитви», яка нараховувала 337 гуртків у Львівській архиєпархії і 220 гуртків у Станіславівській єпархії та мала в своїх лавах майже 32 тисячі членів. У Греко-Католицькій Церкві також активно працювали такі братства: Тверезості, Доброї Смерті, Найсвятішого Серця Ісусового та інші.
Одним із найдієвіших товариств 1920-х років стало Марійське Товариство Молоді (МТМ). Товариство було засноване 25 травня 1918 року у Львові та об’єднало усі Марійські дружини в одну структуру. Загальною метою товариства був усесторонній розвиток молоді, поглиблення релігійних та етичних поглядів і переконань. Праця Товариства полягала в організації частих зустрічей з молоддю, дискусій, академічних вечорів та в пошуку нових виховних процесів.
Саме в середовищі Марійських Товариств у 1920 році був започаткований відомий галицький часопис «Студентськ ий Вісник. Поступ». На 1925 рік осередки Товариства були в найбільших містах Галичини: Львові, Станіславові, Перемиш лі, Тернополі, Жовкві, Стрию, Дрогобичі. Марійсь ке Товариство Молоді вийшло за кордони тогочасної Галичини, ввійшовши у міжнародні структури об’єднання марійських товариств «Prima Primaria». До 1935 року Центральний осідок Марійських Товариств об’єднував три групи марійських організацій: Марійські дружини; Марійські гуртки; Марійські союзи. Наприкінці 1930-х Марійське Товариство Молоді нараховувало 341 гурток та 22 тисячі членів.
Ці організації, товариства та братства насамперед проповідували внутрішнє апостольство, вони не намагались зорганізувати масового активного руху, не змогли вийти за рамки своїх світоглядних та релігійних уподобань, а отже, їхній вплив на українське суспільство все-таки був незначний.
У середині 1920-х років загострилися політичні відносини на Галичині. Особливо активізувались радянофільські партії. Така ситуація ще більше загострювала і так критичний стан галицького суспільства. У той час частина української інтелігенції у Львівській архиєпархії створила Українську Християнську Організацію (УХО), яка поставила собі за мету захищати католицьку науку, християнську мораль в суспільному та політичному житті. Митрополит підтримав ініціативу й усіляко сприяв новому об’єднанню. Головною цариною праці УХО був розвиток католицької преси та боротьба з більшовицькою пропагандою. У 1926 році УХО перебрала від Марійських Товариств часопис «Поступ» та змінила концепцію цього журналу: це вже був не «Студентський вісник», а «Вісник літератури і життя». 14 лютого 1926 року відбулися загальні збори українського християнського студентства, на яких вирішили створити Студентську Групу УХО, яку згодом назвали Українська Християнська Студентська Організація (УХСО). На жаль, УХО, а разом з нею і УХСО не виконали поставлених перед собою завдань. Тому Студентська Група УХО у листопаді 1929 року оголосила про саморозпуск. Тоді ж члени вже колишнього товариства створили «Ініціативний гурток», щоб заснувати нову християнську організацію.
Вже у червні 1930 року відбулися перші установчі збори українського студентства, на яких було вирішено створити студентське товариство «Обнова». Академічне Товариство Українських Студентів Католиків «Обнова» стало першою організацією, що активно долучилась до розбудови ідей Католицької Акції у Галицькій митрополії.
13 листопада 1930 року митрополит Андрей звернувся до мирян ГКЦ із пастирським листом, у якому закликав усіх студентів вступати до ТУСК «Обнова», а старше покоління заохочував братись до праці в новоствореному об’єднанні – Українському Католицькому Союзі (УКС).
Варто констатувати позитивний розвиток католицьких об’єднань у міжвоєнний період ХХ століття. Український католицький рух мав підтримку митрополита Андрея Шептицького. Він постійно відстоював право на існування католицьких товариств перед польською владою, котра робила усе, щоб обмежити їхню діяльність.
Єпископат Греко-Католицької Церкви офіційно запровадив Католицьку Акцію в Галицькій митрополії у 1931 році. Таким чином, солідаризуючись із мирянським рухом у Католицькій Церкві, українські владики для продуктивної праці Акції створили свій керівний орган, – Генеральний Інститут Католицької Акції (ГІКА) з центром у Львові. Генеральним асистентом від єпископату спочатку став єпископ Іван Бучко, а згодом – єпископ Микита Будка. Президентом Генерального Інституту обрано д-ра Маркіяна Дзеровича.
Статут Генерального Інституту, затверджений на конференції греко-католицького єпископату у Львові 1931 року, виразно вказував, що Акція має закладати підвалини майбутніх товариств, організацій і рухів та бути поза політикою.
Офіційним органом Генерального Інституту у Львові був журнал «Католицька Акція», який виходив протягом 1934– 1939 років. На його шпальтах публікували численні статті, що висвітлювали діяльність Акції у міжвоєнний період. Редактором часопису був д-р Маркіян Дзерович. У першому числі від 1934 р. у статті «Від видавництва» було зазначено, що ГІКА потребує власного друкованого органу, бо преса забезпечувала поширення релігійного світогляду. Метою часопису було інформувати широкий загал про цілі, які обстоювала Католицька Акція на українських землях.
У статті «Праця Католицької Акції на нашім ґрунті» М. Дзерович закликав мирян до активної оборони правд віри та моралі, вказуючи водночас, що Акція стоїть понад різними партіями, а також наголошуючи на потребі вишколу кадрів для праці з молоддю.
У своїй «Хроніці» часопис подавав новини з релігійного й світського життя українського суспільства. «Хроніки» інформували про видавничу діяльність Генерального Інституту, про новинки літератури та нові досягнення Акції. З часом колегія часопису Католицької Акції була розширена і до її складу ввійшли видатні українські католицькі письменники, публіцисти та журналісти, щоб провадити більш активний апостолят серед мирян. Колегія часопису складалася з восьми спеціалізованих секцій, кожна з яких опікувалась конкретним напрямом: 1. У справах родини; 2. У справах жінок; 3. У справах молоді; 4. У справах харитативних; 5. У справах виховання; 6. У справах преси; 7. У суспільних справах.
Доктор М. Дзерович – президент Головного Інституту Католицької Акції – найбільше спричинився до поширення ідей Католицької Акції на Галичині. Він був членом багатьох українських організацій, а також належав до Українського Католицького Академічного Сеньйорату Товариства «Обнова». У 1936 р. його обрали до наглядової Ради Страхового Товариства «Карпатія». М. Дзерович брав активну участь у підготовці свята «Українська Молодь Христові» та в урочистостях з нагоди 950-ліття Хрещення Руси-України, працюючи, зокрема, у Діловому Комітеті.
Церква намагалася впроваджувати свої ідеї через мережу мирянських організацій, котрі мали б поширювати у світському середовищі католицьку свідомість, яка на той час ще не стала панівною.
Розбудова та розвиток Католицької Акції посприяли створенню у травні 1933 р. Католицької Акції Української Молоді (КАУМ). Її заснування пов’язане із проведенням 6–7 травня 1933 р. у Львові свята «Українська Молодь Христові». Це була організована зустріч української католицької молоді з нагоди Ювілейного року. Найбільше праці в підготовку цього свята вклав Головний Інститут Католицької Акції.
Багато молоді бажало долучитись до ініціатив Католицької Акції та апостоляту мирян, тому відразу після свята була створена нова загальна католицька молодіжна організація Католицька Акція Української Молоді (КАУМ) для юнаків. У 1934 р. виникла Католицька Акція Української Жіночої Молоді (КАУЖМ). Головою КАУМ обрали Андрія Мельника, а до її Ради увійшли Роман Данилович (заступник голови), Василь Глібовицький (секретар), Леонтій Дяків (скарбник), Микола Грушкевич, о. Яків Перрідон, Денис Петрів, Юліан Редько, о. Осип Кладочний.
Для широкого загалу і з метою вишколу своїх членів видавали часописи «Українське юнацтво» (1933–1939), «Лицар Пресвятої Богородиці» (1936–1939), організаційний листок «Готовсь» (1935–1937), газети – «Мета» (1930–1939), «Нова Зоря» (1930–1939), журнали – «Дзвони» (1931–1939), «Наш Приятель», популярні часописи – «Христос – Наша Сила», «Католицька Акція» (1934–1939) та журнал для дітей – «Світ дитини».
Попри духовно-виховну роботу, КАУМ створила Касу Української Католицької Молоді, щоб матеріально допомогти підростаючому поколінню та всіляко сприяти Католицькій Акції увійти в усі сфери суспільного життя Галичини.
Увесь український активний мирянський рух міжвоєнного часу нараховував понад 30 тисяч учасників, і хоча Католицька Акція та пов’язані з нею товариства проводили активний апостолят серед мирян, а деякі з них, як, скажімо, КАУМ, перетворилася на масову молодіжну організацію, в кінцевому підсумкові Церкві не вдалося досягнути поставленої перед собою мети. Католицький світогляд не став домінуючим дискурсом у галицькому суспільстві, яке надало перевагу націоналістичній ідеології, хоча до початку Другої світової війни українські католицькі організації та товариства були активними чинниками політичного і суспільного життя.
Із встановленням у Західній Україні радянської влади у вересні 1939 р. всі політичні, культурні та релігійні організації були заборонені. Трагічна доля не оминула і Генерального Інституту Католицької Акції, який припинив своє існування, що унеможливило подальший легальний розвиток ідей Католицької Акції серед греко-католиків в Україні.
Роздумуючи про сучасний мирянський рух в лоні Української Греко-Католицької Церкви, варто ствердити таке: наша Церква вже мала успішний досвіт творення мирянських об’єднань у першій половині ХХ ст.; варто пам’ятати, що український мирянський рух міжвоєнного періоду був частиною католицького світового руху, тісно інтегрований із європейськими поняттями справедливості та солідарності.
У наш час про активний мирянський рух можна говорити лише тоді, коли кожен греко-католик відповість собі на запитання: Що означає бути мирянином у ХХІ століття? Саме тоді вплив Церкви на суспільство буде визначальним.
Щодо порад з активної розбудови мирянських товариств сьогодні, варто зауважити, що потрібно:
- Оновлення цілей, які ставить перед собою український мирянський рух у ХХІ ст., наприклад: однією із таких цілей може бути розбудова громадянського суспільства через формування християнських цінностей на засадах моральних принципів, через поєднання прикладних знань, практичних вмінь та інтелектуальних здобутків, використовуючи свій історичний та новий європейський досвід.
- Дієва та гнучка структура мирянських об’єднань (або руху загалом), що повинна відповідати усім викликам часу.
- Соціальна зорієнтованість, з якої має виходити бажання творити професійно зорієнтовані організації, як-от, скажімо, мирянські профспілки для захисту своїх прав у сучасній державі.
- Створення єдиної потужної молодіжної програми на далеку перспективу, яка має включати розбудову низки об’єднань, що охоплювали б усю молодь.
- Важливо, щоб мирянський католицький рух для праці з підлітками набував рис католицького скаутингу чи спортивних товариств, що допоможе залучити українську молодь.
- Створення соціальних підприємств, де молоді люди отримували б свою першу працю та здобували свій перший професійний досвіт, а особи старшого віку були б задіяні не лише у повсякденній праці, але й в апостоляті.
- Створення центру вишколу, а відповідно і створення мережі вишколу мирян, що сприятиме добрій підготовці нових кадрів.
- Розвиток волонтерського руху. Українське суспільство має великий людський ресурс, який варто задіяти. Волонтерський рух у світі – поширене явище, яке дає можливість особі долучитись до важливих подій, що відбуваються у сус пільстві.
- Варто пам’ятати, що проведення академічних вечорів, лекцій, семінарів та конференцій сприяє поширенню ідей серед широкого загалу.
Джерело: Комісія у справах мирян УГКЦ
Be the first to comment on "Католицька Акція – мирянський рух для захисту основ віри й моралі, відновлювлення християнського розуміння родини й суспільства"