МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: А хто сказав, що альтернатива зʼявиться без нас?

18 серпня у Львові на площадці Львівської духовної семінарії Святого Духа відбувся Форум відповідальних християн “Бог – людина -Україна”. У зазначеному форумі активну участь взяли і служителі Християнської Служби Порятунку, зокрема, координатор Центру соціального лідерства ХСП Галина Канафоцька модерувала заключну панельну дискусію. Пропонуємо вашій увазі текст промови проректора Українського Католицького Університету Мирослава Мариновича, виголошеної на полях Форуму.

Форум відповідальних християн,

Львів, Львівська духовна семінарія Святого Духа, 

18 серпня 2018 року

У назві нашого Форуму є два визначальні слова: «відповідальних» і «християн». Спробуймо коротко пригадати, що вони означають.

Відповідальність є незмінною супутницею свободи: вільна людина, за означенням, відповідальна. Логіка тут проста: якщо ви позбавлені свободи вибору своїх дій, то відповідальність за ваші дії несе той, хто керує вами.

Це логіка Господа: ми несемо відповідальність за свої дії, бо Він дав дам свободу вибирати між добром і злом. Люди, які ніяк не можуть позбутися логіки патерналізму, звикли показувати пальцем на тих, хто вгорі: «Це вони винні, що я нещасний! Це вони відповідальні за те, що мені доводиться жити негідно!». Проте уявіть собі, як абсурдно виглядатиме така сценка на Страшному Суді: «Чому я брав хабарі? Бо так робили всі. Чому я поводився по-хамськи? Бо мені нахамили. Чому я обдурив? Бо в нашому світі вигравали лише ті, хто дурив людей якнаймайстерніше». І щоразу буде звучати той самий рефрен: «Я чинив так, бо хтось інший вплинув на мене».

Господній вирок легко передбачити: «Ти зневажив той дар свободи, що його я тобі дав. Ти був рабом, а не вільною людиною».

Тому й записали члени Ініціативної групи «Перше грудня» у своїй «Українській Хартії вільної людини»: «Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе».

Тепер кілька слів про поняття «християнин». Його гранично ясно розшифрував сам Спаситель: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 35). Як ви гадаєте, якщо взяти до уваги цей критерій, то як багато назбирається серед нас справжніх християн?

Нам важливо памʼятати, що Правда і Любов – це два Імені одного і того ж Бога. А якщо ми обстоюємо свою правду, забуваючи про любов, то опиняємося прямісінько в обіймах «руского міра». Не вам мені слід пояснювати, скільки ненависництва сіють довкола себе його ідеологи. Тому обстоюйте свою правду, але бійтеся ненависті, бо вона зруйнує навіть якнайкращі ваші задуми.

Хтось із вас може мені заперечити: «А як я можу любити й толерувати зло? Чи я буду тоді добрим християнином?». І мені зразу в таких випадках вчувається голос того убивці в харківській тюрмі, який пояснював мені, чому він убив одного чоловіка: «Зло ведь надо унижтожать, не так ли?»

Правдою не можна рубати, як мечем – ця істина мені розкрилася ще в таборі. Бо тоді від меча захищатимуться, відкинувши вашу правду. Отож, намагаючись захистити Ісусову правду, не уподібнюймося тому Христовому учневі, який, захищаючи Вчителя в Гефсиманському саду, витягнув меч і відтяв нападникові вухо. Бо це не має санкції Бога. Ненависть, злоба, нетолерантність, агресія, насильство не є тією зброєю, якою відповідальні християни мають боротися зі злом.

Тому хоч раз у житті задумаймося, що означає відома церковна формула (св. Августин): «Треба ненавидіти гріх, але любити грішника». Або прислухаймося до настанови Митрополита Андрея: «Треба дуже старанно розрізняти любов до людей і ненависть до всього, що є їхнім нещастям і злом, які є гріхом» [т. ІІІ, с. 534].

Ще одна наша спокуса – виправити людину через прийняття правильного закону. Це правда: негідні закони руйнують моральність людини, і тому законодавці покликані їх змінити. Але змусити людину стати моральною через закон не вдасться: аморальна людина завжди знайде лазівку в законі. Тому-то й передав Господь через пророка Єремію важливі для нас слова: «Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці» (Єр. 31, 33). Бо зовнішній закон людина сприймає як насильство над своєю особою. І тільки тоді, коли Божий закон записаний у людському серці, людина діє відповідно до нього з власної волі!

І знову тут та сама залежність: примус закону позбавляє людину відповідальності і робить її в очах Бога законослухняною, але не праведною. Праведність – це коли людина добровільно приймає закон Божий у своє нутро і з власної вільної волі діє відповідно до нього.

А як же бути відповідальному християнинові, коли світ довкола нестримно котиться у прірву безбожництва, коли людина так легко вдається до насильства, коли ненависть виглядає такою логічною, а брехня обіцяє негайний успіх? Як зупинити нестримну дехристиянізацію людських душ? Як бути, коли суспільство щораз більше живе за законами новітнього поганства?

Відповідь на ці питання – в підручниках історії Церкви. З новітнім поганством слід боротися так само, як і з поганством часів Римської імперії: особистим свідченням та особистою жертвою.

Спробую загострити цю думку до такого ледь не парадоксального протиставлення. Перші християни не домагалися законодавчого скасування гладіаторських боїв – вони перетворили їх на місце демонстрації свого незламного духу. Язичники впізнавали християн за стійкістю, з якою вони переносили страждання в імʼя Боже; за готовністю служити людям навіть у зачумлених селах; за вмінням не зустрічати ненавистю навіть своїх ворогів.

Чи не мали ми прикладу такої постави ще зовсім недавно в постаті Блаженнішого Любомира Гузара? Він був моральним авторитетом навіть для нехристиян. Чому? Бо він був справжнім християнином – тим, кому голуби сідають на плечі.

Кожен, хто жив при совітах, памʼятає: зло, якщо його не спиняти, не дасть вам сховатися у своїй любій «хатці скраю». Воно вишпортає вас звідти, бо такою є його амбіція – здобути перемогу над Богом в усьому Його творінні. Тому хай якою комфортною є та «бульбашка», в якій ми відгородилися від незатишного світу, вона не вбереже нас від потреби постійно робити екзистенційний вибір між добром і злом.

Успіх християнських демократів у Європі полягав не в тому, що якась зовнішня сила прийшла до влади і змусила людей жити по-християнськи. Чи ж ми забули, чим обернулася для нас формула: «Железной рукой загоним человечество к счастью»? Європейська християнська демократія виросла з масової переконаності суспільства, що вакханалія ненависті й насильства в часи Другої світової війни була страхітливою помилкою і що треба облаштовувати своє життя за Божими законами.

Тоді, в середині ХХ століття, стало також зрозуміло те, що не було настільки очевидним у часи Ісуса: суспільні інституції та установи – не вічні, не задані Богом раз і назавжди. Вони можуть бути «структурами гріха», а можуть бути й «структурами благодаті», тобто можуть множити кривду, а можуть і утверджувати справедливість.

Відтак до завдання християнина жити праведним життям і свідчити про Христа додалася ще місія співдіяти з Ним у преображенні нашої землі. Саме це і стоїть за концепцією християнської демократії.

Звідси й програма діяльності для всіх, хто хотів би бути відповідальним християнином: бути живим втіленням християнських чеснот, свідчити про Христа своєю поставою, вийти зі своєї «зони комфорту», бо свідчити про Христа треба не вдома перед дзеркалом, а в грішному світі поміж грішними людьми.

Хто має талант переконувати – ставайте вчителями, душпастирями і проповідниками; хто має дар служити тим, хто в потребі, – ревно виконуйте цю Ісусову роботу; хто відчуває себе в силі піти у владу, тобто зайти у теперішні небезпечні «структури гріха», – ідіть у політику і, кажучи словами Володимира Мономаха, «не дайте сильним погубити людину». Але при цьому памʼятайте, що влада – це не панування, а знову ж таки – служіння.

Хоч куди вас покличе доля, будьте тією зміною, яку ви хотіли би привнести у суспільство (Махатма Ґанді). Не спокушайтеся ілюзією, що ви можете когось змусити поводитися по-християнськи, – ціле європейське Середньовіччя засвідчило, що це неможливо. Доведіть своїм власним життям, що Ісусове «ярмо» насправді любе, а тягар Його легкий (пор. Мт. 11:30), – і цим ви переконаєте багатьох.

Шукайте у своєму оточенні тих, хто може змінити свою ціннісну основу. Такі люди є – багатьом чесним людям набридло жити за законами нинішнього аморального часу. Станьте для них духовною опорою, візьміться разом за руки і творіть нові мережі довірливої солідарності. Вчіться довіряти одне одному, не зраджуйте одне одного за найменшої вигідної нагоди, дотримуйтесь прийнятих правил гри і нарощуйте кола солідарності.

Так ви започаткуєте оту ціннісну революцію в суспільстві, якої так потребує наша країна, станете масовою християнською платформою, і тоді на ній легко і природно виросте християнська політична партія, членів якої вже не перекуплять грошовими подачками чи крутими автами.

Тільки памʼятайте, що напочатку цей шлях неминуче означатиме хай невеличку, але жертву. Кожен, для кого мірило життєвого успіху – це княжі хороми Януковича чи Пшонки, хай відразу зречеться цього шляху. Будьте готові до того, що вас вважатимуть за божевільних і крутитимуть пальцем біля скроні. Згодом вас зненавидять, бо ви будете викликом їхньому сумлінню. І лише якщо ви вистоїте, прийде визнання і вдячність. Але все це лише за однієї умови: ви мусите любити людей, бо це єдина передумова Божого благословення.

* * *

І на завершення дозвольте мені пояснити, чому я назвав свій виступ саме так: «А хто нам сказав, що альтернатива в Україні зʼявиться без нас?». Свого часу, пишучи в політичному таборі свій перший есей «Євангеліє від Юродивого», я також постав перед тією самою проблемою, перед якою ми стоїмо сьогодні, а саме: людина, як правило, не вірить у свої сили й очікує, що вирішальний крок зробить хтось інший. Тому я й звернувся до своїх табірних друзів: «У певний час усі світи, всі духовні поля замкнуться на душі однієї людини – хто з нас твердо може сказати: “Це буду не я”?».

Отож, сьогодні я знову і знову повторюю це запитання для всіх, хто очікує в Україні носіїв спасенної альтернативи: «Хто з вас твердо може сказати: “Це буду не я”?»

Джерело: zbruc.eu

Be the first to comment on "МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: А хто сказав, що альтернатива зʼявиться без нас?"

Напишіть відгук