Пропонуємо вашій увазі деякі витримки із Компендіуму Соціальної Доктрини Церкви, які стосуються місії Церкви у світі та ролі мирян у здійсненні такої місії. Компендіум було укладено за дорученням святого Папи Йоанна Павла ІІ Папською Радою «Справедливість і мир» і публічно презентовано у квітні 2004 року головою зазначеної Ради кардиналом Ренато Раффаеле Мартіно. Отож знайомимося.
37. Книга Буття дає нам чіткі принципи християнської антропології: це і невід’ємна гідність людської особи, витоки та запорука якої знаходяться у творчому Божому задумі; засаднича суспільна природа людини, прототип котрої становлять первісні відносини між чоловіком і жінкою, чий союз «став першовзірцем спільноти осіб»; сенс людської діяльності в світі, пов’язаний з відкриттям і дотриманням законів природи, вписаних Богом у сотворений всесвіт, аби людство мешкало в ньому і дбало про нього згідно з Божою волею. Таке бачення людської особи, суспільства та історії закорінене в Богові й оприявнюється під час здійснення Його задуму спасіння.
46. Бог і людина не перебувають у конфлікті, а пов’язані відносинами любові, в котрих навколишній світ і плоди людської діяльності у світі виступають речами взаємного дару між Отцем і Його дітьми та серед самих дітей в Ісусі Христі: в Ньому і через Нього світ і людина набувають свого істинного значення.
57. Гідність людини, братерство, свобода, добрі плоди природи та людської діяльності – усі ці блага, що поширились на землі, очищені від бруду, осяяні та перетворені у Господньому Духу та за Божою заповіддю, належать до Царства істини і життя, святості і благодаті, справедливості, любові і миру, до Царства, котре Христос передасть Отцю. І саме там ми віднайдемо їх знову.
62. Через своє соціальне вчення Церква прагне проголошувати і оприявнювати Євангеліє в складній мережі суспільних відносин. Йдеться не лише про звернення до окремої людини в суспільстві як до адресата євангельської новини, але радше про збагачення та насичення Євангелієм самого суспільства. Тому для Церкви піклуватися про людину означає також залучати суспільство до своєї місіонерської та спасенної праці.
66. Соціальна доктрина – невід’ємна складова євангелізаційного служіння Церкви. Проблеми і питання справедливості, свободи, розвитку, відносин між народами, миру – все, що стосується людської спільноти – також належать справі євангелізації. Вона була б неповною, якби не ставилася чуло до вимог Євангелія та реального життя людини, що приватного, що суспільного. Існує глибокий зв’язок між євангелізацією і людським розвитком: «Це зв’язок антропологічного порядку, адже людина, яку належить євангелізувати, – не абстрактна істота, а залежить від суспільних і економічних проблем. Це також зв’язок богословського порядку, оскільки неможливо відокремити план сотворіння від плану Відкуплення, котрий стосується конкретних ситуацій несправедливості, з якою слід боротися, і справедливості, яку необхідно відновити. Нарешті, це зв’язок виразно євангельського порядку, а саме – любові: невже можна проголошувати нову заповідь, не сприяючи водночас правдивому розвиткові людини у справедливості і мирі?»
71… Зважаючи на громадське значення Євангелія та віри і на руйнівні наслідки несправедливості, тобто гріха, Церква не може стояти осторонь соціальних питань: їй «належить право проголошувати завжди і всюди моральні принципи, зокрема ті, що стосуються соціального порядку, і висловлюватись щодо будь яких людських справ, наскільки цього вимагають основні права людини чи спасіння душі».
81… На першому місці стоїть проголошення того, що Церкві притаманне – «цілісне бачення людини і людських справ». Це здійснюється як на рівні принципів, так і на практичному рівні. Адже соціальна доктрина Церкви пропонує не лише цінності і критерії оцінки, а й відповідні норми і напрямки дій. Своєю соціальною доктриною Церква не намагається збудувати чи сформувати суспільство, а радше, апелювати до сумління, спрямовувати і формувати його.
82. Соціальна доктрина Церкви має релігійний і моральний характер. Її релігійність зумовлена тим, що євангелізаторська і спасенна місія Церкви охоплює людину «в повноті правди про її існування, про її особистісне, спільнотне і суспільне буття»
521. Розуміючи, з якою силою християнство може оновлювати культурну і соціальну сфери, Церква робить своїм вченням внесок у по будову людської спільноти, а також демонструє соціальне значення Євангелія. Наприкінці дев’ятнадцятого століття Вчительство Церкви систематично вивчало невідкладні соціальні питання того часу, визначаючи «довгострокову програму діяльності Церкви. Адже Церква насправді має що сказати у конкретних ситуаціях, які виникають в житті окремої людини і спільнот, націй і міжнародних співтовариств. Для цих ситуацій вона проголошує істинне вчення, корпус або “звід норм”, що дають їй змогу аналізувати соціальну дій’сність, оцінювати її і вказувати напрями справедливого розв’язання проблем». Папа Лев XIII, розмірковуючи над сучасним йому суспільно’політичним життям в енцикліці Rerum novarum, «дав Церкві “право на громадянство” в мінливій дійсності суспільного життя; це право значною мірою утвердилося дещо згодом»
523. Церква усвідомлює, що вона повинна зробити «великий крок уперед на шляху євангелізації, вийти на новий історичний етап свого місіонерського динамізму». Така пастирська концепція включає і соціальну доктрину Церкви: «“Нова євангелізація”, якої конче потребує сучасний світ, – це також проголошення соціального вчення».
524. Соціальна пастирська діяльність – це прояв суспільної євангелізації, мета якої просвічувати, заохочувати і підтримувати цілісний розвиток людської особи через християнське визволення як на земному, так і на трансцендентному рівні.
525. Потреба в новій євангелізації допомагає Церкві усвідомити, що «сьогодні, як ніколи… її соціальне вчення може швидко завоювати довіру не своєю внутрішньою логікою і послідовністю, а радше свідченням конкретними справами».
527. Суспільна діяльність християн повинна ґрунту ватися на фундаментальному принципі верховенства людської особи. Необхідність розвивати цілісність людської особи спонукає християн обстоювати такі високі цінності, які керують кожним організованим і плідним людським суспільством: істину, справедливість, любов і свободу.
530. Мета соціальної катехизації – виховувати людей, які поважатимуть моральний закон, любитимуть справжню свободу, а також «у світлі істини зможуть скласти власну думку, відповідально здійснюватимуть свої дії та прагнутимуть істини і справедливості разом з іншими».
531. «Миряни повинні проявляти вільну ініціативу, а не пасивно чекати наказів і вказівок, наповнювати християнським духом менталітет, звичаї, закони і структури спільноти, в якій вони живуть». На першому рівні формації християн мирян їм потрібно прищепити здатність ефективно виконувати свою щоденну діяльність у культурній, соціальній, економічній і політичній сфері, а також розвинути в них почуття обов’язку, що велить служити спільному благу. Другий рівень – формування політичного сумління – необхідний, щоб приготувати християн мирян до здійснення політичної влади. «Ті люди, які мають здібності до важкої, але шляхетної політичної діяльності або їхні здібності можна легко розвинути, повинні готувати себе до цієї діяльності і займатися нею, не переймаючись власними вигодами і матеріальними інтересами»
535. Соціальне вчення Церкви – це також плодючий ґрунт для діалогу і співробітництва в екуменічній сфері. Цей діалог і співробітництво відбувається широкомасштабно в різних царинах – таких, як захист гідності людської особи, утвердження миру, конкретна й ефективна боротьба з бідами сьогодення: голодом, нестатками, неписьменністю, несправедливим розподілом земних благ і браком житла. Таке багатогранне співробітництво сприяє усвідомленню, що всі ми – брати і сестри в Христі, а також полегшує шлях до екуменізму.
541. Важлива характеристика вірних мирян, які працюють у винограднику Господньому (пор. Мт 20, 1 16), – світська природа наслідування Христа, яке здійснюється безпосередньо у світі. «Мирянам належить шукати Царство Боже, дбаючи про земні речі й упорядковуючи їх по Божому»
542. Католик мирянин стає учнем Христа, починаючи з участі у таїнствах, тобто завдяки тому, що Бог звершив, відбиваючи у ньо му образ Свого Сина Ісуса Христа. З цього Божого дару, а не з люд’ ських припущень, постає потрійне munus (дар і обов’язок), що визначає мирянина як пророка, священика і царя, згідно з його світською природою.
543. Обов’язок вірного мирянина – проголошувати Євангеліє взірце вим свідоцтвом свого життя, яке укорінене в Христі і проживається в земній дійсності, насамперед, родині; професійній діяльності у світі праці, культури, науки; дослідницькій діяльності; виконанні соціальних, економічних і політичних обов’язків.
544. Свідоцтво вірного мирянина постає із дару благодаті, який він повинен визнати, виплекати і розвинути. Ця мотивація робить змістовною відповідальність мирян у світі і протиставляє її суспільній діяльності атеїстичного гуманізму, якій бракує фундаменту і яка обмежена земною реальністю.
545. Вірні миряни покликані розвивати справжню світську духовність, яка відродить їх як нових людей, освячених і освячуючих, занурених у тайну Бога і посідаючих своє місце в суспільстві. Така духовність будує світ суголосно з Духом Христовим.
546. Вірні миряни мусять зміцнювати духовне і моральне життя, підвищуючи свою компетентність, щоб виконувати суспільні зобов’язання… Дійсно, у житті віруючого не може бути «двох паралельних джерел: з одного боку, так зване духовне життя зі своїми охоплює сім’ю, працю, суспільні відносини, політичну і культурну діяльність» цінностями та вимогами, з іншого – так зване світське життя, що охоплює сім’ю, працю, суспільні відносини, політичну і культурну діяльність»
551. Присутність мирян у суспільній сфері – це служіння, знак і вираз любові, що відповідним чином проявляється в сімейному, куль турному, трудовому, економічному і політичному житті.
552. Соціальні інститути як такі – це ще не гарантія спільного блага. Внутрішнє «оновлення християнського духу» повинно передувати прагненню покращити суспільство «відповідно до вимог Церкви, утверджуючи соціальну справедливість і милосердя».
Навернувшись серцем, людина починає піклуватися про іншу людину, яку вона любить як брата чи сестру. Це допомагає зрозуміти, що ми зобов’язані оздоровлювати інститути, структури й умови життя, які суперечать людській гідності. Тому миряни повинні водночасно прагнути і навернення сердець, і вдосконалення структур, зважаючи на історичну ситуацію і використовуючи законні засоби, щоб ці соціальні структури поважали й утверджували гідність кожної людини.
553. Щоб утверджувати гідність людини, необхідно, насамперед, утвердити непорушність права на життя, від зачаття до природної смерті, – це перше з поміж усіх прав людини, яке, до того ж, зумовлює їх… У сучасному культурному контексті особливої ваги набуває завдання захищати шлюб і родину; його можна як слід реалізувати лише тоді, коли існуватиме впевненість в особливій і неповторній цінності цих інститутів для справжнього розвитку людського суспільства.
554. ІІ Ватиканський Собор вбачає у розриві між християнською вірою і щоденним життям одну з найсерйозніших помилок нашого часу.
555. Розвиток соціально політичної культури, натхненої Євангелієм, має бути важливою справою особливо для вірних мирян.
557. Суспільно політична участь вірних мирян у культурній сфері набуває сьогодні чітких напрямків. Перший – забезпечити право кожного на гуманну і громадську культуру «яка відповідає гідності людини, незважаючи на походження, стать, націю, релігію чи соціальний стан». Це передбачає право родин і людей на безкоштовну і загальнодоступну шкільну освіту, вільний доступ до засобів соціальної комунікації (без будь якої монополії чи ідеологічного контролю), свободу досліджень, свободу поглядів, свободу проведення дискусій і дебатів.
564. Законне прагнення до економічної ефективності слід урівноважувати політичною участю і соціальною справедливістю.
566. … у суспільно- політичному житті абсолютно необхідний моральний вимір. Адже відсутність уваги до морального виміру призводить до дегуманізації суспільного життя, суспільно -політичних інститутів і, таким чином, зміцнює «структури гріха». …для християниа це означає робити свій конкретний внесок, щоб суспільство, завдяки політичному життю, ставало справедливішим і відповідало гідності людини».
579. Християнська надія спонукає нас багато працювати в соціальній сфері і дає впевненість, що можливо побудувати кращий світ, навіть якщо «раю на землі» ніколи не буде. Християнам, особливо мирянам, радять діяти таким чином, щоб «сила Євангелія могла засяяти в щоденному сімейному та громадському житті. Вони по’водяться як сини обітниці, якщо, сильні вірою і надією, не марнують час (пор. Еф. 5,16; Кол 4,5) та терпляче очікують на майбутню славу (пор. Рим. 8,25).
582. Щоб зробити суспільство людянішим, гідним людської особи, потрібно відновити цінність любові в суспільному житті (в по літичній, економічній і культурній сферах) і зробити її постійною і найвищою нормою будь якої діяльності.
ПС: Наводимо зміст Компендіуму Соціальної Доктрини Церкви, щоби зорієнтувати читача з приводу його смислового наповнення.
Вступ
Цілісний і солідарний гуманізм
а. На світанку третього тисячоліття
б. Значення документу
в. Служіння повній істині про людину
г. На знак солідарності, поваги і любові
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ перший
Божий намір любові до людства
I. ВИЗВОЛЬНА ДІЯ БОГА В ІСТОРІЇ ІЗРАЇЛЮ
Божа присутність як дар
Принцип сотворення і безкорислива дія Бога
II. ІСУС ХРИСТОС – ЗВЕРШЕННЯ ОТЦІВСЬКОГО НАМІРУ ЛЮБОВІ
a. В Ісусі Христі здійснилась вирішальна подія в історії відносин Бога і людства
б. Одкровення тринітарної Любові
III. ЛЮДСЬКА ОСОБА У БОЖОМУ ЗАДУМІ ЛЮБОВІ
a. Тринітарна любов, джерело і мета людської особи
б. Християнське спасіння: для всіх народів і цілої людини
в. Учень Христа як нове творіння
г. Трансцендентність спасіння та автономія земних справ
IV. БОЖИЙ ЗАДУМ І МІСІЯ ЦЕРКВИ
a. Церква – знамення і захист трансцендентності людської особи
б. Церква, Царство Боже та оновлення суспільних відносин
в. Нові небеса та нова земля
г. Марія та її згода із Божим задумом любові
Розділ другий
Місія Церкви і її соціальна доктрина
І. ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА
а. Церква як оселя Бога з людьми
б. Збагачення і насичення суспільства Євангелієм
в. Соціальна доктрина, євангелізація і людський розвиток
г. Права й обов’язки Церкви
II. ПРИРОДА СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ
а. Знання, просвітлене вірою
б. У дружньому діалозі з усіма галузями знань
в. Вияв учительського служіння Церкви
г. Задля суспільства, що житиме у згоді, справедливості та любові
ґ. Послання синам і донькам Церкви та людству
д. Під знаком послідовності й оновлення
ІІІ. СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА В НАШ ЧАС: ІСТОРИЧНІ НОТАТКИ
а. Початок нового шляху
б. Від Rerum novarum і до наших днів
в. У світлі і під проводом Євангелія
Розділ третій
Людина і її права
І. СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА І ПЕРСОНАЛІСТИЧНИЙ ПРИНЦИП
ІІ. ЛЮДИНА ЯК IMAGO DEI
а. Створіння на образ Божий
б. Трагедія гріха
в. Універсальність гріха та універсальність спасіння
ІІІ. БАГАТОГРАННІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИ
А. Єдність людської особи
Б. Відкритість до трансцендентності та унікальність людської особи
а. Відкритість до трансцендентності
б. Унікальна і неповторна
в. Повага до людської гідності
В. Свобода людської особи
а. Цінність і обмеження свободи
б. Зв’язок свободи з правдою і природним законом
Г. Рівна гідність усіх людей
Ґ. Соціальна природа людини
IV. ПРАВА ЛЮДИНИ
а. Цінність прав людини
б. Перелік прав
в. Права й обов’язки
г. Права народів та націй
ґ. Наближення літери до духу
Розділ четвертий
Принципи соціальної доктрини Церкви
І. ЗНАЧЕННЯ І ЄДНІСТЬ
ІІ. ПРИНЦИП СПІЛЬНОГО БЛАГА
а. Значення і основні наслідки
б. Відповідальність кожної людини за спільне благо
в. Завдання політичної спільноти
ІІІ. УНІВЕРСАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ БЛАГ
а. Походження і значення
б. Універсальне призначення благ і приватна власність
в. Універсальне призначення благ і надання переваги бідним
ІV. ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ
а. Походження та значення
б. Конкретні вказівки
V. УЧАСТЬ
а. Значення і цінність
б. Участь і демократія
VI. ПРИНЦИП СОЛІДАРНОСТІ
а. Значення і цінність
б. Солідарність як соціальний принцип і моральна чеснота
в. Солідарність і спільне зростання людства
г. Солідарність в житті і посланні Ісуса Христа
VII. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЦІННОСТІ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
а. Зв’язок між принципами і цінностями
б. Істина
в. Свобода
г. Справедливість
VIII. ШЛЯХ ЛЮБОВІ
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ п’ятий
Родина як життєво важлива клітина
суспільства
І. РОДИНА ЯК ПЕРША ПРИРОДНА ГРОМАДА
а. Важливість родини для людської особи
б. Важливість родини для суспільства
ІІ. ПОДРУЖЖЯ ЯК ОСНОВА РОДИНИ
а. Значення подружжя
б. Таїнство подружжя
ІІІ. РОДИНА ЯК СУБ’ЄКТ СУСПІЛЬСТВА
а. Любов і утворення спільноти осіб
б. Родина – святиня життя
в. Завдання виховання
г. Гідність і права дітей
IV. РОДИНА ЯК АКТИВНИЙ УЧАСНИК СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
а. Солідарність у родині
б. Родина, економічне життя і праця
V. СУСПІЛЬСТВО НА СЛУЖБІ У РОДИНИ
Розділ шостий
Праця людини
І. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
а. Обов’язок обробляти і доглядати землю
б. Ісус – Людина праці
в. Обов’язок працювати
ІІ. ПРОРОЧА ЦІННІСТЬ ЕНЦИКЛІКИ RERUM NOVARUM
ІІІ. ГІДНІСТЬ ПРАЦІ
а. Суб’єктний і об’єктний виміри праці
б. Зв’язок між працею і капіталом
в. Праця і право на участь
г. Зв’язок між працею і приватною власністю
ґ. Відпочинок від праці
IV. ПРАВО НА ПРАЦЮ
а. Необхідність праці
б. Роль держави і громадянського суспільства в забезпеченні
права на працю
в. Родина і право на працю
г. Жінки і право на працю
ґ. Дитяча праця
д. Імміграція і праця
е. Сільське господарство і право на працю
V. ПРАВА ПРАЦІВНИКІВ
а. Гідність працівників і дотримання їхніх прав
б. Право на справедливу оплату праці і розподіл доходу
в. Право на страйк
VI. СОЛІДАРНІСТЬ МІЖ ПРАЦІВНИКАМИ
а. Важливість профспілок .
б. Нові форми солідарності
VII. RES NOVAE У СВІТІ ПРАЦІ
а. Період епохальних змін
б. Соціальна доктрина і res novae («нові речі»)
Розділ сьомий
Економічне життя
І. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
а. Людина, бідність і багатство
б. Багатство існує, щоб ним ділитися
ІІ. ЕТИКА ТА ЕКОНОМІКА
ІІІ. ПРИВАТНА ІНІЦІАТИВА ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО
а. Підприємство та його цілі
б. Роль власників і керівників підприємств
IV. ЕКОНОМІЧНІ ІНСТИТУТИ НА СЛУЖБІ ЛЮДИНІ
а. Роль вільного ринку
б. Дії держави
в. Роль проміжних груп
г. Заощадження і споживання
V. RES NOVAE В ЕКОНОМІЧНОМУ СЕКТОРІ
а. Глобалізація: можливості і ризики
б. Міжнародна фінансова система
в. Роль міжнародної спільноти в епоху глобальної економіки
г. Цілісний і солідарний розвиток
ґ. Потреба у більшій виховній і культурній роботі
Розділ восьмий
Політична спільнота
І. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
а. Божа влада
б. Ісус і політична влада в. Ранні християнські спільноти
ІІ. ЗАСАДИ І ЦІЛІ ПОЛІТИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ
а. Політична спільнота, людська особа і народ
б. Захист і утвердження прав людини
в. Суспільне життя, засноване на суспільній дружбі
ІІІ. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
а. Основа політичної влади
б. Влада як моральна сила
в. Право на протест сумління
в. Право на опір
д. Каральна функція
IV. ДЕМОКРАТИЧНА СИСТЕМА
а. Цінності і демократія
б. Інститути і демократія 2
в. Моральні складові політичного представництва
г. Інструменти політичної участі
ґ. Інформація і демократія
V. ПОЛІТИЧНА СПІЛЬНОТА НА СЛУЖБІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТ
а. Цінність громадянського суспільства
б. Пріоритет громадянського суспільства
в. Застосування принципу субсидіарності
VI. ДЕРЖАВА І РЕЛІГІЙНІ СПІЛЬНОТИ
А. Релігійна свобода як засадниче право людини
Б. Католицька Церква і політична спільнота
а. Автономія і незалежність
б. Співпраця
Розділ дев’ятий
Міжнародне співтовариство
І. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
а. Єдність людського роду
б. Ісус Христос – прообраз і основа нового людства
в. Універсальне покликання християнства
ІІ. ЗАСАДНИЧІ ПРАВИЛА МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ
а. Міжнародне співтовариство і цінності
б. Відносини, побудовані на злагоді між правовим і моральним порядками
ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА
а. Цінність міжнародних організацій
б. Юридична особа Святого Престолу
IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЗАДЛЯ РОЗВИТКУ
а. Співробітництво задля забезпечення права на розвиток
б. Боротьба з бідністю
в. Зовнішній борг
Розділ десятий
Охорона довкілля
І. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
ІІ. ЛЮДИНА Й УСЕСВІТ СОТВОРЕНИХ РЕЧЕЙ
ІІІ. КРИЗА У ВІДНОСИНАХ МІЖ ЛЮДИНОЮ І ДОВКІЛЛЯМ
IV. СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
a. Довкілля як колективне благо
б. Використання біотехнологій
в. Довкілля та розподіл благ
г. Нові способи життя
Розділ одинадцятий
Зміцнення миру
I. БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ
II. МИР – ПЛІД СПРАВЕДЛИВОСТІ І ЛЮБОВІ
III. ПОРАЗКА МИРУ – ВІЙНА
a. Необхідний захист
б. Захист миру
в. Обов’язок захищати невинних
г. Заходи проти тих, хто загрожує миру
ґ. Роззброєння
д. Осуд тероризму . .
IV. ВНЕСОК ЦЕРКВИ В УТВЕРДЖЕННЯ МИРУ
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ дванадцятий
Соціальна доктрина і дія Церкви
I. ПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ
a. Соціальна доктрина та інкультурація віри
б. Соціальна доктрина і соціальна пастирська діяльність
в. Соціальна доктрина і формація
г. Сприяти діалогу .
ґ. Суб’єкти соціальної пастирської діяльності
II. СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІРНИХ МИРЯН
a. Вірні миряни
б. Духовність вірних мирян
в. Діяти розсудливо
г. Соціальна доктрина і світські об’єднання
ґ. Служіння в різних сферах суспільного життя
1. Служіння людині
2. Служіння в культурі
3. Служіння в економіці
4. Служіння в політиці
Висновки
До цивілізації любові
a. Допомога Церкви сучасній людині
б. Віра в Христа – новий початок
в. Тверда надія
г. Побудова «цивілізації любові»
Be the first to comment on "Компендіум Соціальної Доктрини Церкви: покликання мирян у світі"