Я, по Волі та Милості Божій український католик – харизмат, святий грішник та вільна людина у Ісусі Христі, духовний воїн Спільноти Мараната, покликаний Святим Духом до апостольського служіння під прапорами Християнської Служби Порятунку, отримав Доручення від Господа передати тим, кого це стосується, побачене, почуте та пережите, що було незаслужено довірене мені Богом під час перебування у Святій Землі.

Єрусалим. Стіна Плачу. Є стійке відчуття, що я тут невипадково. Час – останні години шабату напередодні Пальмової (Вербної) Неділі. Навколо молиться багато євреїв-ортодоксів. Промайнула думка: всі вони моляться за прихід Месії, який от-от увійде в Єрусалим, верхи на ослі. І на зміну іудейської суботи Очікування у свої права вступить християнська неділя Зустрічі. Дивним чином виникає відчуття викривлення часового континууму. Присутність Бога здається пронизує повітря. Складається враження, що до розлитої навколо Божої Слави можна дотягнутися не лише серцем, але й рукою. Доторкаюся до каменів Стіни Плачу. Чітко розумію, що Бог буде говорити зі мною прямо тут і зараз. Висловлюю готовність слухати. Отримую вказівку інтелектуально та емоційно «роззутися», щоби ступити на невидиму «святу землю» подібно до Мойсея, що стояв перед палаючим кущем. Повільно звіряю серце, розум і волю – прагну вийти за межі звичного плину часу, події, думок та відчуттів. Тече молитва на мовах. Поринаю у стан Миру. Я завмираю та реакції на зовнішні подразники притупляються. Я мислю, бачу і чую, але простір і час стають другорядними та ілюзорними. Починаю споглядати іншу Реальність, яка проявляється окремими видіннями та єдина має значення для мене у цей момент. В цій Реальності я готовий залишитися навічно. Видіння спочатку проявляються у вигляді калейдоскопу образів та відтінків, які поступово набирають осмисленості та завершеності, за які мій мозок уже в стані зачепитися. Я просто пливу у цьому Потоці.

«Ні, це не справа сатани та його слуг. Цей купол творять самі люди своїм беззаконням і відступництвом»

Видіння перше: нескінченний та безмежний вал води, яка з могутньою та невичерпною силою спадає зверху вниз. У свідомості спливає розуміння, що ця Вода – це Божа Благодать. Духовним зором шукаю джерело цього неймовірного водоспаду. Там, уверху, бачу своєрідну тінь чи відблиск Сіяння. Однак, палітри кольорів та відтінків розрізнити не можу. Більше того – не можу на ній сфокусуватися та усвідомити, що саме бачу. Приходить розуміння: «Це – Серце Отця. Ти не готовий це бачити в повноті». Стоячи перед Валом Води, відчуваю Страх Божий, що не має нічого спільного зі страхом людським.

Видіння друге: Слідуючи поглядом за падаючою Водою, очікую побачити там, внизу, землю, на яку і спрямований цей Божий Водопад. Однак, мій погляд несподівано упирається у киплячу розжареною вулканічною лавою поверхню, яка відділяє Небеса від Землі. Де-не-де у суцільній поверхні є рвані отвори, через які падаюча Вода проходить далі в бік Землі. Але переважно поверхня залишається монолітною і Вода, досягаючи її, просто випаровується, не досягаючи мети. В цих місцях Вода проріджує і охолоджує лаву, але дуже часто не проривається та не проливається донизу. Вся ця картина знаходиться в постійній динаміці та русі. В одних місцях утворюються нові розриви у киплячій поверхні, в інших – вони звужуються чи навіть зникають.

Через тугу, яка охопила мене, запитую: «Невже після Жертви Спасителя сатана ще має таку силу і владу, щоби утримувати такий киплячий пекельним вогнем купол над Землею, що значна частина Благодатної Води не в стані його подолати?» Відповідь була несподіваною і очікуваною водночас: «Ні, це не справа сатани та його слуг. Цей купол творять самі люди своїм беззаконням і відступництвом. І першочергово – відсутністю Любові. Сатана лише спонукає їх до цього». Я вдруге запитую: «Але ті розриви у суцільній поверхні лави, які все ж дозволяють пройти далі частині Води, яким чином утворилися вони?» Відповідь була такою: «Це наслідок подвійної дії – Божої Благодаті – Води, що падає зверху, з Небес, та людських молитовних ударів, що як блискавки прошивають киплячий лавою купол знизу, з боку Землі». Запитую втретє: «Чи є у людей сила, яка в стані порвати цей пекельний купол на шматки?» І знову була відповідь: «У самих людей ні. Але у людей, поєднаних силою Святого Духа у Містичне тіло Христове – Його Церкву, так. Жодний пекельний купол не встоїть проти молитви Пробудженої Церкви Останніх Часів».

«Багато Моїх священиків самі зашивають завісу нитками релігійного духу, літеплістю серця та домінуванням книжного закону над Законом Любові»

Видіння третє: погляд поволі спрямовується донизу під киплячу вогнем поверхню. Вода, що проривається через розриви та проломи у пекельному куполі, прямує до Землі. Видіння не має характеру чіткої картинки, а швидше асоціативних кольорових спалахів. Намагаюся побачити, як Вода досягає поверхні Землі, перетворюючи і оживлюючи її. Раптом виникає неочікуване, але безумовне розуміння, яке цілком застає мене зненацька: Вода не потрапляє безпосередньо на земельну поверхню. У незбагненний спосіб та відповідно до певної нелюдської логіки Вода проливається у храми, а ще точніше – у ту їх частину, яку ми знаємо як Святеє Святих. Те, як саме це відбувається і що відбувається далі уже у Святому Святих, для мене залишається закритим і відгородженим Стіною Таємниці. Я запитую: «Що це за храми?» Але відповідь спрямовує мою увагу в зовсім інше русло: «Хай тебе не турбує приналежність храмів. Переймайся тим, що зараз буде тобі показано. Саме це має істинне значення.  Саме це після пекельного куполу є другою перешкодою на шляху Водних Потоків Божої Благодаті». Підкоряюся і уважно вдивляюся у калейдоскоп розмитих образів, що проносяться  перед моїми духовними очима.

Раптом чітко бачу завісу, яка рельєфно і виразно виринає з-посеред всього, що спонтанно потрапляє у моє поле зору. Якимось чином зразу розумію, що це завіса, яка у старозавітному храмі закривала вхід у Святеє Святих. Щось у цій завісі мене підсвідомо турбує своєю на перший погляд непомітною, але явно неумісною тут логікою. Майже одразу приходить підказка – завіса не розірвана. Вона не суцільна і не монолітна в повному сенсі цих слів, але і однозначно не розірвана навпіл. Вода ледь просочується зі Святого Святих у Святе, щоби потім скупим струмочком повільно стікати у Зовнішній Двір. Знову відчуваю приступ невимовної туги і насмілююся запитати: «Чому? Адже в момент смерті Ісуса на Хресті вона розірвалася повністю, відкривши доступ у Святеє Святих?» Відповідь мене просто спопеляє: «Багато Моїх священиків самі зашивають завісу нитками релігійного духу, літеплістю серця та домінуванням книжного закону над Законом Любові».

«Ці русла проходять у серцях і умах людей. Саме по них пройде Вода, що перетворить душі людей з мертвої пустелі у квітучий сад»

Видіння четверте: повільно починаю усвідомлювати, що стою за межами великої будівлі, обабіч її стіни. Розумію – це Храм. Звідкись з підсвідомості піднімаються слова з Писання, а саме з книги пророка Єзекиїла, 47: «1. Потім привів мене назад до входу в храм, аж ось з-під порога храму тече вода на схід, бо храм стояв лицем на схід. Вода текла з-під споду з правого боку храму, на південь від жертовника. 2. І вивів мене північними ворітьми й зовні обвів мене до зовнішніх воріт, звернених на схід, аж ось вода точилася з правого боку». Дивлюся – дійсно помічаю неподалік незначний потік води, що повільно просочувалася з-під стіни і хаотично розливалася навколо. Споглядаю землю у себе під ногами та потім переводжу погляд все далі і далі, поступово охоплюючи зором нові ділянки земної поверхні.  Бачу пустелю. Потріскану від спеки землю з рідкою і виснаженою рослинністю. Стає гірко. Запитую: «Чому все виглядає саме так? А як же слова Єзекиїла про те, що понад потоком, на його берегах, по цім і по тім боці, ростимуть усякі овочеві дерева; листя на них не буде в’янути, і плоди на них не будуть переставати родити; вони будуть щомісяця достигати: бо вода для них тече зо святині. Плоди їхні будуть на харч, а листя – на ліки?» Відповідь: «А хіба  те, що ти бачиш, схоже на той глибокий водний потік, про який говорив пророк?» Запитую вдруге: «Справа в кількості Води, що витікає з-під порогу Храму?» Відповідь: «Не лише в цьому. А й в тому, що у земній поверхні не прокладені русла, по яких міг би рухатися водний потік».  Запитую втретє: «Про які русла мовиться? І як їх можна прокласти?» Відповідь: «Ці русла проходять у серцях і умах людей. Саме по них пройде Вода, що перетворить душі людей з мертвої пустелі у квітучий сад. Ці тунелі покликані прокладати Словом Божим ті, хто називають себе християнами. Решту – ти бачив».

Поступово починаю розуміти, що я уже не у Потоці. Фарби і звуки навколишнього світу повернулися у мою дійсність у повноті. Але дух ще продовжує переживати побачене і почуте. Є і фізичні симптоми – серце і мозок ніби пережили політ у невагомості, а в ногах відчувається важкість.  Фізіологічні параметри повністю відновилися через кілька годин. Але невидимий слід як шлейф комети у серці і пам’яті залишився, переливаючись всіма кольорами веселки. Слід, що уже безповоротно змінив мою самоідентифікацію, мої уявлення, мої пріоритети. Старозавітний Шабат біля Стіни Плачу сказав мені все, що я мав почути у цей день.

«Ви всі покликані до Апостольської Подорожі зі Мною. Останньої подорожі в історії людства. Отож чувайте…»

Наступного дня у Пальмову Неділю я уже стояв у Храмі Гробу Господнього. У епосі Нового Заповіту. З моменту входу у Храм я очікував. Очікував продовження – певної логічної крапки у моїй пророчій подорожі. Було відчуття, що вона буде поставлена Господом саме тут і зараз. Біля місця, де, як вірять християни, стояв хрест, на якому розіп’яли Ісуса, я побачив тріщину у камені. Вся Голгофа була такою монолітною скелею, яка тріснула в момент смерті Ісуса на Хресті. Я подумав, що по цій тріщині як по руслу могла стікати кров і вода, що витекли з пробитого боку Ісуса. І що саме під цією скелею, як вірять євреї, похований череп Адама. В цей момент прийшло видіння. Не таке, як попередні біля Стіни Плачу. Воно було коротке і виразне – як мить прозріння у спалаху блискавки.

Видіння п’яте:  момент смерті Ісуса на Хресті. І триєдиний розрив – пекельного куполу у Небі, завіси у Храмі і скелі Голгофи. Приходить відчуття Триєдиного Потоку: Живої Води, що ллється із Серця Отця та освячує Землю, Сяючої Крові Ісуса, що наповнює Храм і змиває все, що Йому не належить, та Нестримного Подиху Святого Духа, що розриває моноліт омертвілої земної поверхні і дає простір для Життя. І єдине слово: «Звершилося». Запитую: «Якщо уже все звершилося, то до чого вчорашні видіння?» Відповідь «Я зробив свою частину Справи. Тепер ви як Мої учні, Мої друзі, Мої воїни, укріплені Святим Духом, маєте її завершити. Я розірвав пекельний купол У Небі, але це ви маєте не дати йому стати знову монолітом. Я розірвав  завісу в Храмі, але це ви маєте не дати її знову зашити. Я розірвав кам’яну поверхню, але це ви маєте не дати замулити і загатити русло для Води. Уже все сказано в Євангелії. Я – Альфа і Омега. Все у Мені, через Мене і заради Мене. Ріки Живої Води течуть з Мого Нутра. Ви – Моє Тіло. Я з вами. Але не замість вас.

Моя Церква має пробудитися у Останні Часи перед Моїм Приходом. Я вже дав вам Доручення. Вже дав вам Владу. Вже дав вам Гідність. І там, де ви ступатимете, проявлятиметься Моя Присутність, Моя Любов і Моя Сила. І якщо це не так, то причиною цьому є лише обмеженість мислення, малодушність волі та необрізаність серця. А ця Місія – не справа власне людських зусиль. Ви всі покликані до Апостольської Подорожі зі Мною. Останньої подорожі в історії людства. Отож чувайте…».

Я, той, хто недостойний, щоби бачити, чути та говорити про те, що написано вище, прошу Господа про Пощаду, Милість та Дар Страху Божого для уникнення долі неправдомовця і осквернителя. Хай ніщо із сказаного не буде витвором моєї власної людської уяви. Хай все сказане буде Його Голосом. Інакше прошу Господа не допустити того, щоби ці слова були почуті кимось із людей.

СЛАВА ГОСПОДУ СИЛ! АМІНЬ