Учасники Християнської Суспільної Платформи підтримують ініціативу про скасування «гендерної» Стратегії

Учасники Християнської Суспільної Платформи підтримують ініціативу громадської організації «Українська Асоціація Християнської Психології» щодо скасування так званої урядової «гендерної» Стратегії та закликають всі християнські орагнізації та середовища незалежно від конфесій та деномінацій доєднатися до публічної кампанії  з метою якнайшвидшого припинення дії зазначеного нормативно-правового акту Кабінету Мінстрів.

ЗАЯВА
СТОСОВНО СКАСУВАННЯ СТРАТЕГІЇ
УПРОВАДЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ТА НЕДИСКРИМІНАЦІЇ
У СФЕРІ ОСВІТИ «ОСВІТА: ГЕНДЕРНИЙ ВИМІР – 2020»[1]У ЧИННІЙ РЕДАКЦІЇ

 

«Поняття політичної свободи склалося в Античній Греції
і спочатку означало право жити звичним чином.
Тираном був той, хто людям перешкоджав
у цьому, хто хотів їх перевиховати»

Ґабріела Кубі,
«Глобальна сексуальна революція:
руйнування свободи в ім’я свободи»

Не зважаючи на наявні позитивні моменти упровадження однакових можливостей для чоловіків і жінок у сфері освіти, програмний документ «Освіта: гендерний вимір – 2020» (далі – документ) наскрізь просякнутий інтенцією до насильного переформатування суспільства та тотального «зрівняння», а прийняття його в чинній назві та редакції сприятиме поступовій девальвації цінності жінки та чоловіка у всіх їх різноманітних та різнопланових проявах, попри деклароване в документі бажання захистити їх права. Столітні традиції народу не мають значення, за логікою документу, бо вони є не більш ніж каталізатором непотрібних «гендерних стереотипів», а будь-які спроби захистити конструктивні моделі поведінки як природньо властиві чоловікам і жінкам відповідно, через призму даного документу уявляються насиллям. Заміна поняття «стать» на поняття «гендер» в українському законодавстві створює небезпеку поступового розмивання відмінностей між чоловіком і жінкою, що, попри деклароване прагнення до різноманіття, сприятиме усуненню цінності чоловіка і жінки у їх різноплановості та особливості.

Поняттям «гендерний мейнстрімінг», який використовується в документі, називають програму перевиховання, яку вже багато років уряди, європейська влада і частина засобів інформації впроваджують серед населення. Таким перевихованням намагаються стерти в суспільстві одвічну культуру взаємин – здатності розрізняти чоловіків і жінок. Зрештою, мета такого перевиховання – усунути споконвічний лад, що його ми називаємо людською природою. За логікою гендерного мейнстрімінгу, від власної природи варто емансипуватися.[2]

(1) Зі змісту даного документу стає зрозуміло, що основною бажаною метою його реалізації є досягнення повної «рівності результату», як юридичного принципу, тобто паритетної наявності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Це підтверджується тим, що будь-яка відмінність у кількісній репрезентації чоловіків і жінок у сфері освіти трактується як негативна. До прикладу, як сказано в документі, « […] якщо у закладах вищої освіти близько 50 відсотків науково-педагогічного складу становлять чоловіки, у закладах дошкільної освіти працюють майже виключно жінки (98,6 відсотка)[…]»[3]. Виділене відсоткове відношення трактується як негативне без дослідження коренів явища. Та якщо заглибитися у причини, то можна дослідити, що причиною такої кількості жінок у сфері дошкільної освіти є ніщо інше, як їх біологічно та психологічно обумовлена схильність до піклування про дітей. Всім нам відомо, яке співвідношення написаних пісень про маму в українській культурі. Але ніхто чомусь не намагається написати більше пісень про татів, щоб досягнути гендерного паритету. І це зрозуміло, бо це абсурд. Близькість жінок до дітей – не гендерний стереотип, а емоційно-психологічні особливості статі.

Існують, з іншого боку, професійні сфери, які у зв’язку з фізіологічними особливостями природньо притаманні більше чоловікам. До прикладу, військова служба. Не секрет, що будова тіла чоловіка, гормональний фон та загальна фізіологія є більш сприятливими для виконання ними важкої і виснажливої фізичної праці. Це не значить, що жінки не можуть служити в армії. Можуть, ба більше – українські жінки споконвіку відзначалися силою та витривалістю за умов відсутності чоловіка вдома, аж до готовності взяти у руки зброю та захищати землю від ворога. Та, за наявних фізіологічних особливостей чоловіка, стверджувати, що необхідним є забезпечення рівної репрезентації чоловіків і жінок в армії –просто безглуздя. Водночас жінки володіють іншими особливостями, якими є емоційність, емпатичність та інтуїтивність, що дозволяє їм краще відчувати потреби людей, бути більше прив’язаними до них, аніж чоловіки. Психобіологічні властивості жінки виявляють одне з їх покликань до соціокомунікативних професій, таких як психологія, педагогіка, PRта HR-сфери тощо.

Варто зауважити, що відмінності між чоловіком і жінкою не є чимось, що «розділяє» або «применшує» ту чи іншу стать. Навпаки, ці відмінності є проявом різноманіття. Дуже гарно це можна продемонструвати на прикладі квітів. Адже ніхто при здоровому ґлузді не буде стверджувати, що відмінності які існують між квітами є підставою для знецінення якоїсь із них. Так, фіалка нічим не гірша від рози, а хризантема від альстромерії…кожна з цих квітів є особливою, і відмінності лише підкреслюють унікальність кожного виду квітів. Те саме можна стверджувати про чоловіка і про жінку…вони є різними, неоднаковими — але при цьому рівноцінними і важливими. Чоловік та жінка доповнюють один одного…і в цьому союзі народжується глибина і повнота. Розподіл ролей не є чимось невластивим або чужим людині і природі взагалі…загальновідомо, що у природі також існує розподіл ролей між самками і самцями та відмінності у поведінці…а людина не є виключенням з природи.

Таким чином, спроби збільшити кількість чоловіків у професійних сферах, які до певної міри більше притаманні жінкам і навпаки, а також довести, що чоловік і жінка мають бути «рівні» у всьому – ні що інше як акт насильства над суспільством. У даному контексті нами пропонується відмова від принципу еквалізації чоловіка та жінки, а також від принципу гендерного паритету як насильницького і такого, що намагається примусово, технічними засобами змінити людську природу.

(2) Поняття «стереотип» в суспільно-політичний західний дискурс увійшло з легкої руки Волтера Ліппмана, яке він застосував в описі своєї оригінальної концепції громадської думки в 1922 р. Згідно з Ліппманом, можливо вивести наступне визначення: стереотип- це прийнятий в історичній спільності зразок сприйняття, фільтрації, інтерпретації інформації при розпізнаванні і впізнавання навколишнього світу, заснований на попередньому соціальному досвіді. Система стереотипів являє собою соціальну реальність. Визначення Волтера Ліппмана володіє значним пізнавальним потенціалом для соціологів і соціальних психологів, тому що дозволяє проводити розрізнення між тим, що постає і, що представляють, дозволяє оцінити значення пізнавального процесу суспільства, намагань суспільства структурувати реальність, виявити певні закономірності у природі людини та її поведінці, і на основі цього визначити які моделі поведінки є конструктивними для суспільства, людини в загальному, а також представників різних груп людей: за віком, за статтю, за професійною належністю, за особливостями психіки тощо.

Прикладами стереотипів є такі шаблони сприйняття інформації: вбивство невинної людини – це погано; працювати потрібно для того, щоб мати достатньо ресурсів для життя; вчитися потрібно для того, щоб розуміти світ, власне призначення і бути корисними суспільству; чоловіки є більш витривалими, а жінки більш емпатичними, в загальному; тощо. Звісно, що стереотип є нейтральним явищем, сам по собі, а тому може містити як позитивне, так і негативне наповнення. До прикладу, бувають і деструктивні стереотипи, які наявні у суспільстві: б’є – значить любить; без алкоголю нормально не відпочинеш; плаче – значить слабак; тощо. Уявлення про соціальний стереотип як про суцільно негативне явище є цілком невиправданим та не відповідає реальності.

(3) Найважливішою підставою необхідності скасування даного документу є використання в ньому гендерної термінології. Українське законодавство не містить означення термінів «гендер». Конвенція Організації Об’єднаних Націй 1979 року про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (яка є частиною українського законодавства) та інші міжнародні договори, обов’язкові для України, теж не містять дефініцій цього терміну. Натомість, українське законодавство дає означення терміну «гендерна рівність». Гендерна рівність, за статтею 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» — це «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Тим не менше, це поняття не зовсім корелює із визначенням гендеру, як воно дається у країнах, де було запроваджене вперше, а репрезентує якраз таки поняття «стать», оскільки центровою є біологічно-обумовлена характеристика. Гендерна ідентичність за визначенням західних колег зі сфери психології є нічим іншим, як «особистісне відчуття гендеру як чоловічого або жіночого, або їх комбінація»[4]. Гендерна ідентичність може корелювати із статтю чи не корелювати. Ряд країн, до прикладу Японія, Великобританія, Іспанія, Португалія, Аргентина, Франція, Індія тощо, дозволяють змінювати свій юридичний гендерний статус за бажанням. Деякі з них вимагають довідку про попереднє захворювання гендерною дисфорією, але не всі. Таким чином, гендерна ідентичність у цих країнах відмежовується від статі, а натомість щоб привести людину до її природньої ідентичності – їй пропонується юридично закріпити власне відхилення.

Статистичні дані свідчать, що люди, які ідентифікують себе як «трансгендер» мають високий неспокій в тілі, нижчий рівень загального психологічного функціонування, вищі рівні абстрагування/тривоги, соціальних проблем. Також – вищі рівні «привабливості смерті», «огиди до життя», порівняно з некваліфікованими респондентами.[5]У них спостерігаються нижчі рівні самооцінки та вищі рівні депресії[6]та надзвичайно високі показники завдання шкоди собі протягом життя, розладів харчування, біполярних розладів.[7]В загальному, від 32 до 50 відсотків трансгендерів вчиняють спроби суїциду залежно від країни.[8]В США, 15 відсотків трансгендерів, які НЕ зазнавали приниження пов’язаного з трасгендерністю в школі, вчиняли спробу суїциду.[9]У населення, не кваліфікованого за цими ознаками, цей рівень становить 0, 35 відсотків.

Таким чином, впровадження і використання гендерної термінології в українському законодавстві ставить під загрозу психологічне здоров’я нації. Її використання є недоречним та юридично невиправданим. Системний аналіз українського законодавства свідчить, що поняття «гендер» не використовується в його автентичному значенні, а є замінником слова «стать». Тому, цілком доречним виявляється усунення гендерної термінології задля попередження та профілактики небезпек, пов’язаних із нормалізацією психіатричних та психологічних відхилень у сфері законодавства.

Підсумовуючи, серед ключових негативними аспектами Стратегії упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020» є:

1) Ігнорування природніх психо-біо-соціологічних властивостей чоловіка і жінки, які можуть впливати на профорієнтацію в освіті.
2) Відкидання будь-якого суспільного осмислення даної проблематики та намагань сконструювати конструктивні моделі поведінки для чоловіка і жінки. Клішування традиційно та історично сформованих уявлень про роль чоловіка та жінки: «гендерними стереротипами». Невиправдана інтенція документу до стирання будь-яких суспільних стереотипів, серед яких є численні конструктивні моделі поведінки.
3) Упереджене впровадження неверифікованої часом та недостатньо дослідженої гендерної теорії у законодавство. Впровадження понять «гендер», «гендерна ідентичність» та пов’язаних з ними, які не використовуються в автентичному значенні, будучи звичайним замінником слова «стать», проте закріплення яких загрожує психологічному здоров’ю нації унаслідок можливості легалізації практики «розмивання статевої ідентичності», як це відбувається в законодавстві деяких країн Європи та світу.

У сукупності із всього сказаного, пропонується скасувати Стратегію упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020» як неконструктивну та небезпечну для України та українського народу, а також інших націй та етносів, які проживають у межах юрисдикції України.

Уповноважений дорученням Науково-методичної ради ГО «УАХП» у складі: Мирослав Савчин (голова Науково-методичної ради, доктор психологічних наук, професор), Ольга Климишин (доктор психологічних наук, професор), Людмила Гридковець (кандидат психологічних наук), Наталія Сиротич (кандидат педагогічних наук), Лідія Кондратик (кандидат соціологічних наук), Артур Погоріленко (магістр права, аспірант), Вікторія Левченко (кандидат філософських наук).
Голова юридичного
Департаменту ГО «УАХП»
Погоріленко А.В

Be the first to comment on "Учасники Християнської Суспільної Платформи підтримують ініціативу про скасування «гендерної» Стратегії"

Напишіть відгук