Слова священника, який говорив про наші часи ще тоді, коли віру переслдували

Пропонуємо вашій увазі пророчі слова відомого російського православного священника Василя Єрмакова, сказані ним багато років тому ще за чвсів Радянського Союзу про життя сучасної Церкви у Росії і не тільки (у перекладі на українську Савви Дубатовка):

«Дивись: віра стане відкритою, доступною всім; нікого за неї не будуть гнати або гнобити. Дуже багато випадкового народу прийде до Церкви, в тому числі і духовенство. Так завжди було в дні благополуччя, ще з часу Костянтина Святого. Багато з-за грошей прийдуть до храму, багато з марнославства, через кар’єру і владу. Ти, дивлячись на це, не спокушайся і терпи. Шукай храм бідніший і подалі від центральних площ. Священика шукай смиренного і простого у вірі, тому що “розумних” і цинічних і тепер розвелося багато, а смиренних і простих у вірі не залишилося майже нікого.
Багато хто думає, що у священика перед мирянами є якась пільга чи особлива благодать. Сумно, але так думае  більшість духовенства. Я ж тобі так скажу: у священика є один привілей – бути слугою кожному зустрічному 24 години на добу  i  все життя. Бог не дає нам вихідних і відпусток. У тебе немає настрою, все одно – іди служи. У тебе болять ноги або спина, – іди, служи. У тебе в родині проблеми, але ти все одно – іди служи! Цього вимагає від нас Господь і Євангеліє. Якщо немає такого настрою – покласти своє життя на служіння людям – то займися чим-небудь іншим, не осмілюйся приймати на себе ярмо Христове.
А зараз такий час, що багато хто йде служити в храм з-за користі. Так було і до революції, про це говорив (або навіть кричав святий Іоанн Кронштадтський). Адже в нашій  катастрофi ХХ століття вина духовенства дуже велика…
І я розумію це, але не заздрю тим, хто прийшов у Церкву в наші дні. Дуже багато спокус, і дуже мало досвідчених духівників, і їх стає все менше. От дивись,  старці вiдходять у вiчнiсть, хто прийде їм на зміну?.. Правильно – ніхто. А духовне життя – це шлях у темному підземеллі. Тут дуже багато гострих кутів і глибоких ям. Тут важливо, щоб досвідчений провідник вів тебе за руку, інакше впадеш-пропадеш, сам не вилізеш…
Нам кажуть: мало освічених християн. А що таке освіта по-християнськи? Це зовсім не те, чим освіта в інститутах чи академіях. Це коли після праць посту, смирення і молитви Дух Святий поселяється в людському серці і УТВОРЮЄ нову істототу…
Пам’ятай це…
Найгірше, коли християнин вихваляється у своєму серці над іншою людиною, вважає себе розумнішим, більш праведним, кращим. Таємниця спасіння полягає в тому, щоб вважати себе гірше, недостойнее всякої тварі. Коли живе в тобі Дух Святий, то ти пізнаєш свою малість і некрасивiсть і бачиш, що навіть найлютіший грішник краще тебе. Якщо ти ставиш себе вище іншої людини, отже, в тобі дух гординi, і потрібно ще багато працювати над собою. Але самоприниження – це теж погано. Християнин повинен йти по життю з усвідомленням своєї гідності, тому що він – житло Святого Духа. Апостол так і говорить: “Ви – церкви Живого Бога”. І якщо ти рабствуеш перед людьми, то ще далекий від того, щоб стати таким храмом.
А взагалі, нам потрібно тільки щиро, від усього серця і всієї душі молитися. Молитва приваблює Дух, а Дух прибирає з тебе все зайве, потворне, і вчить, як треба жити і як вести себе…
Нам здається, що ми – найнещасніші на землі. Ми і бідні, і хворі, і ніхто нас не любить, і скрізь нам не щастить, і весь світ налаштований проти нас. Послухаєш іноді людину і здається, що перед тобою Іов багатостраждальний. А подивишся на нього – гарний, рум’яний, добре одягнений.
Чому ми перебільшуємо свої нещастя і біди? Може, тому що недостатньо страждаємо? Адже поглянь: по-справжньому хворі люди не виявляють свою хворобу, не ниють. Вони несуть свій хрест мовчазно, до самого кінця. Ось тут, у Печорах, була схимниця, вона все життя провела в скорченому стані, і хтось чув від неї скарги? – ні! Навпаки, люди приїжджали до неї за розрадою.
Люди скаржаться, тому що вважають, що повинні бути задоволені і щасливі тут, на цій землі. Вони не вірять у вічне життя, у вічне блаженство, а тому хочуть насититися щастям тут. І якщо щось мале заважає цьому щастю, вони кричать: як нам погано, гірше за всіх на землі!..
Не шукай довольства тут.Це, звичайно, важко засвоюється, але полюби біль і страждання, полюби своє “нещастя”.  Побажай Царства Божого над усе, тоді скуштуєш світло, тоді все солодке тут здасться гірким полином.  Пам’ятай: на землі ми живемо лише одну мить – сьогодні народився, а завтра вже могилу риють.  А в Царстві Божому будемо жити нескінченні віки.  Біль, якщо сильна, то коротка, а якщо довга – то можна терпіти.  Потерпи трохи тут, щоб відчути радість вічну там …
Пам’ятаєш слова апостола: “Краще б ви не хрестилися …”?  Це – страшні слова, які багато в чому ставляться до нас.  Чому?  Тому що зовні ми приймаємо православні обряди, а всередині залишаємося тими ж, що були до хрещення або звернення – заздримо, обманюємо, відчуваємо до ближніх неприязнь, засуджуємо, а найголовніше, наше серце ще не вiдлiпилось від цього світу і не приліпилося до Господа.  Ми віримо своїй користі, а не Богу;  ми віримо хотiнню, а не заповідям Господнім.  Ми знаємо те, що від плоті, що можна помацати, побачити звичайними очима, а то, що від Духа, ми, як сліпi i глухi.  Але ж без цього християнство не має ніякого сенсу.
Ми, лукаві, намагаємося пристосувати християнство до цього світу, щоб наша віра була служницею нашого повсякденного життя, щоб нам було зручно і комфортно.  Але ж життя духовнe – це тісний і незручний шлях.  Тут, вибач, потрібно з себе шкурку здерти, і не одну, тому що гріх проріс в наше єство, і божественне стало для нас протиприродним.  Тому й потрібен хрест, кожному потрібна своя Голгофа, щоб померти в стражданнях гріха і воскреснути в радості духу.  Це, звичайно, не означає, що потрібно себе мучити.
Потрібно пережити всіх скорботи і хвороби, які обрушуються на тебе, з вдячністю, а не з наріканням.  Якщо життя б’є, значить, Господь не забув про тебе;  значить, ти став, як розпечене залізо під ударами молота.  Якщо увільнешь від ударів, то залишишся безформним шматком металу, а якщо потрапиш – будеш чудовим витвором Божих рук!»