Стамбульські мотиви: гендер на марші

Прихильники гендерної ідеології активізувалися останні місяці та лобіюють питання ратифікації Стамбульської конвенції. Зокрема, почали копіювати просімейний рух та закликали підписати петицію про ратифікацію конвенції. На сьогодні вони змогли зібрати 25000 необхідних голосів! Для цього вони, залучали відомих українських зірок, проводили у регіонах навчання, тренінги, зустрічі і т.д., де Стамбульську Конвенцію представляли як єдиний вихід аби подолати домашнє насилля. Автори петиції гарно постаралися та так її виписали, що здається, що це єдиний інструмент для боротьби з насиллям, який як чарівна паличка має все вирішити в цьому плані в Україні.

Не варто дивуватися, що Організація Об’єднаних Націй одразу ж закликала Україну прискорити ратифікацію конвенції Ради Європи “Про запобігання і протидію насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами” (Стамбульська конвенція), дослухаючись до голосів 25 тис. підписантів відповідної петиції до президента України. При цьому, в ООН нагадали, що ще у 2017 році у зауваженнях щодо 8-ї періодичної доповіді України Комітет із ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW) наголосив на вирішальній ролі законодавчої влади у забезпеченні повного виконання Стамбульської конвенції. У 2018 році уряд України затвердив Національний план дій щодо виконання рекомендацій, запропонованих у прикінцевих зауваженнях комітету.

Зокрема, у рекомендації №26 уряд України зобов’язався передбачити кримінальну відповідальність за домашнє насильство та прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції. На Міністерство соціальної політики та інші центральні органи виконавчої влади було покладено відповідальність привести нормативно-правові акти органів державної влади щодо боротьби з усіма формами насильства стосовно жінок у відповідність до норм законодавства та здійснювати громадський контроль за ратифікацією Стамбульської конвенції.

А нещодавно Уряд підтримав ініціативу Олени Зеленської щодо приєднання України до «Партнерства Біарріц» та схвалив проект листа до Міністерства Європи та закордонних справ Французької Республіки щодо участі України у міжнародній ініціативі „Партнерство Біарріц” з утвердження ґендерної рівності, започаткованої на Саміті Групи Семи 25 серпня 2019 року у м. Біарріц (Франція). Це небезпечний сигнал для просімейних сил, адже інформація про це партнерство прихована, а ті джерела, що відкриті показують, що це буде сильний удар по сімейних цінностях. Фактично приєднавши Україну до міжнародного гендерного проекту «Партнерство Біарріц», ми будемо зобовязані  ратифікації ряд міжнародних документів, зокрема Стамбульську конвенцію, а також змінити закони щодо ЛГБТ  та ввести активні методи просування гендерної ідеології під видом різних благих проектів.

Отже багато рідного роду громадських діячів, політиків, письменників та навіть міжнародних організацій вважають, що ратифікація конвенції Ради Європи  “Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами” (Стамбул 2011 р.), є ключовим кроком щодо вирішення проблеми насильства жінок. Чому це не так?

Запровадження принципів конвенції лише погіршить ситуацію з жіночим насильством

Соціологічне дослідження польського Інституту правової культури «Ordo Iuris», проведене в країнах Європи, показує, що  серед усіх країн ЄС найбільше жінки зазнають насильства у Данії (52%), Фінляндії (47%), Швеції (46%), Голландії (45%), Великій Британії (44%), Франції (44%), тобто у державах, де принципи Стамбульської Конвенції та так звана “гендерна рівність” вже давно діють на усіх рівнях. І навпаки, найменший показник насильства зареєстровано у Португалії – 24%; Мальті – 22%; Словенії – 22%; Кіпру – 22%; Іспанії – 22%; Польщі – 19%.

11% опитаних польських, 9% – литовських жінок відповіли, що протягом року перед анкетуванням стали жертвами згвалтування. Для порівняння кількість сексуальних злочинів щодо жінок у Данії – 37%, у Швеції і Голландії – 32%, у Франція і Бельгії – 30%.

20% голландок визнали, що у дитинстві були зґвалтовані або їх сексуально домагалися чоловіки. У Бельгії ця цифра становить 14 %, Швеції – 15%, Великій Британії – 18 %, Франції – 20%, Фінляндії та Естонії – по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їхньому фоні лише 4% жінок Кіпру, 3% – Чехії, 2% – Хорватії, 6% – Литви, 3% – Португалії, 5% – Угорщини, 1% – Румунії в дитячому віці стали жертвами будь-якої форми сексуального домагання.

Критики досліджень стверджують, що в Скандинавських країнах жінки не бояться говорити про факти насильства, на відміну від суспільства, де панують традиційні християнські моделі сім’ї та відносин, статистика заяв в правоохоронні органи говорить зовсім інше. Так, у Данії чи Фінляндії правоохоронні органи дізнаються лише про 10-16% всіх випадків насильства, у Швеції – 14-17%, у Франції – 18%. Тоді як у Польщі – 28-29%

Іншим не менш важливим завданням Конвенції є побудова захищеного суспільства, де кожен може відчувати себе безпечно і комфортно. Але і цієї мети не було досягнуто:

20% француженок постійно мають страх перед ймовірним насильством. У Голландії, Великій Британії, Швеції та Люксембурзі – 15%. У Польщі подібну фобію має лише 3% жінок, а 86% ніколи не мали з цим труднощів. Жительки Польщі також високо оцінюють етичний і моральний стан суспільства, тоді як у Західній Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.

Документ ігнорує основні причини насилля

Згідно польських досліджень близько 80% дружин алкоголіків страждали від насилля у сім’ї, часто випадки насильства спричинені залежністю від алкоголю, наркотиків, фобій, азартних ігор, сексу чи Інтернету. ЗМІ та мережа тиражують образ доступної жінки, поглиблюється сексуалізація та об’єктивація жінки.  Також існує зв’язок між поширенням порнографії та секскультури і фактами насильства. Американське психологічне товариство зазначає, що рівень сексуальної експлуатації дівчат, порнографії і проституції може навіть збільшитися, якщо процес сексуалізації дівчат буде продовжуватися. Науковці стверджують незаперечний зв’язок між транслюванням жіночої сексуальності у медіа і насиллям над жінками».

Натомість у Стамбульській конвенції жодним чином про це не сказано, а лише зазначено побічні явища такі, як захист від сексуального домагання. Взагалі автори цього документу переконані, що над жінками знущаються лише через те, що вони жінки (п.3 Конвенції). Це повністю відповідає феміністичним, гендерним та загалом марксистським ідеям, де насилля відносно жінок є проявом багатовікової нерівності між чоловічою та жіночою статями. У праці «Походження сім’ї» Ф. Енгельс стверджує, що «перше класове протистояння з’явилося… між чоловіком і жінкою у шлюбі однієї пари, а перший класовий утиск – експлуатація жіночої статі чоловічою».

«Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно» (Конвенція п.3).

У світлі дзеркальності постулатів Маркса-Енгельса та Стамбульської конвенції постає питання, чи ратифікація документу не суперечить духу закону України про “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні”

На думку авторів конвенції, єдиним виходом є усунення стереотипів щодо статевих ролей.

(«Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (Конвенція п. 12).

До таких відносять не лише якості (чоловіки – сильні, жінки – тендітні), але, на думку багатьох феміністок, і саме материнство, бо це “обмежує свободу жінок і їхній кар’єрний ріст”.

Причиною зростання насильства дослідники вважають руйнацію зовнішніх моральних та етичних звичаєвих бар’єрів християнської культури, які традиційно захищали фізично слабших жінок та дітей, перед будь-якими формами насилля. Як показує статистика, поширення сексуальної вседозволеності, культу насилля у порнографії та руйнування моральних принципів переважили заборону на застосування сили щодо жінок, що пропагує Стамбульська конвенція.

Одним із джерел сімейного насилля 22,9 % жінок називають ЗМІ. 

Дискримінацію за ознакою статі основною причиною насильства назвали лише 11,4 % опитаних, 22,9% – у середній ступені, 37,1% – у меншій мірі, а 28,6% вважають, що це взагалі не має відношення до проблеми.

Натомість 77,1% опитаних респондентів в Україні назвали алкоголізм одного з членів сім’ї найбільшою проблемою. Жодна з анкетованих жінок не заперечила взаємозв’язку алкогольної залежності з насиллям, однак Стамбульська конвенція взагалі не згадує про алкоголізм та пияцтво, як чинник насильства. Чому?

Мета Конвенції – запровадження гендерної ідеології, а не запобігання насиллю

Замість біологічної статі – sex Конвенція використовує термін гендер – gender («соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків ( ст.3 Конвенції).

У Коментарях щодо Положень Конвенції вказується, що поняття “стать” і “гендер” в цьому документі є тотожними, однак “гендер” обтяжений численними маніпуляціями зі сторони ЛГБТ спільноти, адже кількість гендерних ідентичностей коливається від 5 (жінка, чоловік, гомосексуаліст, лесбіянка та бісексуаліст) до 72.

«Виконання положень цієї Конвенції Сторонами, зокрема вживання заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри…» (Конвенція, ст. 4).

Якщо “гендер” і “стать” є тотожністю, тоді навіщо укладачі допустилися тавтології, виписуючи  поняття через кому?

Держава зобов’язується вживати «необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (ст. 12), шляхом «включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формуванні навчальних планів на всіх рівнях навчання» (ст. 14). 

Згадані вище положення йдуть у тому ж руслі, що ідеологія ЛГБТ та гомосексуалізації дітей та молоді, шляхом розмивання статевої ідентичності під виглядом боротьби зі стереотипними ролями між чоловіками та жінками.

Тому законодавче закріплення поняття “гендер” є вкрай небезпечним, бо натяки про те, що гендер – це далеко не те саме, що біологічна стать, міститься в самій конвенції. Адже країни підписуючи договори, зобов’язані слідувати поняттям і термінам, як їх трактує існуюче міжнародне право. І якщо завтра світ офіційно визнає, що гендер відповідає не лише чоловічій і жіночій статті, то Україна повинна буде розуміти гендер у своєму законодавстві у тому самому ключі.

Документ не згадує про чоловіків-жертв, так само – і про жінок, які постраждали від насильства з боку представників своєї статі. Фактично автори конвенції відводять чоловікам роль насильників, жінкам – жертв. Чи це не є “гендерними стереотипами”, проти яких борються творці конвенції? Додамо, що захист однієї групи населення (у тому числі за статевою ознакою) суперечить діючій Конституції України щодо прав та рівності всіх громадян перед законом (Конституція України, стаття 21, 24).

Щоправда дія Стамбульської Конвенції поширюється на чоловіків, але лише на тих, які вважають себе жінками і ведуть відповідний стиль життя.

Ратифікація Конвенції також може створювати умови для обмеження свободи віросповідання. Адже передбачає «спеціальні заходи, які є необхідними для запобігання насильству за гендерною ознакою та захисту жінок від насильства за гендерною ознакою, які не розглядаються як дискримінація» (ст.. 4). Під цю статтю можна підвести критику гомосексуальної поведінки чоловіків, трансексуалів, «мову ненависті».

Зокрема, держава, що ратифікує документ приймає, що «…зобов’язання поширюється на недопущення будь-яких офіційних заяв, звернень або декларацій, які потурають насильству на засадах культури, звичаїв, релігії, традицій чи так званої «честі» (ст.. 12). Хоча у Коментарях до Положень Конвенції (ст.. 89) вказується, що «заборона будь-яких актів насильства, передбачених Конвенцією, жодним чином не повинна породжувати обмеження культурних чи релігійних прав і свобод правопорушника», але зі змісту стає зрозуміло, що це стосується приватних поглядів, а не офіційних висловлювань Церков та священиків.

Висновок

Встановлення «бажаної гендерної рівності» не лише не захищає жінок, але і наражає їх на більшу небезпеку. Насилля над жінками є ганебним, і вимагає солідної законодавчої бази, яка б гарантувала жінкам безпеку, але для цієї благородної цілі «Конвенція Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок і домашнього насилля і боротьби з цим явищем» просто не підходить. Адже документ не лише не враховує очевидних джерел та причин насильства, але ще й сприяє впровадженню на державному рівні псевдонаукової ідеології, явно забороненої діючою Конституцією України (ст.15 ).

************

Підготовлено на основі рапорту Ordo Iuris «Dlaczego nie należy Ratyfikować konwencji rady europy o zapobieganiu i zwalczaniu przemocy wobec kobiet i przemocy domowej”

Принагідно варто зазначити, що ряд країн не поспішають ратифікувати Стамбульську Конвенцію. Зокрема, найсвіжіший приклад – Парламент Угорщини відмовився її ратифіковувати під час голосування 5 травня 2020 року. Особливо, через неоднозначне ставлення до терміну “ґендерно-обумовлене насильство”. Угорщина підписала конвенцію у 2014 році, але відмовляється ратифікувати. У правлячій партії “Фідес” вважають, що країна вже має достатньо механізмів у національному законодавстві для захисту прав жінок.

Нагадаємо, що 12 країн – членів Ради Європи – підписали, але не ратифікували Стамбульську конвенцію (серед них такі держави, як Велика Британія, Болгарія, Угорщина, Греція, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Хорваті, Угорщина). А в свій час 333 громадські організації Європи (Болгарії, Хорватії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Румунії, Словаччини та України) закликали Генерального секретаря Ради Європи Турб’єрна Ягланда, голову Комітету Міністрів Ради Європи Андерса Самуельсена та Виконавчого секретаря Стамбульської конвенції Бріджит О’Лоулін усунути ідеологічні та суперечливі поняття «гендер», «гендерна ідентичність», «сексуальна орієнтація» з тексту Стамбульської конвенції.

Україна не має потреби у ратифікації Стамбульської Конвенції, бо її закони більш досконалі в боротьбі з насильством. У грудні 2017 року Верховна Рада України прийняла закони про запобігання  домашньому насильству, які за свідченням експертів є більш досконалими ніж те що пропонує конвенція, а тому ратифікувати Стамбульську конвенцію немає необхідності Україні! Ці закони підтримала Всеукраїнська рада церков.

Варто підкреслити, що значна більшість українців, не підтримують ратифікацію Стамбульської конвенції. Так, станом на квітень 2020 року близько 90 рад різних рівнів (у тому числі 12 обласних), які представляють понад 20 мільйонів осіб, звернулися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України з вимогою припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію).

ПС: А в цей час ще до того, як буде зроблено чергову спробу пропхати через парламент ратифікацію Стамбульської конвенції, наші центральні органи виконавчої влади уже наполегливо діють.

7 лютого 2020 р. Міністерство соціальної політики України видає Наказ №86 «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів!», а 27 лютого 2020 р. Міністерство юстиції України його легалізує за № 211/34494 та робить його обов’язковим для виконання всіма органами влади.

Зазначений Наказ вводить в законодавство України визначення терміну гендер, як він прописаний в Стамбульській конвенції. Якщо до цього часу гендер скрізь декларували, як  рівність прав чоловіків та жінок, то віднині робиться підміна понять – стать людини стає просто набором біологічних ознак (типу біологічний тип – людина, кількість рук, ніг, пальців інших органів), а от гендер стає фактично юридичним та соціальним статусом людини, за яким вона себе ідентифікує, а також її ідентифікує держава. Тобто тепер не важливо ким ти народився біологічно, важливо ким ти себе відчуваєш чи вважаєш.

Тепер гендер виступає в ролі статі. У вас згодом будуть питати не яка твоя стать (бо стать це буде просто біологічний вид – людина), а який у тебе гендер – тобто ким ти себе вважаєш, або ким тебе вважають оточуючі. Адже гендер – це тепер не те, ким ти народився (чоловічої чи жіночої статі), це – соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок/чоловіків.

На даний час, переліку гендерів в Україні поки-що немає, але у світі це вже утверджено. Офіційно! Їх є понад 54 види! Враховуючи останні дії Мінсоцполітики,  можна очікувати, що через якийсь час їх буде також впроваджено.

Відповідно до визначення в Інструкції Мінсоцполітики, гендер – це не чоловік чи жінка, це соціально закріплена роль (чоловіча чи жіноча або інша), поведінка (ведуть себе, як чоловіки чи жінки), діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок/чоловіків (одягаються чи зачіска, чи ще щось як у чоловіків чи жінок у нас в суспільстві).

В зазначеному формулюванні гендер зможе мати понад 50 варіацій, зокрема, лесбіянка, гей, бісексуал, трансгендер, або Gender Fluid – нестійкий гендер (особа періодично відчуває себе то чоловіком, то жінкою, або особою без статі, або обох статей відразу. Це може проявлятися в тому, як людина одягається, висловлюється і описує себе).

В свою чергу 29 Січня 2020 року Міністерство соціальної політики України затвердило Наказ № 56  «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах». Однак, даний документ крім хороших пропозицій, які стосуються трудових відносин та захисту прав працівників, пропонує всім підприємствам, установам, організаціям посилити так звану гендерну складову трудових відносин!

Зокрема, пропонується ввести на підприємствах посаду уповноваженого з гендерних питань – радника керівника, а також передбачити гендерні квоти в керівництві організацій. На депутатський запит депутата-християнина Віктора М’ялика щодо того чи стосуються ці вимоги релігійних організацій – Мінсоцполітики зазначило, що Методичні рекомендації є рекомендаційним документом, однак релігійні організації є юридичними особами. Юридичні особи мають виконувати закони. Зокрема стаття 18 Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», покладає на юридичних осіб вимогу, що колективні угоди (договори) мають передбачати покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах.

Тобто, юридичні особи мають виконувати закон про «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», де є немало хороших моментів, однак закон також вимагає створити гендерних радників, здійснювати гендерний аудит, мати гендерну квоту в керівництві організації  і т.д. Разом з тим Стаття 12 Кодексу Законів про Працю говорить:  “Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією”. Таким чином церкви мають право не укладати колективні угоди (договори).

Якщо ми поєднаємо між собою обидва документи, то бачимо, що Мінісоцполітики послідовно створює законодавчу та нормативну базу для гендерної ідеології, спершу лише права чоловіків і жінок, потім зміна трудового поля, далі зміна визначення слів стать і гендер, а вже потім, коли буде основа – почнеться переслідування організацій та всіх, хто не буде виконувати ці закони.

Нещодавно Міністерство освіти і науки України ліквідувало комісію з основ християнської етики, яка упродовж тривалого часу затверджувала програми та навчально-методичні посібники з основ християнської етики, надаючи їм гриф. Про це повідомив професор Острозької академії Василь Жуковський: “Міністерство освіти і науки України днями вчинило своєрідну диверсію проти одвічних духовно-моральних цінностей, на яких будується життя українського народу. Мова йде про ліквідацію комісії з основ християнської етики, яка упродовж тривалого часу затверджувала програми та навчально-методичні посібники з основ християнської етики, надаючи їм гриф.

Розглядаємо це рішення як непорозуміння, недружний акт, своєрідний демонтаж кращих традицій українського народу, неповагу до духовно-моральних цінностей, нерозуміння природи людської особистості, радикальне збіднення навчально виховного процесу, обмеження наданих конституційних прав сповідувати і виражати свої цінності і переконання. Християни та інші люди доброї волі єднаймося заради захисту своїх цінностей, без яких ми ніщо, і діємо”.

Такі й подібні до цього дії непоодинокі і чітко показують ідеологічну заангажованість чиновників Міносвіти, які замість того, щоб дбати про майбутнє нашого народу, діють на догоду іноземним фондам та урядам, впроваджуючи в освіту гендерну ідеологію. Ліквідація комісії з християнської етики — це ніщо інше, як чергова спроба заблокувати розробку і затвердження програм, які основані на християнській моралі та сімейних цінностях.

Останнім часом простежується спланована і добре організована інформаційна компанія проти курсу “Основи сім’ї”. Різними маніпулятивними методами схиляють громадську думку до негативного сприйняття єдиного просімейного курсу для старшокласників.

Ось нещодавній приклад, який підтверджує цю загрозливу тенденцію у сфері освіти.  25 травня, на уроці англійської мови для 5 класу з назвою «Свята і традиції» (урок №2. Повторення часових форм, тиждень 8, понеділок) на 20 хвилині уроку вчителька пропонує дітям поспілкуватися із своєю чудовою подругою з Британії. На екрані з’являється жінка одягнена в символіку ЛГБТ та захоплено розповідає про те як святкує християнські свята зі своєю гьорлфренд. Враховуючи зазначене, викликає обурення, що на офіційних уроках МОН почали використовувати спікерів, одягнутих у символіку ЛГБТ та які діляться подробицями свого приватного життя та ще хочуть пожднати це з українськими традиціями.

 

Разом з тим, якщо ми подивимось, хто є співорганізатором уроків, то це є ГС “Освіторія”. В свою черзгу на їх сайті розміщена інформація такого змісту: «Толерантність і боротьба з гомофобією — серед головних сучасних цінностей західного світу. Із кожним роком дедалі більше країн на офіційному рівні визнають одностатеві шлюби, а про різноманітність сексуальних орієнтацій починають говорити ще в школах. …».

Окрім цього, дана організація тісно співпрацює з МОН та хоче перевчити 22 тисячі вчителів перших класів. Ось що сказано на їх сайті : «Школа тренерів Нової Української Школи (НУШ) – це партнерський проект з Міністерством освіти України, що працює за сприянням Міжнародного фонду “Відродження”(організація Сороса). Освіторія на запит міністерства організувала навчання для 50 тренерів НУШ, які були відібрані на основі конкурсу з усієї України по 2 представники на кожну область. Тренінги організовані для сприяння реформи освіти в Україні з метою перенавчання 22 тисяч вчителів перших класів…”

До речі, вчителька зі згаданого вище уроку є із Новопечерської школи Києва. Дана школа – це також проект Освіторії, ось як вони про це зазначають: «Ми створили цю школу в 2014 році як пілот для подальшої реформи всієї системи середньої освіти в Україні. … наші вчителі є експертами і допомагають Міністерству освіти і науки впроваджувати інноваційні методики в інших українських школах.».

26 травня відбулося публічне обговорення за темою: «Національна стратегія у сфері прав людини 2020: досягнення, виклики та подальші кроки». Організаторами виступили Міністерство юстиції України, Програма розвитку ООН, Українська Гельсінська спілка з прав людини за участі низки громадських організацій, які активно лобіюють антинаціональні концепції прикриваючись боротьбою за права людини.

Під час заходу обговорювалися:

– успіхи та виклики в реалізації Національної стратегії у сфері прав людини;

– пропозиції та рекомендації громадськості, міжнародних експертів щодо покращення механізмів імплементації Національної стратегії у сфері прав людини;

– плани та пріоритети щодо напрацювання нового Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини.

Варто зазначити, що до наявного нині Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини потрапили майже всі пропозиції українських правозахисних та ЛГБТ-організацій щодо питань, які стосуються прав та інтересів ЛГБТІ.

Зокрема, План дій передбачає:

– розробку законодавства, яке заборонить дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (СОҐІ) в усіх сферах життя, що регулюються законом;

– розробку законодавства про реєстроване партнерство для одностатевих пар;

– розробку нового порядку зміни (корекції) статевої належності для трансґендерів;

– врахування мотивів ненависті за ознаками СОҐІ як обтяжливих обставин у Кримінальному кодексі;

– зняття заборони на всиновлення дітей для трансґендерних осіб.

Головними спікерами виступили Валерія Коломієць, заступниця Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції, а також Тарас Тарасенко, народний депутат України, Голова підкомітету з питань прав людини. Вони доповідали про стан виконання, досягнення та виклики в процесі реалізації Національної стратегії з прав людини. Під час обговорення лунала думка, що Нацстратегія є головним документом для забезпечення захисту прав людини і громадянина в Україні. І про те, що новий документ буде розроблятися на підставі Нацстратегії з прав людини та відповідного Плану дій до 2020 року.

Be the first to comment on "Стамбульські мотиви: гендер на марші"

Напишіть відгук