На початку серпня на ротації у складі групи ХСП-Маріуполь перебували католицька черниця сестра Богуміла, яка належить до Згромадження сестер Найсвятішої Родини з Назарету (Житомир), а також Оксана Порошинська та Ліна Оленчик – служителі Християнської Служби Порятунку зі спільноти  Віднови у Святому Дусі “Мараната” (Київ).  В межах ротації волонтери долучилися до щоденної діяльності місіонерів ХСП, які знаходяться у «сірій зоні» постійно.

Відповідно до визначених  завдань волонтери мали змогу провести творчі заняття, інтерактивні ігри з дітьми , поговорити про чистоту стосунків з підлітками та молоддю, а з дорослими – про Божу любов і необхідність молитви за мир в серцях кожного з них та в країні в цілому.  Крім того, відвідали з гостинцями, добрим словом та Божим благословінням малозабепечених мешканців Піонерського і Старогнатівки та вихованців дитячого садку “Лелека” у Виноградному.  Для школярів волонтери допомогли сформувати рюкзаки з шкільним приладдям, які люб’язно передали хмельницькі католики. Також волонтери долучилися до зібрання домашньої малої групи, де ділилися Словом Божим.

При цьому, жіночій команді волонтерів часто доводилося здійснювати місію самостійно, пересуваючись, зокрема, і у «червоній зоні».

Крім цього, у волонтерів була можливість познайомитися та  та поспілкуватися з іншими волонтерами ХСП, які прибули до Піонерського на ротацію кілька днів перед цим. Це отець Микола Лучинський з Хмельницького і сестри-бенедектинки Соломія та Дарія – справжні посланці Божі, які привезли з далекої Хмельниччини окрім своїх відкритих сердець та любові подарунки мешканцям «сірої зони» від своїх парафіян.

Спостереженнями від поїздки ділиться сестра Богуміла: “Я вражена відданістю і  жертовністю служителів ХСП. Вони для мене справжні герої. Я також побачила і почула від дітей і старших, що означає жити в прифронтовій зоні АТО: це невпевненість у завтрашньому дні, щоденні розмови про те, як далеко були обстріли, і питання без відповіді: чи наступним разом не підійдуть заблизько до нашого села, дому… Їх переживання  і питання стали реальними і для мене, коли щоденно чула вибухи…

Дякую Богові, що могла тим людям віддати трохи свого часу,бути з ними, сказати їм про Любов Бога, про духовну війну, яка відбувається в серці кожного з нас і про велику потребу молитви за мир і навернення. Дякую за кожну людину, яку я там зустріла, через них  Бог говорив до мене. Огортаю всіх їх молитвою».

В свою чергу Оксана Порошинська говорить таке: «Коли ми приїхали до «сірої зони», то занурилися одночасно у два протилежжні світи:  один жорстокий світ – це пережиття війни, де тривають обстріли, відчуття небезпеки, скрізь військові, а з іншого боку інший світ, це – літо, море і сонце. І все це якимось чудом  співіснує. А власне чудо полягає у тому, що у цій небезпечній зоні живуть та несуть свою благодійну місію християни. І це дійсно справжнє, правдиве християнство, про яке заповідав Ісус Христос. Хочу подякувати всім своїм новим друзям, з якими зустрілася у цьому часі ,  за теплоту та любов, яку вони несуть для тих людей, які проживають у  таких небезпечних місцях. Ми всі можемо дарувати цим людям любов, тепло, увагу, співчуття. Ці дари є в кожному людському серці. Потрібно лише захотіти бути відважним та поділитися з іншими тим, що вони потребують. Коли бачиш тих діточок та старих немічних людей і як в їхніх очах загорається вогник – розумієш, що ця невеличка допомога принесла користь. Для мене ця поїздка – це дотик Бога до мого розуму та душі . Я  переконана, що наша подорож –  це поклик Бога і Його план, бо правдиве християнство несе в собі апостольство, допомогу іншим людям, які потребують. Дякую всім своїм братам і сестрам у Христі, молюся за мир і спокій».

Сестру Богумілу та Оксану Порошинську доповнює Ліна Оленчик:  «Кілька днів минуло після повернення з «сірої зони», з того іншого світу, де кожного дня чути вибухи, де всі стомлені від війни і спеки. Але в думках згадую кожну людину, з якою мала нагоду там зустрітися: це і діти, і місцеві жителі, і служителі  та волонтери ХСП.   Не перестаю захоплюватися, як дивно Господь переплітає долі цих  всіх людей. Дуже прикро, що нагодою перебування нас та інших служителів ХСП на Донеччині стала війна, але разом з тим мала можливість спостерігати і  великі позитивні плоди з цього. Дуже тішуся, що місцеві жителі мають можливість дізнатися, що не зважаючи на складні обставини сьогодення, Бог їх любить, що кілька людей охрестилися, що їхні діти мають можливість відвідати західну Україну та Київщину, і вірю, що таким чином через простих пересічних людей, через їхні серця, запалені іскрою Божої любові  служителями  ХСП,  відбудеться певне «перезавантаження» , відродження і об’єднання країни.

Сподіваюся, що з Божою допомогою війна припиниться, і насіння, яке зараз рясно сіють наші мужні і жертовні служителі ХСП,  проросте і дасть рясні плоди!»

Хочеш знати більше про ХСП?
Підпишися на новини та отримуй оперативну інформацію про служіння ХСП