Прес-секретар акції «Папа для України» Олена Кулигіна у Facebook розповіла про свої емоції під час поїздки у Маріупольському напрямку, а також про служителів Християнської Служби Порятунку, які «не лише гуманітаркою, але й спілкуванням, молитвою» допомагають мешканцям прифронтових сіл.

Далі пряма мова п.Олени:

«Два роки тому, приблизно в цей самий час року, мене в Маріуполь друзі не пустили. Бо десь біля міста були військові учєнія москалів. З тих пір я тут жодного разу не була. І лише зараз приїхала вперше. Щоправда, поки що не до самого Маріуполя, а в навколишні села, де працюють відважні місіонери Християнська служба порятунку.

Немає геройства, щоби приїхати на кілька днів, як зробила зараз я. Але лишити свій дім і на кілька місяців, а то й рік, присвятити своє життя тому, щоби допомагати іншим. Не лише гуманітаркою, але й спілкуванням, молитвою.

Від цих відважних волонтерів вже протягом одного дня я почула історії десятків людей, які втікли з окупованих територій, зокрема, Широкиного, і тепер тут, біля Маріуполя, намагаються розпочати життя наново. Або про долі людей, які ще два роки тому були заможними, займались риболовлею або вирощували овочі на городах і робили на тому бізнес.

Вони мають гарні будинки, які тепер порожні і часто відрізані від газу за борги. Бо тепер найзаможнішими жителями села є пенсіонери з пенсією 1300 грн. і комунальними, що перевищують 2 тисячі. Ці села, які зараз спустошені, заміновані, знедолені. Люди економлять, на чому можуть. Але не їсти зовсім неможливо. І не гріти будинки, в яких живуть літні люди або діти, яких рідні не можуть вивезти в більш безпечні місця. Бо нема куди. І тільки Бог знає, як їм пережити цю війну, яку (мама не читай) чути з мого вікна просто зараз.

І це неймовірно, що є люди, які все залишили, щоби не через гуманітарні місії і добру зарплату приїжджати сюди для фотосесій і звітів для спонсорів у “тихий час”, а жити і бути поряд з ними і допомогти їм хоча би тим найменшим, на що вистачає їх сил і коштів благодійників з цілої України…  Вони потребують підтримки, молитви, пожертви, наших рук, сердець, направду потребують».