Спогади капелана про ДАП: “Не пам’ятаю першого пораненого, їх було багато і йшли один за одним”

Капелан Корпусу військових капеланів Християнської служби порятунку Андрій Полухін (Гітарист) ділиться на своїй сторінці у Facebook спогадами про свою ротацію у ДАПі.

“- Трьохсотий! Док!
Я прокинувся від руху кількох людей, що несли крізь КСП трьохсотого до столу, де Ігор Зінич вже чистив площину, щоб прийняти його.
– Капелан! – Психів баритон остаточно розвіяв мій сон. Я не пішов, ще не звик до того слова. Але побачив як Олег Маринченко миттєво зреагував і підбіг до Ігора. Згадавши, що Олег казав одразу йти на цей клич до Ігора, почав підтягуватися.
– Це все. Скрізне в голову.
Обличчя хлопця застигло трохи переляканим виразом. А його очі втратили фокус.
Навколо сиділи чоловіки і плакали…
– Він мав скоро вже їхати… В суботу у нього мало бути весілля… 21 рік… Як тепер сказати батькам…
Його позивний був “Косий”.

Зав’язався сильний бій.
Не пам’ятаю першого пораненого, їх було багато і йшли один за одним. Навколо постійно відбувався якийсь рух. Пам’ятаю, що вже був біля столу і в гумових рукавичках. Пам’ятаю, що спершу взагалі не розумів, що робити. Просто почав в’язати, як міг. Комусь з хлопців осколок поранив носа, і я почав неправильно в’язати, перв’язував. Йому, певно , боліло це. Більш низької оцінки своїх медичних здібностей я ніколи не чув) Ігор його перехопив, сказав перев’язати іншого.
Почувся сильний крик. Олег вводить в приміщення бійця з 80ї бригади, Рому. Той кричить не своїм голосом, що у нього голова горить. Контузія. Олег насилу його кладе на підлогу. Той декілька разів встає на коліна і лягає, все супроводжується криком про вогонь в голові. Він постійно тримався за голову і нічого не сприймав ззовні. Йому допоміг лише укол налбуфіну. Олег постійно був з ним. Лише раз попросив мене побути з ним поруч, питати про нього щось, щоб він не втрачав свідомості. Він мені вже відповідає, але іноді його лице корчиться від зненацька нахлинувшої хвилі болю.
Пізніше, зі схожим прибіг Кіпіш , тримаючись за голову, грозився всіх сєпарів перебити. Боліло.

Тоді, в невеличкій перерві, Псих підійшов і спитав мене чи я молюся зараз. Не молився. Потім попросив відправити молитовну потребу до церковних. Що я і зробив. Тоді подумав, що я тут не потрібен , якщо є Ігор, котрий слідкує, щоб за них молилися. З того часу в думках молився постійно.
Ігор вийшов до зали терміналу. Як завжди, без захисту.

– Трьохсотий!
Ігор допомагає нести хлопця. Це був Fedir Misyura. Одразу кажуть, що куля під бронік пішла. Федя в свідомості, каже спина. На стіл, роздягаємо. Сильна кровотеча, отвір біля лопаток. Нас четверо – два капелани, Ігор і ще один медик. Працюють всі. Олег з Психом просять закрити рану руками, самі готують армований скотч та спец. наклейку для поранень з пошкодженням легень. Інший медик те знаходить і подає. Клеють. Пов’язка зривається, забагато крові. Пробуємо вдруге. Успішно. Можна не поспішати. Федя ниє від болю при тиску на рану. Перевертаємо. Ігор готує фізрозчин. Я подивився на себе, вся форма в крові. Псих ставить крапельнцю, потім знаходить трубку, і стаканчик з водою. Дає мені, каже, щоб як Федя попросить, давав.
А Федя перші години був постійно в свідомості. Спочатку постійно питав де бронік та автомат. Деколи, просив пити. Підходили хлопці, питали як він. Федя щось відповідав. Коли прийшов Партизан, то Федя прийшов трохи в себе і захотів подзвонити.
– Не хочу говорити дружині, набери її брата.
Партизан знайшов потрібний номер на Федіному телефоні і дав йому трубку.
– Привіт, мене поранено, тільки не кажи дружині…
В цю мить заносять ще пораненого, у нього посічені ноги. Прошу Валіка бути з Федєю і віддаю йому воду. Місця стає обмаль, пораненого кладуть на диван, ми з Олегом його перев’язуємо. Приходить ще декілька поранених… Нам доводиться перекладати Федю на ноші, він стогне від болю.
Через якусь годину бій закінчився.

Пам’ятаю, як почули двигуни. Евакуацію організували дуже швидко. Спочатку зайшли поранені, що могли пересуватися.
Федю несли ми з Партизаном. Він знову був в свідомості. Вийшли з ношами на вулицю до машини, коли вантажили його, то обережно не виходило. Вже в машині Федя сказав, що відчув щось тепле на спині…
Останнім грузили Косого. Його прийняли хлопці в машині.

Після цього мало що пам’ятаю. Молився за Федю, щоб вижив. Бо найважчий був.

Потім Олег наказав лягати спати…”

 

Be the first to comment on "Спогади капелана про ДАП: “Не пам’ятаю першого пораненого, їх було багато і йшли один за одним”"

Напишіть відгук