РОЗМОВА З НЕВІДОМИМ ХРИСТИЯНСЬКИМ ДРУГОМ: ПРО ГЕЙ-ПАРАД, ГЕНДЕР І НЕ ТІЛЬКИ

Фото з сайту dumskaya.net

Нещодавно ми стали свідками так званого «маршу рівності – «київпрайду 2018». Подібні ганебні дійства поступово починають розширювати свою географію та масштаби. Але власне це – лише невеличка видима частинка демонічного айсбергу, об який у свій час уже розбилася християнська цивілізація у Європі. Подібні ризики та виклики, як ніколи, є актуальними сьогодні і для України, яка водночас протистоїть смертоносному окультному звіру на сході. І у цьому контексті реальну тривогу викликає переважне мовчання, інертність та малодушність людей, які ідентифікують себе як християни. Саме їм адресується те, що написано нижче.

Отож розпочнемо розмову з невідомим християнським другом.  

 1. Ти говориш, друже, що подібні витівки гендерних маргіналів, які становлять абсолютну меншість населення країни, варто просто ігнорувати та не робити їм незаслуженої  реклами, привертаючи зайву увагу громадськості до подій на кшталт якогось там «гейпараду»

Але подальший розвиток подій з великою долею ймовірності покаже, що, не отримуючи жодного духовного та суспільного спротиву, масштаб такого роду публічних заходів з року в рік буде зростати в геометричній прогресії.

І найстрашніше – синхронно у свідомості нації буде посилюватися ефект звикання та апатії щодо ідей, які проголошуються під час зазначених шабашів.  Особливо на фоні інертного, розділеного та аморфного християнського середовища, яке не в стані адекватно, консолідовано та зрозуміло для обивателя реагувати на такі події. В свою чергу вочевидь організаторам зазначених заходів не бракує ні стратегічного бачення мети, ні осмисленості дій, ні коштів,  ні адміністративного, лобістського та інформаційного ресурсів. При такому стані справ час невблаганно працюватиме на антихристиянські сили.

З кожним днем зволікання ми своєю бездіяльністю збільшуватимемо шанси того, що з плином часу матеріалізується на практиці висловлене колись Марком Твеном твердження про те, що демократія – це такий суспільний лад, при якому організована меншість управляє неорганізованою більшістю. Це явище уже прекрасно відоме християнам багатьох європейських і не тільки країн, де воно отримало промовисту назву  – «гомодиктатура».

Все це буде відбуватися під лукаві ритуальні заклинання  про рівність прав усіх громадян країни, яка є універсальним та засадничим правилом для існування будь-якого цивілізованого суспільства. Однак найбільшим дарованим Богом правом є право на життя на відміну від так званих «загальнолюдських цінностей», які в основі своїй заперечують саме це право та суперечать людській природі згідно Задуму Творця. Коли йдеться про так звану «рівність прав людини» у трактуванні гендерного лобі, має місце відверта фальсифікація, розмивання граней та підміна понять. І якщо вже хтось вважає за можливе боронити право на спосіб життя всупереч Божому Задуму, чому ж у такому разі не чути цих самих голосів на захист очевидного священного права на життя для сотень тисяч ненароджених дітей, яких щороку убивають в нашій країні внаслідок абортів. Адже з моменту здобуття Україною незалежності у такий спосіб було убито понад сорок мільйонів наших дітей – ціла нація не побачила світ.

2. Ти говориш, друже, що це лише локальний в просторі та часі вияв громадянської позиції невеликої групи людей, які просто відрізняються від решти і намагаються заявити про себе без шкоди для суспільства в цілому.

Однак саме так все і починалося декілька десятиліть  тому у багатьох інших країнах,  духовні і моральні підвалини яких здавалися непохитними. Але згодом у життя цих соціумів непомітно увійшли легалізація одностатевих шлюбів, право на усиновлення дітей гомосексуальними парами, використання механізмів комерційного сурогатного материнства, примусової автаназії та ювенальної юстиції, домінування у системі освіти так званої «гендерної ідеології», запровадження адміністративної та кримінальної відповідальності за критику та незгоду з будь-якими діями та висловами, що популяризують гомосексуалізм та абортивні технологі. А потім дітям у дитячому садочку чи школі дадуть книжечку про те,  що коли вони підростуть, то зможуть вибрати собі стать. І немає меж деградації, бо уже тепер стверджується, що налічується 56 (!) різновидів гендеру. А в деяких європейських країнах уже розпочалася кампанія з легалізації педофілії і зоофілії – річ абсурдна і неможлива? Але так ще порівняно недавно говорили і про легалізацію ЛГБТ.

Ніхто не може бути впевненим, що щось подібне в середньостроковій песрективі не повториться і в Україні, де уже є звичайною практикою руйнування інституту родини через поняття так званих «цивільних шлюбів», де процвітає узаконене вбивство ненароджених дітей, де все частіше лунають заклики «позбутися упереджень» щодо представників нетрадиційної сексуальної орієнтації та вимоги щодо толерантності і рівноправ’я всупереч християнському світогляду та ментальному коду українців.

Події будуть розгортатися з приголомшливою динамікою. Згадаємо, що найпершою у світі одностатевої парою, яка узаконила свої стосунки, стали данці Аксель і Ейгіл Аксгіли. Це трапилося 1 жовтня 1989 року, тобто всього 29 років тому, в день набрання чинності закону Данії про одностатеві союзи. Після цього така сатанинська практика як смертоносний вірус уже поширилася на більш як сорок країн. Зовсім недавно, а саме за останні 10 років, у англомовному світі в найавторитетніших словниках у визначенні слова шлюб зникла диференціація за статтю або була додана стаття про одностатеві союзи. В Оксфордському словнику англійської мови поняття одностатевого шлюбу з’явилося у 2000 році.

3. Ти говориш, друже, що наші толерантність і мовчання з приводу подібних шабашів – це невелика і символічна ціна за інтеграцію в Об’єднану Європу, де існує певна усталена  система цінностей, яку ми змушені прийняти.

Але батьки-засновники Євросоюзу, які переважно були християнськими демократами, зокрема такі, як  француз Робер Шуман, німець Конрад Аденауер чи італієць Альчіде де Гаспері, мріяли про об’єднану Європу, котра би мала у всіх ключових аспектах суспільного життя першочергово базуватися на християнських цінностях та бути якісно новою спільнотою народів, що нещодавно пережили жахи Другої Світової. З цього зерна початково проростало Європейське Співтовариство – гірчичного зерна, яким є Царство Боже на землі. Але згодом, починаючи з так званих «студентських революцій» наприкінці 60-х, ці ідеї та ідеали були непомітно, але дуже послідовно підмінені і сфальшовані наступним поколінням європейських політиків, як правило, «лівого» спрямування. І зроблено це було переважно завдяки інфікуванню суспільної свідомомсті  постулатами «гендерної ідеології», «сексуальної свободи», «рівності прав та неприпустимості дискримінації», «соціальної справедливості» у немарксистському трактуванні. Всі ці постулати є сурогатом християнських істин. Сатана не в стані творити. Але у цьому випадку він довів, що є майстром обману, підробки та фальсифікації. Воістину число Божої повноти «7» так близько від числа звіра «6», що не завжди просто одразу виявити обман і збагнути, наскільки величезним є провалля між ними.

Всього за кілька десятків років на теренах Європи упала велика багатовікова християнська цивілізація, відкривши шлях для перетворення корінних націй у деградуючу та вимираючу біомасу на фоні тотальної експансії ісламських мігрантів.

Один із апологетів європейської інтеграції тих часів, видатний француз Жан Моне якось сказав: «Європи ніколи не було, – Європу ще треба створити». Сьогодні знову є актуальним гасло «створити Європу», повернувши їй чистоту початкового задумуІ, можливо, місія християнської України на її шляху на Захід полягає не в інтеграції в агонізуючу європейську цивілізацію, а в тому, щоби стати закваскою для нової Європи.

4. Ти говориш, друже, що самі по собі вуличні акції не можуть кардинально змінити статус-кво у національному законодавстві і настроях політичної еліти країни.

Самі по собі можливо й ні. Якщо  тільки такі акції не є насправді частиною стратегії, яка уже реалізується і для якої ці акції є своєрідною «димовою завісою» і артпідготовкою у сфері суспільної свідомості. Адже мало хто знає, що у тиші владних кабінетів та парламентських кулуарів в цей самий час йде інтенсивна підготовка до можливої ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської Конвенції).

Йдеться про впровадження у законодавство України понять “ґендер”, “ґендерна ідентичність”, “ґендерна чутливість”, “сексуальна орієнтація” і подібних, що виходять за межі загальноприйнятного в Україні поняття “стать” та викривляють розуміння гендерної рівності як рівності прав жінок і чоловіків, і ,зокрема,  зміст гендерної політики держави. В подальшому, як показує досвід інших країн, ця конвенція може стати одним із трамплінів для популяризації в українських школах і університетах нових “ґендерних ролей” та одностатевих стосунків. Конвенція прямо передбачає обов’язки держав-підписантів щодо навчання учнів “нестереотипним ґендерним ролям”.

Але питання не вичерпується певними законодавчими ініціативами – цей процес достатньо публічний, а парламентська кухня складна і чутлива до електоральної кон’юктури. Інша справа – підзаконна нормативна база урядового рівня і рівня окремих центральних органів виконавчої влади. Тут, у закритих для сторонніх очей сутінках численних чиновницьких кабінетів, жодних складнощів для «продуктивної роботи по імплементації загальноєвропейських норм», як правило, не виникає. І процес йде повним ходом, ризикуючи скласти у недалекій перспективі певний пекельний статус-кво у сфері сімейного життя, освіти, медицини, державної служби та інших особливо чутливих сферах суспільних відносин. Відповідь християн? Зусилля окремих поборників – ентузіастів.

Єдиним стримуючим фактором для поступового, але незворотнього сповзання нашого правового поля у гендерну безодню є впевненість можновладців у тому, що спротив буде масовим, організованим, відчайдушним. Отже чи можна бути впевненим, що лояльне або принаймні байдуже ставлення переважної більшості виборців до «гейпарадів» не є прямим сигналом та «зеленим світлом» для наших політиків та чиновників щодо запровадження катастрофічних законодавчих новацій і галузевих реформ.

5. Ти говориш, друже, що навіть за умови повного несприйняття такого роду екстравагантних заходів, не варто опускатися до морального цькування та фізичного насильства щодо представників ЛГБТ. Це, мовляв, якось не по-християнськи.

І з цим важко не погодитися. Ці люди вже стали жертвами гріха та бунтарями проти Бога, і, врешті-решт, мають всі шанси втратити Життя Вічне.

Але це не означає, що тут немає місця безкомпромісному протистоянню і жорсткій боротьбі з боку тих, хто ідентифікує себе як християн. Інша справа, що це протистояння і ця боротьба ведеться в першу чергу не у фізичній сфері, а у духовному просторі. Бо сказано: «Нам бо треба боротися не проти плоті і крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6:12). А за Павлом вторить і апостол Петро: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти.Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Петра 5:8-9).

З духами темряви, зла і смерті не може бути ні компромісів, ні перемир’я. І відповідь християн на подібні виклики – це молитва та освячуюче слово. І не лише у стінах храмів, а і на вулицях. Адже і у Писанні сказано: «Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11:12). В іншому місці з Писання Ісус чітко проголошує: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся! Хрищення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться. Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ» (Луки 12:49-51). Чи не той це випадок, коли християни мали би в повноті послідувати за порадою апостола Павла: «Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости. І взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (Ефесянам 6:13-17).

Такі реалії та закони Духовної Війни Останніх Днів. То чому ж напередодні сатанинського шабашу у викоанні ЛГБТ та їх прибічників в центрі столиці ми не почули закликів від ієрархів різних християнських деномінацій до постійного посту і молитви, щоби в Святому Дусі протистояти оскверненню нашої землі та руйнувати окультні твердині, які в такий спосіб зводяться на ній. Чому віряни, за винятком невеликої групи людей, не стояли на площах, нехай і подалі від місця проведення київпрайду, у нічному молитовному чуванні. Чому на наших храмах протягом всього часу проведення гей-параду не лунали дзвони, звіщаючи, що Христова Церква жива і ненасильницьким способом сповіщає про свою позицію до цього дійства. Чому священнослужителі у наступні дні показово не провели молитву екзорцизму вздовж всього маршруту ходи ЛГБТ. Це все не питання. Це все твердження.

6. Ти говориш, друже, що Україна нині переживає системні проблеми та бореться з доленосними викликами, на фоні яких, на перший погляд, губляться якісь там променади столичними вулицями ряжених любителів «веселки» – війна,  корупція, соціальна несправедливість, мовне питання, культурна деградація…

Так, безумовно, все перераховане є  для нас вирішальним полем бою. І поразка на цих фронтах може завершитися втратою нашої Держави. Але правда полягає також у тому, що, потерпівши поразку на фронті духовному, ми втратимо сам сенс існування такої Держави. Ми можемо зберегти посудину, але яка з неї користь, якщо вона буде наповнена тухлою водою, що не в стані дати життя.

Ми можемо скільки завгодно боротися зі згаданими вище наслідками, але так і не подолати їх першопричини –  відсутності торжества на нашій землі Божого Закону і Божого Миру. Чи не плутаємо ми кінцеву мету із засобами для її досягнення, високу місію з короткостроковими орієнтирами, вічні закони з тимчасовою кон’юктурою.

І ще дещо не менш важливе: чи усвідомлюємо ми істинну суть протистояння з тоталітарною Росією? У нашому сприйнятті сучасна Росія – це авторитарна форма суспільного устрою та деградація основних інститутів громадянського суспільства, занепад будь-яких ознак реальної національної ідентичності та перетворення населення у зазомбовану біомасу,  консервативний, подекуди з елементами архаїчного язичництва архетип духовності, який нам намагаються нав’язати у формі так званого «рускаго міра», замішаного на облудних імперських «слов’яно-православних цінностях». Але власне це не все: теперішня Росія є реальним біблійним народом, про який мова йде у главах 38 і 39 Книги Єзекиїла, а потім згадується у Одкровенні Іоанна Богослова. Гог із землі Магог – так це звучить у Біблії. Народ, що за твердженням багатьох єврейських і не тільки теологів проживає сьогодні на північ від Каспійського моря. Народ, що атакуватиме Ізраїль разом зі своїми ісламськими союзниками (арабами, тюрками і персами) напередодні явлення антихриста. Народ, величезна армія якого буде знищена на ізраїлській землі не руками людськими, а Перстом Божим.  Історія Гога із землі Магог – невід’ємна складова Духовної Битви Останніх Днів.

І для нас, українців, питання полягає в тому, чи буде поглинутий наш народ – народ Рош, духовною і ментальною трясовиною Гога із землі Магог, ставши частиною його звіриного тіла. У випадку Росії ми маємо справу не просто з політичними, військовими, економічними чи інформаційними загрозами. Ми маємо справу з могутніми окультними силами, яким життєво необіхлно потужно протистояти у духовній сфері. Чи ми як Церква, свідомі цього. Чи ми діємо відповідним чином. Чи можемо ми розраховувати на успіх у цій Війні на зовнішньому периметрі оборони, якщо без бою здаватимемо духовні плацдарми в самому серці України «гендерним демонам».

7. Ти говориш, друже, що наша поміркована толерантність відносно таких токсичних явищ, як прояви «гендерної ідеології», є частиною певного неписаного договору, суспільного консенсусу та мовчазного компромісу з інститутами світської влади. Адже попри все в нашій країні повною мірою діє свобода совісті та віросповідання і це багато важить. А значить, якщо владі і деяким групам впливу необхідні певні поступки з боку християн заради загальнодержавних інтересів, особливо зараз, коли йде війна з Росією і нам критично важлива підтримка наших західних союзників, то наше мовчання щодо подібних явищ є прийнятною ціною за нашу релігійну свободу.

Більше того, ми разом боремося за єдину помісну православну церкву в Україні. Наші можновладці вітають націю з релігійними святами та показово відвідують християнські храми. Проводяться велелюдні молитовні сніданки. Йде активний діалог на рівні вищих посадових осіб держави та Всеукраїнської ради церков. І так далі і тому подібне. Правда дійсно полягає в тому, що Христова Церква не зазнає в нашій країні видимих переслідувань, гонінь та утисків.

Але зворотній бік цієї правди полягає от у чому: світу, де значною мірою сьогодні панує плоть і сатана, просто немає сенсу переслідувати, гнати і утискати таку Церкву в Україні чи будь-де на земній кулі. Літеплу, обережну, лояльну та розділену церкву, замкнуту саму у собі у периметрах різношерстних храмів та релігійних традицій. Але як тільки християни, одягнувшись у Апостольське Покликання Ісуса та Соціальну Доктрину Церкви, реально та голосно заявлять про права Христа на цей світ, землю та людей, тоді миттєво стане очевидною істинна ціна зазначеним вище компромісам та консенсусам заради релігійних свобод. Свобод, які по своїй суті є лише міражем, димовою завісою, гарантією для спокійного та комфортного животіння в обмін на відмову від виконання у повноті Христового Євангельського Доручення та повноцінної участі у Духовній Війні Останніх Днів. Щоби переконатися у сказаному вище, буде достатньо того, щоби християнські лідери відкрито та недвозначно заявили позицію Церкви щодо просування гендерної ідеології, засилля корупції, знищення карпатських лісів тощо, а суттєва кількість християн вийшла на вулиці з мирними молитовними акціями або хоча би розпочала регулярні молитовні чування у храмах на підтримку такої позиції. Ніякої політичної кон’юктури, ідеолоічних спекуляцій та маніпуляцій громадською думкою. Тільки Правда у Ісусі Христі.

8. Ти говориш, друже, що не варто хвилюватися з приводу метушні любителів гендеру і різного роду антилайфівських маргіналів, адже Україна – це традиційно християнська та світоглядно консервативна країна. Що може протиставити купка неформатів мільйонам, людей, у генетичному коді яких міцно сидить християнська традиція і просімейний уклад.

Але тут виникає логічне питання: а хіба у більшості європейських країн, попри всі їх історичні, ментальні та культурні відмінності, ще кілька десятків років тому ситуація була не ідентичною? Однак, їх цей факт не врятував від обвальної духовної деградації та пришвидшеного фізичного вимирання. Чому? Бо насправді це був не факт.

Як в свій час і у інших європейських країнах, с помилковим саме базове припущення, що сьогодні в нашій країні проживають мільйони реальних християн. Людей, які ідентифікують себе як православні, католики чи протестанти – безумовно так. Але не християн, які готові діяти в дусі П’ятидесятниці та в апостольський спосіб сповідування віри. Питома вага останніх залежно від тієї чи іншої християнської деномінації є трохи більшою чи дещо меншою, але всюди критично низькою. І як показує єврорпейський досвід, лише ці «300 духовних спартанців» будуть реально готові протистояти неомарксистській гендерній чумі, яка неминуче з кожним роком буде набирати свої руйнівні обороти. Необхідно просто стати в правді – у християнському середовищі «спартанців» абсолютна меншість. Поряд з фарисеями, книжниками, іродіянами, зилотами і величезною массою «ритуальних християн».

І в контексті цієї правди є два можливих варіанти розвитку подій: або 300 спартанців, згуртувавшись у духовну фалангу, перетворюються у 300 воїнів Гедеона, які в повноті приймають Боже Покликання, Помазання та Силу, або уже в середньостроковій перспективі саме вони опиняться у своєрідних духовних резерваціях і уже вони в очах не лише світського суспільства, але й значною мірою церковного середовища виявляться у ролі новоявлених маргіналів.

9. Ти говориш, друже, що безсумнівно ми маємо намагатися залишатися християнами у всьому і завжди. Але водночас ми маємо також бути патріотами своєї країни і носіями певної націоутворюючої ідеї та історичних традицій. Ці два начала якось мають співіснувати всередині нас в максимальній гармонії. І якщо заради цього треба піти на певні понятійні компроміси, то це допустимо. Врешті решт, особливо в світлі сьогоднішніх реалій, які переживає наша країна, ми маємо зберігати національну солідарність, бо ми є не лише християнами, але й українцями, громадянами та нащадками своїх пращурів.

Але от що у свій час писав про патріотизм великий син українського народу митрополит Андрей Шептицький: «Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму? А патріотизм є тим вищим і благороднішим, чим більше опирається на Божому законі. Бо що ж в’яже всіх громадян в одно, як не любов до батьківщини? І що є найбільшою силою суспільства, як не саме згода і єдність його членів? А найкращу цю згоду та єдність знайдете у християнській любові…. Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю. І не сміє накладати обов’язків, які б противилися вірі».

Пошук національної ідеї, яка може об’єднати суспільство і стати основою для подальшого розвитку країни та консолідації нації, розпочався не сьогодні і ймовірно закінчиться не завтра. Але, хіба не  християнство саме в собі і є найбільш універсальною національною ідеєю, яку лише знало людство, принаймні протягом двох останніх тисяч років. Просто треба обрати між двома різновидами засадничих національних ідей, носіями яких колись були два євреї – патріоти: Іуда та Петро.

Перший, як і більшість його одноплемінників, сотнями років чекали на обіцяний древніми пророками прихід Месії, який як новоявлений цар з коліна Давидового поведе їх на криваву, але благородну боротьбу проти завойовників – римлян. І тоді восторжествує величне та незалежне іудейське царство, що базуватиметься на вірі та звичаях предків.

Другий – прийняв як свою національну ідею сказане Ісусом про Царство Боже у Нагірній проповіді. І ще тут, на землі, востержествувало царство вільних людей, воля яких базується на усвідомленні того незаперечного факту, що вони самі є дітьми Царя. Ті, хто прийняв такий формат національної ідеї насправді не перестали бути юдеями, римлянами чи греками. Навпаки, саме після цього вони вперше по-справжньому усвідомили та по-особливому пережили свою істинну національну гідність, яка породжує здатність поважати та приймати гідність інших людей, нехай і відмінних за походженням, віросповіданням чи суспільними поглядами.

Отже врешті решт справа полягає в тому, що насправді на цьому історичному етапі оберуть українці: національну ідею вічної боротьби з фантомами минулого заради ілюзій майбутнього чи тут і зараз стати Божим народом і нацією священиків, світлом для світу, який з кожним днем все більше божеволіє і котиться у прірву. В цьому полягає реальний вибір сьогодні, а не в тому іти нам на Схід чи на Захід. Гог із землі Магог чи новоявленні Содом і Гомора. Існує Третій Шлях – шлях «цивілізації життя».  Бо наше Царство не від світу цього. Але у цьому світі.

10. Ти говориш, друже, що не бачиш, як у протистоянні з «гендерною навалою» можна вистояти чи тим більше перемогти. З того боку армія – лобісти, гроші, медіа, адміністративний ресурс. З іншого – малочисельні загони християнської самооборони без належної координації, стратегії і ресурсів.

Все саме так і виглядає, якщо дивитися виключно очима плотськими, а не очима віри. Ми живемо у Останні Дні, часи неперервної П’ятидесятниці, апостольської звитяги та надприродніх чудес. Ісус уже дав своїй Церкві все необхідне – Доручення, Покликання і Помазання. Про це читаємо тут:

«…буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого.» (Йоіл 2, 28-29).

«Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом.»  (Єремії 31:34).

«Отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Ісаї 55:11).

Господь то моя сила й щит мій! На нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я його вихваляю піснею моєю” (Пс.28:7).

«Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить» (Луки 10,19).

«Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися». (Галатам 3:27).

Що може протистояти християнам, якщо вони діють у Силі Святого Духа? Сказано ж, якщо Бог з нами, то хто проти нас. Однак,  на що насправді здатні християни, якщо вони добровільно відмовилися від цієї Сили? Християнство останніх віків, а особливо останніх десятиліть, стало занадто декоративним, ритуальним, паркетним і егоцентричним. Саме про це гвоорить Ісус у посланні до Лаодикії:

«Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий. Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» (Одкровення 3:15-16).

Україна – це земля, що належить Богу, північний плацдарм останньої битви за Єрусалим. Українці – невід’ємна частина Божого Народу і Христової Армії, що протистоїть силам темряви у всіх її проявах у все густіших цивілізаційних сутінках. Треба просто увійти у цю Реальність, у цю Гідність, у це Покликання. І Бог воюватиме разом з нами.

То що, невідомий християнський друже, може досить говорити і повоюємо в Ім’я Ісуса Христа за нашу землю та людей у цій Духовній Війні Останніх Днів?..

Фото звідси

Be the first to comment on "РОЗМОВА З НЕВІДОМИМ ХРИСТИЯНСЬКИМ ДРУГОМ: ПРО ГЕЙ-ПАРАД, ГЕНДЕР І НЕ ТІЛЬКИ"

Напишіть відгук