Синод УГКЦ: Погляд за горизонт

6-7 лютого 2019 року Божого під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава в Патріаршому домі у Львові відбулася Вісімдесят перша сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви. У праці Синоду взяли участь усі 21 єпископи Верховного Архиєпископства, які мають обов’язок брати участь у цьому Синоді.

Зокрема, на Синоді було затверджено текст передвиборчого синодального звернення та Пам’ятки виборця-християнина щодо усвідомлення своєї відповідальності за власний голос і Пам’ятки політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності.

Водночас головним питанням цієї синодальної сесії була тема «Ідентичність нашої Церкви у світлі релігійної ситуації в Україні». Підставовим інструментом для роздумів над темою було Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави «Наша Свята Софія».

З доповідями на головну тему виступили: о. Андрій Зелінський, ТІ,  – «Софія Київська – геном української національної самобутності»;  п. Оксана Яремчук, доктор психологічних наук, доцент, провідний науковий співробітник Лабораторії методології психосоціальних і політикопсихологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України – «Ціннісні засади консолідації українського суспільства»; п. Юрій Підлісний, доктор філософії, керівник програми «Етика – Політика – Економіка» при УКУ – «Софійні механізми легітимації інституту держави».

У результаті розгляду головної теми було прийнято відповідні рішення, спрямовані на розвиток еклезіальної свідомості та воцерковлення вірних УГКЦ в Україні, зокрема доручено провести різноформатне обговорення з духовенством, монашеством, семінаристами та з мирянами теми ідентичності нашої Церкви як помісної і водночас глобальної Східної Католицької Церкви, спадкоємниці і правонаступниці Київського християнства.

Нижче наводимо витримки зі згаданого вище Послання Глави УГКЦ.

НАША СВЯТА СОФІЯ

Послання Блаженнішого Святослава 
з нагоди століття відновлення соборності українського народу
та його держави

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви.

5. …Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого.

6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця…

7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5).

9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[III], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн…

13. …Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою». Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату.

14. …Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої» – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння. 15. …Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя… Молитва, піст, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця… У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.

16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю… Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою.

17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань… Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями…

18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 7)…

20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя». У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська.

21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові.

22. …Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?»… У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, наша традиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська.

23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті.

Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини.

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у cвято обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської,14 січня 2019 р.

 Джерело: сайт УГКЦ

Be the first to comment on "Синод УГКЦ: Погляд за горизонт"

Напишіть відгук