Церква овець чи Людей: передчуття теперішнього заради реальності майбутнього

Якось один ірландський католик на зустрічі лідерів українських католицьких спільнот Віднови у Святому Дусі поділився своїм видінням, яке, з його слів, було ним отримане від Бога більш, як десять років тому. Суть видіння Домініка, а саме так звуть цього достойного мужа, полягало в такому. Він бачив великий луг, на якому хаотично і безпорадно бродили вівці, у яких не було пастиря. Раптом сутінки, що панували над землею, розвіялися і посеред лугу з’явився Ісус в одязі пастуха. Він покликав овець і ті радісно пішли на Його голос, гуртуючись навколо Нього.

А потім Домінік побачив дещо несподіване: вівці по черзі підходили до Ісуса, ставали на задні лапи і перетворювалися в людей. І кожний з них після такої чудесної  трансформації отримував з рук Ісуса один із трьох предметів –  золоту сурму, золотий сувій чи золотий меч. Перервавши  споглядання цієї картини, Домінік перевів свій погляд у видінні на Захід і кров застигла у нього в жилах – там стояла незліченна армія сатани, що прагнула знищити все Боже на землі.

У тривозі, яка межувала за панікою та розпачем, Домінік закричав: «Хто може протистояти такій великій силі темряви і смерті?» І в цей момент його погляд знову був спрямований на Схід, де він побачив Надію. Там, на лузі, уже не було жодної вівці. Всі вони стали людьми, отримали з рук Ісуса визначену для них зброю і зайняли своє місце у лавах Божого Війська, вишикуваного та готового до бою. А попереду стояв сам Ісус, але уже не в одязі пастуха, а в срібних бойових обладунках.

Розказавши це присутнім, Домінік додав: «Ми там, на Заході, віримо, що тут, на теренах Східної Європи, і особливо на землі України, підніметься Христова Армія, яка не лише захистить свої терени від диявольського панування, але й допоможе нам відвоювати наші країни для Живої Присутності Бога».

Можна по різному відноситися до цього видіння – як до реального надприродного об’явлення, образного витвору уяви чи алегоричного викладу думок. Так чи інакше йому передувало певне духовне розпізнання, результати якого і є зараз предметом розмови. Пропонуємо просто придивитися до цього тексту уважніше і спробувати порозважати над окремими його гранями.  Наприклад над такими трьома.

Грань перша: вівці, які ставали Людьми. Виявляється, що може виявитися недостатнім почути Голос Месії і зібратися навколо Нього. Це початок історії спасіння, але далеко не її кінець. І в тому, що це дійсно так, неважко переконатися, якщо уважно прочитати Євангеліє. Всі, хто відгукнувся на цей Голос, надалі покликані увійти у гідність, владу, силу і помазання Його Учнів, Його Воїнів, Його Соратників. Але багато овець застигають у поставі релігійного закону та обрядовому поклонінні, так і не підійшовши впритул до Ісуса та залишаючись у статусі старозавітного раба і нікчемного слуги. Є і інші, які радісно водять хороводи навколо Ісуса і безперервно дякують за те, що Він уже все зробив і тепер можна ні про що «не паритися», пожинаючи плоди Його Перемоги та безперервно очікуючи все нових і нових подарунків. 

Але так виглядає, що Ісусу дуже потрібні треті – ті, хто поєднають в собі відповідальність перших та свободу других, Люди, які стануть поряд з Ним, відповідально усвідомлюючи та вільно обираючи свою Місію, Покликання та Призначення у епоху Останніх Днів. Скільки таких християн сьогодні? Воістину, як і у дні Ісуса, так і зараз: «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Матея 9:37-38).

Грань друга: зброя, яку надавав Людям Ісус. Очевидно, що мова йде про три дуже різних, але водночас нерозривно взаємопов’язаних речі. Золота Сурма – пророче поклоніння та атакуюче молитовне служіння, покликані розкривати Небеса та у повноті відкривати шлях для неперервного вилиття Святого Духа, в тому числі і у Євхаристії. Звук цієї сурми розсіюватиме сутінкову темряву перед Божим Світанком, позбавлятиме влади і сили демонів та їх земних слуг, освячуватиме та очищатиме від скверни землю і людей. Золотий Сувій – вчення, яке перетворюватиме овець у Людей, рабів у Дітей Божих, слуг у Лицарів Христових. Цей сувій з новою силою даруватиме Споконвічне Знання, яке базується на простоті Євангелія та Апостольській Традиції Церкви. Золотий Меч – це Слово Боже, бо сказано: «З уст його виходить меч гострий, щоб ним поражати народи; і він пастиме їх жезлом залізним, і він топче винотоку з вином палкого гніву Бога Вседержителя» (Одкр. 19:15). Цей євангелізаційний меч пронизуватиме серця людей, відкриваючи їх для Любові Божої і змінюючи їх назавжди з кам’яних на тілесні.

От так ударом цього Божого Тризубу буде знищено армію сатани та всі його діла. Ударом, що перетворить дух, уми та серця окремих людей та цілих націй, повернувши їм гідність громадян Божого Царства і приналежність до Народу Божого. Але участь у цій Битві уділ не овець, а Людей, які стануть новоявленими «трьомастами воїнами Гедеона» у ці Останні Дні.

Грань третя: просто географія. Про це поговоримо детальніше. Чому християнський Захід потребує допомоги і очікує її з нашого Сходу? Тому що християни тієї частини Європи уже значною мірою програли духовну битву за свою землю та свої народи. Як би не було гірко це визнавати, але Христова Церква на західних землях по великому рахунку просто проспала тихий, але невблаганний поступ сатани біля своїх обійсть, купаючись в мирському достатку і шліфуючи ритуальні чаші. Там наша Церква-Матір, безумовно залишаючись єдиною, святою і вселенською, перестала бути достеменно апостольською, а значить по справжньому воюючою та подорожуючою.

Загальновідомо, що одразу після завершення II Світової Війни, батьки-засновники Євросоюзу, які були християнськими демократами, мріяли та проголошували утворення нового міжнаціонального цивілізаційного простору на теренах нашого континенту, який цілком і повністю мав базуватися на християнських цінностях у світоглядному, суспільному та економічному вимірах. Однак, коли наприкінці 60-х на хвилі так званих «студентських революцій» до влади у провідних європейських країнах прийшли різношерсті «ліві», ситуація протягом кількох наступних десятиліть почала стрімко змінюватися у діаметрально протилежному напрямку. І тепер ЄС – це земля, де має місце тотальне панування так званої «гендерної ідеології», легалізація одностатевих шлюбів і руйнування інституту християнської родини, домінування цінностей споживацького суспільства, засилля збоченого уявлення про права людини і  соціальну справедливість.

Несподівано, але закономірно за умови процвітання у Церкві духу «толерантного паркетного християнства», на теренах споконвічно християнських держав уже християни ризикують опинитися в ролі маргіналів, приречених на існування у своєрідних духовно-світоглядних резерваціях. І на цьому фоні розпочинається новий етап експансії з боку сотень тисяч мігрантів – мусульман, «нащадків старозавітних халдеїв», яких Європа приймає з розпростертими обіймами на відміну від близькосхідних та африканських християн, які тисячами гинуть щороку за свою віру.

Що маємо в результаті? Рівень народжуваності серед «згендеризованого» корінного християнського населення уже зараз багатократно поступається аналогічному рівню  серед мусульманського населення ключових європейських країн і максимум через 20-30 років у цих країнах матиме місце зовсім інший статус-к. Але уже зараз рівень деградації суспільної свідомості та особистісної світоглядної ідентичності досяг такої позначки, коли у мільйонному Кьольні просто не знаходиться достатньої кількості чоловіків, щоби поставити на місце купку мігрантів, які безперешкодно  і безкарно принижують і ґвалтують німецьких жінок прямо в центрі міста біля будівлі величного католицького Дому.

В історії немало подібних аналогій. Наприклад, так гинув колись блискучий, а в останні свої часи агонізуючий Стародавній Рим: у місті було у кілька разів більше боєздатних громадян, ніж атакуючих його мури варварів. Однак, стіни захищали лише нечисленні найманці, які були не в стані самотужки утримати місто. А тоді розбещених у розкошах, спраглих видовищ та погрузлих в розпусті римлян варвари просто вирізали як свиней прямо на порозі їх домівок.

***

Чим же відповість на ці нечувані виклики стара добра Європа? Поки-що єдина відповідь, на яку вона спромоглася, це суттєве зростання суспільної підтримки націоналістичних політичних утворень, нерідко з явно вираженим «коричневим відтінком». Ще донедавна такого роду утворення були у європейському політикумі не більше, ніж маргіналами, які традиційно тішили респектабельну публіку своїми екстравагантними ідеями та акціями. Але зараз вони переживають справжній ренесанс вперше після завершення II Світової війни.

До речі, симптоматичним є те, що ці суспільно-політичні рухи традиційно симпатизують путінській Росії. І це не є чимось дивним – у Путіні і його режимі вони короткозоро вбачають ідеологічного союзника у протистоянні всьому, що вони ненавидять у сучасному світопорядку, в першу чергу на теренах Європейського Союзу. Короткозоро, бо не усвідомлюють, що для «путіна» існує лише одна мета, заради якої всі засоби і союзники згодяться – повне руйнування європейської цивілізації як такої.

Отже чи є відродження з попелу «націонал-патріотичного фенікса» реальною відповіддю для гинучої Європи? Вочевидь ні, бо ця пташка несе європейським націям підміну одного сурогату на інший, а руйнівна енергія, яка знищує основи колись великої християнської цивілізації, лише візуально змінює свою полюсність. Адже у обох зазначених сценаріях по великому рахунку виявляється зайвим Христос.

Європі потрібен третій шлях, який би мала голосно і рішуче проголосити Христова Церква – шлях повернення до цінностей і засад, на яких закладалися підвалини ЄС його батьками-засновниками. Але так видається, що голос Церкви у Західній Європі навряд чи можна назвати голосом реально волаючого в пустелі. От і бачать західні католики видіння про Христову Армію, яка постане на Сході і прийде на допомогу обложеним зі всіх боків бісівською саранчею нечисленним християнським бастіонам на колись по духу, плоті і крові християнських землях.

А що ж зі Сходом, про який говорив ірландець Домінік? Цей Схід насправді є невеликим клаптиком суші на теренах Центральної і Східної Європи, який міцно затиснутий у пекельні кліщі між Західною Європою і Росією. Росією, яку не бачить у видінні Домінік, але яку українці бачать у всій її потворності наяву. А ті, хто намагалися огорнути її поглядом в дусі, натикалися на суцільну стіну темряви.

Це не просто територія, де панує токсичний тоталітарний режим, який сіє агресію, кров і хаос по всьому світу – через війни, терористичні акти, кібератаки, дезінформацію. Це в першу чергу територія, де, при всіх видимих відмінностях як і у Західній Європі, абсолютно вольготно себе почуває диявол та його слуги. Якщо на Заході, починаючи з часів Ренесансу, колись єдина Христова Церква була вражена подвійним ударом з боку духів Ієзавелі та Лаодикії, відкриваючи сатані широке поле для маневру на своїх землях, то в Росії віками гонима істинна Православна Церква була остаточно розстріляна і замучена у концтаборах у першій половині минулого століття. І на її місці виникла груба підміна, рясно нашпигована агентами спецслужб уже неіснуючої «імперії зла». Результат – духовна деградація і фізичне вимирання християнських народів на теренах Росії і невблаганно набираючий оберти поступ ісламу з одного боку, а з іншого – розквіт окультизму, провідні представники якого між іншим щільно представлені у безпосередньому оточенні Путіна.

Такі різні у багатьох вимірах Західна Європа і Росія, але такий до болю схожий сценарій. Хтось скаже, що попри божевільні прояви так званого «політичного православ’я», пацієнт з точки зору християнського укорінення все ж таки швидше живий, ніж мертвий. Ну нема там огульного засилля гендеру і низки інших симптомів ракової пухлини безбожності, характерних для західних країн. Натомість на кожному куті на всіх ієрархічних рівнях російського суспільства не змовкає галас про «духовні скрепи», «сакральні землі», «мироточащі ікони самодержців», «третій рим» і.т.д і т.п.

Що ж насправді криється за цією мішурою? Та ж сама мертва вода, не зважаючи на суттєву різницю у формі посудин. Сумніваєтеся? Тоді будь-ласка, факти, а саме результати соціологічних досліджень, проведених за останні роки у Росії зразу кількома авторитетними агентствами (Левада-центр, Всеросійський центр вивчення громадської думки, фонд «Громадська думка»). Так от: православними себе визнали 79% опитаних. Цифра вражаюча з огляду на чисельність населення Росії. Але: 80% православних в Росії ні разу в житті не причащалися, 55% ні разу в житті не брали участь у службі, 27% не знають жодної із 10 заповідей, 58% не вірять у життя після смерті, 60% не вважають себе релігійними людьми, 20% стверджують, що Бога немає. І останній штрих: згідно різних опитувань регулярно відвідують храми (хоча би кілька разів на місяць і не обов’язково на служби) від 4 до 6% православних. Думається, є риторичним питання, кому ж і у який спосіб насправді поклоняється переважна більшість так званих «православних» Росії.

І на завершення кілька слів про той самий клаптик суші на теренах Центральної і Східної Європи, затиснутий між Заходом і Росією. Очевидно, що це і є територія, де за розпізнанням ірландця Домініка має піднятися Армія Христова для Духовної Битви Останніх Днів як мінімум на просторах європейського, а можливо і євразійського континентів. На західному фланзі поки що не до кінця системні, але все більш активні спроби протистояти експансії «західного духовного вірусу» останнім часом роблять Польща, Угорщина і Словаччина. Скажімо, нещодавно Словаччина офіційно і категорично відмовилася ратифікувати сумнозвісну Стамбульську конвенцію. Польща під загрозою міжнародних санкцій все більше входить в клінч з Брюселем, а значна частина спірних питань врешті решт упирається саме у духовно-світоглядні горизонти. А прем’єр Угорщини в свою чергу заявив, що християнство є останньою надією Європи та звинуватив Брюсель, Берлін і Париж в тому, що вони сприяли упадку християнської культури і просуванню ісламу.

На східному ж фланзі один на один з Росією опинилася Україна. І ні для кого не секрет, що, починаючи з Майдану, протистояння зі східним окультно-язичницьким звіром є протистоянням значною мірою духовним. Чи не є дивним те, що саме з Угорщиною і Польщею в останній час у українців виникло так багато протиріч, базованих на нашій спільній непростій історії? Протиріч, які можуть значною мірою поховати наше спільне європейське християнське майбутнє. Не так вже й важко упізнати в цих процесах смердючий шлейф сатани. Це його авторський почерк.

Але питання не в уже насправді переможеному противнику. Питання в тому, що робитимемо ми, Христова Церква останнього духовного анклаву Європи, який ще має шанс не лише боротися, але й перемогти. Разом. Спочатку на своїх землях, прикриваючи один одному спини. А потім – і у всій Європі, яка знову є ключовим плацдармом у вселенській битві за Єрусалим. Десь на півночі ще жевріє Литва. Десь на півдні ще опирається Хорватія. Ще височіє над Італією Собор Святого Петра. Прийшов час ставати з овець Людьми. Прийшов Наш Час…

Be the first to comment on "Церква овець чи Людей: передчуття теперішнього заради реальності майбутнього"

Напишіть відгук