І сказано Ісусом через Святе Писання про ці Останні Дні:
Від Матвія 24:9-14
«На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє. 10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. 11 Постане багато фальшивих пророків, і зведуть багатьох. 12 І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне. 13 А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений! 14 І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!».
У країнах, в яких ведеться спостереження, приблизно 260 мільйонів християн зазнають переслідувань, в той час як рік тому цей показник становив 245 мільйонів. Такими є дані оприлюдненого 15 січня 2020 року щорічного рапорту благодійної організації «Open Doors». Згідно цього рапорту за період від 1 листопада 2018 року до 31 жовтня 2019 року серед приблизно ста країн, в яких зафіксовано явище переслідування, й щодо яких ведеться моніторинг, у 73-х рівень переслідування визначений як «високий», «дуже високий» чи «крайній». За підрахунками організації «Open Doors», в Африці жертвами переслідувань є понад 81 мільйон християн, в Азії та на Близькому Сході – понад 113 мільйонів, в Латинській Америці – 20 мільйонів. Кількість християн, вбитих за віру за період склала 2983 особи. Лідером за цим показником і далі залишається Нігерія. Наступні позиції – за Центральноафриканською Республікою та Шрі-Ланкою (теракти під час минулорічної Пасхи). Вп’ятеро зросла кількість атак на культові чи пов’язані будівлі (школи, лікарні, тощо.). Якщо в попередньому рапорті цей показник становив 1847, то в минулому році зафіксовано 9488 випадків закриття, знищення чи нападів на такі будівлі. Серед головних загроз для християн названо радикалізацію фундаменталістського ісламізму, зокрема, в Африці та в азійському неарабському мусульманському світі. Зокрема, зростання випадків етнічних чисток на основі релігійної приналежності зафіксовано у Нігерії, Кенії, Сомалі та Судані. Ще однією загрозою для християн Азії є «релігійний націоналізм», де найбільшу стурбованість викликають Індія та Непал. Серйозним є вплив «ідеологічних націоналізмів» у Китаї, В’єтнамі та Лаосі, а в таких країнах, як Північна Корея та Еритрея, головним джерелом переслідувань названо «диктаторську параною».
Одинадцять країн, рівень переслідування в яких визначено як «крайній», залишаються тими самими, що й попереднього року. Починаючи від 2002 року, першу позицію незмінно займає Північна Корея. Також і Афганістан, Сомалі та Лівія, що займають наступні сходинки, набрали 90 і більше оціночних балів, якими визначається рівень переслідування. На п’ятому місці незмінно залишається Пакистан, де досі діє відомий закон про богохульство. Вперше до переліку 50 країн з найбільшим рівнем переслідування проти християн потрапили Буркіна-Фасо й Камерун, підтверджуючи погіршення ситуації в Сахелю, де діють щонайменше 27 джихадистських угруповань. Зокрема, на півночі Буркіна-Фасо зачинено понад 200 храмів. Роками скорочується кількість християн на Близькому Сході. В Іраку до війни 2003 року нараховувалося 1,5 мільйона християн, сьогодні їх лише 200 тисяч. Поверненню християн до долини Ніневії після поразки так званої ісламської держави не сприяє брак гарантій безпеки. В Сирії з понад 2 мільйонів, кількість християн зменш илася до 744 тисяч. Суттєвий вплив на цю ситуацію справляють саме ісламістські угрупування , такі як Боко Харам, Аль-Шабааб та ІДІЛ.
В Індії (15 місце) індуїстські націоналісти активізувалися у сільській місцевості, де живе більша частина населення. Там вони відкривають екстремістські школи з метою радикалізації цілих сімей, що добре їм вдається. Індуські націоналісти вбивають усе більше і більше пасторів, спалюють церкви і чинять тиск на новонавернених, щоб ті повернулися до індуїзму. Вони вважають, що справжнім індусом є індуїст. Індійська церква величезна: 64 млн християн живуть у країні, з них 39 млн безпосередньо постраждали від переслідувань.
У більшості азіатських країн уряд пов’язує релігію з національністю: Потрібно бути буддистом, щоб бути повноправним громадянином Шрі-Ланки; «справжній» малайзієць має бути мусульманином. В Бутані християн більше не визнають громадянами.
Зовсім інший характер переслідувань існує в Латинській Америці. Там загрожує небезпека духовним особам і мирянам, які з огляду на релігійні переконання кидають виклик організованій злочинності в таких країнах, як Мексика чи Колумбія, остання з яких потрапила до WWL2020, посівши 41-ше місце. Очевидно, що такі християни також заслуговують на те, щоби вважатися переслідуваними за віру, особливо з огляду на кількість життів, які щороку в силу зазначених вище обставин втрачає місцева Церква. Також останніми роками для країн регіону стала звичною практика вандалізму щодо християнських храмів і цькування як священників, так і мирян з боку різного роду лівацьких угрупувань, феміністичних рухів та ЛГБТ-спільнот.
Піднімаючи тему переслідування християн, не можна не зробити окремого акценту на Китаї. Найбільша комуністична держава за останні роки не просто посилила тиск на свободу віросповідання, але поставила непідконтрольні владі релігійні спільноти поза законом. У Китаї дозволені лише ті релігійні деномінації, які пов’язані з так званими місцевими патріотичними групами та які цілковито перебувають під наглядом і контролем тамтешньої Комуністичної партії. Низка протестантських груп і католицькі священики, що фактично відмовилися підкоритися згаданій політичній партії, зазнають переслідувань, тюремних ув’язнень, зникають безвісти. Однак провідні держави світу (за виключенням США) не поспішають накладати санкції на Піднебесну чи хоча б публічно засуджувати тиск на християн.
У Росії влада продовжує гоніння християнських громад, не пов’язаних із лояльною до влади РПЦ. Сама ж РПЦ є класичним і псевдоканонічним прикладом «політичного християнства», яке по своїй суті у сучасній Росії заповнює духовну нішу у імперській ідеологічній платформі так званого «російського світу». Особливо це стосується протестантських церков євангельського спрямування – щодо них спостерігається тотальне прослуховування і стеження. Передусім ідеться про федеральний Закон від 25 липня 2002 року № 114-Ф3 «Про протидію екстремістській діяльності». З моменту його ухвалення російська влада надуживає цією правовою новелою задля переслідування релігійних меншин. Наступним тривожним дзвіночком стало ухвалення 6 липня 2016-го змін до Закону «Про протидію тероризму», ширше відомих як «пакет Ірини Ярової». Один із пунктів передбачає посилення регулювання місіонерсько-релігійної діяльності, зокрема її заборону в публічних місцях.
Також серйозною проблемою стали напади на християн у мусульманських республіках країни, насамперед Дагестані й Татарстані, де подальше посилення впливу ісламу дедалі частіше загрожує життю християн – особливо сильно утискають мусульман, які прийняли християнство.
Нинішня релігійна політика РФ поширюється і на анексований Крим та окупований Донбас. Російські терористи прийшли на Донбас з ідеологією «русского мира» в найагресивнішому трактуванні, яка була закріплена в ухваленій 14 травня 2014 року «конституції ДНР». У її преамбулі йдеться про те, що «верховна рада» приймає «конституцію», «сповідуючи православну віру (віру християнську православну кафоличну східного сповідання) Російської православної церкви (Московський патріархат). Таким чином сепаратисти протиставили під виглядом православ’я особливе віровчення, що є основою «руского міра», не лише католицькому чи протестантському християнству, а й решті православних церков. Із цієї правової новели походить практика фактичних релігійних чисток на окупованих теренах Донбасу. Не ліпша ситуація і в анексованому Криму, де всі релігійні організації та особи, які заявляли попередньо про свою афілійованість з Українською державою, змушені втікати або приречені на жорстокі утиски.
Як відомо, не є виключенням і так званий «вільний світ», який колись був основою християнської цивілізації. Правда, тут переслідування носять дещо інший характер. Крайня і тотальна секуляризація суспільства у більшості європейських країн зачепила також і Церкву – остання протягом десятиліть, особливо починаючи з так званих «студентських революцій» кінця 60-х минулого століття, ставала все більш компромісною і толерантною до проявів духовного занепаду і моральної деградації колись християнських народів. В результаті у цих країнах встановлено політичний режим, який абсолютно виправдано називати «гомо-диктатурою». Отже специфіка сучасного європейського соціуму полягає в тому, що християни, які все ж зберігають свою ідентичність та намагаються опиратися чи принаймні опонувати домінуючому у суспільстві гендерному і абортивному засиллю, зустрічаються на практиці з фактичними репресіями з боку державної системи правозастосування, включаючи, адміністративну і кримінальну відповідальність, позбавлення батьківських прав тощо. Як наслідок, кількість європейців, які ідентифікують себе в якості християн, невпинно зменшується, сотні парафій закриваються, а самі храми все частіше страждають від вандалізму.Поки що відносними винятками з цього жахливого правила залишається деякі країни Центральної, Східної і Південної Європи, зокрема, католицькі Польща, Угорщина, Словаччина, Литва і Хорватія та православні Румунія і Болгарія. Також дещо в кращій ситуації знаходяться католики Італії завдяки аутентичному впливу Ватікану. Ситуація для християн у країнах Євросоюзу значно ускладнюється також і невпинно зростаючою ісламською експансією, яка значно посилилася в останні роки внаслідок напливу мільйонів мігрантів. Цю тенденцію, зокрема, чітко проілюстрував міністр у справах релігії Франції мусульманин Муса Харірі: «Іслам стає рідним для все більшої кількості французів. Крім них, ця релігія популярна серед біженців, частина яких теж стають громадянами Франції. Католиків стає менше. Люди розуміють архаїчність християнства. Сподіваюся, через 50 років ця проблема буде вирішена природним шляхом».
Сьогодні США ще опираються. Особливо з приходом хай і в багатьох аспектах неоднозначного, але все ж таки прохристиянського Трампа. Виходячи із закону великих чисел, символічний водорозділ між християнським і нехристиянським світами у цій країні можна сьогодні умовно провести між південними і північними штатами, між республіканцями і демократами. Однак, чи є ознаки переслідувань християн у цій на перший погляд благополучній з точки зору свободи віросповідання країні? Так, ознаки гонінь на християн, які намагаються відстоювати свою духовну ідентичність і мотивовану цим громадянську позицію, виразно присутні і в США. Просто, як правило, вони носять характер шаленого морального тиску та масового публічного цькування. З цим неодноразово зіштовхувалися єпископи, священики та лідери-миряни у ситуаціях, коли вони дозволяли собі відкрито висловити позицію з приводу неприйнятних з християнської точки зору явищ у американському суспільстві, а також, наприклад, у випадках недопущення до Святих Таїнств політиків, які голосують за несумісні з вірою політичні рішення. При цьому, у США є одна характерна тенденція: часто тиск та цькування щодо традиційних християн влаштовують ті, хто відносять себе до так званих «прогресивних християн» – набираючої оберти масової течії лояльних до реалій сучасного соціуму псевдовірян.
В Ізраїлі християни знаходяться між двома вогнями: мусульманами і ортодоксальними євреями. Християн фактично виживають зі Святої Землі. На батьківщині християнства вони становлять релігійну меншість і терплять постійні утиски. В Ізраїлі проживає всього 2% християн, а в Єрусалимі кількість християн становить менше 1%. У Палестині майже 10% арабів сповідують християнство, проте мусульмани роблять усе, щоб їх ставало щоразу менше. Це загальна тенденція в арабських містах Палестини та Ізраїлю: християни-араби звідти виїжджають. Якщо мусульманська спільнота у місті починає почуватися більш-менш упевнено, вони диктують свої правила й намагаються вигнати християн. Юдеї хоч не вбивають християн-євреїв як мусульмани, проте також у різний спосіб їх утискають. Непоодинокими є факти публічних принижень, умисного пошкодження майна чи звільнення з роботи. Крім того, у Ізраїлі діє низка законів, які суттєво обмежують діяльність християнських спільнот. Наприклад, в Ізраїлі християнам заборонено займатися місіонерською діяльністю, зокрема, не дозволяється навертати дітей, які ще не досягли повноліття. Є звичайною ситуація, коли християнським спільнотам безпідставно відмовляють у оренді приміщень або взагалі скасовують державну реєстрацію.
P.S. А як виглядає ситуація в Україні? У нас на цей момент все виглядає відносно благополучно. Очевидно, що для цього є дві причини. Перша – ми належимо до сонму європейських народів, які по Божій Благодаті ще зберігають відносно високий рівень християнської духовної пасіонарності. Але не забуваймо, що у ці Останні Часи це лише фора на старті, а не приз на фініші. Друга – наша Церква до сих пір зберігає значну «сакральну» відстороненість від процесів, які протікають в українському суспільстві: корупція, війна, соціальна несправедливість, маніпуляції масовою свідомістю, імплементація гендеру, розквіт абортивного вбивства ненароджених дітей, потурання громадянських свобод… У разі, якщо Церква, незалежно від конфесій та деномінацій, розпочне відкрито і відважно висловлюватися з даного приводу, і не лише у стінах храмів, тоді і пізнаємо істинну межу релігійної свободи в Україні… Як певною мірою пізнаємо її уже в умовах карантину, породженого пандемією корона вірусу COVID-19…
Be the first to comment on "Переслідування християн сьогодні"