Ще з часів протистояння Київської Русі та Золотої Орди наш східний сусід веде проти нас неперервну війну, в тому числі духовну і світоглядну. Часто ця війна є гібридною і полягає в тому, що у українців просто крадуть, фальсифікують чи дискредитують їх віру, історію, культуру, мову. Це цілком стосується і наших духовних авторитетів таких, як митрополит Андрей Шептицький. Нащадки московітів боялися його і тоді, коли він ще перебував на землі, бояться його і після того, коли він уже народився для Неба. Війна з митрополитом Андреєм та Українською Греко-Католицькою Церквою протягом всього цього часу не припинялася ні на мить. Протягом десятиліть Кремль спрямовував значні зусилля та ресурси для того, щоби переконати світ, що Андрей Шептицький є антисемітом і колоборантом на службі у фашистської Німеччини. І це в той час, коли його рідний брат та вірний соратник, блаженний Католицької Церкви, видатний діяч УГКЦ та архімандрит монахів Студійського уставу, репресований та замордований у совіцьких таборах  граф Климентій Шептицький проголошений Праведником народів світу за порятунок євреїв у часи Голокосту.

Однак, правда рано чи пізно все одно виявляється та перемагає. Якраз напередодні коронавірусного карантину Ватикан відкрив архіви Пія XII, Папи з 2 березня 1939 по 9 жовтня 1958, тобто під час Другої світової війни і Голокосту. Німецькі дослідники скористалися короткою можливістю і, як тепер виявилося, знайшли лист митрополита Андрея Шептицького до Папи Пія XII від серпня 1942 року з характеристикою німецького режиму як “відверто диявольського”, що в умовах нацистської окупації було тяжким злочином — така відвертість формулювань наражала митрополита Андрея на смертельну небезпеку.

У листі до Папи митрополит Андрей Шептицький повідомляв Ватикан про жахливі злочини нацистів, зокрема винищення сотень тисяч євреїв. Через місяць американські дипломати передали Папі секретну доповідь про масові вбивства євреїв з Варшавського гетто. У ньому було зазначено, що близько 100 тисяч осіб було вбито у Варшаві та її околицях, і додавалося, що ще 50 тисяч людей були вбиті у Львові в окупованій німцями Україні. Доповідь базувалася на інформації, отриманій із женевського відділення Єврейського агентства для Палестини. Вашингтон хотів знати, чи може Ватикан підтвердити це зі своїх власних джерел. Але Ватикан заявив Вашингтону, що підтвердити не може. Підставою для цієї негативної відповіді, як повідомив німецький дослідник Губерт Вольф гамбурзькому тижневику “Die Zeit”, послужив меморандум співробітника Державного секретаріату, Анджело Дель Аква, де він застерігав від того, щоб вірити єврейській доповіді, бо євреї “легко перебільшують”, а “східняки” — йшлося про митрополита Шептицького — “реально не є зразком чесності.”

У зазначеному листі митрополит Андрей, зокрема, писав про гітлерівський нацистський режим: “Це система брехні, обману, несправедливості, грабежу, карикатури на всі ідеї цивілізації і порядку. Це система до абсурду перебільшеного егоїзму, абсолютно божевільного національного шовінізму, ненависти до всього чесного і прекрасного; ця система становить щось настільки феноменальне, що ступор – то, мабуть, перше почуття, яке відчуваєш при вигляді цього чудовиська”.

Впливова ізраїльська газета “The Jerusalem Post” висловлює припущення, що нові матеріали можуть переламати опір Яд Вашем, який вважає Шептицького колаборантом, і визнати його Праведником народів світу, а також посприяти його беатифікації католицькою Церквою.

Далі просто пропонуємо вашій увазі текст згаданого листа митрополита Шептицького Папі.

«Львів, 29-31 серпня 1942 р.

Святіший Отче,

Я не писав Вашій Святості з тих пір, як ми живемо при німецькому режимі, бо не мав достатньої впевнености, що мій лист не потрапить у руки тих, які не повинні його читати. Сподіваючись, однак, мати в найближчому майбутньому добру оказію, пишу на пробу ці кілька слів в надії, що вони дійдуть до Вашої Святости.

Звільнені німецькою армією від більшовицького ярма, ми відчули деяке полегшення, яке все-таки тривало не більше місяця або двох. Поступово уряд встановив воістину неймовірний режим терору і корупції, котрий з кожним днем стає все важчим і нестерпнішим. Нині цілий край згоден з тим, що німецький режим, можливо, більше за більшовицький режим, злий, майже диявольський. Протягом принаймні року не було дня, коли б не чинилися найжахливіші злочини, вбивства, грабежі і розкрадання, конфіскації і корупції. Першими жертвами цього стали євреї. Число вбитих євреїв у нашім малім краю певно перевалило за двісті тисяч. У міру просування армії на схід число жертв зростало. У Києві за кілька днів стратили до ста тридцяти тисяч чоловіків, жінок і дітей. Всі невеликі міста України стали свідками подібних масакр, і це триває вже рік. Влада на початках стидалася цих актів нелюдської несправедливости і прагнула заручитися документами, які могли би довести, що винуватцями цих вбивств були жителі краю чи військові. З часом вони стали вбивати євреїв на вулицях, на очах у всього населення і без всякого встиду. Природно, що тлуми християн, не тільки хрещених євреїв, а й “арійців”, як вони кажуть, теж ставали жертвами безпричинних убивств. Сотні тисяч арештів, здебільшого несправедливих, тлуми молодих людей, розстріляних без всяких узасаднених причин; невільницький режим, стосований до сільського населення, з якого, крім того, майже всю молодь ув’язнили, щоби змусити її відправитися до Німеччини в якості фабричних чи сільськогосподарських робітників; забирають у селян майже все, що ті виробляють, починаючи з вимоги дати вдвічі більше. Проголошено смертну кару за все, що продасться або купиться напряму у виробників. Неодноразово заявлено про повернення приватної власности – з цих обіцянок нічого не виконано. Навпаки, влада цілковито користується всім конфіскованим більшовиками майном і заявляє, що вся земля є власністю держави. Часто повторювано, що майно приватних осіб є воєнною здобиччю. Вони продовжують, розширюють і поглиблюють більшовицьку систему. Очевидно, серед правителів є чесні люди. Іноді ми навіть зустрічаємо добрих католиків, але переважна більшість усіх присланих до нас чиновників – люди без віри і закону, які дозволяють собі абсолютно невірогідні надужиття. Ставляться до селян, як до негрів у колоніях. Їх шмагають, б’ють по лицю без жодної причини, конфіскують весь харч, який ті несуть, наприклад, щоби дати своїм дітям у місті; і все це робиться з таким браком людського почуття, що аж не віриться в можливість зустріти таких типів. І все ж вони дійсно є. З певних свідчень знаю, що шеф дистрикту, приміром, має пристрасть особисто конфісковувати і викидати в річку все, що він може знайти в кошиках селян, які йдуть до міста. Робить це в час правдивого голоду, який лютував у багатьох селах перед жнивами. І ніхто не сміє нарікати, бо помститься смертю. Нічого не можна з ним зробити, бо має, як кажуть, високу протекцію.

Вірогідний очевидець розповів мені, що особисто бачив, як молодий офіцер СС прибіг здалеку, щоб не пропустити оказії вдарити конаючого, йому невідомого, який був забитий поліцією, бо хотів зробити щось, що їй не сподобалося.

Не хочу множити подібні випадки, яких не почислити.

Це так, ніби зграя лютих чи скажених вовків накинулася на цей бідний нарід. І не тільки селяни чи прості люди так наражені на поличники чи побої. Клерк, якщо він німець, має платню в два-три рази вищу, ніж найвищий урядник не німець, і дозволяє собі відшмагати, наприклад, прокурора.

Поліціянти б’ють гумовими палицями публіку на стаціях, а то й на вулицях. Буває, що на людей випускають поліцейських псів. Часами у цих собак є намордники, але трапляється, що нема.

Незважаючи на наші неодноразові прохання впорядкувати дрібні господарства в сільських парафіях, які при більшовиках були де-факто конфісковані, але не “націоналізовані”, як вони говорили, ми нічого не отримали, й асигнування кліру зводяться до пожертв убогих людей. Мушу з великою вдячністю згадати тут про допомогу, яку дають нам німецькі католики через об’єднання, призначене для порятунку німців поза межами Рейху. Українське духовенство отримує, правда, від уряду так зване “ein freiwillige Unterstützung” — 50 РМ [рейхмарок] на місяць, але це радше “політична демонстрація”, ніж реальна допомога. Крім того очікуємо, що від того треба буде сплатити 25%. Антикатолицьких законів Рейху до нас поки не застосовують. Священикам дозволено викладати катехизм дітям у школах. Вони не надто анґажуються в проповіді і адміністрування парафій. Хочуть регулювати шлюби, але не в антиканонічному сенсі. Ставиться завдання придиратися до духовенства, як і до всіх громадян, паспортами, дозволами і всіма рестрикційними приписами громадянської свободи, які тільки можна собі уявити. Але дозволено, наприклад, відкривати семінарії. Наша Семінарія і Богословська академія працюють більш-менш нормально. Однак, як дамоклів меч над нашими головами, постійно нам загрожує справжнє переслідування. Мені дозволено щомісячно друкувати офіційний єпархіальний орган, тобто пастирські листи та розпорядження. Їх конфісковують з наймарніших у світі причин. Але мені все ж вдалося видати шість доволі повних номерів, приблизно по 32 сторінки кожен. Мені вдалося скликати Єпархіальний синод, який триває з великими перервами майже цілий рік і дає мені можливість бути в постійному спілкуванні з духовенством єпархії. Монастирі поступово реорганізуються. Однак все це зовсім недостатня противага невимовній деморалізації, якій піддаються прості і слабкі. Вони вчаться красти, вбивати, вони втрачають почуття справедливости і людяности. Я протестував проти гоміциду в пасторських листах – вони, природньо, були конфісковані, але перечитані чотири або п’ять разів перед присутнім духовенством. Я оголосив, що вікарії можуть відлучати від Церкви за гоміцид. Я також протестував ще й листом, написаним Гіммлеру, і намагався застерегти молодь, щоби вони не записувалися в міліцію, де можуть наразитися на обурливі речі.

Але все це є абсолютно ніщо в порівнянні зі зростаючими потоками морального бруду, що заливають весь край.

Ми всі передбачаємо, що режим терору буде наростати, і він обернеться зі значно більшою інтенсивністю на християн – і українських, і польських. Кати направду звикли вбивати євреїв, тисячі невинних людей, звикли бачити пролиття крові і жадають крові.

Оскільки тепер німцям все дозволено, цілком ймовірно, що їхнє шаленство не вдасться зупинити, і не буде сили нав’язати їм хоч найменшу дисципліну. Тому очікуємо, що вся країна знову зануриться в потоки невинної крові, якщо якийсь екстраординарний випадок не зупинить цей хід подій.

Єдина втіха, яку можем отримати в ці жахливі часи, – те, що ніщо з нами не може статися без волі Небесного Отця. Я думаю, що серед замордованих євреїв є багато душ, які навертаються до Бога, бо тепер, як ніколи від віків, вони стоять – часто впродовж місяців – перед ймовірністю насильницької смерті. Доля християн, сотні тисяч яких загинули або вмирають без Святих Тайн, також у руках Божих. Як боляче бачити цих бідних дисидентів, що помирають від голоду або страдають у концтаборах, і не мати можливости нічого зробити для них. Бо направду все, що можна зробити, є нічим. Як правило, не дозволялося служити в шпиталях військовополонених або концтаборах, де щоденно вмирають сотні – а за кілька місяців майже всі ув’язнені. Маю безрадісну і вражаючу статистику та списки. Не дозволено нашим священикам служити нашим вірним, яких багато є у Великій Україні. Справа об’єднаної Церкви страшить. Страх будь-якої згоди, бо коли режим широко і навіть вміло використовує сентенцію “Divide…” [Divide et impera – розділяй і володарюй], то це власне той режим, жертвами якого ми є. Не додаю тут критики системи, яку Ваша Святість знає значно краще за всіх нас. Це система брехні, обману, несправедливості, грабежу, карикатури на всі ідеї цивілізації і порядку. Це система до абсурду перебільшеного егоїзму, абсолютно божевільного національного шовінізму, ненависти до всього чесного і прекрасного; ця система становить щось настільки феноменальне, що ступор – то, мабуть, перше почуття, яке відчуваєш при вигляді цього чудовиська. До чого ця система призведе нещасну німецьку націю? Це може бути тільки таке виродження раси, якого історія ще не знала. Дай, Боже, щоб вони не потягнули у своє падіння ту частину Католицької Церкви, яка не може не відчути контршоку від цього пекельного впливу.

Якщо гоніння набере форми масакри через релігію, то це, можливо, буде порятунком тих країн. Існує величезна потреба в добровільній пожертві крови, щоби спокутувати пролиту злочинами кров. Ваша Святість відмовили мені три роки тому ласки Апостольського благословення, за допомогою якого у своїй апостольській місії мене б визначено та призначено на смерть заради порятунку моєї єпархії. Я не наполягав, будучи переконаним, що Ваша Святість бачить краще за мене; я, здається, втратив кращу, а може, єдину можливість при більшовиках. Але ці три роки навчили мене, що я не достойний такої смерти. І я зрозумів, що жертва мого життя, ймовірно, мала би меншу цінність перед Богом, ніж молитва дитини. Нині я прошу тільки особливого благословення для моїх молитов і зречень. Величезна частина цих зречень призначена для всієї Католицької Церкви, невелика ж частина залишається для моєї єпархії і мого люду, але ці жертви будуть плідними тільки завдяки благословенню Вашої Святости і Божої ласки, яку це благословення принесе нам.

А тому, схилившись ниць до стіп Вашої Святости, я молю бути настільки ласкавим, щоб уділити своє Апостольське благословення моєму бідному народові, бідному духовенству моєї бідної єпархії і моїй недостойности».

Джерело: Збруч