«…Конфесійна приналежність не має значення. Не має значення і те, віруюча людина, чи ні… Завдання капелана – допомогти побачити людині її потужний духовний потенціал,  аби перемога була справжньою. » О.Андрій Зелінський – священик УГКЦ, єзуїт, капелан у 36 Окремій бригаді Морської піхоти ВМС ЗСУ

Історичні події на території України у ХХ столітті – це був час випробування, коли доводилося запекло боротися не лише за фізичне виживання, а й за душі людей. Хіба не такі події знову переживає нині наша стражденна земля?

Як відомо, ХСП називає прифронтову територію України Місійною Землею, де рятувальники, капелани і волонтери реалізовують своє покликання заради захисту та зцілення душ страждаючих від війни людей,  а, отже, являють Боже Милосердя тим, хто Його найбільше потребує на тих теренах.

Втішати, сіяти надію, свідчити Божу любов своїм життям, розділити зі знедоленими їх тривоги та горе – такою вони бачать свою місію у здійсненні  Євангелізації серед  військовослужбовців та місцевих громадян із зони проведення антитерористичної операції (АТО). Зокрема, завданням капеланів ХСП  є здійснення душпастирської опіки та місіонерської діяльності в середовищі  Збройних сил України та серед цивільного населення «сірої зони».

За 3 роки так званої АТО на Сході України, чимало людей стало потерпати від матеріальних нестатків та духовного зубожіння так само, як колись із початком  «визволення»  радянськими  військами  окупованих тери­торій України після ІІ Світової війни. Тому Християнська Служба Порятунку опікується найбільш потребуючими мешканцями «сірої зони».

У цьому контексті варто пригадати про отця Серафима (Алоїза) Кашубу OFM, капуцина зі Львова, який  був одним із небагатьох римо-католицьких священиків, які діяли на території тодішнього СРСР. Апостол спочатку всієї Волині, а потім і всього СРСР, о. Серафим більшу частину свого життя присвятив мандрівному душпастирству. Львів, Луцьк, Рівне, Поділля, Крим, Алма-Ата, Караганда, Алтай, Ташкент, Сибір, Москва, Ленінград, Прибалтика… Ці та десятки інших місцевостей потайки об’їжджав священик, всюди служачи людям, які потребували духовної опіки.

Брат Серафим

А з чого все починалося? Алоїз Казимир народився 10 червня 1910 року в Замарстинові (передмістя Львова). У серпні 1928 року вступив до Ордену Братів Менших Капуцинів, де отримав чернече ім’я Серафим.11 березня 1933 р. Серафим Кашуба отримав священицькі свячення.

Свою пастирську діяльність молодий отець Серафим поєднував із навчанням в Ягеллонському університеті в Кракові, який закінчив зі ступенем магістра філософії. Істинна побожність та працьовитість отця Серафима стає прикладом для його пастви, парафіяни поважають його як чудового проповідника та хорошого сповідника.

На початок Другої світової війни війни отець Серафим знаходився у Львові, що був окупований Радянським Союзом, де комуністичний режим розпочав репресії проти населення, в тому числі й проти католиків – як мирян, так і їхніх пастирів. Багато священиків було ув’язнено та вислано, частину духовенства розстріляли. Більшість парафій залишилися без священиків. І отець Серафим, усвідомлюючи всю небезпечність ситуації, приймає рішення виконувати свою священицьку місію на Волині, в Луцькій дієцезії.  Отець Серафим сповідав, уділяв Таїнства, проводив уроки релігії для дітей і намагався духовно підтримати людей у ці важкі часи.

Невдовзі під час вже фашистської окупації отець опинився у Новій Гуті (Хмельницька область), в яку переселилося багато людей із спалених сіл. Оскільки люди жили в землянках, голодували і бідували, почалася епідемія тифу. Отець Серафим жертовно слугував всім потребуючим і також заразився. Однак Боже Провидіння розпорядилося, щоб отець одужав і надалі служив людям.

Навесні 1945 р., коли відступили німці і знову прийшли радянські війська, почалася примусова репатріація польського населення із Західної України до Польщі. Більшість духовенства теж виїхало, однак отець Серафим відмовився.

Божий бродяга та Апостол Церкви Мовчання.

На станції Здолбунів, в 20 км від Рівного, священик у світлому пальто і з потертою валізою з літургійними шатами непримітно вийшов з поїзда, що прямував до Польщі. Це був один з тих моментів, коли вирішується майбутнє. Йшов 1945 рік. Ешелони з поляками один за одним відправлялись на захід.

Він вважав, що він більше потрібен Господу саме тут, серед тих, хто залишився. Так розпочався новий етап його жертовного служіння.

Отець Серафим Кашуба провів понад десять років у Рівному в місцевій католицькій громаді. Йому доводилося часто виїжджати із священицькою послугою до Луцька, Сарн, Корця, Острога, Здолбунова та інших населених пунктів, оскільки люди на цих теренах залишилися фактично без пастирів.

Вірні з уст в уста передавали звістку про мандрівного священика, який ризикує життям заради їхнього блага, заради того, щоб прийти до них зі словом Божим.

Для багатьох людей в ті часи зустріч з отцем Серафимом була першою, а іноді й останньою в житті зустріччю зі священиком.

Кашуба був свідомий того, що сама присутність священика, якому заборонено відправляти в храмі, додає вірним сили і мобілізує їх до витривалості у вірі.

Постійні подорожі та переслідування влади підривали його й так ослаблене здоров’я, але він не міг покинути віруючих напризволяще.

«Якби ви тільки знали, – писав він у Польщу до родини у червні 1958 року, -скільки радості дарує мені Господь Бог у такому стилі життя, коли я мало думаю про себе, а все залишаю на Боже Провидіння. Збагачується мій досвід, я постійно вчуся чогось нового, зустрічаюся з різними людьми».

Владі ж не подобалася така місіонерська діяльність отця Серафима і у 1956 р.  його було позбавлено  священицьких прав, а у 1959 р. – і прописки, після чого  отець Серафим  на все життя залишився мандрівним душпастирем.

Отець був змушений перейти на “нелегальний стан”. Меси відправлялися в приватних будинках вірних, переважно вночі. Крадькома отець сповідав, уділяв християнських Таїнств. Змушений часто міняти місце проживання, отець Серафим з квітня 1956 р. аж до зими 1963 р. мандрує по Криму, Волині, Поділлі, Литві. Легально йому доводиться працювати то палітурником, то продавцем лікарських рослин, то кочегаром. Він постійно намагається отримати у влади дозвіл вести пастирську діяльність, організовує вірних, щоб ті вимагали прислати їм священика, але партійні чиновники постійно йому відмовляли.

«Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти » ( І Кор. 9, 22)

Від вірних, яким служив, він дізнався про важку ситуацію їхніх рідних, яких у 1940-1941 роках вивезли до Казахстану. Тому в 1963 р. отець Серафим приїжджає туди. Маючи багатолітній досвід нелегального мандрівного пастирства, він організовує релігійне життя місцевих католиків-висланців – поляків, українців та німців, які радо зустріли священика та допомагали йому одягом, їжею тощо.

Знаковим є те, що німці, серед яких були як католики, так і протестанти, допомогли отцю Серафиму знайти житло. Географія його “парафії” була вражаючою: скоро мандрівний пастир почав відвідувати католицькі спільноти в Шортанди, Цілинограді, Омську, Томську, Новосибірську, Алма-Ати, Красноярська, Алтаю, Кокчетава…

Це були важкі подорожі. Отець Серафим використовував усі можливі засоби сполучення. Неодноразово значні відстані долав пішки. Часто перешкодою ставали снігові бурани, та здавалося його ніщо не могло зупинити. Отець Серафим Кашуба був твердо впевнений у тому, що Боже Провидіння над ним чувало, тому він ніколи себе не щадив. Він та­кож не сповільнював темп свого апостольського служіння, не зва­жаючи на важкі кліматичні умови, труднощі подорожування, слаб­ке здоров’я, втому, недосипання і недоїдання.

Життя католиків у Казахстані і Сибіру, як і на Волині, нагаду­вало існування перших християн за часів катакомб. Божі Служби і молебні відправлялися ночами по домівках із зачинени­ми дверима і заслоненими вікнами. Отець Серафим звершував Євхаристію, сповідав, хрестив, вінчав, уділяв миропо­мазання, оливопомазання, відправляв похорони на цвинтарі або ос­вячував могили. Так було скрізь, де він бував, де були віруючі, «щоб нікому не забракло світла Євангелії».

Своєю священицькою ревністю, скромністю, вбогістю, безкорисливістю отець Серафим дуже швидко здобув довіру людей, не залежно від того, були це католики чи протестанти. «Брат людей» говорили про нього, тому його берегли, попереджали про небезпеку, дуже любили і шанували.

Це не могло сподобатися комуністичній владі і 6 березня 1966 р. в Кустанаї отця Серафима було заарештовано. Суд звинуватив його у бродяжництві та засудив до п’яти років заслання. Так отець Серафим потрапив у Арикти – маленького селища під Цілиноградом. І знову, довідавшись, що це католицький священик, сім’я німців-протестантів надала йому притулок.

Пройдені десятки тисяч кілометрів, безсонні ночі, систематичне недоїдання та важкий клімат призводять до того, що отець Серафим захворів на туберкульоз. В листопаді 1966 р. його звільняють від заслання, але через місяць знову заарештовують і відправляють у будинок для престарілих, начебто для оздоровлення. Але отець і там став служителем хворих і знедолених. Таємно відправляв святі Меси, сповідав і причащав у стінах цього закладу. Це стало приводом невдоволення адміністрації, і отець Серафим довідався, що його засуджено до 11 років примусової ізоляції.

Далі була втеча. До кінця невідомо, чи його просто записали як померлого, чи просто бюрократична машина дала збій, але далі отець знову подорожує по всьому Казахстані і несе свою пастирську послугу всім потребуючим.

В 1968 р. у Польщі помирає сестра Серафима Кашуби, Марія. Неймовірними стараннями отримавши дозвіл, отець Серафим їде до Польщі. Там йому також роблять операцію – дав про себе знати застарілий туберкульоз. Навесні 1970 р. стан здоров’я отця значно покращився. І, хоча була можливість залишитися у Польщі, де панувала відносна релігійна свобода, отець все-таки приймає рішення повернутися в Казахстан, до своїх осиротілих парафіян. Але там, з поверненням до тяжких умов апостольської праці, стан його здоров’я знову значно погіршився. До того ж влада знову взялася за цькування, тож священик був змушений виїхати.

Зовсім хворий, він добрався до Львова, де стараннями місцевих католиків, його влаштовано на лікування. В 1976 р. отець Серафим, відчувши покращання, вирушив на Волинь, проте невдовзі, таємно попереджений друзями про увагу з боку властей, виїжджає до Ленінграду, а звідти знову їде туди, де він найпотрібніший – у Казахстан, де ревно виконував свою священицьку місію.

В червні 1977 р. отець їде до Ташкенту, але важка подорож, переживання, клімат сильно похитнули його здоров’я. Отець повернувся до Львова. Так сталося, що через загрозу обшуку, він кілька годин простояв під дощем, доки його не взяла на нічліг одна жінка. На світанку 20 вересня його душа відійшла до Господа.

Його тіло спочило у Львові на Яновському цвинтарі, а на могилі написані слова: “Став усім для всіх”.

Отця Серафима Кашубу пам»ятають скрізь, і не лише у Львові, але й Польщі, на Поділлі та Волині, за Уралом, в Сибіру, в Казахстані та Узбекистані – всюди, де невтомний проповідник Божого Царства служив людям. Він, не зважаючи на перешкоди і переслідування навколо, йшов до спраглих і голодних Божих овечок, щоби підтримати і принести їм світло Христа у часи переслідувань та гонінь.

Слуга Божий о. Серафим  ніс людям Добру Новину, не зважаючи ні на що. Він служив усім потребуючим, був відкритий на людей, без огляду на національність і конфесію. О.Серафим і сьогодні несе нам це світло.

У 2001 році за свої великі заслуги отець Серафин був оголошений Слугою Божим, і зараз триває процес його канонізації.

Можливо, він і тепер з небес молиться за знову стражденну через жахіття війни, терор і байдужість влади українську землю, і вона не лише вистоїть, але  й зміцниться і розквітне.

«Сучасне секуляризоване суспільство потребує нових євангелізаторів, здатних по-новому звіщати Боже Слово, щоб заторкнути серце сьогоднішньої людини, часто розсіяне та нечутливе» –Святіший Отець Бенедикт XVI, 30 травня 2011 р., Перша  Пленарна Сесія Папської Ради сприяння новій євангелізації.

(про о.С.Кашубу – за матеріалами о. Ришарда Модельського OFMCap «Священик до нутра кісток. Отець Серафим Кашуба» та о. Хієроніма Варахіма OFM Cap “Божий бродяга»).

Підготувала Світлана Філоненко

Хочеш знати більше про ХСП?
Підпишися на новини та отримуй оперативну інформацію про служіння ХСП