Галина Канафоцька, координатор Центру стратегічних комунікацій та моделювання ГО «Християнська Служба Порятунку»

Cвого часу Йосиф Сліпий сказав: «Кожен другий українець – геній, а всі ліниві». Що стоїть за цією фразою? Продовжуючи роздуми над нею, Любомир Гузар говорив, що «лінивство» українців полягає у тому, що вони не використовують талантів, якими Господь їх обдарував, і обставин, що в них вони могли б досягти висот, і що чимало людей ліниві від природи – ліниві, бо їм не хочеться трудитися, бо їх так навчили.

Чому ж ми не використовуємо своїх талантів? – бо постійно чогось вичікуємо, або краще сказати, – чекаємо. Чекаємо, що все нам хтось дасть і за потреби ще й чогось навчить. А де ми вчимося? – садочки, школи, коледжі, університети, де все за державними стандартами і без права і свободи вибору. Там, де відділена держава від церкви, а тому освіта відділена від релігії, там, де матеріалістичний світогляд не доповнюється християнським – духовним світоглядом, там, де знання і навички скеровані виключно на формування так званої «етики особистості», при якій цінується вміння комунікувати, дотримуватися зовнішнього етикету, володіти потрібними для власного успіху навичками, що забезпечить у перспективі високооплачувану роботу, швидкий кар’єрний ріст та отримання інших особистих матеріальних благ. Але чи така людина щаслива, навіть отримавши бажане? Все це підлягає сумніву з огляду на тотальне безробіття або роботу не за спеціальністю дипломованих випускників наших українських вишів.

«Не саме знання чи вміння щось зробити, щось випродукувати, а розуміння, звідки походить і куди йде людина, розуміння глибин і висот, яких людина може сягнути, – це і є ціль та зміст університетської науки», бо «людське покликання пов’язане з тим, що Господь Бог наділив кожного з нас особливим життєвим шляхом, унікальними, властивими їй талантами та можливостями. Це покликання вкладене в людську особистість. На покликання вказують не зовнішні прикмети, а внутрішній дар, який міститься у глибині людської душі… Його належить сприймати як щось внутрішнє, інтимне, записане в людському серці. Покликання – це запрошення щось робити» (Любомир Гузар). І це запрошення ми отримуємо, у першу чергу, задля того, щоб віднайти самого себе, бути собою і бути людиною.

«Зрозумілу відповідь «бути собою» важко втілити. Це вимагає зусилля, розуміння гідності, труду. Немає такого шляху бути собою. Але бути собою – це єдиний гідний шлях» (Любомир Гузар). Ми маємо відповідати на цей виклик, – готовими брати відповідальність за те, що робимо, – здатними давати відповідь Богові у тих обставинах, в яких можемо якнайкраще примінити свої таланти, щоб сповнити свої прагнення і мрії. Але мрії самі по собі не втіляться в життя. І інші за нас це не зроблять.

То в який спосіб маємо знайти себе, щоб «бути собою» і «бути людиною»? Відповідь лише одна, – не чекати, а почати працювати самому, власними зусиллями долаючи шлях від залежності до своєї незалежності, і разом з тими, хто як і ти, рухається у тому ж напрямку, стаючи взаємозалежними, сповняючи при цьому своє призначення і виявляючи свою доброту, відповідаючи в такий спосіб своїй людській природі. «Бути добрим – це передусім намагатися бути собою, бути людиною» (Любомир Гузар). На цьому шляху ми прозріваємо і починаємо розуміти, що нічого не приходить само собою, і щоб щось прийшло, – мусимо для цього добре попрацювати, поєднавши «етику особистості», якої нас навчили в наших державних чи бізнес-освітніх закладах, з «етикою характеру», в основі якої стоять відповідні принципи і цінності, – такі, які свідчать про нашу зрілість, нашу незалежність. І тоді ми отримаємо нове бачення процесу змін,  що відбуваються у сучасному світі, у тому числі з нами, а разом з цим, – справжнє натхнення, пов’язане зі змінами в нашому способі мислення та у вибудовуванні наших стосунків з іншими.

Компендіум соціальної доктрини Церкви наголошує на тому, що Бог прагне дати людині все необхідне для її зростання, свободу самовираження, позитивні результати праці і багатство взаємин з іншими людьми. «Ви не можете бути цінним членом спільноти, якщо не є зрілою особою. Якщо маємо людей зрілих, які працюють над собою, то все буде на своєму місці» (Любомир Гузар). Тож маємо працювати над собою, над своїм поступом саме в духовному житті, бо за словами Стівена Кові, духовне оновлення – це наше ядро, наш центр, наша відданість власній системі цінностей. Це приватна і вкрай важлива сфера життя. Вона живиться з джерел, які надихають, підносять нас і прив’язують до вічних цінностей людства. І «Чим швидше ми поступаємо в духовному житті, тим менше відчувається втома. Більше того, мир – прелюдія вічної радості – все більше наповнюватиме нас. Ми будемо щасливі й сильні до такої міри, в якій, виконуючи цю духовну науку, дозволимо жити в нас Ісусові, умертвляючи себе» (Св.о.Піо). «Бо як в одному тілі маємо багато членів, і всі члени не виконують ту саму роботу, отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член» (До Римлян 12:  4-5), що підтверджується і словами Святішого отця Франциска: «В основі будь-якої форми роботи лежить поняття відносин, які ми можемо і повинні мати з тими, хто відрізняється від нас самих».

Взаємовідносини – це все, що у нас є. Ми не знаємо, хто ми є, доки не починаємо взаємодіяти з іншими людьми, ідеями, подіями. Зіштовхуючись у конкретному просторі з ідеями інших, ми пробуджуємо свій потенціал, відкриваємо й примінюємо свої таланти. Ми не можемо досягти прогресу самі. Тому наше зростання потребує наявності двох категорій: – «бути собою» і «бути людиною». Тож, усвідомлюючи це, маємо стати спочатку незалежними, що означає «віднайти себе», й «бути собою», –  і це вже досягнення. Взаємозалежність – це вибір, який здатні зробити лише незалежні люди, що означає «бути людиною».

Стаючи незалежними: – проактивними, зосередженими на правильних принципах, ціннісно-орієнтованими, здатними організовувати свій час за пріоритетами, жити цілісно, ми зможемо зробити свій вибір і стати: – взаємозалежними, спроможними налагодити глибокі, тривалі й високоефективні стосунки з іншими людьми, руйнуючи в такий спосіб загальноприйняту думку про людину за «етикою особистості», що  ґрунтується на результатах, яких людина досягла в житті, та стверджуючи відмінну думку від    загальноприйнятої за «етикою характеру»:  – більшість результатів залежить від цінностей і переконань, які особа випрацювала раніше.

«Молоді люди починають прозрівати, розуміти, що вони мусять працювати, що нічого не прийде само собою». «Ми завжди можемо ставати кращими, але треба бути дуже покірними, свідомими того, що перед нами ще довга дорога. Не переоцінюйте себе. Життя не вистачить, щоб бути досконалим». «Адже християнин – це людина, яка, знаючи Божу волю, старається її виконувати. Ми повинні працювати. Люди інколи забувають про це, думають, що християнинові все  дуже легко вдається. Ні. Християнин мусить працювати, як і кожна людина, і то дуже інтенсивно працювати над собою» (Любомир Гузар), щоб віднайти себе, «бути собою» і «бути людиною».

Джерело: Наш Собор